Сім’я як джерело психічної травматизації особистості

Психологія сім’ї

Розділ І

Тема 1: “Психологія сім’ї як наука, її методи, напрямки, розвиток та місце серед інших дисциплін та соціальних служб, методи, напрямки”

Розвиток сімейної психології та психотерапії в країнах колишнього СНД пройшов декілька етапів:

І – емпіричний (спостереження) – складається із збору анамнезу і накопичення інформації про те, як разом живуть той, хто страждав, та його родичі (60-70-ті рр.);

ІІ – психодинамічний або психоаналітичний підхід, який повністю відповідав концепції М’ясікцева щодо психології відносин;

ІІІ – середина 80-х рр.., коли остаточно встановлюється системний підхід, який базується на синтезі “психології відносин” та основних положень кібернетики;

Основні ознаки слов’янських сімей:

1) патріархальність (родина складається з декількох поколінь);

2) межі між підсистемами дифузні, погано структуровані і основна влада знаходиться у прародичів;

3) у багатьох сім’ях у декількох поколіннях немає чоловіків, що подібно і до положення у багатьох соціальних інституціях, де основна роль належить жінкам (школа, виховні заклади, лікарня);

4) декілька поколінь залежать одне від одного і духовно, і матеріально;

5) ідеологія тоталітарного суспільства сприяла формуванню системи вимушеності та відповідності, внаслідок чого втрачались інтереси власного “я”;

6) руйнування попередньої ідеології за умов відсутності нової зумовило збільшення потреби в ілюзіях захищеності, внаслідок чого сім’ї досить часто розпадались, а діти потрапляли під вплив криміногенних структур.

Сімейна психологія – галузь психологічної науки, яка вивчає сім’ю та можливості впливів на неї з метою профілактики або корекції негативних проявів.

Методи психології сім’ї:

- експериментальні;

- психодіагностичні;

- психокорекція або психотерапія.

Напрямки сімейної психології та психотерапії:

· психодинамічний (розвиток сім’ї);

· комунікативний;

· поведінковий.

Організаційний взаємозв’язок сімейної психології з іншими соціальними службами сім’ї.

Сімейні психологи тісно співпрацюють із сексологами, юристами, педагогами, практичними психологами з інших напрямків, психіатрами.

Основні напрямки співпраці служб сім’ї:

1) служби, спрямовані на створення сім’ї (служби знайомств) та її укріплення (різного роду консультації);

2) заклади та служби по вихованню дітей;

3) служби для впорядкування сімейного життя (психологічні консультації, медичні, юридичні послуги).

Тема 2: “Сучасна сім’я та особливості її функціонування”

1. Поняття сім’ї та її характеристики.

Сім’я – найменша складова суспільства, мала соціальна група, важлива форма організації особистого побуту, яка основується на подружньому союзі та родинних зв’язках, тобто на відносинах між родичами, які разом мешкають та мають спільне господарство.

Основні характеристики сім’ї:

- функції

- структура

- динаміка.

2. Функції сім’ї.

Їх стільки, скільки є видів потреб в більш-менш сталій формі, яка повторюється, та які задовольняються у сім’ї:

- виховна – задовольняє три потреби:

а) у батьківстві та материнстві;

б) контакту із власними дітьми;

в)реалізації батьків у дітях;

- господарсько-побутова;

- емоційна;

- духовного або культурного спілкування;

- первинного соціального контролю;

- сексуально-еротична.

Порушення функцій сім’ї – особливості життєдіяльності сім’ї, які ускладнюють або роблять неможливим відтворення її функцій. Причиною порушення функцій сім’ї є велика кількість різноманітних факторів.

3. Структура сім’ї.

Структура сім’ї – склад сім’ї та кількість її членів, а також сукупність їх взаємовідносин. Аналіз структури сім’ї дає можливість реально оцінити реалізацію окремих функцій сім’ї.

Розрізняють по відношенню до керівництва у сім’ї 2 типи:

· авторитарні

· демократичні

Порушення структури сім’ї – особливості, які ускладнюють або роблять неможливим відтворення її функцій.

4. Динаміка сім’ї.

Динаміка сім’ї – зміни функцій і структури сім’ї на різних етапах життєдіяльності. Такі зміни можуть відбуватись у природному порядку чи бути вимушеними, але в обох випадках вони обумовлюють виникнення кризових станів.

Дюваль запропонував такі фази життєвого циклу:

1) зустріч та емоційний потяг;

2) прийняття та розвиток батьківських ролей;

3) прийняття нової особистості – характерним є перехід від діадних відносин до тріадних;

4) введення дітей в поза сімейні інститути;

5) визнання підлітковості;

6) експерименти з незалежністю;

7) підготовка дітей до виходу з сім’ї;

8) вихід дітей із сім’ї та початок життя “очі в очі”;

9) сприйняття факту виходу на пенсію та старості.

На сьогоднішній день при розгляді динаміки сім’ї використовують аналітичні підходи.

5. Нормально функціонуюча сім’я. Норми подружнього життя. Дисфункціональна сім’я.

Нормально функціонуюча сім’я – відповідально та диференційовано виконує свої функції, внаслідок чого задовольняються потреби в рості та змінах сім’ї в цілому і кожного члена сім’ї окремо.

Ознаки вдалого шлюбу (Ледерер та Джексон):

- толерантність;

- повага, взаємоповага;

- чесність;

- бажання бути разом;

- подібність інтересів та життєвих орієнтацій.

Обозова вважає стабільним шлюб за умов спів падання інтересів та духовних цінностей і вираженої контрастності особистих якостей.

Дисфункціональні сім’ї – не здатні задовольнити потреби в особистісному та духовному розвитку. Для дисфункціональних сімей характерні такі мотиви створення сім’ї:

а) втеча від батьків;

б) відповідальність;

в) “самотність”;

г) наслідування традицій;

д) кохання;

е) престиж або матеріальне міркування;

є) помста.

Найбільш розповсюджені проблеми дисфункціональних сімей:

1) помилка у виборі партнера;

2) незавершеність відносин із батьківськими сім’ями;

3) втрата ілюзій або синдром утопії;

4) переживання розгубленості;

5) подружня зрада та загроза розлучення;

6) громадянський шлюб як намагання втекти від відповідальності;

7) вимоги узаконити шлюби сексуальних меншин та дозволити їм виховувати дітей.

6. Стадії подружніх відносин.

І – вибір партнера;

ІІ – романтизація відносин;

ІІІ – індивідуалізація стиля подружніх відносин та створення правил;

ІV – стабільності/змінності (ригідність установок є характерною для дисфункціональних сімей);

V – фаза екзистенціальної оцінки або підтвердження ітогів.

Важливі етапи у становленні сім’ї та особливості функціонування сім’ї на цих етапах.

Сім’я має свої певні особливості залежно від тієї життєвої ситуації, в якій вона перебуває. Ці життєві ситуації являють собою сукупність параметрів зміни структури сім’ї, особливостей соціального розвитку; зміни сімейних ролей, які зумовлюють особливості функціонування сім’ї на кожному з цих етапів.

І етап – зародження сім’ї:

- вивчення особистості один одного, характерів;

- “притирка”;

- вироблення правил поведінки;

- розподіл прав та обов’язків;

ІІ етап - сім’я з дітьми, які ще не почали трудової діяльності:

- взаємна турбота про дітей;

- інтереси подружжя відходять на другий план;

- сімейні незгоди, не вирішені, а відкладені на потім;

- відбувається раціоналізація психологічних проблем;

ІІІ етап – завершальний у життєдіяльності сім’ї:

- діти створюють власні сім’ї і батьки вже в змозі жити наодинці, очі в очі, залишитись із своїми проблемами, почуттями, незгодами. Відбувається підведення ітогів.

На всіх трьох етапах порушенню життєдіяльності сім’ї сприяють внутрісімейні труднощі та несприятливі зовнішні умови. Тобто крізь всі етапи проходять “нормативні стресори” або чинники, які є типовими для більшості сімей (хвороби дітей і членів сім’ї, матеріальні проблеми).

Виділяють періоди, в які сім’я найбільше вражається різними проблемами, або критичні періоди в житті сім’ї:

1) між 3 та 7 роками, максимально на 4-6 років – характерні фрустрацій ні зміни емоційних відносин;

2) 17 – 25 років – в цей період збільшується кількість соматичних скарг, підвищена тривожність, з’являється відчуття порожнечі у житті.

І в першому, і в другому випадку збільшення незадоволеності призводить до конфліктів. Несприятливими наслідками труднощів є сімейні порушення.

Тема 3: “Сім’я як джерело психічної травми”

1. Стан глобальної сімейної незадоволеності.
2. Сімейна тривога.
3. Сімейно обумовлене надмірне нервово-психічне і фізичне напруження.
4. Почуття провини, пов’язане із сім’єю.
5. Шляхи виявлення сімейно обумовлених психо-травмуючих станів.
6. Сім’я як фактор, що визначає реакцію індивіда на психічну травму.

Психічна травма – це психічне переживання, в центрі якого знаходиться певний емоційний стан. Центральне місце емоцій зумовлено їх важливістю в організації та інтеграції психічних процесів і їх участю в психічних і соматичних системах особистості.

Психо-травмуючий стан - стан, який впливає на особистість внаслідок його вираженості або гостроти та тривалості або повторюваності. Звідси психотравма - це лише негативні переживання, які можуть бути причиною клінічної патології.

Патогенна ситуація – сукупність факторів, які безпосередньо обумовлюють (або є причиною) психотравмуючих переживань. Виникає і в службовому, трудовому, учбовому та інших відносинах індивіда, і особливо в сімейній сфері як найбільш значній.

Фактори, що обумовлюють роль сім’ї як патогенного чинника:

1) ведуча роль сімейних відносин в системі взаємовідносин особистості;

2) різноплановість сімейних відносин та їх залежність один від одного;

3) найбільша особлива відкритість – ураженість, вразливість у внутрішніх відносинах.

Серед багатьох сімейно обумовлених травмуючи станів найважливіше місце належить:

І – стану глобальної сімейної незадоволеності;

ІІ – сімейній тривозі;

ІІІ – сімейно обумовленим нервово-психічному і фізичному напруженню;

ІV – почуттю провини.

І. Стан обумовлений невідповідністю між реальним життям та очікуваннями, що спричиняє фрустрацію, яка може бути усвідомлена та неусвідомлена:

- усвідомлена – це відкрите визнання незадоволення, що викликає агресію і як наслідок – конфлікти. Від розриву так сім’ю утримує лише раціональне пояснення;

- неусвідомлена або погано усвідомлювана або “тліюча незадоволеність”. Характерне вираження часткової незадоволеності, при цьому з’ясовується опосередковано або непрямим шляхом:

· через висловлювання у характеристиці почуттів та станів монотонності, одноманітності, нудьги, безбарвності життя, відсутності радості, ностальгії за дошлюбним періодом. Основними мотивами поведінки в такій сім’ї є необхідність;

· з’ясування багаточисельних скарг на різні прояви сімейного життя;

· через виявлення специфічних феноменів:

а) “капля дьогтю” – коли другорядні проблеми розростаються до дуже великих масштабів, а великі проблеми стають невирішеними;

б) знервованість одного чи обох супругів.

ІІ. Сімейна тривога – стан тривоги у одного чи декількох членів сім’ї, нерідко погано усвідомлений та погано локалізований.

Характерними ознаками є сумніви та побоювання, що стосуються кого-небудь із членів сім’ї. В основі цих переживань лежить невпевненість у якомусь дуже важливому сімейному аспекті. Важливою складовою є почуття безпечності та відчуття неможливості змінити хід подій. Ті члени сім’ї, які відчувають тривогу, не відчувають себе значимими у сім’ї. Цей стан є чітко сімейно обумовленим, і разом з особистісними якостями (сенситивна, психостенічна, лабільна акцентуація) може призводити до розвитку побічного неврозу, афективних реакцій, гострого та під гострого психозів (реактивна депресія).

Сімейна тривога відіграє роль “фактору грухту” тим, що сприяє посиленню реакції на патогенну ситуацію.

ІІІ. Сімейно обумовлене нервово-психічне і фізичне напруження.

Надмірне напруження є одним із основних психотравмуючих переживань. Згідно вчення Павлова про ВНД, нервово-психічне напруження є наслідком таких факторів:

- перенапруження нервових процесів;

- рухливість нервових процесів;

- зіткнення або ______ протилежних процесів.

Сім’я, відносини в ній відіграють важливу роль у формуванні:

1) створює для індивіда ситуації постійного психологічного тиску, труднощі або безвихідне становище;

2) створює перешкоди для прояву членами сім’ї певних надзвичайно важливих почуттів або для задоволення існуючих потреб;

3) створюючи чи підтримуючи внутрішній конфлікт у індивіда. Спрацьовує такий механізм: сім’я генерує та підтримує певні намагання, створює віру в можливість реалізації, а надалі відбувається фрустрація і цей цикл повторюється, внаслідок чого виникає Танталів комплекс.

ІV. Почуття провини пов’язане із сім’єю. Утворюється внаслідок взаємодії характерологічних особливостей індивіда та взаємовідносин, які склалися у сім’ї. Проявами почуття провини є “виправдальна активність” та мінімалізм. Цей фактор має велике значення в генералтологічній практиці (це пов’язане з віковими особливостями психіки та сімейним статусом членів сім’ї похилого віку), в сексологічній практиці (сексуальні порушення є і наслідком і причиною відчуття провини), в клініці кризових станів та підлітковій (проявляється декомпенсація характерологічних відхилень).

Таким чином, сім’я обумовлює психотравмуючі переживання, які в свою чергу зумовлюють трансформацію діяльності сім’ї в нервово-психічний або соматичний розлад індивіда.

Шляхи виявлення сімейно обумовлених психотравмуючих станів:

1) збір анамнезу;

2) відповідні психологічні методики.

Сім’я як визначний фактор в реакції на психологічну травму.

Сім’я є не єдиним джерелом патогенних ситуацій, однак реакція індивіда на патогенні ситуації залежить від відношень у сім’ї. Реакція на психотравму може бути двох видів:

- фактор сенсибілізації до психічної травми:

а) формування нездатності протистояти психічним травмам;

б) вплив на психічний опір (позитивний, негативний);

в) зміни уявлення про патогенну ситуацію;

- фактор, який закріплює дію психічної травми.