Психологія особистості

1. Поняття про особистість. Роль потреб у спрямованості особистості.

2. Інтереси. Види інтересів.

3. Ідеали особистості. Переконання особистості.

4. Самосвідомість особистості.

У процесі спільної діяльності та спілкування в соціокультурному середовища людина набуває особливої якості, яку позначають терміном " особистість".

Особистість – одна з семи іпостасей людини. Інші:

- це людина як індивід

- людина як організм

- людина як індивідуальність

- людина як " Я"

- людина – роль

- людина як фізичне тіло, підвладне всім законам механіки.

Ці характеристики розкривають поняття " людина" з різних боків і не є тотожними. Вони утворюють єдине ціле, і в той же час кожна має свої особливості.

Людина з’являється на світ повноправним членом суспільства і з народження, на відміну від тварин, яких називають особинами, називається індивідом, тобто одиничним представником людського роду, виду Homo sapiens (людина розумна).

Індивід – це людська біологічна основа розвитку особистості у певних соціальних умовах.

Кожна людина як одинична природна істота – це індивід, але така характеристика, не є повною, оскільки не дає уявлення про реальну людину, якою вона є в сім’ї і суспільстві, яка відчуває і мислить, до чого прагне. Живучи у суспільстві, кожна людина набуває особливої якості, котру називають особистістю.

Людину як індивіда характеризують її вік, професія, статева приналежність, зовнішність, освіта звички, захоплення. Як особистість її розглядають у системі взаємин, що складаються в неї з іншими людьми: яке місце посідає серед ровесників, чи має авторитет, прагне бути лідером або воліє лишитися в тіні, що являють собою групи, членом яких вона є тощо. Отже особистість невіддільна від системи соціальних зв’язків, у які вона включилася.

Таким чином, особистістю є соціалізований індивід, котрий утілює найсуттєвіші соціально значущі властивості. Особистістю, є людина котра має свою життєву позицію, що утвердилася внаслідок тривалої і копіткої свідомої праці. Їй притаманні свобода волі, здатність до вибору, відповідальність

Кожна особистість має загальні, спільні риси з іншими особистостями, але разом з тим, особистість кожної людини має сукупність рис і особливостей, які притаманні лише їй і утворюють її індивідуальність.

Індивідуальність – це поєднання психологічних особливостей людини, що утворюють її своєрідність, відмінність від інших людей.

Індивідуальність людини виявляється в рисах темпераменту, характеру, звичках, інтересах, особливостях сприймання, пам’яті, мисленні, фантазії тощо. Особистість людини неповторна у своїй індивідуальності.

Індивідуальна кожна людина, але індивідуальність одних може виявлятись яскраво, інших малопомітно.

Все вище зазначене, можна передати у такому вислові Б.Г. Ананьєва: " Індивідом народжуються. Особистістю стають. Індивідуальність відстоюють".

Основними проявами спрямованості особистості є потреби та мотиви, ціннісні орієнтації, рівень домагань, перспективи та цілі.

Спрямованість особистості характеризується передусім співвідношенням первинних і вторинних потреб в її житті. Первинні потреби людини, які зумовлюються будовою її тіла і повинні задовольнятись при любих суспільних відносинах, не характеризують її як особистість. Провідну роль у визначенні спрямованості особистості відіграють вторинні, зокрема духовні потреби, які зумовлюються суспільними обставинами її життя.

Задоволення певних потреб та спонукання до діяльності пов’язані з мотивами. Вони відрізняються один від одного видом потреби, яка в них виявляється, конкретним змістом діяльності в якій вони реалізуються.

Складні види діяльності відповідають кільком мотивам, що створюють систему мотивації. Мотиви розрізняють за їх усвідомленістю.

Неусвідомленими мотивами є установки і потяги, усвідомлюваними – інтереси, переконання прагнення.

Установка – це неусвідомлюваний особистістю стан готовності до певної діяльності чи поведінки. Установки бувають позитивні і негативні, що набувають характеру упередження (наприклад, щодо працівників торгівлі). Є установки щодо сприймання людини людиною. (приклад білявки)

Потяг – це спонукання до діяльності, що є недиференційованою, недостатньо чітко усвідомленою потребою, невиразна в чомусь. Він швидкоплинний: потреба або згасає, або перетворюється в прагнення.

Спрямованість особистості виявляється також в її інтересах.

Інтерес – це емоційний вияв пізнавальних потреб особистості. Суб’єктивно інтереси розкриваються на позитивному емоційному фоні в спрямованості особистості на певні об’єкти, прагненні ближче їх пізнати, оволодіти ними. Тобто вони виступають у ролі спонукальних механізмів пізнання, змушують особистість шукати шляхів, засобів задоволення того чи іншого бажання.

Види інтересів.

Інтереси людей дуже різноманітні тому їх розрізняють за своїм змістом, метою, шириною, глибиною, за стійкістю і дієвістю.

- за змістом інтереси поділяють на: навчальні, читацькі, трудові, професійні, естетичні, наукові, громадські і т.д.

- за метою інтереси поділяють на безпосередні і опосередковані.

Безпосередні інтереси зумовлює емоційна привабливість об’єкта (наприклад, спілкування друзів, розгадування кросвордів). Тобто людина дістає задоволення від самого процесу виконання роботи.

Опосередкований інтерес виникає стосовно кінцевого результати діяльності, хоча сам процес не завжди цікавить суб’єкта діяльності.

Оптимальними для результату діяльності є поєднання опосередкованого і безпосереднього інтересів.

- за глибиною інтереси поділяють на поверхові і глибокі

- за широтою на – широкі і вузькі

Глибокі інтереси тісно пов’язані з усім життям особистості, її потребами, прагненнями, її діяльністю. Глибоко захоплюючись якоюсь галуззю діяльності, людина присвячує їй усе своє життя, дістає від неї велике задоволення.

Не глибокі, поверхові інтереси навпаки не відіграють такої суттєвої ролі в загальному житті особистості. Вони майже скоро проходять, не залишаючи якого-небудь конкретного сліду в житті людини.

Широкі інтереси розподілені між багатьма об’єктами

Вузькі сконцентровані в одній галузі.

Багатоплановість інтересів особливо сприятлива для зміни видів діяльності – кращого засобу відновлення затраченої в ході роботи енергії.

- за стійкістю інтереси поділяються на стійкі і нестійкі.

Стійкий інтерес, виникаючи і дедалі більше захоплюючи людину, стає важливим спонуканням її до діяльності, збуджує її ініціативу, активність, наполегливість в досягнення об’єкта діяльності. Інколи інтерес до чогось не згасає усе життя.

Нестійкість інтересів, коли вони набувають характеру пристрасних, але короткочасних захоплень, є віковою особливістю, яка стимулює пошук покликання й допомагає виявити здібності.

Трапляються різні поєднання інтересів: в одних випадках вони широкі, різнобічні, глибокі, в інших – широкі, але поверхові, ще в інших глибокі, але вузькі.

Суттєвим мотивом поведінки особистості є її переконання.

Переконання – це система знань, пропущених через почуття, які спонукають діяти відповідно до своїх поглядів, принципів, світогляду. Переконана та людина, у якої ідеї поєдналися з почуттям і волею. Вона не здатна на вчинок, що суперечить її принципам.

Переконання мають велике значення в соціальній характеристиці особистості. Трапляється так, що людина когось критикує, а сама поводиться так само. Це свідчить про те, що її переконання не є керівництвом до дії.

На основі знань і переконань упорядкована і внутрішньо організована система поглядів становить світогляд особистості.

Усвідомлюваним мотивом є також прагнення особистості, тобто мотиви поведінки, в яких виявлена потреба в чомусь, що може бути досягнуто вольовим зусиллям. Тобто здатність підтримувати активність особистості протягом тривалого часу до певного виду діяльності.

Формою прагнень є також ідеал як потреба наслідувати приклад, взятий особистістю за зразок поведінки. Ідеалом може бути конкретна особа, зібраний образ чи суспільні цінності. Позитивний ідеал виникає в результаті узагальнення всього прекрасного і досконалого. Є два типи ставлення до ідеалу:

- споглядально-захоплене, пасивне. Тобто коли людина обмежується лише захопленням ідеалом. Вважаючи ідеальне недосяжним.

- пристрастно-діяльне, коли ідеал є планом життя, тобто захоплення ідеальним породжує величезну енергію для перетворення ідеального в реальне, бажання самовдосконалюватися та самовиховуватися.

Усвідомлене ставлення людини до своїх потреб і здібностей, потягів і мотивів поведінки, переживань думок називають самосвідомістю особистості.

Тобто самосвідомість – це усвідомлення людиною себе самої у своїх відношеннях до зовнішнього світу та інших людей.

Уявлення про себе (суб’єктивний образ свого " Я") виникає під впливом оціночного ставлення інших людей при співвіднесення мотивів, мети і результатів своїх вчинків та дій з соціальними нормами поведінки, які прийняті у конкретному суспільстві.

Результатом процесів самосвідомості є " Я-концепція" особистості.

" Я-концепція особистості" – це динамічна система уявлень людини про себе, яка включає усвідомлення своїх фізичних, інтелектуальних та інших особливостей; самооцінку та суб’єктивне сприймання зовнішніх факторів, які впливають на особистість.

" Я-концепція" формується під впливом життєвого досвіду людини, насамперед стосунків у сім’ї, проте досить рано вона сама набуває якості активності й починає впливати на мету особистості, систему її очікувань та прогнозів щодо свого майбутнього, на оцінку своїх досягнень і тим самим на її ставлення до самої себе.

Таким центральним компонентом " Я-концепції" є самооцінка особистості.

Самооцінка – це та цінність, значущість, якої надає собі індивід загалом та окремим бокам своєї особистості, діяльності, поведінки.

Відображаючи рівень задоволення чи незадоволення собою, самооцінка створює основу для сприймання власного успіху чи неуспіху в діяльності, досягнення мети певного рівня, тобто рівня домагань особистості.

Рівень домагань особистості – це прагнення до досягнення мети тієї складності, на яку людина вважає себе здатною. В основі рівня домагань лежить самооцінка (чи своїх можливостей, потенціалу в окремій сфері, чи себе як особистості загалом).

Самооцінка включає в себе як загальну самооцінку (тобто таку, яка відображає рівень самоповаги, прийняття чи неприйняття себе), так і часткові самооцінки, що характеризують ставлення до окремих сторін своєї особистості, вчинків.

Самооцінка може мати різний рівень усвідомлення. Її характеризують за такими параметрами:

- за рівнем виділяють високу, середню та низьку самооцінку;

- за співвіднесенням з реальними успіхами – адекватну та неадекватну (завищену та занижену);

- за особливостями будови – конфлікту та безконфліктну.