Порушення основних сфер життєдіяльності сім’ї як джерело психічної травматизації особистості

Тема 4: “Порушення уявлень членів сім’ї про сім’ю та особистість один одного”

1. Уявлення членів сім’ї про свою сім’ю.

2. Шляхи розгляду внутрішнього образу сім’ї.

3. Сімейні постулати та їх роль у динаміці сім’ї.

Внутрішня картина сім’ї – уявлення кожного члена сім’ї про сім’ю. Від переваги суб’єктивності чи об’єктивності в цих уявленнях залежить позитивність чи негативність.

Для психологічного та психотерапевтичного дослідження і розуміння сім’ї необхідно:

1) для забезпечення взаєморозуміння з сім’єю, тобто для встановлення контакту;

2) для діагностики порушень у сім’ї. Неадекватне розуміння проблем сім’ї є основною складовою їх не тільки для спеціаліста, але й для членів сім’ї;

3) для забезпечення участі сім’ї в процесі “лікування”.

Викривлені уявлення про сім’ю у її членів самі є наслідками сімейних проблем і в подальшому вони ще більше ускладнюють вирішення проблеми. Таким чином, однією із основних та необхідних передумов вирішення проблеми є усвідомлення психологічної проблеми.

_____ запропонував поняття “сімейної агнозії” або нездатності членів сім’ї адекватно сприймати деякі аспекти її життєдіяльності. Ця сімейна агнозія виступає також як причина виникнення викривлених уявлень про сім’ю. Таким чином, сім’я – це складний самостійний механізм, правильність функціонування якого необхідна для успішності функціонування, а порушення призводить до порушення сімейних відносин.

Сутність та структура сімейних уявлень.

Сімейні уявлення в своїй сукупності складають певні сімейні сценарії в контексті певних типових (багаторазово повторюваних) ситуацій.

Сімейний сценарій – уявлення індивіда про типові сімейні ситуації, а звідси – уявлення про сім’ю (образ, внутрішня картина сім’ї) виступають як сукупність уявлень про послідовність типових ситуацій, або сценаріїв, що змінюють один одного в повсякденному житті сім’ї.

Роль та форма сімейних сценаріїв.

І Форма.

Карта або схема з добре визначеними шляхами, або автоматизація сімейного сценарію, яка достатньо часто відчужує від власного сімейного досвіду індивіда.

ІІ. За умов виникнення екстремальних життєвих ситуацій або за певних змін достатньо часто сімейний сценарій набуває форми “розумового експерименту”. Ця форма сімейного сценарію є більш конструктивною, бо вона дає можливість членам сім’ї подумки змоделювати вирішення проблемної ситуації. За таких умов відбувається процес активізації сценарію.

Життєвий сценарій дуже часто є автоматизованою або алгоритмізованою сімейною формулою. Для прийняття вірного рішення, конструктивного у вирішенні проблеми, необхідно, щоб відбувалася автоматизація сценарію та повернення його із несвідомого (автоматичного) до свідомості або активізація сімейного сценарію. Таким чином, активізація сімейного сценарію – це обов’язково свідомий процес, дуже часто пов’язаний із певними змінами або корективами. Таким чином, для прийняття рішення важливі такі фактори:

1) кількість активізованих сценаріїв;

2) послідовність одно- чи багатосторонній;

3) ступінь конкретизації сценарію:

- нульовий (немає жодних уявлень);

- схематичні уявлення;

- достатньо конкретні образи;

4) психологічність сімейних уявлень або ступінь відображення почуттів та інших психологічних станів дійових осіб.

До факторів, що зумовлюють виникнення сімейних порушень, відноситься примітивізм сімейних уявлень. Цей примітивізм обумовлюється, з одного боку, надмірною безтурботністю, з іншого – нездатністю до відтворення своїх функцій у сім’ї.

Розрізняють 2 типи сімей:

· з активізованими сімейними уявленнями

· з не активізованими, недорозвиненими уявленнями про сім’ю або з примітивними уявленнями.

У другого типу сімей ці примітивні уявлення обумовлюють труднощі існування:

1) пасивна сім’я, яка характеризується реактивною реакцією на зміни по типу “залатування дірок”. Засобами адаптації в такій сім’ї виступають терпимість та невибагливість. Життєва мудрість в таких сім’ях декларує покірність долі та вміння все стерпіти;

2) “підсліпувата” сім’я, яка бачить лише те, що є на поверхні. Тоді все, що відбувається, сприймається як ланцюг подій, не пов’язаних між собою;

3) примітивно-думаюча сім’я, яка не виділяє причинних зв’язків між подіями. Примітивізм у таких сім’ях проявляється у таких формах:

а) уявлення стереотипні;

б) уявлення поверхневі;

в) уявлення неконкретні і дуже схематичні;

г) уявлення не індивідуалізовані.

Такі сімейні уявлення достатньо часто визначають пасивність сім’ї. Однак примітивізм сімейних відносин не означає примітивізм у сімейних відносинах.

Взаємозв’язок примітивізму уявлень про сім’ю та порушень у сім’ї.

Примітивізм сімейних уявлень часто приводить до порушень у сім’ї, внаслідок чого сім’ї стикаються із значними труднощами при усвідомленні складних явищ сімейного життя. Це проявляється в агнозії (нездатності бачити те, що перед очима), в коловій послідовності явищ, а також у ненавмисному навчанні.

Примітивізм сімейних уявлень як самостійна проблема.

Примітивізм сімейних уявлень достатньо часто обумовлює “сліпоту” щодо істинних, реальних життєвих проблем та сприяє формуванню псевдо рішень.

Психологічні бар’єри активізації як сімейні проблеми.

Психологічні бар’єри, які являють собою певні несвідомі установки, виступають як фактори, які ускладнюють активізацію та конкретизацію уявлень, необхідних для вирішення реальних проблем.

Дефект сімейних уявлень досить часто має вигляд відсутності жодних гіпотез (уявлень), необхідних для вирішення проблеми.

Шляхи розвитку внутрішнього образу сім’ї:

1. Розвиток процесів комунікації.

2. Надмірна вираженість “нормативності” життя сім’ї та відносин в ній.

3. Стійкість (сталість) устрою сім’ї.

4. Низький рівень сімейної та психологічної культури.

Сімейні постулати – судження членів сім’ї, які останні вважають очевидними, та які вони сприймають як керівництво до дії.

Види сімейних постулатів:

1) переконанні;

2) самоочевидні судження;

3) неусвідомлені судження.

За змістом розрізняють:

- ситуаційні;

- психологічні;

- моральні.

Роль сімейних постулатів:

1. Пов’язані із сімейними уявленнями, які самі і визначаються.

2. Спрямовують процес активізації сімейних уявлень.

3. Інтегруюча функція, яка полягає у сполученні загальних позасімейних уявлень індивіда з уявленнями про сім’ю.

Причини стійкості порушених уявлень про сім’ю:

1) неусвідомлювансть наївно-психологічних теорій та суджень, що знаходяться в основі цих суджень;

2) включеність в міжособистісні відносини та в систему взаємних впливів у сім’ї.

Місце порушення сімейних уявлень в етіології нервово-психічних розладів.

До найбільш розповсюджених порушень сімейних уявлень відносяться:

1) неповнота уявлення;

2) помилковість;

3) некритична впевненість у незмінності.

Всі ці порушення сімейних уявлень перетворюють об’єктивно непатогенну ситуацію в суб’єктивно патогенну. Внаслідок чого відбувається загострення внутрішнього конфлікту, що може спричинити невроз або невротичний стан і надалі приводити до декомпенсації психо-патологічних рис, а далі – до нервово-психічного порушення.

Тема 5: “Поява в сім’ї хворої людини та структурно-функціональні особливості сімей, де є хворий ”

Сімейне життя ставить перед людиною складні завдання, для вирішення яких необхідно мати певні психологічні якості:

1) потреби у любові, прихильностях, батьківстві тощо;

2) здібності, навички та вміння;

3) вольові та емоційні якості.

Хвороби взагалі на нервово-психічні розлади особливо, ушкоджують необхідні у сім’ї якості. Досить часто ці зміни стають травмуючим фактором до інших членів сім’ї.

Поява у сім’ї хворої людини обумовлює підвищення нервово-психічного та фізичного навантаження на всіх інших членів сім’ї. Також на це в значній мірі впливає нерівномірний розподіл навантаження, пов’язаний із клопотанням за хворою людиною між членами сім’ї. Цей нерівномірний розподіл і обумовлюється, і обумовлює розшарування оточення хворої людини.

1 шар (внутрішній) – роль головного опікуна:

- виконання дефіцитарних функцій;

- забезпечення спілкування із соціумом.

2 шар – всі інші члени сім’ї.

3 шар (зовнішній) – складається з найближчих родичів та найближчого оточення макросоціуму.

За умов наявності у сім’ї хворої людини зростає незадоволеність членів сім’ї своїм сімейним життям.

Фактори, які сприяють підвищенню незадоволеності:

1) відчуття провини за хворобу у двох аспектах:

- біологічний;

- психологічний;

2) поведінка пацієнта;

3) тривалість хвороби;

4) ступінь порушення повсякденного життя сім’ї.

Достатньо серйозним фактором, який визначає життя сім’ї в цілому та дуже часто за умов появи хворої людини проявляється, є феномен “супроводжуючого захворювання”, що проявляється не в конкретній психологічній одиниці, а в зміні самопочуття сім’ї як єдиного цілого. Він може мати наслідки в двох протилежних напрямках:

- коли ще більше погіршується становище у сім’ї;

- мобілізація сім’ї.

Основні напрямки розвитку сім’ї хворої людини та проблеми, пов’язані з цим.

В сім’ї, де є хвора людина, можливе виникнення таких проблем:

1) проблема розуміння хворого та встановлення рівня вимог до нього;

2) проблема впливу на хвору людину;

3) проблема мотиваційної перебудови;

4) проблема перебудови відносин сім’ї із соціальним оточенням.

Залежно від того, як вирішуються проблеми в сім’ї, де є хвора людина, може бути конструктивний та деструктивний шляхи розвитку.

Конструктивний - актуалізація життєвих сценаріїв, які забезпечують нормальне функціонування сім’ї та збереження всіх її структур.

Деструктивний – порушення процесів функціонування, що проявляється у:

- приховуванні факту наявності хворої людини;

- загостренні конфліктної ситуації, яка призводить до соціальної ізоляції сім’ї;

- відмові від відповідальності за хвору людину.

Тема 6: “Репрезентативна система”

1. Сучасні уявлення щодо концепції репрезентативних систем.
2. Нейропсихологічні основи індивідуальних відмінностей сенсорного сприйняття та уявлення.
3. Порушення процесу комунікації як механізм формування конфлікту в сім’ї.

1. Репрезентативна система особистості – система пошуку, прийому та переробки інформації із оточуючого світу.

Ведуча репрезентативна система – та, в якій людина описує світ. Неспівпадіння репрезентативних систем є одним із факторів формування конфліктних відносин. Дослідження репрезентативної системи особистості являє собою спробу осмислити одну із складових процесу спілкування та визначити її значення для процесу розуміння однієї людини іншою. М’ясинцев виділяв 3 взаємопов’язаних компоненти ефективної комунікації:

1 – психічне відображення один одного в процесі спілкування;

2 – відношення один до одного учасників спілкування;

3 – звернення їх один до одного.

Виділення цих компонентів має не тільки методологічну цінність, а також наукову і практичну, бо дає можливість зрозуміти, на якому рівні порушена комунікація, що є фактором порушення, та з чим саме потрібно працювати для поліпшення комунікації.

Для процесу відображення один одним є дуже важливим урахування ведучих репрезентативних систем учасників комунікації.

Концепція репрезентативної системи прийшла в психологію НЛП (нейролінгвістичного програмування - Бендлер та Гріндер).

Ефективність комунікації між людьми може бути значно збільшена шляхом визначення ведучої репрезентативної системи та використання її.

Людина сприймає із оточуючого середовища через 5 сенсорних та репрезентативних систем:

- візуальну;

- аудіальну;

- кінестетичну;

- смакову;

- нюхову.

В Європі та США виділяють 3 основні: візуальну, кінестетичну, аудіальну.

Репрезентативні системи співвідносять з відчуттями, через які отримують інформацію. У кожної людини є своя ведуча репрезентативна система (ВРС), в якій його чутливість найбільш розвинена. Взагалі у людей розвинені всі РС, однак найбільше функціонує та, яка найбільш актуальна в цій ситуації. ВРС – результат формування індивідуальної моделі світу, яка базується на співвідношенні фактів та їх значень. На основі цього створюється своя власна модель і все інше сприймається через призму цієї моделі.

Бендлер та Гріндер вважали, що люди розвивають та виробляють свої моделі на основі трьох процесів:

1) викреслювання (вибірковості);

2) викривлення (за рахунок відходу від чуттєвого сприйняття);

3) узагальнення (відчуження від власного досвіду та перехід до певних категорій).

Таким чином, для опису власного досвіду люди з візуальною РС оперують картинами та образами; з аудіальною – звуковим та мовним супроводом; з кінестетичною - почуттями та відчуттями.

Ведуча РС характеризується:

а) її неможливо надійно визначити й виміряти;

б) вона змінюється з часом;

в) фактичне існування ведучої РС ставиться під сумнів;

г) немає доказів та переваг у приєднанні до ВРС до іншої людини.

2. Ядром сенсорної функції людини є:

· зорово-тактильно-кінестетична та оптико-вестибулярна установка, в якій головну роль належить зору

· слухова рецепція та особливий мовний слух

ці системи розвиваються у людини нерівномірно. На момент народження не має переваги жодна з систем (так звана амодальність немовлят).

У кожної людини є ведуча аферентація, яка визначається найбільш розвиненою сенсорною модальністю, тобто сприйняття дійсності в кожної людини є в певній мірі визначеною.

2) існують індивідуальні переваги на різних рівнях:

- на рівнях відчуттів (сенсорна вибірковість або модальність);

- на рівні сприйняття (перцепція);

- на рівні уявлень (апперцепція);

3) існує 4 типи основних модальностей:

- візуальна;

- слухова;

- мовно-слухова;

- кінестетична;

4) це обумовлюється типологічними особливостями НС;

5) індивідуальні відмінності та особливості виникають не з моменту народження, а формуються в процесі життя;

6) необхідною умовою формування типологічних відмінностей є накопичення життєвого досвіду;

7) сенсорну вибірковість необхідно вивчати у зв’язку з системою значущих відносин особистості.

1. Дисфункціональні порушення в життєдіяльності сім’ї такі як:

- порушення комунікації;

- порушення системи ролей та механізмів сімейної інтеграції

відіграють роль етіологічного фактору нервово-психічних розладів у членів сім’ї, являються патогенними для неврозів у дітей з таких сімей, призводять до зниження соціальної та психологічної адаптації, внаслідок чого людина втрачає здатність самостійно вирішувати внутрішні конфлікти. Причинами названих дисфункцій можуть бути особливості психічних процесів сприйняття, мислення, уявлення, комунікації, мовного спілкування. Всі ці процеси в разі неспівпадіння, порушення або за умов певних індивідуальних особливостей можуть починати відігравати роль бар’єрів спілкування. Звідси можна зробити висновки:

1) міжособистісні проблеми комунікації – один з механізмів розвитку конфліктів, які призводять до нервових захворювань;

2) проблеми комунікації обумовлені індивідуальними особливостями сприйняття та уявлень членів сім’ї щодо один одного;

3) дослідження індивідуальних особливостей комунікації повинно проводитись з урахуванням системи значущих для особистості відносин.

Тема 7: “Порушення міжособистісної комунікації в сім’ї”

1. Основні види порушень міжособистісної комунікації в сім’ї.

2. Теорія сімейно необхідної або функціональної інформації.

3. Причини виникнення порушень між особистісної комунікації в сім’ї та їх виявлення.

1. Типові порушення процесу комунікації в сім’ї:

1) “відхилена комунікація”:

- монолог

- відсутність здорового контакту;

2) парадоксальна комунікація або концепція подвійного зв’язку. Характерна наявність двох взаємо протилежних повідомлень (взаємовиключних);

3) замаскована комунікація або містифікація. Функція: зберегти статус-кво, засобом є недостовірна інформація.

1. Для нормального процесу міжособистісної комунікації необхідно, щоб всі учасники комунікації мали функціональну або дієво-активну інформацію. Якщо виникають проблеми з одержанням такої інформації, може виникнути комунікаційна проблема, яка надалі може стати джерелом психічної травматизації.

Комунікаційна проблема – ситуація, коли:

а) у одного члена сім’ї є певна потреба;

б) задоволення цієї потреби залежить від іншого члена сім’ї;

в) дії по задоволенню потреби мали б місце, якби той, у кого є ця потреба, передав інформацію (прохання, натяк);

г) передача цієї інформації є неможливою через психологічні особливості одного чи другого члена сім’ї;

д) таким чином, потреба зберігається, хоча її неможливо задовольнити.

Комунікаційний бар’єр – особливості членів сім’ї або наявна потреба інших членів сім’ї, або особливі взаємовідносини, що заважають передачі інформації.

Дефіцитна інформація – інформація, проходження якої по комунікаційному каналу могло б запобігти виникненню психотравмуючих порушень у сім’ї.

Розвиток комунікаційної проблеми – сукупність процесів, які виникають внаслідок порушення комунікації, і призводять до виникнення психотравмуючих особливостей у сім’ї.

Етапи розвитку комунікаційної проблеми:

1) інформаційно-дефіцитний;

2) замісної або викривленої комунікації;

3) поведінково-комунікаційний етап.

3. Причини:

- перевантаження комунікації побічними функціями:

· відповідність “Я” – концепції;

· відповідність “Ти” – концепції;

· відповідність характеру взаємовідносин;

- порушення уявлень про адресата комунікації як комунікативний бар’єр.

Тема8: ”Порушення механізмів інтеграції сім’ї”

1. Сім’я, її структура та інтеграція.

2. Сімейні протиріччя та їх вирішення як _____ інтеграції сім’ї.

3. Основні типи вирішення сімейних проблем (реінтегруючі та дезінтегруючі).

4. Механізми сімейної інтеграції.

5. Сімейні міфи.

1. Сім’я як система являє собою цілісний психологічний та біологічний організм, тому вимагає до себе холістичних підходів. Сімейні відносини регламентуються сімейними правилами. Звідси сім’я виступає як система, керована правилами, які дуже часто є неусвідомлюваними або “неписаними”. Всі правила пов’язані між собою і утворюють єдину систему сімейних відносин.

Сімейні послідовності – це стійкі способи поведінки, пов’язані між собою правилами. Існує 2 форми сімейних послідовностей:

- ланцюг (для актуалізованої сім’ї);

- коло.

Виявлення послідовностей можливе в процесі спостереження за реальною поведінкою сім’ї. Він являє собою висунення нових пропозицій, їх заміна в разі потреби ще новими.

Джерела сталості сімейних послідовностей:

1) Основним джерелом встановлення сімейних послідовностей є підтримання сталості сімейного гомеостазу. Для підтримання цього феномену функціонує механізм зворотного зв’язку, який фіксує відхилення та повертає систему до нормального положення. Цей механізм діє в різних сферах життєдіяльності сім’ї.

2) Колові послідовності – сукупність негативних явищ, які утворюють замкнене коло і послідовно обумовлюють одне одного.

3) Психологічна значущість сталості сімейних відносин. Сталість або повторюваність є основою сімейних взаємовідносин, що впливає на формування сімейних уявлень та дає можливість передбачити.

Взагалі сталість є умовою волі, самостійності та ініціативи членів сім’ї. Сталість сімейних взаємовідносин впливає і залежить від особистості членів сім’ї. Таким чином, сталість є дуже подвійною. Сталість обумовлює опір сім’ї різноманітним факторам. Стала сім’я в своєму маргінальному вияві є ригідною сім’єю з суворо регламентованою структурою, незмінною незалежно від умов, що в свою чергу є патогенним. Ця ригідність найчастіше пов’язана з порушенням процесів комунікації:

- гумова загорожа;

- псевдо взаємність;

- містифікація.

Опірність змінам в такій сім’ї є пригнічення індивідуальних особливостей, що обумовлює виникнення конфліктів, може спричинити “повстання”.

1. І сім’я як система, і члени сім’ї як підсистеми являють собою самостійні об’єкти. Розвиток сім’ї та її окремих членів – це не є незалежні процеси. Тому протиріччя між процесами та структурними елементами є природними. Звідси сім’ї, в яких все дуже стало і спокійно, не норма а відхилення від норми.

Таким чином, сімейні протиріччя не тільки важливі, але й важливі як фактор, що зумовлює розвиток.

Сімейна проблема – ситуація, в процесі якої сім’ї необхідно приймати рішення, однак існують певні труднощі, пов’язані із цим.

Існують два типи вирішення проблем:

1) реінтегруючий – коли з’ясовуються нові інтегруючі мотиви, встановлюються нові правила, опрацьовуються нові способи поведінки;

2) дезінтегруючий – псевдо рішення:

а) відмова від рішення або конфлікт;

б) взаємні поступки (конформне рішення) – компроміс;

в) відмова одного з членів сім’ї від боротьби за лідерство або ретритистське рішення;

г) пряма дезінтеграція.