Ринок капіталу

Капітал є одним з найголовніших елементів суспільного багатства. У широкому розумінні слова капітал – це будь-який ресурс, що створюється з метою виробництва великої кількості економічних благ. Отримання певного потоку товарів і послуг у майбутньому передбачає наявність у виробничому процесі певного запасу ресурсів довготривалого користування, тобто капіталу. Капітал відрізняється від землі тим, що він наділений здатністю відтворення, в той час як земельний фонд представляє фіксовану величину і не може бути швидко збільшений.

Розрізняють дві основні форми капіталу: фізичний (машини, споруди, приміщення, сировина тощо) і людський (загальні і спеціальні знання, трудові навики, виробничий досвід тощо). Строго кажучи, людський капітал – це особливий різновид трудових ресурсів. Тому під капіталом зазвичай розуміють лише фізичні, матеріальні фактори. Фізичний капітал ділиться, в свою чергу, на основний капітал, до якого відносяться реальні активи довготривалого користування (приміщення, споруди, машини, обладнання) і оборотний капітал, який витрачається на купівлю засобів для кожного циклу виробництва (сировини, основних і допоміжних матеріалів тощо).

Основний капітал служить протягом декількох років і підлягає заміні лише в міру його фізичного або морального зношення. Кожного року власник основного капіталу списує певну частину вартості його обладнання (здійснює амортизаційні відрахування).

Оборотний капітал повністю споживається протягом одного циклу виробництва, його вартість повністю включається у витрати виробництва, на відміну від основного капіталу, вартість якого враховується у витратах частинами.

Кожен ресурс виробництва створює доход, який є винагородою для його власника. Доход на капітал формується за умови, коли власник надає капітал для виробничого використання підприємцю (або сам стає підприємцем). Через певний період часу підприємець повинен повернути власнику його капітал з певним приростом, який називається позичковим відсотком. Тобто, позичковий відсоток – це ціна, яка сплачується власнику капіталу за використання його коштів протягом певного періоду часу. Якщо власник капіталу сам здійснює підприємницьку діяльність, то його дохід поділяється на відсотковий і підприємницький. Основою відсоткового доходу є витрати альтернативного використання капіталу (наприклад, грошові кошти можна розмістити на банківському рахунку, придбати акції, надати позику тощо).

Найчастіше позичковий відсоток розглядають не в абсолютному значенні (як кількість грошей), а у відносному – як відсоток від суми позичених грошей. Надання кредиту та повернення грошей позичальнику розірвані у часі, тому у зв’язку з інфляцією виникає проблема втрати грошима їх купівельної спроможності. За цих обставин частина плати за користування грошима піде на покриття втрати їх купівельної спроможності, а частина буде доходом власника грошових коштів, тому необхідно розрізняти номінальну і реальну ставку позичкового відсотку.

Номінальна ставка (і) – відсоткова ставка, виражена в грошових одиницях за поточним грошовим курсом. Вона показує, на яку величину сума, яку позичальник повертає кредитору, перевищує величину отриманого кредиту.

Реальна ставка (r) – відсоткова ставка, скорегована з урахуванням інфляції. Вона вимірює дійсні витрати позичальника за користування грошовими коштами і визначається за формулою:

r =i – , (1)

де r – реальна відсоткова ставка;

i – номінальна відсоткова ставка;

– рівень інфляції.

Якщо рівень інфляції перевищує 10%, то реальна відсоткова ставка визначається за такою формулою:

r = . (2)

За умов досконалої конкуренції існує тенденція до встановлення єдиної відсоткової ставки. На практиці діапазон ставок досить широкий, що обумовлено терміновістю й обсягом позики, діючою системою оподаткування, структурою ринку тощо.

Формування капіталу відбувається в процесі інвестиційної діяльності підприємця. Інвестиції – це довгострокові вкладення грошових засобів з метою отримання доходів. Грошові засоби можуть вкладатися для розширення й реконструкції діючих підприємств, а також для побудови нових.

Основним мотивом вкладення інвестицій є їх доходність. Розрізняють фінансовий та економічний критерії ефективності інвестицій. Фінансовий критерій використовується для оцінки доходності інвестиційного проекту для фірми. Економічний критерій – при аналізі інвестиційних проектів з точки зору корисності їх для суспільства.

Як фінансовий, так і економічний аналіз інвестиційних проектів передбачає співставлення витрат на їх реалізацію та потенційних вигод. На практиці використовують декілька методів фінансового аналізу інвестиційних проектів:

Þ метод найменших витрат;

Þ метод самоокупності;

Þ метод дисконтування.

Метод найменших витрат вибирають тоді, коли вигоди відомі, але їх важко оцінити в грошовій формі.

Метод самоокупності передбачає можливість вибору проекту з декількох варіантів за строками окупності, які можна розрахувати за формулою:

(3)

де T – строк самоокупності;

K_V – обсяг капіталовкладень;

TR – річний дохід (прогноз);

TC – річні витрати (прогноз).

Однак цей метод не дає змогу оцінити прибутковість капіталовкладень і, крім того, не враховується різниця вартості грошей нині і в майбутньому. Цих недоліків позбавлений метод дисконтування, який передбачає, що:

ü доходи від інвестицій з’являються лише через певний час;

ü гроші, які використовуються нині, в майбутньому коштують менше, оскільки можлива інфляція, інвестор відмовляється від відсотків, які отримав би, вклавши гроші в банк;

ü існує ризик недоотримання доходу у зв’язку зі зміною ринкової ситуації;

ü інвестор відкладає задоволення своїх потреб на майбутнє.

Щоб виміряти сучасну й майбутню вартість грошей, використовують дисконтування як визначення сучасної вартості майбутніх доходів.

Дисконтування – це процес, обернений нарахуванню складного відсотку. Для визначення майбутньої вартості сучасного доходу при нарахуванні складного банківського відсотку можна скористатися такою формулою:

F_V = P_V (1 + r)ⁿ, (4)

F_V – майбутня вартість;

P_V – сучасні вкладення;

r – ставка банківського відсотку;

n – кількість років.

Якщо треба визначити нинішню вартість майбутніх доходів, то використовується така формула:

P_V = (5)

В інвестиційному аналізі в якості r може бути використана не лише ставка банківського відсотку, але й інші величини, наприклад, відсоток доходу за казначейськими облігаціями, норма прибутку від капіталовкладень в інший бізнес з таким же ризиком (залежно від того, які альтернативні можливості вкладення капіталу має даний інвестор).

Приймаючи рішення про інвестування, важливо визначити, чи будуть прибутковими в майбутньому ті чи інші капіталовкладення. Для цього обсяг інвестицій порівнюють з очікуваними доходами від їх вкладення. Розраховується так звана чиста дисконтована вартість:

(6)

де NPV – чиста дисконтова на вартість;

π – прибуток в п -му році;

r – ставка дисконту (може бути ринковою відсотковою ставкою);

n – кількість років, протягом яких передбачається окупити капіталовкладення.

Капіталовкладення вважаються прибутковими, якщо коефіцієнт NPV > 0. Це означає, що очікуваний прибуток від інвестицій буде більшим, ніж розмір вкладених інвестицій. Тобто, необхідно інвестувати тоді і лише тоді, коли очікувані доходи будуть вищими, ніж витрати, пов’язані з інвестиціями.