Психологічні механізми прийняття сімейних рішень.

І – несвідома установка на проблеми – усвідомлення наявності проблеми та розкриття нездатності її визначити – це перша стадія прийняття рішення.

ІІ – інформаційне забезпечення рішення проблеми – друга стадія вирішення проблеми.

ІІІ стадія – мотиваційне забезпечення вирішення сімейних проблем – етап, коли формується зацікавленість та здатність до вирішення проблем.

Сімейні фактори, що ускладнюють процес вирішення сімейних проблем:

1) неусвідомлювані мотиви;

2) неусвідомлювані постулати;

3) недостатність емпатії;

4) відсутність навичок групового вирішення проблеми:

- відношення до процесу вирішення проблеми, яке залежить від культурного рівня, традицій сім’ї, традицій соціального прошарку та особливостей функціонування сім’ї;

- відсутність у сім’ї можливостей навчитись вирішувати проблеми.

Взагалі процес вирішення сімейних проблем крім основної, відіграє ще й побічні функції, які проявляються у:

· перерозподілі сімейних ролей (вирішення проблеми – відповідальне і престижне)

· перерозподілі обов’язків у сім’ї.

4. Механізми сімейної інтеграції:

1) наявність комунікативних ролей:

- ведучий

- помічник

- пасивні учасники

- скептик.

2) соціально психологічні механізми:

а) механізм спільної долі в сім’ї. Формуються уявлення, навички та інше спільне для всіх членів сім’ї + укріплення сім’ї та піклування про добробут сім’ї + розвиток довіри в сім’ї;

б) емоційна ідентифікація в сім’ї:

- симпатія

- взаєморозуміння.

Симпатія відіграє роль антифруструючого фактора у сім’ї, інтегратора цілей та бажань всіх членів сім’ї. Симпатія є одним із механізмів сімейної інтеграції. В основі симпатії знаходиться гамма почуттів, захват, співчуття, цікавість та зацікавленість тощо. Стимулами до симпатії є особливості особистості та взаємовідносин, що склалися.

5. Сімейні міфи. Це поняття запропоноване Феррейрою. Означає захисні механізми для підтримання єдності в дисфункціональних сім’ях. Ототожнюється з віруваннями, упевненнями, сімейним кредом, рольовими очікуваннями, узгодженим захистом образом сім’ї, образом “ми”, наївною сімейною психологією.

Метою виникнення сімейних міфів є заховати або зробити камуфляж тих конфліктів та незадоволених потреб, які існують і узгодити їх ідеалізованими уявленнями.

Сімейний міф – це певне неусвідомлюване взаємоузгодження між членами сім’ї, яке має скрите від свідомості образи чи уявлення про сім’ю в цілому у кожного члена, які відторгаються.

Механізмом психологічного захисту є розщеплення, яке може бути в двох формах:

1) члени сім’ї мають подібні особистісні проблеми. При цьому уявлення, які відторгалися, проектуються поза межі сім’ї й узгоджено не визнаються всіма членами сім’ї;

2) коли один із членів сім’ї шукає в іншому якості, які неусвідомлено сприймає як символ тих аспектів, що пригнічує у власній особистості. Тобто в іншому виявляються і підтримуються ті особливості, яких не має в себе.

Тема9: ”Порушення структурно-вольового аспекту життєдіяльності сім’ї. ”

1. Поняття “роль”, “норма”, “санкція”.

2. Патологізуючі ролі, їх виникнення та мотиви.

3. Потенційні ролі в сім’ї, поняття ключового факту.

4. Корекція патологізуючих ролей.

Основною функцією сім’ї є задоволення в процесі життєдіяльності потреб її членів. Це має бути організовано. Соціально-психологічна форма організації життєдіяльності сім’ї – це структура існуючих ролей.

Роль – складне утворення, до якого входять існуюча реальна поведінка, очікувана поведінка, почуття, мета, а також санкції і норми.

Норми – певні правила, які виробляються та приймаються групою для можливої сумісної діяльності і визначають конкретний зміст ролі.

Санкція – це реакція на виконання чи невиконання, відповідність чи невідповідність ролі.

В сім’ї виділяють 2 основні типи ролей:

1) конвенціональні ролі, які визначаються правом, моральними нормами, традиціями – це загально визнані ролі;

2) між особистісні ролі, які відображають емоційність відносин, близькість, значущість.

Ролі залежать від великого кола факторів: право, звичаї, моральні устої особистості.

Система ролей має відповідати вимогам:

- це має бути цілісна система для індивіда;

- сукупність ролей має задовольняти потреби індивіда;

- ролі мають відповідати можливостям індивіда;

- мають забезпечувати задоволення потреб всіх інших членів сім’ї.

2. Патологізуюча роль є проявом порушення рольової системи. Найбільше це стосується міжособистісних контактів. Патологізуюча роль одночасно травматична і для індивіда, і для інших членів родини.

Досить часто порушення індивіда обумовлюються порушеннями в сім’ї. Завжди в основі патологізуючої ролі знаходиться спроба задоволення якоїсь потреби (агресії, садизму, еротики).

Класифікація патологізуючих ролей базується на двох критеріях:

І – Сфера життєдіяльності сім’ї, порушення якої спричиняє виникнення патологізуючої ролі:

1) виникнення патологізуючої ролі пов’язане в основному з порушеннями взаємовідносин сім’ї з навколишнім середовищем. Приклад: сім’я-фортеця, сім’я з антисексуальною ідеологією, сім’я-санаторій, сім’я-театр;

2) перехід до системи патологізуючих ролей не пов’язаний із взаємовідносинами у сім’ї з соціальним оточенням. Це проявляється у зміні уявлень та зміна завдань.

ІІ – Мотиви виникнення патологізуючих ролей:

1) наявність психологічних проблем (найчастіше агресії та провини);

2) замісне задоволення існуючої потреби – у вигляді появи ролі “дитини-надії”;

3) проекція або несвідоме, наділене іншими членами сім’ї рисами та властивостями;

4) бажання звільнитися від тиску власних моральних уявлень або тиску інших членів сім’ї. Приклад: виникнення алкоголізму, наркоманії.

3. Потенційні ролі в сім’ї – ті, які не є актуалізованими, але про них є чітке уявлення, і вони можуть бути актуалізовані при необхідності. В сім’ї використовується така властивість потенційної ролі, яка забезпечує можливість задоволення потреб, що суперечать моральним уявленням індивіда. Інші члени сім’ї, які пов’язують патологізуючу роль, можуть відчувати значний психологічний опір до прийняття цієї ролі, тим більший, чим більше цей процес усвідомлюється. Визначальний вплив мають зацікавленість індивіда у прийнятті цієї ролі, його авторитет, вольові якості.

Ключовий факт – це основне уявлення, викривлення якого обумовлює перехід до патологізуючих ролей, тобто факт, в якого виникнення якого найбільш важливо для виникнення патогенних структур.

Таким чином, патологізуюча роль є наслідком взаємодії ряду передумов:

- незадоволені потреби;

- наявність в репертуарі потенційних ролей;

- достатній вплив зацікавленої особи;

- наявність певних властивостей у сім’ї.

4. Етапи психокорекції патологізуючих ролей:

· мотиваційний – усвідомлення проблеми та формування на виправлення ситуації

· корекція носія патологізуючої ролі та навчання пошуку методів протидії

· узагальнюючий

· пробних змін.