Перша Книга Царів 4 страница

15. І бачив Давид, що Саул вийшов шукати душі його, а Давид був у пустелі Зіф у лісі.

16. І підвівся Йонатан, син Саулів, і прийшов до Давида в ліс, і зміцнив його дух надією на Бога.

17. І сказав йому: Не бійся; тому що не знайде тебе рука батька мого Саула, і ти будеш царювати над Ізраїлем, а я буду другим по тобі; і Саул, батько мій, знає це.

18. І уклали вони поміж собою заповіта перед Господом, і Давид лишився в лісі, а Йонатан повернувся до оселі своєї.

19. І прийшли зіфеяни до Саула в Ґів'ю, говорячи: Ось Давид переховується в нас у неприступних місцях у лісі, на пагорбі Хахіла, що праворуч від Єшімону.

20. Отож, за всіма жаданнями душі твоєї, царю, йди; а нашою справою буде віддати його в руки царя.

21. І сказав їм Саул: Благословенні ви у Господа за те, що поспівчували мені.

22. Ходіть, переконайтеся ще [і] вивідайте і придивіться, де місце його, де буде нога його, [і] хто бачив його там. Бо мені говорять, що він дуже хитрий.

23. І придивіться і вивідайте всі схованки, у котрих він переховується, і повертайтеся до мене з певною звісткою; і я піду з вами. І якщо він на цій землі, я буду шукати його по всіх Юдиних тисячах.

24. І підвелися вони, і пішли в Зіф передніше Саула. А Давид і люди його були в пустелі Маонській, в Араві, на південь від Єшімону.

25. І пішов Саул з людьми своїми шукати [його]. Але Давидові повідомили про це, і він перейшов до Сели і лишався в пустелі Маон. А Саул почув, і погнався за Давидом в пустелю Маонську.

26. І йшов Саул з одного боку гори, а Давид із людьми своїми з тамтого боку гори. І коли Давид квапився відійти перед Саулом, Саул з людьми своїми поспішав навперейми Давидові і людям його, щоб захопити їх,

27. Тоді прийшов до Саула вісник, говорячи: Поспішай і приходь; бо филистимляни вчинили напад на землю.

28. І повернувся Саул від переслідування Давида, і пішов навперейми филистимлянам. Тому-то й назвали ім'я тій місцині: Села-Гаммахлекот (Скеля поділу).

1 ЦАРІВ 24

1. І вийшов Давид звідти, і мешкав у безпечних місцях Ен-Ґеді.

2. Коли Саул повернувся від филистимлян, йому повідомили, говорячи: Ось, Давид у пустелі Ен-Ґеді.

3. І взяв Саул три тисячі кращих мужів із усього Ізраїля, і пішов шукати Давида і людей його у горах, де живуть сарни.

4. І прийшов до кошари овечої, при дорозі; там була печера; і зайшов туди Саул для потреби, а Давид і його люди сиділи в глибині печери.

5. І говорили Давидові люди до нього: Оце день, про котрий говорив тобі Господь: Ось, Я віддам ворога твого в руки твої, і вчиниш із ним, що тобі до вподоби. Давид підвівся і тихесенько відрізав крайчик поли верхнього Саулового одягу.

6. Але після цього недобре стало Давидові на серці, що він відрізав крайчик одежі Саулової.

7. І сказав він людям своїм: Нехай же не допустить мені Господь вчинити це панові моєму, помазанцеві Господньому, щоби покласти руку мою на нього, бо він помазанець Господній.

8. І зупинив Давид людей своїх цими словами, і не дав їм повстати супроти Саула. А Саул підвівся і вийшов із печери на дорогу.

9. Потім підвівся й Давид, і вийшов із печери, і закричав навздогін Саулові, говорячи: Володарю мій, царю! Саул озирнувся назад, і Давид упав лицем на землю і вклонився [йому].

10. І сказав Давид Саулові: Навіщо ти слухаєш слова людей, котрі говорять: Ось, Давид заміряється лихом на тебе?

11. Ось, сьогодні бачать очі твої, що Господь віддав тебе нині в руки мої в печері; і мені радили вбити тебе, але я помилував тебе, і сказав: Не піднесу руки моєї на володаря мого, бо він помазанець Господа.

12. Батьку мій! Поглянь на крайчик одягу твого в руці моїй; я відрізав крайчик одежі твоєї, а тебе не вбив. Пізнай і переконайся, що немає в руці моїй зла, ні підступу, і я не згрішив супроти тебе, а ти шукаєш душі моєї, щоб забрати її.

13. Нехай же розсудить Господь поміж мною і тобою; і нехай помститься тобі Господь за мене; але рука моя не буде на тобі;

14. Як оповідає давня притча: від беззаконних виходить позазаконне, а рука моя не буде на тобі;

15. Супроти кого вийшов цар Ізраїльський? За ким ти женешся? За мертвим псом, за однією блохою?

16. Нехай же Господь буде суддею, і розсудить поміж мною і тобою. Він побачить, дослідить справу мою і врятує мене від руки твоєї.

17. Коли скінчив Давид говорити слова оці до Саула, Саул сказав: Чи твій це голос чую, сину мій Давиде? І підняв Саул голос свій, і плакав.

18. І сказав Давидові: Ти маєш більше рації, аніж я; бо ти віддячуєш мені добром, а я віддячую тобі злом.

19. Ти показав сьогодні, учинивши зі мною милостиво; коли Господь віддавав мене в руки твої, ти не вбив мене.

20. Хто, як знайде ворога свого, відпустить його в добру путь? Господь віддячить тобі добром за те, що ти вчинив мені сьогодні.

21. І тепер я знаю, що ти неодмінно будеш царювати, і царство Ізраїлеве буде міцне в руці твоїй.

22. Отож, заприсягнися мені Господом, що ти не вигубиш потомства мого після мене, і не знищиш ймення мого у домі батька мого.

23. І присягнувся Давид Саулові. І пішов Саул у дім свій, а Давид і люди його піднялися в місце укріплене.

1 ЦАРІВ 25

1. І помер Самуїл; і зібралися всі ізраїльтяни, і плакали по ньому, і поховали його в домі його, в Рамі. Давид підвівся і спустився до пустелі Паран.

2. І був такий чоловік у Маоні, а маєток його на Кармелі, чоловік вельми багатий; у нього було три тисячі дрібної худоби і тисячу кіз; і був він при стрижінні овечок своїх на Кармелі.

3. А ім'я чоловіка того – Навал, а ім'я дружини його Авігаїл. Ця жінка [була] вельми розумна і вродлива; а він – чоловік жорстокий і лютий характером; Він був із роду Калевого.

4. І почув Давид у пустелі, що Навал стриже отару свою.

5. І послав Давид десять юнаків, і сказав Давид юнакам: Ви йдіть на Кармел, і прийдете до Навала і привітайте його від мого ймення,

6. І скажите так: Мир тобі, мир домові твоєму, мир усьому твоєму.

7. Нині я почув, що в тебе стрижуть [овечок]. Ось, пастухи твої були з нами, і ми не кривдили їх, і ніщо в них не пропало упродовж усіх днів перебування їхнього на Кармелі;

8. Запитай служників своїх, і вони скажуть тобі; отож, нехай знайдуть юнаки милість в очах твоїх, бо доброго дня прийшли ми; дай же служникам твоїм і синові твоєму Давидові, що знайде рука твоя.

9. І пішли люди Давидові і сказали Навалові від ймення Давидового всі ці слова, і замовкли.

10. І Навал відповідав служникам Давидовим, і сказав: Хто такий Давид, і хто такий син Єссеїв? Нині стало багато рабів, що втікають від панів своїх;

11. Невже мені взяти хліби мої і воду мою, і м'ясо, приготовлене мною для стрижіїв у мене, і віддати людям, про котрих не відаю, звідки вони?

12. І пішли назад люди Давидові своїм шляхом, і повернулися, і прийшли, і переказали йому всі слова оці.

13. Тоді Давид сказав людям своїм: Опережіться кожний мечем своїм. І всі оперезалися мечами своїми, оперезався й сам Давид своїм мечем, і пішло за Давидом близько чотирьох сотень чоловіка, а двісті лишилися при обозі.

14. А один юнак із Навалових служників доказав Авігаїл, дружині Навала, говорячи: Ось, Давид послав був посланців із пустелі, аби привітати нашого пана, але він поставився до нього неприязно.

15. А ті люди вельми прихильні до нас, не кривдять нас, і нічого не пропало у нас упродовж усього часу, коли ми ходили з ними, коли були в полі.

16. Вони були для нас муром і вдень, і вночі упродовж того часу, коли ми пасли стада поблизу від них.

17. Тож подумай і зваж, що робити; тому що неминуче загрожує лихо панові нашому і всьому домові його; а він – чоловік лихий, не можна говорити з ним.

18. Тоді Авігаїл квапливо взяла двісті хлібів, і два бурдюки з вином, і п'ять овечок приготовлених, і п'ять сеїв пряженого зерна, і сто в'язочок родзинок, і двісті в'язочок смоков, і нав'ючила на осла.

19. І сказала служникам своїм: Ходіть попереду в мене; Ось я піду за вами. А чоловікові своєму Навалові не сказала анічого.

20. А коли вона, сидячи на віслюкові, спускалася по звивинах гори, аж ось, назустріч їй іде Давид і люди його, і вона стрілася з ними.

21. І Давид сказав їй: Авжеж, надаремно я охороняв у пустелі все майно цього чоловіка; і нічого не пропало з того, що належало йому; він відплачує мені злом за добро.

22. Нехай же те і те вчинить Бог із ворогами Давида, і ще більше учинить, якщо до вранішнього досвітку із усього, що належить Навалові, я залишу бодай те, що мочиться до стіни.

23. Коли Авігаїл побачила Давида, то квапливо зійшла з віслюка, і впала перед Давидом на лице своє, і вклонилася до землі;

24. І впала до ніг його, і сказала: На мені гріх, володарю мій; дозволь служниці твоїй говорити у вуха твої і послухай слів своєї служниці.

25. Нехай володар мій не звертає уваги на цього лихого чоловіка, на Навала; бо, яке ім'я його, такий і він. Навал – ім'я його і шаленство його з ним. А я служниця твоя, не бачила служників володаря мого, котрих ти послав.

26. І нині, володарю мій, живий Господь і душа твоя; Господь не допустить тебе йти на пролиття крови і утримає руку твою від помсти; і нині нехай будуть, як Навал, вороги твої та ті, що шукають лиха на володаря мого.

27. Ось ці дари, котрі принесла служниця твоя володареві моєму, щоб дати їх юнакам, що служать володареві моєму.

28. Прости провину служниці твоєї; Господь неодмінно спорудить володареві моєму дім витривалий, тому що війни Господа провадить володар мій, і лихо не захопить тебе упродовж цілого життя твого.

29. Якщо повстане чоловік переслідувати тебе і шукати душі твоєї, то душа володаря мого буде зав'язана у вузол життя в Господа, Бога твого, а душу ворогів твоїх кине Він, мовби із пращі.

30. І коли вчинить Господь володареві моєму все, що говорив про тебе доброго, і настановить тебе вождем над Ізраїлем;

31. То не буде це серцю володаря мого гіркотою і неспокоєм, що не пролив надаремно крови, і утримав себе від помсти. І Господь учинить добро володареві моєму, і пригадаєш служницю твою.

32. І сказав Давид до Авігаїл: Благословенний Господь, Бог Ізраїля, котрий послав тебе нині назустріч мені!

33. І благословенний розум твій, і благословенна ти за те, що ти о цій порі не допустила мене йти на пролиття крови і помститися за себе.

34. Але – живий Господь, Бог Ізраїля, Котрий утримав мене від заподіяння тобі лиха, – якби ти не поквапилася і не вийшла назустріч мені, то до світла вранішнього я не лишив би Навалові нічогісінько навіть з того, що мочиться до стіни.

35. І прийняв Давид із рук її те, що вона принесла йому, і сказав їй: Іди з миром у дім твій; ось, я дослухався голосу твого і пошанував тебе.

36. І прийшла Авігаїл до Навала, аж ось, у нього бенкет у домі його, мов бенкет царський, і серце Навалове було звеселене; він був уже дуже п'яний, і не сказала йому жодного слова, ні великого, ані малого, до ранку.

37. А вранці, коли Навал витверезився, дружина його розповіла йому про це, і завмерло в нього серце його і зробився він, мов камінь.

38. Днів за десять уразив Господь Навала, і він помер.

39. І почув Давид, що Навал помер, і сказав: Благословенний Господь, що віддав за сором, завданий мені Навалом, і уберіг служника Свого від зла: Господь обернув злобу Навалову на його ж таки голову. І послав Давид сказати Авігаїл, що він бере її собі за дружину.

40. І прийшли служники Давидові до Авігаїл на Кармел, і сказали їй так: Давид послав нас до тебе, щоб узяти тебе йому за дружину.

41. Вона підвелася, і вклонилася обличчям до землі, і сказала: Ось, служниця твоя [готова] служити, щоб мити ноги служників володаря мого.

42. І зібралася Авігаїл квапливо, і сіла на осла, і п'ятеро служниць супроводжували її; і пішла вона за послами Давидовими, і стала його дружиною.

43. І Ахіноам узяв Давид із Ізреелу, і обидві вони були його дружинами.

44. А Саул віддав доньку свою Мелхолу, Давидову дружину, Палтієві, Лаїшевому синові, що з Ґалліму.

1 ЦАРІВ 26

1. Прийшли зіфеяни до Саула в Гів'ю, говорячи: Ось, Давид переховується у нас на пагорбі Хахіла, що праворуч від Єшімону!

2. І підвівся Саул, і спустився в пустелю Зіф, і з ним три тисячі мужів, вибраних з Ізраїля, щоб шукати Давида в пустелі Зіф.

3. І отаборився Саул на пагорбі Хахіли, що праворуч від Єшімону, при дорозі; А Давид був у пустелі і бачив, що Саул вийшов за ним до пустелі.

4. І послав Давид вивідувачів, і переконався, що Саул справді-таки прийшов.

5. А Давид підвівся і наблизився до місця, де таборував Саул. І Давид побачив те місце, де спав Саул та Авнер, син Нерів, старший його війська. Саул спав у шатрі, а народ таборував навколо нього.

6. І обернувся Давид, і сказав до хеттеянина Ахімелеха та до Авішая, Церуєвого сина, Йоавого брата, говорячи: Хто піде зі мною до Саула в табір? І сказав Авішай: Я піду з тобою.

7. І прийшов Давид з Авішаєм до [Саулового] народу вночі, аж ось, Саул лежить, спить у шатрі, і спис його застромлений в землю у приголів'ї його, а Авнер та народ лежать довкола нього.

8. Авішай сказав Давидові: Віддав Бог нині ворога твого в руки твої; Отож, дозволь, я прохромлю його списом аж до землі єдиним ударом, і не повторю [удару].

9. Але Давид сказав Авішаєві: Не вбивай його; бо хто, піднявши руку свою на помазанця Господнього, залишився без покари?

10. І сказав Давид: Живий Господь! Нехай уразить його Господь; або надійде день його, і він помре, або ж піде на війну і загине; а мене нехай не допустить Господь піднести руку мою на помазанця Господнього.

11. А візьми списа, котрий у приголів'ї його, і посудину з водою, і підемо до себе.

12. І взяв Давид списа і посудину з водою у приголів'ї Саула, і пішли вони до себе; і ніхто не бачив, і ніхто не знав, і ніхто не прокинувся, але всі спали; тому що сон від Господа запопав їх.

13. І перейшов Давид на другий бік, і став на верховині гори на значній віддалі між ними.

14. І звернувся Давид до народу і Авнера, Нерового сина, говорячи: Відповідай, Авнере! І відповідав Авнер, і сказав: Хто ти, що кричиш і [непокоїш] царя?

15. І сказав Давид Авнерові: Чи не муж ти, і хто рівний тобі в Ізраїлі? І чому не пильнуєш ти володаря свого, царя? Бо приходив один з народу, аби погубити царя, володаря твого.

16. Не добре ти це вчиняєш, живий Господь! Ви – сини смерти, бо не пильнували ви володаря свого, помазанця Господнього! Подивися, де спис і посудина з водою, що [була] у приголів'ї його?

17. І впізнав Саул голос Давидів, і сказав: Чи твій це голос, сину мій Давиде? І сказав Давид: Мій голос, володарю мій, царю.

18. І сказав [іще]: За що володар мій переслідує служника свого? Що я вчинив? Яке зло в руці моїй?

19. І нехай нині, я благаю, вислухає володар мій, цар, слово служника свого; Якщо Господь підбурить тебе супроти мене, то нехай Він прийме це приношення; а якщо це будуть сини людські, то прокляті вони перед Господом; тому що вони прогнали мене нині, щоб не належати мені до Господнього спадку, говорячи: Ходи, служи чужим богам.

20. Нехай же не проллється кров моя на землю перед Господом; тому що цар Ізраїля вийшов шукати одну блоху, як ото бігають за куріпками в горах.

21. І сказав Саул: Згрішив я, повернися, сину мій Давиде; бо я вже не вчиню тобі лиха, тому що життя моє було дороге в очах твоїх; Нерозумно вчиняв я, і дуже багато грішив.

22. І відповідав Давид, і сказав: Ось, спис царя; Нехай один із юнаків прийде і візьме його.

23. І нехай відплатить Господь кожному за його правду і за справедливість його, отак, як Господь віддав тебе в руки [мої], але я не захотів піднести руки моєї на помазанця Господнього.

24. Отож, як дороге було життя твоє нині в очах моїх, так поціновується моє життя в очах Господа, нехай же визволить мене від усякого лиха!

25. І сказав Саул Давидові: Благословенний ти, сину мій Давиде: і діло велике звершиш, і подолати подолаєш. І пішов Давид своїм шляхом, а Саул повернувся на своє місце.

1 ЦАРІВ 27

1. І сказав Давид у серці своєму: Коли-небудь потраплю я в руки Саулові, тому немає для мене нічого кращого, як утікати на землю филистимську; і відчепиться од мене Саул, [і не буде вже] шукати мене повсюди у володіннях Ізраїльських, і я врятуюся від руки його.

2. І підвівся Давид, і рушив сам, і шість сотень мужів, що були з ним, до Ахіша, Маохового сина, ґатського царя.

3. І жив Давид в Ахіша у Ґаті, сам і люди його, кожний з родиною своєю; Давид і обидві дружини його – Ахіноан – ізреелітка, і Авігаїл, [колишня] дружина Навалова, кармелітка.

4. І доповіли Саулові, що Давид утік до Ґату; і він уже не шукав його.

5. І сказав Давид Ахішові: Якщо я знайшов милість в очах твоїх, то нехай дадуть місце в одному з міст цієї землі, і нехай я осяду там; для чого служникові твоєму жити в царському місті, разом із тобою?

6. Тоді дав йому Ахіш того дня Ціклаґ, а тому Ціклаґ і залишився за царями Юдиними донині.

7. А число днів, що Давид прожив на филистимській землі, було рік і чотири місяці.

8. І виходив Давид з людьми своїми, і нападав на ґешуреянина, і на ґірзеянина, і на амалика, котрі здавна населяли цю країну до Шуру, аж до єгипетської землі.

9. І спустошував Давид ту країну, і не залишав живими ні чоловіків, ані жінок, і забирав овець, і волів, і віслюків, і верблюдів, і одежу, і повертався, і приходив до Ахіша.

10. І сказав Ахіш Давидові: На кого нападали нині? Давид сказав: На південну країну Юдеї, і на південну країну єрахмеелянина, і на південну країну кенеянина.

11. І не залишав Давид живими ні чоловіка, ні жінки, і не приводив до Ґату, говорячи: Вони можуть виказати нас і сказати: Так учинив Давид; і такий чин діянь його упродовж перебування в країні филистимській.

12. І вірив Ахіш Давидові, Говорячи: Справді обриднув він своєму народові в Ізраїлі, нехай буде мені служником повік. [ ]

1 ЦАРІВ 28

1. Того часу филистимляни збирали військо своє для війни, щоб воювати з Ізраїлем. І сказав Ахіш Давидові: Нехай буде тобі відомо, що ти підеш зі мною на війну, ти і люди твої.

2. І сказав Давид Ахішові: Нині ти спізнаєш, що вчинить служник твій. І сказав Ахіш Давидові: За те я вчиню тебе охоронцем голови моєї на всі дні.

3. І вмер Самуїл, і оплакували його всі ізраїльтяни, і поховали його в Рамі, у місті його. А Саул повиганяв із країни ворожбитів та чаклунів.

4. І зібралися филистимляни, і пішли і отаборилися в Шунемі; зібрав і Саул народ увесь ізраїльський, і отаборилися в Ґілбоа.

5. І побачив Саул филистимський табір, і злякався, і вельми затремтіло серце його.

6. І звернувся Саул до Господа; але Господь не відповідав йому ні уві сні, ні через Урім, ані через пророків.

7. Тоді сказав Саул служникам своїм: Знайдіть мені жінку-ворожку, і я піду до неї і запитаю її. І відповідали йому служники його: Тут, в Ен-Дорі, є жінка-ворожка.

8. І скинув із себе Саул одежу і одягнув іншу, і пішов сам і два чоловіки з ним, і прийшли вони до тієї жінки вночі. І сказав їй [Саул]: Прошу тебе, поворожи мені, і відкрий мені, про кого я тобі скажу.

9. Але жінка відповідала йому: Ти знаєш, що учинив Саул, як повиганяв він із країни ворожбитів та віщунів; то нащо ти важиш на душу мою, на погибель мені?

10. І присягнувся їй Саул Господом, говорячи: Живий Господь! Не буде тобі лиха за цю справу.

11. Тоді жінка запитала: Кого ж викликати тобі? І відповідав він: Самуїла виклич мені.

12. І побачила жінка Самуїла, і голосно зойкнула; і звернулася до Саула, кажучи: Нащо ти обдурив мене? Адже ти – Саул!

13. І сказав їй цар: Не бійся; що ти бачиш? І відповідала жінка: Бачу, наче бога, що виходить із землі.

14. Який він на вигляд? – Запитав у неї [Саул]. Вона сказала: Виходить з-під землі муж літній, зодягнутий в довгу одежу. Тоді впізнав Саул, що це Самуїл, і впав лицем до землі і поклонився.

15. І сказав Самуїл Саулові: Для чого ти тривожиш мене, щоб я вийшов? І відповідав Саул: Важко мені дуже; филистимляни воюють супроти мене, а Бог відступив од мене і вже не відповідає мені через пророків, і уві сні; тому я викликав тебе, щоб ти навчив мене, що маю робити.

16. І сказав Самуїл: Для чого ж ти запитуєш мене, коли Господь відступив од тебе і зробився ворогом твоїм?

17. Господь зробить те, що говорив через мене; відніме Господь царство з рук твоїх і віддасть його ближньому твоєму, Давидові.

18. Оскільки ти не послухав голосу Господнього і не виконав лютости гніву його на Амалика, то Господь і вчинить це над тобою сьогодні.

19. І віддасть Господь Ізраїля, разом із тобою, в руки филистимлян; завтра ти і сини твої [будете] зі мною; і табір ізраїльський віддасть Господь в руки филистимлян.

20. Тоді Саул раптом упав тілом своїм на землю, бо вельми злякався слів Самуїлових; причому, і сили не стало в ньому, бо він не їв хліба увесь той день і всю ніч.

21. І підійшла жінка ота до Саула, і побачила, що він вельми злякався, і сказала: Бачиш, служниця твоя підкорилася голосові твоєму, і наразила життя своє на небезпеку, і виконала наказ, що ти мені говорив.

22. Тепер прошу, послухай ти також голосу служниці твоєї; я запропоную тобі шматок хліба, з'їж, і буде в тобі сила, коли підеш дорогою.

23. Але він відмовився і сказав: Не буду їсти. І почали умовляти його служники його, а також ота жінка; і він підкорився голосові їхньому, і підвівся із землі, і сів на ліжко.

24. А в жінки тієї було у домі вгодоване теля, і вона поспішила заколоти його, і, взявши борошна, замісила і спекла опрісноків.

25. І запропонувала Саулові і служникам його, і вони їли, і підвелися, і пішли тієї ж ночі.

1 ЦАРІВ 29

1. І зібрали филистимляни все військо своє у Афекові; а ізраїльтяни отаборилися біля джерела, що в Ізреелі.

2. Князі филистимські йшли сотнями й тисячами; а Давид і люди його йшли позаду з Ахішем.

3. І говорили князі филистимські: Що це за євреї? Ахіш відповідав князям филистимським: Хіба ви не знаєте, що це Давид, служник Саулів, царя Ізраїльського? Він при мені вже більше року, і я не знайшов у ньому анічого потайного, від часу його приходу аж донині.

4. І розгнівалися на нього князі филистимські; і сказали йому князі филистимські: Відпусти цього чоловіка, нехай він сидить на своєму місці, котре ти йому призначив, щоб він не йшов з нами на війну і не зробився супротивником нашим на війні. Чим він може сягнути прихильности свого володаря, як не головами цих мужів?

5. Чи не той це Давид, котрому співали в хороводах, говорячи: Саул уразив тисячі, а Давид – десятки тисяч?

6. І прикликав Ахіш Давида, і сказав йому: Живий Господь! Ти чесний, і очам моїм приємно було б, аби ти виходив і входив зі мною у військо; Бо я не примітив у тобі поганого від часу приходу твого до мене донині: Але в очах князів ти не добрий.

7. Отож, повернися тепер, і йди з миром, і не дратуй князів филистимських.

8. Але Давид сказав Ахішові: Що я вчинив, і що ти знайшов у служникові твоєму від того часу, як я перед тобою, і донині, чому б мені не йти і не воювати з ворогами володаря мого, царя?

9. І відповідав Ахіш Давидові: Будь певен, що в моїх очах ти гарний, мов Ангел Божий; але князі филистимські сказали: Нехай він не йде з нами на війну.

10. Отож, підведися вранці, ти і служники володаря твого, котрі прийшли з тобою; і підведіться вранці, і, коли розвидниться, відходьте.

11. І підвівся Давид, сам і люди його, щоби йти вранці і повернутися на землю филистимську. А филистимляни пішли [війною] на Ізреель.

1 ЦАРІВ 30

1. Третього дня після того, як Давид і його люди пішли на Ціклаґ, амаликитяни напали з півдня на Ціклаґ і спалили його вогнем.

2. А жінок [і всіх], що були в ньому, від малого до великого, не забили, але забрали в неволю, та й пішли своєю дорогою.

3. І прийшов Давид і люди його до міста, і ось, воно спалене вогнем, а дружини їхні, і сини їхні, і дочки їхні – забрані в неволю.

4. І зчинив Давид і народ, що був із ним, лемент, і плакали, аж доки не стало в них сили плакати.

5. Узяті були в неволю й обидві дружини Давидові, ізреелітка Ахіноам та Авігаїл, колишня [дружина] кармелітянина Навала.

6. Давид був дуже знічений, бо народ хотів побити його камінням; тому що сумував душею увесь народ, кожний за синами своїми і за доньками своїми.

7. Але Давид зміцнився [надією] на Господа, Бога свого і, сказав Давид Евіятарові, священикові, синові Ахімелеховому: Принеси мені ефода. І приніс Евіятар ефода до Давида.

8. І запитав Давид у Господа, говорячи: Чи переслідувати мені оте полчище, і чи дожену я їх? І сказано йому: Переслідуй, доженеш і визволиш.

9. І пішов Давид сам і шістсот мужів, які були з ним: і прийшли аж до потоку Бесор; і стомлені, зупинилися там.

10. І переслідував Давид сам і чотириста мужів, а двісті вояків лишилися, тому що не мали сили перейти потік Бесор.

11. І знайшли єгиптянина в полі, і привели його до Давида, і дали йому хліба і він їв, і напоїли його водою.

12. І дали йому частину в'язки із сушеної смоковниці та дві в'язки родзинок, і він їв і зміцнів; бо він не їв хліба і не пив води три дні і три ночі.

13. І сказав йому Давид: Чий ти і звідки? І сказав він: Я – єгипетський юнак, раб одного амаликитянина; покинув мене володар мій, тому що вже три дні, як я захворів.

14. Ми напали на полудневу частину Керети, і у володіння Юдині, і в полудневу частину Калева, а Ціклаґ спалили вогнем.

15. І сказав йому Давид: Чи доведеш мене до того збіговиська розбійників? І сказав він: Присягнися мені Богом, що ти не вб'єш мене, і що не віддаси мене в руки володаря мого; і я доведу тебе до цього збіговиська розбійників.

16. І він повів його; Аж ось, [амаликитяни], розпорошившись по всій тій країні, їдять і п'ють, і святкують з причини великої здобичі, котру вони взяли на землі филистимській та в краю Юдиному.

17. І вбивав їх Давид від сутінок аж до вечора наступного дня, і ніхто не врятувався, окрім чотирьох сотень юнаків, які сіли на верблюдів і повтікали.

18. І відібрав Давид усе, що захопили амаликитяни, і обидвох своїх дружин визволив Давид.

19. І не пропало у них анічого, ні малого, ані великого, ніхто із синів, і жодна з дочок, а також із здобичі, ані з усього, що [амаликитяни] загарбали в них; усе повернув Давид.

20. І взяв Давид усю худобу дрібну та худобу велику, і гнали її перед своєю худобою і казали: Це – здобич Давидова.

21. І прийшов Давид до тих двох сотень людей, котрі не мали сили йти за ним, і [котрих] він лишив біля потоку Бесор, і вийшли вони назустріч Давидові і назустріч людям, які були з ним. І коли підійшов Давид до цих людей, то привітав їх.

22. Тоді недобрі і мерзенні із людей, які ходили з Давидом, почали говорити: За те, що вони не ходили з нами, не дамо їм із здобичі, котру ми відібрали; нехай кожний візьме тільки свою дружину та дітей і

нехай ідуть! 23. Але Давид сказав: Не вчиняйте так, браття мої, потому, як Господь дав нам це, і зберіг нас, і віддав у руки наші полчища, які приходили супроти нас.

24. І хто буде слухати вас у цій справі? Яка частина тих, що ходили на війну, така сама має бути і для тих, хто залишався при обозі; треба розподілити на всіх.

25. Так було від того часу і після; – і поставив він це у закон і за правило для Ізраїля до цього дня.

26. І прийшов Давид до Ціклаґу, і послав із здобичі старшинам Юдиним, друзям своїм, говорячи: Ось вам дарунок із здобичі, [захопленої] у ворогів Господніх.

27. Тим, що в Бет-Елі, і тим, що в Рамоті південнім, і тим, що в Яттері,

28. І тим, що в Ароері, і тим, що в Сіфмоті, і тим, що в Ештемоа;

29. І тим, що в Рахалі, і тим, що в містах єрахмелеян, і тим, що в містах кенеїв.

30. І тим, що в Хормі, і тим, що в Бор-Ашані, і тим, що в Атаху,

31. І тим, що в Хевроні, і до всіх тих місць, куди ходив Давид, він та люди його.

1 ЦАРІВ 31

1. А филистимляни воювали з ізраїльтянами, і побігли мужі ізраїльські від филистимлян, і падали, забиті на горі Ґілбоа.

2. І догнали филистимляни Саула і синів його, і вбили филистимляни Йонатана і Амінадава, і Малкі-Шуя, Саулових синів.

3. І відбулася жорстока битва супроти Саула, і стрільці з лука завдали йому ран, лиха, бо він зазнав багатьох поранень від стріл.

4. І сказав Саул зброєносцеві: Оголи меча твого і заколи мене ним, щоб не прийшли ці необрізані, і не вбили мене, і не збиткувалися наді мною. Але зброєносець не хотів, бо дуже боявся. Тоді Саул взяв меча свого і впав на нього.

5. А зброєносець його, побачивши, що Саул помер, сам також упав на меча і помер з ним.

6. Так помер того дня Саул, і три сини його, і зброєносець його, а також усі люди його разом.

7. А ізраїльтяни, які жили на іншій стороні долини і за Йорданом, побачили, що люди ізраїльські побігли, і що Саул помер і сини його, залишили міста свої й побігли, а филистимляни прийшли і жили в них.

8. А другого дня филистимляни прийшли грабувати вбитих, і знайшли Саула і трьох синів його, що впали на горі Ґілбоа.

9. І вони стяли йому голову, і зняли з нього зброю, і послали по всій землі филистимській, щоби сповістити про це в капищах ідолів своїх і народові.

10. І поклали зброю його в капище Астарти, а тіло його повісили на мурові в Бет-Шану.

11. І почули мешканці Ґілеадського Явешу про те, як учинили филистимляни Саулові.

12. І підвелися всі люди міцні, і йшли цілу ніч, і взяли тіло Саулове і тіла синів його з мурів Бет-Шану, і прийшли до Явешу, і спалили їх там.

13. І взяли кості їхні, і поховали під дубом в Явешу, і постилися сім днів.