Методи вікової психології

Вікова психологія використовує два основні методи отримання психологіч­них фактів, які в подальшому виступають об'єктом наукового аналізу, — спостереження та експеримент. Наголосимо, що специфіка предмета віко­вої психології визначає і особливості застосування названих методів.

Перехід до об'єктивного вивчення психіки дитини відбувся наприкінці

XIX століття і пов'язаний насамперед із книгою відомого німецького вчено-гс—дарвініста Вільгельма Прейєра " Душа дитини". Уній В. Прейєр описує результати щоденних спостережень за розвитком власного сина, зверта­ючи увагу на розвиток органів чуттів, моторики, волі, розуму й мови.

Незважаючи на те, що спостереження за розвитком дитини велися і задовго до появи книги В. Прейєра, його безперечний пріоритет визначає­ться зверненням до вивчення ранніх років життя дитини та введенням у дитячу психологію методу об'єктивного спостереження, розробленого за | аналогією з методами природних наук.

Спостереження — це метод тривалого, планомірного, цілеспрямованого опису психічних особливостей людини, що проявляються в її діяльності та пове­дінці, на основі їх безпосереднього сприймання. Об'єктом спостереження, як пра­вило, стають окремі сторони психічної діяльності дитини, приміром, особливості мовлення, мислення, емоцій, вольової регуляції поведінки, взаємини у групах дітей, ігри тощо.

Спостереження має відповідати ряду вимог, основними з яких є: цілеспрямо­ваність, планомірність, систематичність, об'єктивність, фіксування отриманих Даних з наступним їх аналізом та ін.

Тема 1. Предмет та методи вікової психології

Методи спостереження поділяють на суцільні та вибіркові, довго- та коротко­тривалі, колективні та індивідуальні, явні та приховані.

У віковій психології спостереження часто набуває характеру послідовного фік­
сування фактів щодо психічного розвитку людини у вигляді щоденника. Викорис- і
тонуються також дані самоспостереження дітей та дорослих, їхні словесні звіти про і
свої уявлення, почуття, прагнення, спогади, різні події у своєму житті тощо. л

Широко застосовується і психологічний експеримент. Специфіка його по­лягає у створенні спеціальних умов, за яких виникають очікувані психічні проце­си, акти поведінки дитини; у можливості відтворення цих умов з метою перевір­ки істинності своїх висновків; у зміні істотних умов з метою виявлення їх впливу на хід досліджуваних процесів.

Розрізняють лабораторний і природний експеримент. Лабораторний екс­перимент проводять в умовах, які ретельно добирають і створюють штучно. При­кладами такого експерименту може бути вивчення умовних рефлексів дитини, змін дихання, пульсу залежно від емоцій, швидкість різноманітних реакцій, роз­в'язання експериментальних завдань тощо. Незважаючи на те, що лабораторний експеримент дозволяє якнайкраще враховувати умови, контролювати хід та ета­пи, кількісно оцінювати результати та ін., застосування його у віковій психології

досить обмежене.

Природний експеримент характеризується тим, що здійснюється в природ­них для дитини умовах ігрової, навчальної, трудової та інших видів діяльності. Його широко застосовують для дослідження вікових, індивідуальних особливос­тей розвитку сприймання, пам'яті, мислення, уяви, мовлення, емоцій, вольових дій, здібностей та інших властивостей. З цією метою дітям пропонують виконати різні види завдань (перцептивні, мнемічні, мисленні, конструкторські тощо), а за процесом та результатами розв'язання роблять висновки про їхні психічні влас­тивості.

Особливим видом природного є формуючий (навчальний) експеримент, коли] динаміка психічної діяльності людини простежується як результат активного впли-І ву експериментатора. Формуючий експеримент водночас виконує дві функції: дослідження психологічних особливостей і механізмів; досягнення певних вихов­них та освітніх цілей.

Окремим шляхом отримання психологічних фактів у віковій психології є так
званий близнюковий метод. Сутність останнього полягає у співставленні даних
про психічний розвиток монозиготних близнюків, отриманих за допомогою спос­
тереження та експерименту.,