Главная страница Случайная страница
КАТЕГОРИИ:
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
Особистість керівника як предмет наукового дослідження. Отже, ранні спроби досліджувати феномен управління зазвичай акцентувалися на індивідуальних особливостях
|
|
Отже, ранні спроби досліджувати феномен управління зазвичай акцентувалися на індивідуальних особливостях, що і привело до виникнення відповідного підходу. Метою такого підходу була ідентифікація індивідуальних рис, що відрізняють керівника від послідовників; гарних керівників від поганих. Передбачалося, що, як тільки будуть ідентифіковані риси керівника, їх можна буде виміряти й оцінити, щоб надалі використовувати результати як критерій для призначення людей на керівні посади. На початку XX ст. було проведено сотні емпіричних досліджень у цій галузі. Виконані дослідження застосовували одну з нижченаведених методологій:
1. Визначалися керівники і некерівники, з'ясовувалися їхні осо-
бистісні характеристики, виявлялися відмінності між ними.
2. Передбачалося, що керівник повинен мати певні здібності;
вимірювалися його особистісні якості, підраховувалися ко
реляції між особливостями його характеру та виявленими
здібностями.
У першому випадку будь-яка риса (характерна більше для керівників, ніж для некерівників) трактувалася як якість, властива керівнику. У другому — ті особливості, що чітко співвідносилися з вимірюваними здібностями, також визначалися як такі, що властиві керівнику. Методи виявлення й оцінювання керівників, їхніх здібностей і рис набули значного поширення.
Таким чином було окреслено особливості характеру, що відрізняють керівника від простого смертного. Наприклад, Бевілес (1960) назвав такі визначальні риси керівника: швидкість прийняття рішень, уміння ризикувати, стійкість у стресових ситуаціях, інтуїція та успіх у справах. Можна також додати до цього переліку такі риси, які часто називають дослідники, зокрема вольові якості, енергійність, чесність, усвідомлення мети, здатність керувати групами й підтримувати лояльність оточення, витривалість і стійкість.
У цілому завдяки цьому підходу стало зрозуміло: для того,
щоб індивід став керівником, йому потрібно вміти чітко визначати
мету, ефективно взаємодіяти з іншими людьми й обов'язково праг
нути бути керівником. / гц/ /і& *, 4-6і/3 / ■ -'" '
/г-