Друга Книга Царів

2 Царів 1

1. По смерті Саула, коли Давид повернувся, розгромивши Амалика, то він пробув у Ціклаґу два дні.

2. А третього дня приходить чоловік із табору Саулового: одежа на ньому розідрана і порох на голові його. Прийшов до Давида і впав на землю і поклонився [йому].

3. І сказав йому Давид: Звідки ти прийшов? І сказав той: Я утік із табору Ізраїльського.

4. І сказав йому Давид: Що сталося? Розкажи мені. І той сказав: Народ порозбігався з поля бою, і багато з народу погинуло, упавши, і помер Саул, і син його Йонатан.

5. І сказав Давид юнакові, котрий оповідав йому: Яким чином тобі відомо, що Саул і син його Йонатан загинули?

6. І сказав юнак, котрий оповідав йому: Я випадково втрапив на гору Ґілбоа: аж ось, Саул упав на свого списа, а колісниці і вершники наздоганяли його.

7. Тоді він озирнувся і, побачивши мене, покликав мене.

8. І я сказав: Ось я! Він сказав: Хто ти? І я сказав йому: Я – амаликитянин.

9. Тоді він сказав мені: Підійди до мене і вбий мене; бо туга смертельна виповнила мене; душа моя все ще при мені.

10. І підійшов я до нього і вбив його, бо знав, що він не буде жити після свого падіння [на списа], і взяв я вінця, що був на голові його, і зап'ястя, що було на руці його, і приніс до володаря мого сюди.

11. Тоді схопив Давид одежу свою, і розідрав її, а також і всі люди, що були з ним.

12. І ридали, і плакали, і постилися до вечора за Саула і за сина його Йонатана, і за народ Господній, і за Ізраїля, що впали вони від меча.

13. І сказав Давид юнакові, котрий оповідав йому: – Звідки ти? І сказав він: Я син зайшлого, амаликитянина.

14. Тоді Давид сказав йому: Як же не побоявся ти піднести руку, щоб убити помазанця Господнього?

15. І прикликав Давид одного із юнаків, і сказав йому: Підійди, убий його. І [той] убив його, і він помер.

16. І сказав Давид до нього: кров твоя на голові твоїй; тому що уста твої свідчили супроти тебе, коли ти говорив: Я убив помазанця Господнього.

17. І оплакав Давид Саула і сина його Йонатана цією жалобною піснею.

18. І звелів навчити синів Юдиних пісні про лука, як написано у книзі Праведного, і сказав:

19. Врода твоя, о Ізраїлю, погинула на верховинах твоїх! Як упали сильні!

20. Не оповідайте в Ґаті, не сповіщайте на вулицях Ашкалону, щоб не раділи дочки филистимлян, щоб не захоплювалися доньки необрізаних.

21. Гори Ґілбоавські! Хай не впаде роса, ні дощ на вас, і нехай не буде вам ланів з плодами, бо там повалений щит сильних, щит Саулів, мовби не був він помазаний єлеєм.

22. Без крови поранених, без лою сильних лук Йонатанів не повертався назад, і меч Саулів не повертався дарма.

23. Саул і Йонатан, люб'язні і в злагоді за життя, не розлучилися і в смерті своїй; прудкіші орлів, сильніші левів [вони були].

24. Доні Ізраїльські! Плачте за Саулом, котрий одягав вас у багряницю і приносив на одежу вашу золоту оздобу!

25. Як упали мужі на полі бою! Забитий Йонатан на верховинах своїх.

26. Сумую по тобі, брате мій, Йонатане; ти був вельми дорогий для мене, і любов твоя була для мене вищою, аніж жіноча.

27. Як упали сильні, загинула зброя вояцька!

2 Царів 2

1. Після цього Давид звернувся до Господа, говорячи: Чи йти мені до якогось із міст Юдиних? І сказав йому Господь: Йди. І сказав Давид: Куди йти? І сказав Він: До Хеврону.

2. І пішов туди Давид, а також дві дружини його: ізреелітка Ахіноам та Авігаїл, колишня дружина кармелітянина Навала.

3. І людей, які були з ними, привів Давид, кожного з родиною його, і оселилися в місті Хевроні.

4. І прийшли мужі Юдині, і помазали там Давида на царство над домом Юдиним. І повідали Давидові, що мешканці Явешу Ґілеадського поховали Саула.

5. І послав Давид послів до мешканців Явешу Ґілеадського, сказати їм: Благословенні ви у Господа за те, що вчинили цю милість із володарем своїм, Саулом, поховавши його.

6. І нині нехай віддячить вам Господь милістю та істиною; і я також учиню вам добро за те, що ви це вчинили.

7. Хай же нині зміцніють руки ваші, і будьте мужніми; бо володар ваш Саул помер, а мене помазав дім Юдин царем над собою.

8. Але Авнер, Нерів син, старший Саулового війська, узяв Іш-Бошета, Саулового сина, і привів його до Маханаїму.

9. І настановив його [царем] над Ґілеадом, і над Ашуром, і над Ізреелем, і над Єфремом і над Веніямином, і над усім Ізраїлем.

10. Сорок років було Іш-Бошетові, синові Сауловому, коли він зацарював над Ізраїлем, і царював два роки, – Тільки дім Юдин був за Давидом.

11. А всього днів (часу), коли Давид царював у Хевроні над домом Юдиним, було сім літ і шість місяців.

12. І вийшов Авнер, Нерів син, та служники Іш-Бошета, Саулового сина, з Маханаїма до Ґів'ону.

13. Вийшов і Йоав, син Церуї, та Давидові служники вийшли і зустрілися біля ґів'онського ставка. І засіли вони – ті по один бік ставу, а ті по другий бік ставу.

14. І сказав Авнер до Йоава: Нехай підведуться юнаки і побавляться перед нами. І сказав Йоав: Нехай підведуться.

15. І підвелися, і пішли числом дванадцять веніяминців від Іш-Бошета, Саулового сина, і дванадцятеро служників від Давида.

16. Вони схопили один одного за голову, і [всадили] свого меча попід бік один одному, і попадали разом. І назвали ім'я тій місцині: Хелкат-Гаццурім, що в Ґів'оні.

17. І відбувся того дня найжорстокіший бій, і Авнер із людьми Ізраїльськими зазнав поразки від служників Давидових.

18. І було там троє синів Церуї: Йоав, і Авішай, і Асаїл. А [цей] Асаїл був легкий на ногу свою, мов сарана в полі.

19. І погнався Асаїл за Авнером, і переслідував його, не ухиляючись ні праворуч, ані ліворуч від слідів Авнера.

20. І озирнувся Авнер назад, і сказав: Чи це ти, Асаїле? Той сказав: Я.

21. І сказав йому Авнер: Відхилися праворуч чи ліворуч, і вибери собі одного з юнаків, і візьми собі його зброю. Але Асаїл не захотів відступати од нього.

22. І сказав Авнер ще раз, кажучи: Відстань од мене, щоб я не кинув тебе на землю; тоді з яким обличчям з'явлюся я до брата твого Йоава?

23. Але той не захотів зупинитися. Тоді Авнер повернув списа і вдарив його в живіт, і спис прохромив наскрізь його, і він упав там-таки, і помер на місці. А всі, хто проходив через те місце, де впав Асаїл, зупинялися,

24. І переслідували Йоав та Авішай Авнера. І сонце вже зайшло, коли вони прийшли до пагорба Амма, що навпроти Ґіаху, дорогою на Ґів'онську пустелю.

25. І зібралися веніяминці довкола Авнера, і склали одне ополчення, і зупинилися на вершечку одного пагорба

26. І гукнув Авнер до Йоава, і сказав: Чи вічно меч буде пожирати? Чи ти не відаєш, що наслідки будуть гіркі? І доки ти не скажеш людям, щоб вони перестали переслідувати братів своїх?

27. І сказав Йоав: Живий Бог! Якби ти не говорив інакше, то ще вранці перестали б люди переслідувати братів своїх.

28. І засурмив Йоав сурмою, і зупинився увесь народ, і не переслідував більше ізраїльтян; бій ущух.

29. Тим часом Авнер і люди його йшли рівниною всю ту ніч, і перейшли Йордан, і пройшли увесь Бітрон, і прийшли до Маханаїму.

30. І Йоав повернувся з погоні за Авнером, і зібрав увесь народ, і не вистачало із служників Давидових дев'ятнадцятеро юнаків, окрім Асаїла.

31. А служники Давидові завдали поразки веніяминцям і людям Авнеровим; і впало їх триста шістдесят чоловік.

32. І взяли Асаїла, і поховали його в гробі батька його, що у Віфлеємі. А Йоав з людьми своїми йшов цілу ніч, і вдосвіта добувся Хеврону.

2 Царів 3

1. І була тривала війна між домом Сауловим і домом Давидовим. Давид усе зміцнювався, а Саулів дім все більше занепадав.

2. І народилися у Давида сини в Хевроні. Первістком його був Амнон, від ізреелітки Ахіноам;

3. А другий син його – Кіл'ав, від Авігаїл, колишньої дружини кармелітянина Навала; а третій – Авесалом, син Маахи, дочки Талмая, царя ґешурського;

4. А четвертий – Адонійя, син Хаґґіт, а п'ятий – Шефатія, син Авітал,

5. А шостий – Їтреам, від Еґли, Давидової дружини, – оці народилися Давидові у Хевроні.

6. Коли була війна між домом Сауловим та домом Давидовим, то Авнер тримався Саулового дому.

7. У Саула була наложниця на ймення Ріцпа, донька Айї. І сказав Іш-Бошет до Авнера: Нащо ти злігся з наложницею батька мого?

8. Тоді Авнер спалахнув гнівом на слова Іш-Бошета, і він сказав: Хіба я – псяча голова?! Я нині вчинив милість домові Саула, батька твого, братам його і друзям його, і не віддав тебе в руки Давида, а ти нині шукаєш на мені гріха через жінку.

9. Те і те нехай учинить Бог Авнерові, і ще більше нехай учинить йому! Як присягався Господь Давидові, так і вчиню йому;

10. Відберу царство від дому Саулового, і поставлю трон Давидів над Ізраїлем і над Юдою, від Дана аж до Беер-Шеви.

11. І не міг Іш-Бошет заперечити Авнерові; тому що боявся його.

12. І послав Авнер від себе послів до Давида, сказати: Чия оце земля? І ще сказати: Уклади зі мною угоду, і рука моя буде з тобою, щоб навернути до тебе увесь народ Ізраїльський.

13. І сказав [Давид]: Гаразд, я укладу з тобою угоду, лише одного прошу в тебе. А саме: Ти не побачиш обличчя мого, якщо не приведеш із собою Мелхоли, Саулової доньки, коли ти прийдеш побачити мене.

14. І відпровадив Давид послів до Іш-Бошета, Саулового сина, говорячи: Віддай дружину мою Мелхолу, яку я дістав за сто обрізувань крайньої плоті филистимської.

15. І послав Іш-Бошет, і взяв її від чоловіка, від Палтіїла, сина Лаїша.

16. Пішов із нею і чоловік її, і з плачем проводжав її до Бахуріму, але Авнер сказав йому: Повертайся назад. І він повернувся.

17. І звернувся Авнер до старшин Ізраїльських, говорячи: І вчора, і третього дня ви бажали, щоб Давид був царем над вами.

18. Тепер учиніть [це]; Бо Господь сказав Давидові: Рукою служника Мого Давида Я врятую народ Мій, Ізраїля, від руки филистимлян і від руки усіх ворогів його.

19. Те саме говорив Авнер і веніяминцям. І пішов Авнер до Хеврону, аби переказати Давидові все, чого бажали Ізраїль і увесь дім Веніяминів.

20. І прийшов Авнер до Давида у Хеврон і з ним двадцятеро чоловіків, і вчинив Давид бенкет для Авнера і людей, що були з ним.

21. І сказав Авнер Давидові: Я підведуся, і піду, і зберу до володаря мого царя увесь народ Ізраїльський: і вони укладуть з тобою угоду [заповіта], і будеш царювати над усіма, як бажає душа твоя. І відпустив Давид Авнера, і він пішов з миром.

22. Аж ось, служники Давидові з Йоавом повернулися з походу, і принесли з собою багато здобичі; але Авнера вже не було з Давидом у Хевроні; бо [Давид] відпустив його, і він пішов з миром.

23. Коли Йоав та все військо, що ходило з ним, прийшли, то Йоавові повідали: Приходив Авнер, син Нерів, до царя, і той відпустив його, – і той пішов з миром.

24. І прийшов Йоав до царя, і сказав: Що ти зробив? Ось, приходив до тебе Авнер; Нащо ти відпустив його, і він пішов?

25. Ти знаєш Авнера, сина Нерового; він приходив обдурити тебе, аби вивідати вихід твій і вхід твій, і вивідати все, що ти робиш.

26. І вийшов Йоав від Давида, і послав посланців за Авнером, і повернули вони його від Бор-Гассіри, а Давид про те не знав.

27. Коли Авнер повернувся до Хеврону, то Йоав припровадив його до середини брами, аби поговорити з ним потайки, і вдарив його там у живіт. І вмер [Авнер] за кров Асаїла, брата Йоава.

28. І почув [про це] Давид пізніше і сказав: Не маю я провини і царство моє навіки перед Господом за кров Авнера, сина Нерового.

29. Нехай упаде вона на голову Йоава, і на увесь дім батька його; нехай ніколи не залишиться дім Йоава без течивого і прокаженого, або без того, що спирається на кия, і без того, що падає від меча, або без нужденного на хліб.

30. А Йоав і брат його Авішай убили Авнера за те, що він забив їхнього брата Асаїла в Ґів'оні в бою.

31. І сказав Давид Йоавові і всім людям, що були з ним: Роздеріть одежу свою, і одягніться у рам'я і плачте над Авнером. І цар Давид йшов за гробом [його].

32. Коли ховали Авнера у Хевроні, то цар голосно плакав над гробом Авнера, і плакав увесь народ.

33. І оплакав цар Авнера, говорячи: Хіба смертю підлого помирати Авнерові?

34. Руки твої не були пов'язані, і ноги твої не в кайданах, а ти упав, як падають від розбійників. І увесь народ почав ще гіркіше плакати над ним.

35. І прийшов увесь народ, щоб запросити Давида спожити хліба, коли ще тривав день; але Давид присягнувся, говорячи: Нехай те і те учинить зі мною Бог, і ще більше учинить, якщо я до заходу сонця спожию хліба чи ще чогось.

36. І увесь народ спізнав про це, і сподобалося йому це, як і все, що чинив цар, було до вподоби всьому народові.

37. І спізнав увесь народ і увесь Ізраїль того дня, що не від царя сталася смерть Авнера, сина Нерового.

38. І сказав цар служникам своїм: Чи відаєте, що вождь і великий муж упав цього дня в Ізраїлі?

39. Я зараз іще слабкий, хоча й помазаний на царство, а ці люди, сини Церуї, сильніші від мене; Нехай же відплатить Господь злочинцеві за його зло!

2 Царів 4

1. І почув [Іш-Бошет], син Саулів, що помер Авнер у Хевроні, і опустились йому руки, і увесь Ізраїль збентежився.

2. У [Іш-Бошета], сина Саулового, було два старшини над військом; ім'я одному – Баана, а ім'я другому – Рехав, сини бееротянина Ріммона, з веніяминових синів, бо й Беерот був зарахований до Веніямина.

3. І повтікали бееротяни до Ґіттаїму, і замешкали там чужинцями аж донині.

4. У Йонатана, сина Саулового, був син кульгавий; він був п'ятирічним, коли прийшла звістка про Саула і Йонатана з Ізреелу. А нянька, вхопивши його на руки, втікала. І коли вона бігла квапливо, то він упав і став кульгавим. Ім'я його Мефівошет.

5. І пішли сини бееротянина Ріммона, Рехав та Баана, і прийшли в найспекотніший час дня до оселі Іш-Бошета, – а він спав у постелі в полудень.

6. Рехав і Баана, брат його, зайшли досередини оселі, [наче для] того, щоб узяти пшениці; і закололи його в живіт, а відтак утікли.

7. Коли вони зайшли в дім, він лежав на своїй постелі, в опочивальні своїй; і вони закололи його, і забили його, і відрубали голову йому, і взяли його голову з собою, і йшли пустельною дорогою цілу ніч.

8. І принесли голову Іш-Бошета, сина Саулового, до Давида у Хеврон, і сказали цареві: Ось голова Іш-Бошета, сина Саулового, ворога твого, котрий шукав душі твоєї. Нині Господь помстився за володаря мого, царя, Саулові і нащадкам його.

9. І відповідав Давид Рехавові та братові його Баані, синам бееротянина Ріммона, і сказав їм: Живий Господь, що визволив душу мою від усілякого утиску.

10. Якщо того, хто приніс мені вість, сказавши: Ось, помер Саул, і хто вважав себе радісним вісником, я схопив і забив його у Ціклаґові, замість того, щоб дати йому нагороду,

11. То тепер, коли люди несправедливі убили справедливого чоловіка в домі його на постелі його, невже я не вимагатиму крови його від руки вашої і не вигублю вас на землі?

12. І наказав Давид служникам, і забили їх, і відрубали їм руки і ноги, і завісили їх понад ставком у Хевроні. А голову Іш-Бошета взяли і поховали у гробі Авнера, в Хевроні.

2 Царів 5

1. І прийшли всі коліна Ізраїлеві до Давида в Хеврон, і сказали: Ось, ми – кість твоя і плоть твоя.

2. Іще вчора і третього дня, коли Саул царював над нами, ти виводив і вводив Ізраїля. І сказав тобі Господь: Ти будеш пасти народ Мій, Ізраїля, і ти будеш вождем Ізраїля.

3. І прийшла вся старшина Ізраїля до царя в Хеврон, і уклав з ними цар Давид заповіта в Хевроні перед Господом; і помазали Давида на царя над Ізраїлем.

4. Тридцять років було Давидові, коли він зацарював; а царював сорок літ.

5. У Хевроні царював над Юдою сім літ і шість місяців, і в Єрусалимі царював тридцять три роки над усім Ізраїлем та Юдою.

6. І виступив цар і люди його на Єрусалим супроти євусеїв, мешканців тієї країни; але вони говорили Давидові: Ти не увійдеш сюди; тебе відженуть сліпі та кульгаві; Це означало: не увійде сюди Давид.

7. Але Давид захопив фортецю Сіон: це – місто Давидове.

8. І сказав Давид того дня: Кожний, хто заб'є євусеїв, нехай уражає списом і кульгавих та сліпих, які ненавидять Давидову душу. А тому й кажуть: Сліпий і кульгавий не зайде в дім [Господній].

9. І оселився Давид у фортеці, і назвав її Містом Давидовим, і будував Давид навколо від Мілло і всередині.

10. І мав Давид успіх, і звеличувався, і Господь, Бог Саваот, [був] із ним.

11. І прислав Хірам, цар тирський, послів до Давида, і кедрового дерева, і теслів, і каменярів, і вони спорудили дім Давидові.

12. І спізнав Давид, що Господь настановив його міцно царем над Ізраїлем, і що підніс царство заради народу Свого, Ізраїля,

13. І взяв Давид іще наложниць і дружин з Єрусалиму, потому, як прийшов із Хеврону.

14. І народилися ще у Давида сини і дочки. І ось ймення тих, що народилися в нього у Єрусалимі: Шаммуа, і Шовав, і Натан, і Соломон.

15. І Ївхар, і Елішуа, і Нафеґ, і Яфіа;

16. І Елішама, і Еліяда, і Еліфалет.

17. Коли почули филистимляни, що Давида помазали на царство над Ізраїлем, то підвелися филистимляни шукати Давида. І почув Давид, і пішов у фортецю.

18. А филистимляни прийшли і розташувалися у долині Рефаїм.

19. І запитав Давид у Господа, говорячи: Чи йти мені супроти филистимлян? Чи віддаси їх у руки мої? І сказав Господь Давидові: Йди! Бо Я віддам филистимлян у руки твої.

20. І пішов Давид до Баал-Пераціму. І завдав їм там поразки, і сказав Давид: Господь розкидав ворогів моїх переді мною, як розкидає вода. А тому місцині тій дали ім'я: Баал-Перацім.

21. І залишили там [филистимляни] ідолів своїх, а Давид із людьми своїми узяв їх.

22. І прийшли знову филистимляни і розташувалися у долині Рефаїм.

23. І запитав Давид у Господа, і Він відповідав йому: Не виходь назустріч їм, а зайди їм з тилу і йди до них з боку бальзамових дерев.

24. І коли почуєш, немовби шум, що лине від верхівок бальзамових дерев, то рушай. Бо тоді вийшов Господь перед тобою, щоб винищувати військо филистимське.

25. І вчинив Давид, як наказав йому Господь, і завдав поразки филистимлянам від Ґеви аж до Ґезера.

2 Царів 6

1. І зібрав знову Давид усіх вибраних [людей] з Ізраїля, – тридцять тисяч.

2. І підвівся, і пішов Давид і увесь народ, що був з ним з Юдиного Баалу, щоб винести звідти Божого Ковчега, котрого названо йменням Господа Сил, що живе серед херувимів.

3. І поставили Ковчега Божого на нову колісницю, і вивезли його з дому Авінадава, що на пагорбі. А сини Авінадавові Узза та Ахйо супроводжували нову колісницю.

4. І повезли її з Ковчегом Божим із дому Авінадава, що на пагорбі; і Ахйо йшов перед Ковчегом.

5. А Давид і всі сини Ізраїля грали перед Господом на музичних знаряддях з кипарисового дерева, і на цитрах, і на арфах, і на бубнах, і на гуслах, і на цимбалах.

6. І коли прийшли вони аж до Ґорен-Нахону, Узза простяг руку до Божого Ковчега, і схопив його, бо воли нахилили його.

7. Але Господь прогнівався на Уззу; і уразив його Бог там-таки за зухвальство, і помер він там, біля Ковчега Божого.

8. І засмутився Давид, що Господь уразив Уззу. Місцина оця й донині називається: Перец-Узза.

9. І злякався Давид того дня, і сказав: Як увійти до мене Ковчегові Господньому?

10. І не захотів Давид везти Ковчега Господнього до себе, у місто Давидове, а завернув його до оселі ґатянина Овед-Едома.

11. І залишився Ковчег Господній в домі Овед-Едома три місяці; і благословив Господь Овед-Едома і увесь дім його.

12. Коли доповіли цареві Давидові, говорячи: Господь благословив дім Овед-Едома і все, що в нього було, заради Ковчега Божого, то пішов Давид, і врочисто переніс Ковчега Божого з оселі Овед-Едома до міста Давидового.

13. І коли ті, що несли Ковчега Господнього, проходили по шість кроків, він приносив на пожертву бичка і барана.

14. Давид танцював щосили перед Господом; а зодягнений був Давид у лляний ефод.

15. Отак Давид і увесь дім Ізраїля несли Ковчега Господнього, з вигуками і звуками сурми.

16. Коли входив Ковчег Господній до міста Давидового, то Мелхола, Саулова донька, дивилася у вікно, і, побачивши царя Давида, який стрибав і танцював перед Господом, зневажила його в серці своєму.

17. І принесли Ковчега Господнього, і поставили його на місце його осередь скинії, котру спорудив для нього Давид; і приніс Давид усеспалення перед Господом і пожертви мирні.

18. Коли Давид скінчив приношення усеспалення і пожертви мирні, то благословив він народ йменням Господа Саваота.

19. І роздав усьому народові, для всього Ізраїля, як чоловікам, так і жінкам, по одній хлібині, і по шматкові смаженого м'яса, і по одному калачеві з виноградом. І пішов увесь народ, кожне в дім свій.

20. Коли Давид повернувся, аби благословити дім свій, то Мелхола, донька Саулова, вийшла йому назустріч і сказала: Як відзначився сьогодні цар Ізраїльський, оголився нині перед очима служниць своїх, мовби оголився якийсь із пустунів!

21. І сказав Давид Мелхолі: Перед Господом, Котрий надав перевагу мені перед батьком твоїм і перед усім домом його, і настановив мене вождем народу Господнього, Ізраїля, – перед Господом – буду веселитися і танцювати.

22. І я ще більше принижуся, і зроблюся ще нижчим в очах моїх, і перед служницями, про котрих ти говориш, я буду пошанований.

23. І в Мелхоли доньки Саулової, не було дітей до дня смерти її.

2 Царів 7

1. Коли замешкав цар у домі своєму, і Господь дав йому спочити від усіх довколишніх ворогів його,

2. Тоді сказав цар пророкові Натанові: Ось, я мешкаю в домі кедровому, а Ковчег Божий знаходиться під шатром.

3. І сказав Натан цареві: Усе, що в тебе на серці, йди і роби, тому що Господь з тобою.

4. Але тієї ж ночі було слово Господа до Натана:

5 Піди, скажи служникові Моєму Давидові: Так говорить Господь: Чи ти побудуєш Мені дім для Моєї оселі?

6. Бо Я не жив у домі з того часу, як вивів синів Ізраїля з Єгипту, і донині; а ходив у шатрі і в скинії.

7. Скрізь, де Я ходив з усіма синами Ізраїля, чи говорив Я хоч слово кому-небудь з колін, котрому я доручив пасти народ Мій, Ізраїля: Чому не збудуєте Мені кедрового дому?

8. І тепер отак скажи служникові Моєму Давидові: Так говорить Господь Саваот: Я взяв тебе від отари овець, щоб ти був вождем народу Мого, Ізраїля.

9. І був з тобою скрізь, куди б не ходив ти, і винищив усіх ворогів твоїх перед Тобою, і вчинив ім'я твоє великим, як ім'я великих на землі.

10. І Я облаштую місце для народу Мого, для Ізраїля, і вкоріню його, і буде він спокійно жити на місці своєму, і не буде тривожитися більше, і люди нечестиві не будуть тіснити його, як передніше,

11. З того часу, як Я настановив суддів над народом Моїм, Ізраїлем; і Я дам тобі спокій від усіх ворогів твоїх. І Господь звіщає тобі, що він облаштує тобі дім.

12. А коли виповняться дні твої, і ти спочинеш з батьками твоїми, то Я поновлю після тебе сім'я твоє, котре виникне зі стегон твоїх, і зміцню царство його.

13. Він побудує дім ймення Мого, і Я утверджу престол царства його навіки.

14. Я буду Батьком йому, і він буде Мені сином; І коли він згрішить, Я покараю його берлом мужів і ударами синів людських.

15. Та милості Моєї не відніму од нього, як Я відняв у Саула, котрого Я відкинув перед тобою.

16. І буде несхитним дім твій і царство твоє навіки переді Мною, і престол твій буде навіки.

17. Усі ці слова і всі ці видіння Натан переказав Давидові,

18. І пішов цар Давид, і постав перед лицем Господа, і сказав: Хто я, Господе, Боже, і що таке мій дім, що Ти мене так підніс?

19. І це була незначна річ у Твоїх очах, Господе мій, Боже, але Ти повідав іще про дім служника Твого в майбутньому. А хіба це людський звичай, Господе мій?

20. І що може ще сказати Тобі Давид? Ти знаєш служника Твого, Господе мій, Боже!

21. Заради слова Твого та за серцем Своїм Ти вчинив це, відкриваючи все це велике служникові Твоєму.

22. Тому Ти великий, Господе Боже, бо немає такого, як Ти, і немає Бога, окрім Тебе, згідно з усім, що ми чули своїми вухами.

23. І хто схожий до народу Твого, Ізраїля, єдиного народу на землі, для котрого приходив Бог, щоб надбати [його] Собі в народ, і прославити [Своє] ймення, [і] звершити велике і страшне перед народом Твоїм, котрого ти придбав Собі від Єгипту, прогнавши народи і богів їхніх?

24. Ти зміцнив Собі народ Свій, Ізраїля, – Собі за народ аж навіки, і Ти, Господе, став для них Богом.

25. І нині, Господе Боже, утвердь навіки слово, котре Ти говорив про служника Свого та про дім його, і вчини, як Ти казав!

26. І нехай буде великим ім'я Твоє навіки, щоб говорили: Господь Саваот – Бог над Ізраїлем. І дім служника Твого Давида нехай буде міцно стояти перед лицем Твоїм.

27. Оскільки Ти, Господе Саваоте, Боже Ізраїля, відкрив служникові Твоєму, говорячи: Збудую тобі дім, тому служник Твій спромігся на сміливість в серці своєму помолитися Тобі такою молитвою.

28. Отож, Господе мій, Боже! Ти Бог, і слова Твої істинні, і Ти обіцяв служникові Твоєму таке добро!

29. І нині почни і благослови дім служника Твого, щоб він був вічно перед лицем Твоїм; бо Ти, Господе мій, Боже, повідав це, і благословенням Твоїм буде навіки благословенним дім служника Твого!

2 Царів 8

1. Після цього Давид завдав поразки филистимлянам, і упокорив їх, і взяв Давид кермо влади з рук филистимлян.

2. І побив він Моава, і переміряв їх шнуром, поклавши їх на землю, – і відміряв два шнури на загин, а одного шнура на те, аби залишити їх жити. І стали моавитяни у Давида служниками, що приносили дари.

3. І переміг Давид Гадад'езера, сина Рехова, царя Цови, коли той ішов, щоб відновити владу свою при річці [Єфраті].

4. І взяв у нього Давид тисячу сімсот вершників, і двадцять тисяч чоловіків піших, і підрізав Давид жили у всіх коней колісничих, залишивши [собі] із них для сотні колісниць.

5. І прийшли сирійці дамаські на допомогу до Гадад'езера, царя Цови; але Давид винищив двадцять дві тисячі чоловік сирійців.

6. І настановив Давид залоги в Дамаску сирійському, і стали сирійці у Давида служниками, котрі сплачували данину. І оберігав Господь Давида скрізь, куди він ходив.

7. І взяв Давид золоті щити, котрі були у служників Гадад'езера, і приніс їх до Єрусалиму.

8. А вже з Бетаху і з Беротаю, міст Гадад'езерських, узяв цар Давид дуже багато міді.

9. І почув Тоі, цар Хамоту, що Давид завдав поразки. усьому військові Гадад'езера.

10. І послав Тоі сина свого Йорама до царя Давида, привітати його і благословити його за те, що він воював з Гадад'езером і завдав йому поразки, бо Тоі воював супроти Гадад'езера. І Йорам приніс посудини срібні, золоті і посудини мідні.

11. Їх також присвятив цар Давид Господові, разом із сріблом та золотом, котре присвятив із захопленого у всіх підкорених ним народів;

12. У сирійців і моавитян, і аммонійців, і филистимлян, і амаликитян, а також із захопленого в Гадад'езера, сина Рехового, царя Цови.

13. І здобув Давид собі ім'я, повертаючися після винищення вісімнадцяти тисяч сирійців, у Беґе-Мелах (Долина Соляна).

14. І він залишив залоги в Едомі; у всій Ідумеї залишив залоги військові, і увесь Едом став служником Давидові. І оберігав Господь Давида скрізь, куди він ходив.

15. І царював Давид над усім Ізраїлем, і чинив Давид суд і правду над усім народом своїм.

16. А Йоав, син Церуї, [був старшиною] війська, а Йосафат, син Ахілудів, був літописцем.

17. А Садок, син Ахітува, та Ахімелех, син Евіятара, були священики, Серая був писарем.

18. А Беная, син Єгояди, був старшим над керетянином та над пелетянином. А Давидові сини були старшинами царського двору.

2 Царів 9

1. І сказав Давид: Чи не залишився іще хто-небудь з дому Саулового? Я виявив би йому милість заради Йонатана.

2. А в домі Саула був служник, на ймення Ціва. І покликали його до Давида, і сказав йому цар: Чи ти Ціва? І той сказав: Я, служник твій.

3. І сказав цар: Чи немає ще когось з дому Саулового? Я виявив би йому милість Божу. І сказав Ціва цареві: Є син Йонатана, кульгавий ногами.

4. І сказав йому цар: Де він? І сказав Ціва цареві: Ось він, у домі Махіра, Амміїлового сина, в Ло-Деварі.

5. І послав цар Давид, і взяли його з дому Махіра, сина Амміїлового, із Ло-Девару.

6. І прийшов Мефівошет, син Йонатанів, Саулового сина, до Давида, і впав на обличчя своє й поклонився. І Давид сказав: Мефівошете! І той відказав: Ось служник твій.

7. І сказав йому Давид: Не бійся; Я виявлю до тебе милість заради батька твого Йонатана; і поверну тобі всі поля Саулові, батька твого, і ти завжди будеш їсти хліб за моїм столом.

8. І вклонився [Мефівошет] і сказав: Що є таке служник твій, що ти зглянувся над таким мертвим псом, як я?

9. І прикликав цар Ціву, Саулового служника, і сказав йому: Все, що належало Саулові та всьому його домові, дав я синові твого володаря.

10. Отож, обробляй для нього землю ти і сини твої і служники твої, і будеш приносити [з урожаю], і буде хліб для сина твого володаря, і він буде його їсти. А Мефівошет, син твого володаря, буде завжди їсти хліб при моєму столі. А мав Ціва п'ятнадцять синів та двадцятеро рабів.

11. І сказав Ціва до царя: Усе, що накаже мій володар цар своєму служникові, так учинить твій служник. А Мефівошет, сказав цар, буде їсти за [моїм] столом, як один із царських синів.

12. А Мефівошет мав маленького сина, а ім'я йому – Міха; і всі, хто мешкав у Домі Ціви, були служниками Мефівошета.

13. А Мефівошет сидів у Єрусалимі, бо він завжди їв при царському столі. І він був кульгавий на обидві ноги.

2 Царів 10

1. Через деякий час помер цар аммонський, а замість нього зацарював син його Ганун.

2. І сказав Давид: Вчиню я милість Ганунові, Нахашевому синові, за добро, котре я дістав од батька його. І послав Давид служників своїх поспівчувати Ганунові за батька його. І прийшли служники Давидові на землю аммонську.

3. Але князі аммонські сказали Ганунові, володареві своєму: Невже ти гадаєш собі, що Давид з поваги до батька твого прислав до тебе утішників? Чи не для того, щоб оглянути місто і вивідати в ньому, а відтак зруйнувати його, прислав Давид служників своїх до тебе?

4. І взяв Ганун Давидових служників, і поголив кожному з них половину бороди, і пообтинав одежу їхню наполовину, до стегон, і відпустив їх.

5. Коли доповіли про це Давидові, то він послав до них назустріч, оскільки вони були дуже посоромлені. І наказав цар сказати їм: залишайтеся у Єрихоні, доки відростуть бороди ваші, і тоді повертайтеся.

6. І побачили аммонійці, що вони зненавиджені для Давида; і послали аммонійці найняти сирійців з Бет-Рахову й Арам-Цови двадцять тисяч піших, та царя Маахи, тисячу чоловік, і тов'ян дванадцять тисяч чоловіків.

7. А коли Давид прочув про це, то послав Йоава з усім військом.

8. І вийшли аммонійці, і розташувалися для битви біля воріт; а сирійці Цови і Рехова, а також тов'яни і люди Маахи [стали] окремо в полі.

9. І побачив Йоав, що чужинське військо розмістили супроти нього і попереду, і позаду, і вибрав [вояків] від усіх вибраних у Ізраїля, і вишукував їх супроти сирійців.

10. А решту людей доручив Авшаєві, братові своєму, щоб він вишикував їх супроти аммонійців.

11. І сказав [Йоав]: Якщо сирійці будуть перемагати мене, ти поможеш мені; а якщо аммонійці будуть тебе перемагати, я прийду до тебе на допомогу!

12. Будь мужнім, і будемо стояти несхитно за народ наш і за міста Господа нашого, а Господь учинить, що йому до вподоби.

13. І став Йоав і народ, котрий [був] у нього, до битви із сирійцями, і вони побігли від нього.

14. А ті аммонійці, побачивши, що сирійці втікають, побігли від Авішая, і сховалися в місті. І повернувся Йоав від аммонійців, і прийшов до Єрусалиму.

15. А сирійці, побачивши, що вони зазнали поразки від Ізраїля, зібралися разом.

16. І послав Гадад'езер, і вивів Арама, що з другого берега Річки, і ввійшли вони до Геламу. А Шовах, старший Гадад'езерового війська, був перед ними.

17. І було повідано Давидові, і він зібрав усього Ізраїля, і перейшов Йордан, та прийшов до Геламу. Сирійці вишикувалися супроти Давида, і воювали з ним.

18. І побігли сирійці від ізраїльтян, Давид винищив у сирійців сімсот колісниць і сорок тисяч вершників; понищив їх і військового старшину Шоваха, котрий там і помер.

19. Коли всі царі, покірні Гадад'езерові, побачили, що вони понищені Ізраїлем, то замирилися з Ізраїлем, і служили йому. І сирійці боялися більше допомагати аммонійцям.

2 Царів 11

1. За рік, о тій порі, коли виходять царі в походи, Давид послав Йоава і служників своїх із ним і всіх Ізраїльтян, і вони завдали поразки аммонійцям, і взяли в облогу Раббу. А Давид лишився в Єрусалимі.

2. Якось надвечір Давид, підвівшися з постелі, прогулювався на даху царського дому, і побачив з даху жінку, що купалася; а та жінка була вельми вродлива.

3. І послав Давид вивідати, хто ця жінка. І сказали йому: Це Вірсавія, донька Еліяма, дружина хеттеянина Урії.

4. Давид послав служників забрати її; і вона прийшла до нього, і він спав з нею. Коли ж вона очистилася від нечистоти своєї, то повернулася до свого дому.

5. Жінка ця стала вагітною, і послала повідати Давидові, говорячи: Я – вагітна.

6. І послав Давид [сказати] Йоавові: Пошли до мене хеттеянина Урію. І послав Йоав Урію до Давида.

7. І прийшов до нього Урія, і розпитав [його] Давид про становище Йоава, і про стан народу, і про хід війни.

8. І сказав Давид Урії: Йди додому і обмий ноги свої. І вийшов Урія з дому царського, а слідом за ним понесли царські гостинці.

9. Але Урія спав біля брами царського дому з усіма служниками свого володаря, і не пішов у дім свій.

10. І доповіли Давидові, говорячи: Не пішов Урія в дім свій. І сказав Давид Урії: Ось, ти прийшов з дороги: з якої причини ти не пішов у дім свій?

11. І сказав Урія Давидові: Ковчег і Ізраїль, і Юда знаходяться в шатрах, і володар мій Йоав, і служники володаря мого знаходяться в полі; а я увійшов би у дім свій їсти, і пити, і спати зі своєю дружиною! Присягаюся твоїм життям і життям душі твоєї, цього я не вчиню.

12. І сказав Давид Урії: Залишися тут і на сей день, а завтра я відпущу тебе. І лишився Урія у Єрусалимі на цей день до завтрього.

13. І запросив його Давид, і їв [Урія] перед ним, і пив, і напоїв його [Давид]. Але увечері [Урія] пішов спати на постіль свою з служниками володаря свого, а в свій дім не пішов.

14. Уранці Давид написав листа до Йоава, і послав [його] з Урією.

15. У листі він написав так: Поставте Урію там, де [буде] найважчий бій, і відступіться від нього, щоб він був уражений і помер.

16. А тому, коли Йоав брав місто в облогу, то поставив Урію на такому місці, про яке відав, що там хоробрі люди.

17. І вийшли люди з міста, і вступили в бій з Йоавом, і впало декілька з народу, із служників Давидових; убили також і Урію хеттеянина.

18. І послав Йоав доповісти Давидові про увесь хід битви.

19. І наказав вісникові, говорячи: Коли ти повідаєш цареві про увесь хід битви,

20. І побачиш, що цар розгнівається і скаже тобі: Навіщо ви так близенько наближалися до міста, щоб розпочати битву? Хіба ви не знали, що на вас кидатимуть з муру?

21. Хто забив Авімелеха, Єруббешетового сина? Чи не жінка кинула на нього горішнього каменя від жорен – з муру, і він помер у Тевеці? Чого ви так близько підійшли до муру? То ти скажеш: Помер також хеттеянин Урія, твій слуга.

22. І пішов [вісник] і прийшов, і доповів Давидові про все, для чого послав його Йоав, про увесь перебіг битви.

23. І сказав посол Давидові: Вони стали сильнішими за нас, і вийшли проти нас на поле, та ми були переможцями над ними аж до входу в браму.

24. Тоді стріляли з мурів стрільці на служників твоїх, і [вмерли] деякі з служників царя; помер також і служник твій Урія хеттеянин.

25. Тоді сказав Давид посланцеві: Отак скажи Йоавові: Нехай не пригнічує тебе ця справа; бо меч пожирає іноді того, іноді сього; Посиль війну твою супроти міста і зруйнуй його. Так підбадьор його.

26. І почула дружина Урії, що помер Урія, чоловік її, і плакала по чоловікові своєму.

27. Коли скінчився час плачу, Давид послав і забрав її в дім свій, і вона стала його дружиною, і народила йому сина. І була ця справа, яку вчинив Давид, злою в очах Господніх.

2 Царів 12

1. І послав Господь Натана до Давида; і той прийшов до нього і сказав йому: В одному місті було два чоловіки, один багатий, а другий бідний.

2. У багатого було дуже багато дрібної і великої худоби.

3. А в бідного нічого, окрім однієї овечки, котру він купив маленькою і вигодував, і вона виросла разом із дітьми його; і від хліба його вона їла, і з його келеха пила, і на грудях у нього спала, і була для нього, як донька.

4. І прийшов до багатого чоловіка мандрівник, і той пошкодував узяти зі своїх овечок чи волів, щоб учинити [обід] для мандрівника, котрий прийшов до нього, а взяв овечку бідака і зготував її для чоловіка, котрий прийшов до нього.

5. І спалахнув гнів у Давида на цього чоловіка і сказав Натанові: Живий Господь! Мусить померти чоловік, який учинив це,

6. І за вівцю він має заплатити чотирикратно, за те, що він учинив це, і за те, що не мав співчуття.

7. І сказав Натан Давидові: Ти – той чоловік, Так говорить Господь, Бог Ізраїлів: Я помазав тебе на царя над Ізраїлем, і Я визволив тебе від руки Саула.

8. І дав тобі дім володаря твого і дружин володаря твого на лоно твоє, і дав тобі дім Ізраїлів і Юдин, і, якщо цього [для тебе] замало, додав би тобі ще більше.

9. Нащо ж ти знехтував Словом Господа, учинив зле перед очима Його? Урію хеттеянина убив ти мечем, а дружину його взяв собі за дружину, а його ти убив мечем аммонійців.

10. Отож, не відступить меч від дому твого повік, за те, що ти знехтував Мною, і взяв дружину Урії хеттеянина, щоб вона була тобі дружиною.

11. Так говорить Господь: Ось, Я наведу на тебе зло із твого дому, і візьму дружин твоїх перед очима твоїми, і віддам ближньому твоєму, і буде він спати із дружинами твоїми перед оцим сонцем.

12. Ти учинив потайки; а Я учиню це перед усім Ізраїлем і перед сонцем.

13. І сказав Давид Натанові: Згрішив я перед Господом. І сказав Натан Давидові: І Господь зняв твій гріх, ти не помреш.

14. Та оскільки ти цим учинком надав привід ворогам Господа ганьбити Його, то помре твій син, який народився в тебе.

15. І пішов Натан у дім свій; і уразив Господь дитя, котре породила дружина Урії Давидові, і воно занедужало.

16. І молився Давид Богові про немовля, і постився Давид, і, усамітнившись, провів ніч, лежачи на землі.

17. А тоді увійшли до нього урядники дому його, аби підвести його із землі; але він не хотів і не їв з ними хліба.

18. На сьомий день немовля померло, і служники Давидові боялися доповісти йому, що вмерло немовля; тому що, говорили вони, коли дитя було ще живе, і ми умовляли його, він не дослухався голосу нашого; як же скажемо йому: Померло дитя? Він учинить щось погане.

19. І побачив Давид, що служники його перешіптуються між собою, і зрозумів Давид, що дитя померло, і запитав Давид у служників своїх: Померло дитя? І сказали: Померло.

20. Тоді Давид підвівся із землі і вмився, і помазався, і змінив одежу свою, і пішов до дому Господнього, і молився. Повернувшись додому, наказав, аби подали йому хліба, і він їв.

21. І сказали йому служники його: Що означає, що ти так чиниш: коли дитя було ще живе, ти постився і плакав; а коли дитя померло, ти підвівся і їв хліб?

22. І сказав Давид: Доки немовля було живе, я постився і плакав, бо міркував: Хто знає, чи не помилує мене Господь, і дитя залишиться живим?

23. А тепер воно померло; нащо ж мені поститися? Хіба я можу повернути його? Я піду до нього, а воно не повернеться до мене.

24. І потішив Давид Вірсавію, дружину свою, і прийшов до неї і ліг із нею; І вона породила сина, і назвала йому ім'я: Соломон. І Господь полюбив його.

25. І послав пророка Натана, і він назвав йому ім'я: Єдід'я, заради Господа.

26. А тим часом Йоав воював з Раббою аммонійців і [майже] захопив царське місто.

27. І послав Йоав до Давида сказати йому: Я нападав на Раббу і заволодів водою міста.

28. Тепер збери решту народу, і підходь до міста, і візьми його; бо, якщо я візьму його, то моє ім'я буде надано йому.

29. І зібрав Давид увесь народ, і пішов до Рабби, і воював супроти неї, і захопив її.

30. І взяв Давид вінка царя їхнього з голови його, – а в ньому було золота талант і коштовний камінь, і поклав його Давид на свою голову, і здобичі з міста виніс дуже багато.

31. А народ, який перебував у ньому, він вивів, і поклав їх під пилки, під залізні долота та під залізні сокири і кинув їх до випалювальних печей. І отак він учинив з усіма містами аммонськими. І повернувся після того Давид і увесь народ до Єрусалиму.

2 Царів 13

1. І сталося після того: У Авесалома, сина Давидового, [була] сестра вродлива, на ймення Тамар; і полюбив її Амнон, син Давидів.

2. І сумував Амнон аж до того, що захворів через Тамар, сестру свою, бо вона була ще юнка, і Амнонові видавалося складним що-небудь учинити з нею.

3. Але в Амнона був друг, на ймення Йонадав, син Шім'ї, брата Давидового; А Йонадав був чоловіком дуже хитрим.

4. І він сказав йому: Чому ти так марнієш кожного дня, сину царя? Чи не повідаєш мені? І сказав йому Амнон: Тамар, сестру Авесалома, брата мого, я люблю.

5. І сказав йому Йонадав: лягай у постіль твою і вдай із себе хворого; і коли твій батько прийде провідати тебе, скажи йому: Нехай прийде Тамар, сестра моя, і підсилить мене харчами, зготувавши страву на моїх очах, щоб я бачив і їв з її рук.

6. І приліг Амнон, і вдав із себе хворого, і прийшов цар відвідати його; і сказав Амнон цареві: Нехай прийде Тамар, сестра моя, і спече при моїх очах коржа чи два; і я попоїм із рук її.

7. І послав Давид до Тамар у дім сказати: Піди у дім Амнона, брата твого, і зготуй йому страву.

8. І пішла вона у дім брата свого Амнона, а він лежить. І взяла вона борошна і замісила перед його очима і спекла коржів.

9. І взяла сковорідку і виклала перед ним; але він не захотів їсти. І сказав Амнон: Нехай усі вийдуть від мене. І вийшли від нього всі люди.

10. І сказав Амнон Тамар: Віднеси страву до внутрішньої кімнати, і я поїм із рук твоїх. І взяла Тамар коржі, котрі зготувала, і віднесла Амнонові, братові своєму, у внутрішню кімнату.

11. І коли вона поставила перед ним, щоб він їв, то він схопив її, і сказав їй: Іди, лягай зі мною, сестро моя!

12. Але вона сказала: Ні, брате мій, не ганьби мене, бо не робиться так у Ізраїлі; не чини цього безуму.

13. І я, куди я піду з моєю ганьбою? І ти, ти будеш одним із шалених в Ізраїлі. То побалакай з царем; він не відмовить віддати мене тобі.

14. Але він не хотів слухати її слова, і здолав її, і згвалтував її, і лежав з нею.

15. Потім зненавидів її Амнон найглибшою ненавистю, аж так, що ненависть, якою він зненавидів її, була сильніша любови, котру мав до неї. І сказав їй Амнон: Підведися і йди.

16. І [Тамар] сказала йому: Ні. Прогнати мене – це зло більше першого, котре ти вчинив зі мною. Але він не хотів слухати її.

17. І покликав юнака свого, котрий служив йому, і сказав: Проженіть її від мене геть, і замкни двері за нею.

18. На ній була барвиста одежа; бо такі верхні одежі носили царські дочки-дівиці. І вивів її слуга геть і замкнув за нею двері.

19. І посипала Тамар попелом голову свою, і розідрала барвисту одежу, котру мала на собі, і поклала руки свої на голову свою, і отак рухалася і вищала.

20. І сказав їй Авесалом, брат її: Чи не Амнон, брат твій, був учора з тобою? – Але тепер уже мовчи, сестро моя; він – брат твій; не бери цього до серця свого. І жила Тамар у самотині, в домі Авесалома, брата свого.

21. І почув цар Давид про все це і вельми спалахнув його гнів.

22. Тим часом, Авесалом не говорив з Амноном ні поганого, ані доброго. Бо зненавидів Авесалом Амнона за те, що він зганьбив Тамар, сестру його.

23. За два роки було стриження [овець] в Авесалома у Баал-Хацорі, що при Єфремі, і Авесалом закликав усіх царських синів.

24. І прийшов Авесалом до царя і сказав: Ось у служника твого стриження, нехай піде цар і служники його з твоїм служником.

25. І сказав цар до Авесалома: Ні, сину мій, не підемо ми всі разом, щоб не бути тобі за тягаря. І той вельми просив його, але він не хотів піти, проте благословив його.

26. І сказав Авесалом: А як ні, нехай піде з нами брат мій Амнон. І сказав йому цар: Чого він піде з тобою?

27. Та Авесалом дуже просив його, і він послав з ним Амнона та всіх царських синів.

28. А потім Авесалом наказав юнакам своїм, говорячи: Дивіться, коли Амнон звеселіє на серці від вина, то скажу вам: Ударте Амнона! – і ви заб'єте його. Не бійтеся, – чи ж не я вам наказав? Будьте пильні та відважні.

29. І вчинили юнаки Авесалома з Амноном, як наказав Авесалом. Тоді підвелися всі царські сини, сіли кожний на свого мула і повтікали.

30. Коли вони були ще в дорозі, дійшов слух до Давида, що Авесалом умертвив усіх царських синів, і не залишилося жодного з них.

31. І підвівся цар, і розідрав одежу свою, і впав на землю, і всі служники його, що попереду стояли, розідрали на собі одежу свою.

32. Але Йонадав, син Шім'ї, брата Давидового, сказав: Нехай не думає володар мій, що всіх юнаків, царських синів, умертвили; один лиш Амнон помер. Тому що в Авесалома був цей замір з того дня, як [Амнон] згвалтував сестру його.

33. Отож, нехай володар мій, цар, не тривожиться думкою про начебто трагічну загибель усіх царських синів. Помер тільки один Амнон.

34. І втік Авесалом. І підняв юнак, що стояв на сторожі, очі свої, і побачив ось, багато народу йде по дорозі схилом гори.

35. Тоді Йонадав сказав цареві: Це йдуть царські сини; як говорив служник твій, так і є.

36. І тільки-но він сказав це, аж ось, прийшли царські сини і здійняли ґвалт, і плакали. І сам цар і всі служники його плакали дуже великим плачем.

37. Авесалом же втік і пішов до Талмая, сина Амміхурового, царя ґешурського. І плакав Давид за сином своїм у всі дні.

38. Авесалом утік, і прийшов до Ґешура, і пробув там три роки.

39. І не переслідував цар Давид Авесалома, бо розважився невдовзі по смерті Амнона.

2 Царів 14

1. І примітив Йоав, син Церуї, що серце царя навернулося до Авесалома.

2. І послав Йоав до Текої, і взяв звідти мудру жінку і сказав їй: Удай, що плачеш, і одягни жалобну одежу, і не мастися єлеєм, і покажися жінкою, яка багато днів плаче за померлим.

3. І піди до царя, і скажи йому так і так. І вклав Йоав в уста її, що сказати.

4. І пішла жінка текоїтянка до царя, і впала лицем своїм на землю, і поклонилася, і сказала: Допоможи, царю!

5. І сказав їй цар: Що тобі? І сказала вона: Я вдова. Чоловік мій помер.

6. А в служниці твоєї [було] два сини; вони посварилися в полі, і нікому було їх розборонити; і уразив один другого, і умертвив його.

7. І ось, повстали всі родичі на служницю твою, і говорять: Віддай убивника брата свого; ми уб'ємо його за душу брата його, котрого він погубив, і знищимо навіть спадкоємця. Ось так вони загасять останню іскрину мою, щоб не лишити чоловікові моєму ймення і нащадків на обличчі землі.

8. І сказав цар жінці: Йди спокійно додому, я розпоряджуся щодо тебе.

9. Але жінка текоїтянка сказала цареві: На мені, володарю мій царю, нехай буде вина і на домі батька мого, а цар і престол його не мають вини.

10. І сказав цар: Того, хто буде супроти тебе, приведи до мене, і він більше не зачепить тебе.

11. Вона сказала: Згадай, царю, Господа, Бога твого, щоб не зросла кількість месників за кров і не погубили сина мого. І сказав цар: Живий Господь! Не спаде й волосина сина твого на землю.

12. І сказала жінка: Дозволь служниці твоїй сказати [іще] слово володареві моєму цареві.

13. Він сказав: Говори. І сказала жінка: Чому ти так мислиш супроти народу Божого? Цар, проказавши це слово, звинуватив себе самого, тому що не повертає вигнанця свого.

14. Ми помремо і [будемо], як вода, вилита на землю, котру неможливо зібрати; але Бог не бажає згубити душу і міркує, як не відштовхнути від Себе й відкинутого.

15. І тепер я прийшла сказати цареві, володареві моєму, ці слова, тому що народ лякає мене; і служниця твоя сказала: Поговорю я з царем, чи не вчинить він за словом служниці своєї.

16. Напевне, цар вислухає і визволить служницю свою від руки людей, які бажають знищити мене разом із сином моїм зі спадку Божого.

17. І сказала служниця твоя: Нехай буде слово володаря мого, царя, втіхою для мене; бо володар мій цар, як Ангел Божий, і може вислухати й добре, і непривабливе. І Господь, Бог твій, буде з тобою.

18. І відповідав цар, і сказав жінці: Не приховай від мене, про що я запитаю у тебе. І сказала жінка: Говори, володарю мій, царю.

19. І сказав цар: Чи не рука Йоава у всьому цьому з тобою? І відповідала жінка, і сказала: Нехай живе душа твоя, володарю мій, царю; ні праворуч, ані ліворуч не можна відхилитися від того, що сказав володар мій цар; це правда, служник твій Йоав наказав мені, і він уклав в уста служниці твоєї усі ці слова.

20. Аби притчею дати справі такий вигляд, служник твій Йоав навчив мене; але володар мій мудрий, як мудрий Ангел Божий, щоб знати все, що на землі.

21. І сказав цар Йоавові: Ось, я вчиню [за словом твоїм]; поспіши, поверни юнака Авесалома.

22. Тоді Йоав упав лицем на землю, і поклонився, і благословив царя, і сказав: тепер знає служник твій, що дістав ласку перед очима твоїми, володарю мій, царю, оскільки цар учинив за словом служника свого.

23. І підвівся Йоав, і пішов до Ґешура, і привів Авесалома до Єрусалиму.

24. І сказав цар: Нехай він повернеться в дім свій, а лиця мого не бачить. І пішов Авесалом у дім свій, а обличчя царського не бачив.

25. Не було в усьому Ізраїлі чоловіка настільки вродливого, як Авесалом, і настільки хваленого, як він; від підошви ніг до тім'я не було в нього вади.

26. Коли він постриг голову свою, – а він стриг її щороку, тому що важке було волосся на ній, – то волосся його важило двісті шеклів за вагою царською.

27. І народилися в Авесалома три сини і одна донька, на ймення Тамар. Вона була жінка вродлива.

28. І залишався Авесалом в Єрусалимі два роки, а обличчя царського не бачив.

29. І послав Авесалом за Йоавом, аби послати його до царя; але той не захотів прийти до нього. Послав і вдруге, але той не захотів прийти.

30. І сказав [Авесалом] служникам своїм: Бачите ділянку поля Йоавового біля мого; і в нього там ячмінь; підіть і випаліть його вогнем. І випалили служники Авесалома ту ділянку поля вогнем.

31. І підвівся Йоав, і прийшов до Авесалома в дім, і сказав йому: Нащо служники твої випалили мою ділянку вогнем?

32. І сказав Авесалом Йоавові: Ось, я посилав по тебе, говорячи: Прийди сюди, і я пошлю тебе до царя сказати: Нащо я прийшов із Ґешура? Краще було б мені залишатися там. А тепер я хочу бачити обличчя царя. Якщо ж я завинив, то забий мене.

33. І пішов Йоав до царя, і переповів йому [це]. І покликав [цар] Авесалома; він прийшов до царя, і впав лицем своїм на землю перед царем; І поцілував цар Авесалома.

2 Царів 15

1. Після цього Авесалом завів у себе колісниці, і коней, і п'ятдесят скороходів.

2. І підводився Авесалом рано-вранці, і ставав при дорозі біля воріт, і коли хто-небудь, маючи позов, йшов до царя на суд, то Авесалом підкликав його до себе і запитував: Із якого ти міста? І коли той відповідав: із такого ось коліна Ізраїлевого служник твій,

3. Тоді говорив йому Авесалом: Ось, справа твоя добра і справедлива, але в царя нікому вислухати тебе.

4. І говорив Авесалом: О, якби мене настановили суддею на цій землі! До мене приходив би кожний, хто має суперечку і позов, і я судив би його по правді.

5. І коли підходив хто-небудь поклонитися йому, то він простягав руку свою, і обнімав його, і цілував його.

6. Так учиняв Авесалом із усяким Ізраїльтянином, що приходив на суд до царя, і закрадався Авесалом у серце Ізраїльтян.

7. А по сорока роках [царювання Давида], Авесалом сказав цареві: Піду я і виконаю обітницю мою, котру я дав Господові у Хевроні.

8. Бо я, служник твій, живучи в Ґешурі у Сирії, дав обітницю: Якщо Господь поверне мене до Єрусалиму, то я принесу пожертву Господові.

9. І сказав йому цар: Іди з миром. І підвівся він, і пішов до Хеврону.

10. І розіслав Авесалом вивідувачів у кожне коліно Ізраїлеве, сказавши: Коли почуєте звук сурми, то говоріть: Авесалом зацарював у Хевроні.

11. Із Авесаломом пішли з Єрусалиму двісті чоловік, котрих запросили, і пішли, у простоті своїй, не знаючи, у чім справа.

12. Під час жертвоприношення, Авесалом послав і покликав ґілонянина Ахітофела, радника Давидового, з його міста Ґіло. І склалася сильна змова, і народ сходився і множився біля Авесалома.

13. І прийшов вісник до Давида, і сказав: Серце Ізраїльтян схилилося на бік Авесалома.

14. І сказав Давид усім служникам своїм, котрі були при ньому в Єрусалимі: Підведіться, втечемо; Тому що не буде нам порятунку від Авесалома; поспішайте, щоб нам відійти, аби він не наздогнав і не захопив нас, і не навів на нас нещастя, і не винищив місто мечем.

15. І сказали служники царські цареві: У всьому, що до вподоби володареві нашому, цареві, ми служники твої.

16. І вийшов цар, і увесь дім його за ним пішки. А залишив цар десятеро дружин, наложниць [своїх], для охорони дому.

17. І вийшов цар і увесь народ пішки і зупинилися біля Бет-Гамерхаку.

18. І всі служники його йшли по боках його, і всі керетяни й усі пелетяни та всі ґатяни, – шість сотень чоловіків, що прийшли пішки з Ґату, йшли перед царем.

19. І сказав цар до ґатянина Іттая: Нащо ти також ідеш із нами? Повертайся і залишайся з тим царем; Бо ти – чужинець, і прийшов сюди із свого місця.

20. Учора ти прийшов, а сьогодні я примушу тебе йти з нами? Я йду, куди станеться; повернися і поверни братів своїх із собою; милість та істина [з тобою!

21. І відповідав Іттай цареві, і сказав: Живий Господь, і нехай живе володар мій, цар: де не був би володар мій, цар, чи в житті, чи в смерті, там буде й служник твій.

22. І сказав Давид Іттаєві: Отож, іди, і ходи зі мною. І пішов Іттай ґатянин, і всі люди його, і всі діти, які були з ними.

23. І плакала вся земля гучним голосом. І увесь народ переходив, і цар перейшов потік Кедрон, і пішов увесь народ по дорозі в пустелю.

24. Ось і Садок, і всі левити з ним несли Ковчег заповіту Божого і поставили Ковчега Божого; а Евіятар стояв на підвищенні, доки увесь народ не вийшов з міста.

25. І сказав цар Садокові: Поверни Ковчега Божого до міста. Якщо я надбаю милість перед очима Господа, то Він поверне мене і дасть мені бачити Його і житло Його.

26. А коли Він скаже так: Немає Мого благословення для тебе, то ось я. Нехай учинить зі мною, що Йому до вподоби.

27. І сказав цар Садокові священикові: Повернися в місто з миром, і Ахімаац, син твій, і Йонатан, син Евіятарів, обидва сини ваші з вами.

28. Глядіть, я не поспішатиму на рівнині у пустелі, аж доки не прийде повідомлення від вас до мене.

29. І повернули Садок та Евіятар Ковчега Божого до Єрусалиму і залишилися там.

30. А Давид пішов на гору Олив, йшов і плакав; голова у нього була покрита; він простував босий і всі люди, які були з ним, покрили кожний голову свою, йшли і плакали.

31. І доповіли Давидові і сказали: Ахітофел серед зрадників з Авесаломом. І Давид сказав: Господе, учини ж нерозумною Ахітофелову раду!

32. І сталося, коли вийшов Давид на верхів'я, де поклоняються Богові, аж ось, навпроти нього аркеянин Хушай, у розідраній туніці, а порох на голові його.

33. І сказав йому Давид: Якщо ти підеш зі мною, то будеш мені тягарем.

34. А якщо повернешся до міста і скажеш Авесаломові: Царю, я служник твій; донині я був служником батька твого, а тепер я твій служник", то ти зламаєш мені Ахітофелову раду.

35. І чи не будуть там із тобою священики Садок і Евіятар? І – станеться, – усяку річ, яку ти почуєш із царевого дому, розповіси священикам Садокові та Евіятарові.

36. Ось там із ними двоє їхніх синів: Ахімаац у Садока та Йонатан у Евіятара, – і ви пошлете через них до мене кожне слово, яке почуєте.

37. І ввійшов Хушай, Давидів друг, до міста. А Авесалом також увійшов до Єрусалиму.

2 Царів 16

1. Коли Давид пройшов трохи з верхів'я, – аж ось Ціва, Мефівошетів служник, назустріч йому, та пара в'ючних віслюків, а на них двісті хлібів, і сто в'язок родзинок, і сто літніх плодів, та бурдюк вина.

2. І сказав цар до Ціви. Для чого це в тебе? І відповідав Ціва: віслюки для дому царського, для їзди, а хліб і плоди на їду юнакам, а вино для життя знесиленому в пустелі.

3. І сказав цар: Де син володаря твого? І відповідав Ціва цареві: Ось, він залишився в Єрусалимі і говорить: Тепер-от дім Ізраїлів поверне мені царство батька мого.

4. І сказав до Ціви: Ось тобі все, що у Мефівошета. А Ціва одказав, уклонившись: Нехай я знайду ласку в очах твоїх, володарю мій царю!

5. Коли дійшов цар Давид до Бахуріму, аж тут вийшов звідти чоловік із роду дому Саулового, на ймення Шім'ї, син Ґерин. Він ішов і лихословив.

6. І кидав каміння на Давида і на всіх служників царя Давида; а всі люди, і всі хоробрі були по праву і по ліву руку [царя].

7. Так говорив Шім'ї, лихословлячи його: Іди, іди геть, убивнику і негідний чоловіче!

8. Господь повернув на тебе всю кров дому Саулового, замість котрого ти зацарював, і передав Господь царство в руки Авесалома, сина твого. І ось, ти взятий у своєму злі – кривавий злочинцю!

9. І сказав до царя Авішай, син Церуї: Нащо лихословить оцей мертвий пес володаря мого, царя? Піду я і зітну йому голову.

10. І сказав цар: Що мені (до того) і вам, сини Церуїні? Нехай він злословить, бо Господь наказав йому лихословити Давида. То хто може сказати: Нащо ти так чиниш?

11. І сказав цар Авішаєві і до всіх служників своїх: Ось, якщо син мій, котрий вийшов із стегон моїх, шукає душі моєї, тим паче син веніяминця; залишіть його, нехай лихословить; тому що Господь наказав йому.

12. Можливо, зглянеться Господь на приниження моє, і поверне мені цього дня добром замість його проклять.

13. І рухався Давид, і люди його шляхом, а Шім'ї йшов схилом гори навпроти нього, йшов і лихословив, і кидав каміння у його бік і порохом.

14. І прийшов цар і увесь народ, який був з ним, натомлений, і спочивав там.

15. Тим часом, Авесалом та увесь ізраїльський народ увійшли до Єрусалиму, а з ними і Ахітофел.

16. Коли аркеянин Хушай, Давидів товариш, прийшов до Авесалома, то сказав Хушай до Авесалома: Нехай живе цар, нехай живе цар!

17. І сказав Авесалом Хушаєві: Оце таке співчуття твоє до твого друга?

18. І сказав Хушай Авесаломові: Ні, кого вибрав Господь і цей народ, і увесь Ізраїль, з ним і я, і з ним залишуся.

19. До того ж, кому я буду служити? Чи не синові його? Як служив я батькові твоєму, так буду служити й тобі.

20. І сказав Авесалом Ахітофелові: " Порадьте, що маємо вдіяти? "

21. І сказав Ахітофел Авесаломові: Увійди до наложниць батька твого, котрих він залишив охороняти дім свій, і почують усі Ізраїльтяни, що ти став ненависним для батька твого, і зміцніють руки всіх, що з тобою.

22. І поставили для Авесалома шатро на даху, і увійшов Авесалом до наложниць батька свого перед очима всього Ізраїля.

23. А поради Ахітофелові, котрі він давав, того часу [вважалися] такими, наче хтось звернувся б по настанови до Бога. Такою була всіляка порада Ахітофелова як для Давида, так і для Авесалома.

2 Царів 17

1. І сказав Ахітофел Авесаломові: Виберу я дванадцять тисяч чоловік і підведуся, і піду цієї ночі навздогін за Давидом.

2. І нападу на нього, коли він буде знесилений і з опущеними руками, і викличу в нього острах, і всі люди, котрі з ним, повтікають, і я заб'ю й самого царя.

3. І всіх людей наверну до тебе. І коли не буде одного, душі котрого ти шукаєш, тоді увесь народ буде мати мир.

4. І була приємною ця річ Авесаломові і всій старшині Ізраїльській.

5. І сказав Авесалом: Покличте аркеянина Хушая, послухаємо, а що він скаже.

6. І прийшов Хушай до Авесалома, і сказав йому Авесалом, говорячи: Ось що говорить Ахітофел. Чи вчинимо за його словам? А якщо ні, то говори ти.

7. І сказав Хушай Авесаломові: Не добра цього разу порада, котру дав Ахітофел.

8. І продовжував Хушай: Ти знаєш свого батька і людей його; вони хоробрі і вельми роздратовані, наче ведмедиця в полі, у котрої відняли дітей, і батько твій, – людина войовнича; він не зупиниться, щоб заночувати з народом.

9. Ось, тепер він переховується у якій-небудь печері, або в іншому місці, і якщо хтось загине під час першого нападу на них, і почують, і скажуть: була поразка людей, які пішли за Авесаломом,

10. Тоді найхоробріший, у котрого серце, наче серце левове, занепаде духом; Бо всьому Ізраїлеві відомо, який хоробрий батько твій і мужні ті, котрі з ним.

11. А тому я раджу: Нехай збереться до тебе увесь Ізраїль, від Дана до Беер-Шеви, чисельністю, як пісок при морі, і ти сам підеш серед нього.

12. І тоді ми підемо супроти нього, у якому б місці він не був, і вчинимо напад на нього, як ото падає роса на землю; і не залишиться в нього жодного чоловіка з усіх, котрі з ним.

13. А якщо він увійде в якесь місто, то увесь Ізраїль принесе до того міста мотузки, і ми стягнемо його в річку, так що не залишиться й жодного камінчика.

14. І сказав Авесалом і всі чоловіки Ізраїля: Порада Хушая аркеянина краща від поради Ахітофелової. Отак Господь учинив свою волю, щоб унеможливити добрі наслідки Ахітофелової поради, щоб Господь міг спричинити лихо Авесаломові.

15. І сказав Хушай Садокові і Евіятарові, священикам: Отак і так радив Ахітофел Авесаломові, а отак і отак радив я.

16. І тепер пошліть скоріше і скажіть Давидові: Не залишайся цієї ночі на рівнині в пустелі, але якнайскорше перейди, щоб не загинути цареві і всім людям, котрі з ним.

17. А Йонатан та Ахімаац стояли біля джерела Роґель. І пішла служниця, і розповіла їм, а вони пішли і повідали цареві Давидові; бо вони не могли з'явитися в місті.

18. І побачив їх юнак, і доповів Авесаломові; але вони обидвоє невдовзі зникли, і прийшли до Бахуріму, в оселю одного чоловіка, у котрого на подвір'ї був колодязь, і спустилися туди.

19. А жінка взяла та й напнула над колодязем запинало, і насипала на нього пшениці, так, що не було видно, а що то за річ.

20. І прийшли служники Авесалома до жінки в дім, і сказали: Де Ахімаац і Йонатан? І сказала їм жінка: Вони перейшли бродом річку. І шукали вони, і не знайшли, і повернулися до Єрусалиму.

21. Коли вони пішли, ті вийшли з колодязя, рушили і повідали цареві Давидові, і сказали Давидові: Підведіться і скорше перейдіть воду; бо отак і так радив про вас Ахітофел.

22. І підвівся Давид, і всі люди, які були з ним, і перейшли Йордан; під досвіток не залишилося жодного, котрий не перейшов би Йордану.

23. І побачив Ахітофел, що не вчинили за його порадою, і осідлав віслюка, і зібрався, і пішов до свого дому, в місто своє, і вчинив заповіта домові своєму, і задушився, й помер, і похований в гробі батька свого.

24. І прийшов Давид до Маханаїму, а Авесалом перейшов Йордан, сам і увесь Ізраїль із ним.

25