Ринок праці

Для аналізу ринків факторів (ресурсів) виробництва необхідно пригадати теорію виробництва, де розглядаються основи теорії попиту на ресурси. Конкретизуємо загальний підхід стосовно ринку праці.

Згідно з теорією попиту на ресурси, граничний дохід праці розраховується за формулою:

MRP_L = MR × MP_L, (1)

де MRP_L – граничний дохід праці;

MR – граничний дохід від продажу додаткової одиниці праці;

MP_L – граничний продукт праці.

В умовах досконалої конкуренції граничний дохід дорівнює ціні продукції: MR = Р. Якщо фірма максимізує прибуток, то вона наймає робітників до тих пір, доки граничний дохід праці не буде дорівнювати заробітній платі (MRP_L = w), тобто до тих пір, доки граничний дохід від використання ресурсу (праці) не буде дорівнювати витратам, пов’язаних з його купівлею (тобто зарплаті). Підставивши у формулу (1) замість MRP_L заробітну плату w і замість MR – ціну Р, отримаємо:

w = P × MP_L, MP_L = (2)

де w – номінальна заробітна плата;

Р – ціна продукції;

– реальна заробітна плата.

Таким чином, умовою максимізації прибутку є рівність між граничним продуктом праці і реальною заробітною платою.

Ми вивели, що

MR × MP_L = w. (3)

Аналогічно можна вивести рівняння для капіталу і землі:

MR × MP_К = r_K, (4)

де r_K – рентна оцінка капіталу,

і

MR × MP_t = r_t, (5)

де r_t – рентна оцінка землі (оскільки англійські слова “праця” – labour і “земля” – land починаються з однієї і тієї ж букви L, то використовується латинський термін “ terra” – земля, і r_t означає рентну оцінку землі).

Розділивши w на MP_L, отримаємо:

(6)

Аналогічно:

(7)

(8)

В умовах мінімізації витрат граничний дохід від всіх ресурсів (факторів) має бути однаковим:

(9)

Оскільки підприємство знаходиться у стані рівноваги, коли MR = MC, то:

(10)

Єдиного ринку ресурсів немає, але є сукупність взаємопов’язаних ринків – ринку праці, ринку капіталу, ринку землі, ринку підприємницьких здібностей, ринок інформації. Вивчення будь-яких ринків, в тому числі і ринків ресурсів виробництва, починають з аналізу досконалої конкуренції з переходом до вивчення недосконалої конкуренції.

Праця є найважливішим з усіх ресурсів, що використовуються у виробництві. Це пояснюється тим, що:

Þ суб’єктом ринку праці є практично кожен працездатний член суспільства;

Þ заробітна плата – основна складова доходу переважної більшості сімей будь-якої країни;

Þ проблеми зайнятості, безробіття, рівня заробітної плати стають об’єктами політичної та економічної боротьби, державної політики.

На ринку праці є власники робочої сили, які пропонують її, та роботодавці, які формують попит на робочу силу.

Попит на працю проявляється у потребі роботодавців мати необхідну кількість і якість найманої робочої сили для виробництва продукції та визначається двома основними факторами:

· загальним рівнем сукупного попиту в національному господарстві;

· технічним оснащенням виробництва.

Обсяг ринку праці визначається переважно попитом на робочу силу, який, у свою чергу, безпосередньо залежить від кон’юнктури ринку в цілому і фази економічного циклу в країні. Якщо економіка переживає фазу підйому, попит на робочу силу зростає, а якщо суспільне виробництво переживає кризу чи депресію, попит зменшується.

Ринок праці досконалої конкуренції характеризується такими властивостями:

ü за право наймання того чи іншого працівника конкурує між собою велика кількість підприємств будь-якої галузі;

ü працівники певної професії та однакової кваліфікації пропонують свої послуги на ринку праці незалежно один від одного;

ü на рівень заробітної плати, який встановився в галузі, не можуть впливати жодне підприємство чи окремий працівник.

Попит на працю, який формують на ринку підприємства, залежить від двох факторів: граничної продуктивності праці та пропозиції інших факторів виробництва.

Керівник підприємства, який наймає працівників, збільшує попит на працю до тих пір, доки виручка від використання граничного (останнього) працівника не зрівняється з витратами на його використання, тобто заробітною платою.

Основний принцип теорії виробництва передбачає, що продуктивність останнього найманого працівника визначає не лише його заробітну плату, але й заробітну плату інших.

Крива попиту на працю є графіком функції граничного продукту праці від його ціни (заробітної плати) (рис. 1).

Рис. 1. Попит на ринку праці

Крива попиту має негативний нахил, оскільки відображає закон спадної граничної продуктивності праці. Його суть полягає в тому, що фірма, яка наймає більше працівників, отримує від них спадну віддачу, тому оплачує їх працю за нижчими ставками.

Отже, теорія граничної продуктивності праці є теорією попиту на працю (подібно до того, як теорія граничної корисності є теорією попиту на готовий товар). Вона показує (рис. 1), що при заробітній платі т_а обсяг зайнятих L_a на підприємстві буде таким, за якого заробітна плата буде дорівнювати граничному продукту праці MRP_L.

Пропозиція праці надходить від працівників і її визначають такі фактори:

· рівень заробітної плати;

· культура;

· релігія;

· податкова система;

· рівень профспілкового захисту.

Кожна людина, визначаючи обсяг пропозиції своєї праці, стоїть перед дилемою: більше працювати чи більше відпочивати. Тобто, при цьому кожен власник праці розглядає в якості складових свого добробуту не лише матеріальні блага, які може придбати, використовуючи доходи, але й вільний час. Особливо гострою ця дилема стає тоді, коли змінюється та чи інша життєва ситуація. Будь-яка людина (робітник) працює протягом певного часу.

Праця є своєрідним товаром. Фактично продається не найманий працівник, а його робочий час. Він має природні межі і повинен бути завідома меншим 24-х годин (доби), оскільки частина дня необхідна людині для відпочинку, тобто для відновлення її здатності до праці. Тому денний дохід працівника буде дорівнювати добутку ставки заробітної плати і різниці між 24-ма годинами і вільним часом.

Особливістю праці, як товару, є те, що з підвищенням заробітної плати пропозиція праці спочатку зростає, а потім, при достатньо високих ставках оплати праці, починає скорочуватися, оскільки працівник більше цінує не додатковий заробіток, а свій вільний час. Тому рано чи пізно наступає такий момент, коли збільшення заробітної плати призводить не до збільшення, а до скорочення робочого часу. Цей процес можна розділити на три етапи (рис. 2).

Рис. 2. Крива індивідуальної пропозиції праці

З рис.2 видно, що:

Ä на першому етапіпідвищення заробітної плати від w₁ до w₂ призводить до збільшення робочого часу з f₁ до f₂. У даному випадку діє ефект заміщення вільного часу робочим і він перевищує ефект доходу;

Ä на другому етапі підвищення заробітної плати з w₂ до w₃ не змінює тривалість робочого часу. В даному випадку ефект доходу дорівнює ефекту заміщення;

Ä на третьому етапі підвищення заробітної плати з w₃ до w₄ призводитьдо скорочення робочого часу від f₂ до f₃. В цій ситуації діє ефект доходу, який перевищує ефект заміщення. Підвищення доходу стимулює збільшення попиту на таке нормальне благо, як відпочинок, що відображається у збільшенні вільного часу за рахунок скорочення робочого дня. З підвищенням зарплати зростає і ціна відпочинку.

За останні 150 років середній робочий тиждень у розвинутих країнах скоротився з 70 до 40 годин при значному підвищенні заробітної плати. Це означає, що ефект доходу перевищує ефект заміни у довгостроковому періоді. Однак у короткостроковому періоді так буває далеко не завжди. До того ж не слід забувати, що за середніми даними ховаються суттєві індивідуальні відмінності, оскільки чуттєвість різних груп населення до зростання доходів є досить відмінною. Ще більш типовою є диференціація для різних груп країн. У розвинутих країнах чоловіки середнього віку (25-54 роки) як правило знижують пропозицію своєї праці з підвищенням заробітної плати, а в країнах, що розвиваються, як правило, навпаки.

Однак не слід розглядати вільний час лише як відпочинок, солодке “байдикування”. Як правило, в години дозвілля багато людей підвищують свій освітній і культурний рівень, роблять важливі вкладення у свій людський капітал.

Досконала конкуренція на ринку праці є швидше виняток, ніж правило. Для більшості ринків праці є типовою недосконала конкуренція. Її крайній випадок представляє монопсонія. Така ситуація нерідко зустрічається у невеликих містах, де економіка міста майже повністю залежить від одного великого підприємства, що забезпечує роботою основну частину населення. Якщо альтернативних видів праці мало (або вони не можуть зрівнятися з оплатою праці на даному підприємстві), то складаються умови, які є близькими до чистої монопсонії. В даному випадку підприємство виступає головним (а фактично єдиним) покупцем на місцевому ринку праці, а тому володіє можливостями впливати на рівень заробітної плати. Це досягається шляхом скорочення кількості найманих працівників. В результаті посилення конкуренції між найманими робітниками їх заробітна плата знижується нижче рівноважного рівня.

Досі ми передбачали, що на ринку праці встановлюється середній рівень заробітної плати. Насправді ж середній рівень оплати праці в різних галузях і в різних працівників суттєво відрізняється. Ще більша диференціація в оплаті праці спостерігається, якщо розглядати заробітну плату окремих працівників. Ця диференціація встановлюється внаслідок різних навичок, рівня освіти, досвіду, кваліфікації, притаманних різним категоріям робітників.

Слід пам’ятати також, що різні види робіт значно відрізняються за своєю привабливістю. Шкідливий характер виробництва, несприятливі кліматичні умови мають компенсуватися вищою заробітною платою.

Нарешті, в деяких країнах ще зберігається дискримінація в оплаті праці за расовою та етнічною ознакою, статтю, віком, віросповіданням. Хоча в більшості розвинених країн така дискримінація офіційно заборонена, однак деколи вона практикується і нині: особливо це стосується країн, що розвиваються.

Для збільшення своєї заробітної плати працівник має підвищувати кваліфікацію. Більш кваліфіковані робітники мають додатковий дохід – економічну ренту як плату за рідкісний ресурс – їх кваліфікацію (рис.3).

Рис. 3. Економічна рента на ринку праці

З рис.3 бачимо, що в умовах досконалої конкуренції рівновага на ринку встановлюється в точці Е, а рівноважна заробітна плата – w_e. Різниця між мінімальною заробітною платою w₀ і ринковою ціною праці становить економічну ренту, що для всіх працівників дорівнює площі трикутника w₀Ew_E. В умовах досконалої конкуренції економічна рента приваблює в дану галузь нових працівників. Тому крива пропозиції в довгостроковому періоді стає абсолютно еластичною, і економічна рента зникає. Однак, в тих випадках, коли нові працівники не володіють кваліфікацією старих, економічна рента може зберігатися тривалий період. Це характерно для галузей, які приваблюють унікальні людські ресурси. Наприклад, зірки естради, відомі кіноактори, знамениті спортсмени отримують дуже високі гонорари. Їх здібності є унікальними, і тому пропозиція таких працівників є дуже обмеженою (є лише одна А.Пугачова, А. Шварценегер тощо). Тобто пропозиція їхньої праці є абсолютно нееластична. В результаті підвищення попиту виражається у збільшенні ціни такої праці (зростанні заробітної плати).

Розглянемо рис. 4.

Рис. 4. Економічна рента в умовах обмеженої пропозиції

На графіку первісний попит на працю відображено кривою D₁, а пропозиція праці S_L. В умовах нееластичної пропозиції ціна на працю повністю залежить від попиту. Зростання популярності артиста означає різке зміщення кривої попиту з позиції D₁ в позицію D₂. Таким чином, гонорар, який отримує артист, збільшується з w₁ до w₂. Площа чотирикутника w₁E₁E₂w₂ представляє собою економічну ренту. Отже, економічною рентою є плата за ресурс, пропозиція якого строго обмежена. Вона представляє собою різницю між реальною платою за послуги специфічного ресурсу і тією мінімальною ціною, яку необхідно заплатити, щоб змусити власника цього ресурсу його продавати.