РОЗДІЛ ІІ. Федерація як форма державног устрою

Федеративна держава (від лат. foedus - домовленість) - це стійка нецентралізована форма державного устрою, за якого декілька держав (суб'єктів федерації), не втрачаючи державного суверенітету, об'єднані в одній державі на засадах спільно виробленої конституції та низки домовленостей.

Є всі підстави вважати, що ідеї федералізму зародилися ще в першому тисячолітті до нашої ери. Проте, потрапивши на непідготовлений ґрунт, вони не могли дати міцних сходів. Давні держави будувались на певних домовленостях. Але внаслідок об'єктивних соціально-економічних умов державні союзи трансформувались не у федеративні утворення, а в унітарні держави чи імперії. Майже на тисячоліття федеративні ідеї були усунуті з арени політичного життя і навіть дещо забуті.[8, с.16-18].

Відродження і нове життя федеративних ідей починається лише в Нові часи, зокрема в епоху Просвітництва. Найбільша заслуга в розвитку цього процесу належить Шарлю Монтеск 'є. На сторінках своєї відомої праці " Про дух законів", зокрема в її дев'ятій книжці він, по суті заклав підвалини теорії федералізму.

Суттєвий внесок у подальше розроблення теорії федералізму та її втілення в життя зробили " батьки-засновники" США, зокрема, Т. Джефферсон, а також А. Гамільтон, Дж. Медісон, та Дж. Джей, про що свідчать матеріали їх 85 статей, надрукованих у двотомному збірнику " Федераліст".

Але у федеративних, як і в будь-яких ліберально-демократичних ідей, виявилося і досить багато супротивників. До них відноситься Наполеон; на його думку " федералізм ослаблює великі держави".[19, с.62].

Найбільш войовничими опонентами федералізму стали класики марксизму-ленінізму К. Маркс і Ф. Енгельс, які були палкими прихильниками " єдиних і неподільних" унітарних держав. До 1917 р. гострій критиці піддавав федеративні ідеї В.І. Ленін. У 1914 р. він писав: " Ми, безумовно, при інших рівних умовах, за централізаціюпроти міщанського ідеалу федеративних відносин". Щоправда, після 1917 р. Ленін поміняв думку і почав висловлюватись на користь федерації, беручи за приклад США і Швейцарію. Але найвірогідніше це було зроблено під тиском внутрішніх обставин (піднесення національно-визвольної боротьби народів колишньої царської Росії) і винятково з тактичних обставин. [22, с 90-34 ].

- "...невеликі республіки гинуть від зовнішнього ворога, а великі - від внутрішньої болячки.... Щоб уникнути їх, люди винайшли особливий державний лад - федеративну республіку".

- "... це суспільство суспільств, яке може збільшуватись приєднанням нових членів до тих пір, доки воно не стане достатньо сильним, щоб забезпечити безпеку державних одиниць, котрі входять до нього".

- Держави з демократичними режимами " оберігають себе, об'єднуючись одна з одною, а деспотичні держави заради тієї ж мети відокремлюються і, так би мовити, ізолюються одна від одної".

- "...федерація користується благами внутрішнього управління кожного з них, а для зовнішніх відносин - вона користується завдяки об'єднанню сил усіма вигодами великих монархій".[32, с.99-101].

Федеративні держави можуть бути побудовані за територіальним (США, ФРН, Канада) і етнотериторіальним принципом (Російська Федерація, Індія, Бельгія). Федеративні держави налічують від2 (Бельгія) до 90 (РФ) суб'єктів федерації. Суб'єкти федерації мають різні назви: республіки, штати, кантони, провінції, землі.

" У федеративній державі центральна і місцеві влади не поряд одна з одною, як це вважала класична теорія розподілу суверенітету, і не одна над одною, як це схильна стверджувати унітарна теорія, а одна в одній. У федеральному союзі центральний і місцевий уряди повинні бути не протиставлені один одному, а примирені у вищій єдності" (А. Ященко, український державознавець XXст.)

Ознаки федеративної держави:

· територія складається з територій її суб'єктів;

· дворівнева система органів державної влади (федеральна система органів влади і система органів влади суб'єкта федерації);

· дві системи законодавства - загальнодержавна і суб'єктів;

· суб'єкти федерації можуть мати свої конституції, поряд із загальною;

· відсутність у суб'єктів федерації права сецесії - виходу зі складу федерації;

· невизнання за суб'єктами федерації суверенітету (хоча вони володіють деякими його ознаками). Це обумовлено тим, що федеральне законодавство поширює свою силу на всю територію країни і має пріоритет перед актами законодавства суб'єктів;

· фінансова залежність суб'єктів від федеральної влади (не мають права карбувати монету, емісії банківських білетів та інших грошових знаків);

· принцип подвійного громадянства (не у всіх федераціях);

· у двопалатному парламенті одна з палат представляє інтереси суб'єктів;

· двоканальна система збору податків:

· розмежування предметів ведення федерації і її суб'єктів;

· суб'єкти федерації позбавлені права самостійно виступати на світовій політичній арені, цього не визнає за ними і міжнародне право.Дати чітку оцінку перевагам і недолікам федерації дуже важко через суперечливий характер явищ, які супроводжують створення федеративних держав.

Залежно від способу формування федерації поділяються на такі:

Союзна федерація - з'явилася історично першою, створюється з декількох держав шляхом укладення єдиної федеративної договору. Прикладом такого союзного договору може виступити Швейцарія. [3, с 56].

Змішана федерація - почала формуватися як союзна, а продовжила своє формування як альтернативна, або навпаки. Типовим прикладом у ХХ столітті була СРСР. А на Сучасному етапі розвитку людства це США.

Альтернативна федерація - створюється на основі вже існуючого унітарної держави, через посилення повноважень частин унітарної держави. Альтернативні федерації у свою чергу, бувають:

октройовані - статус суб'єкта визначається актами центральної влади;

договірні - статус суб'єкта визначається договором між суб'єктом і центральною владою.

Залежно від правових підстав освіти:

Договірні федерації - утворюються на основі укладання членами федерації договору про утворення федеративного союзу;

Конституційні федерації - підставою утворення є факт закріплений в Конституції. [17, ].

За способом утворення суб'єктів федерації розрізняють:

Територіальні федерації - суб'єкти не є суверенними утвореннями, не мають права представництва в міжнародних відносинах, заборонений односторонній вихід з союзу (США, Бразилія, Мексика, Німеччина та інші). Територіальний підхід сприяє зміцненню державності, стимулює процеси інтеграції. У деяких випадках територіальний підхід повинен бути доповнений національною культурною автономією, тобто правом національних меншин на користування рідною мовою, навчання на цій мові, розвиток своїх національних звичаїв, традицій, культурних установ і так далі; [6, с 56].

Національні федерації - суб'єкти об'єднані за принципом добровільності; формування вищих державних органів з представників суб'єктів (раніше - СРСР, Югославія, Чехословаччина). Федерації, засновані на національній ознаці, є неміцними, оскільки перебільшення ролі національного чинника у федерації здатне не згуртувати, а, навпаки, розділити населення, підірвати державну спільність.

Федерації, утворені на основі поєднання територіального та національного принципів - РФ.

Залежно від правового становища суб'єктів:

Симетричні федерації - складаються з однопорядкових складових частин, тобто всі суб'єкти федерації юридично і фактично рівноправні (раніше - Чехословаччина).

Асиметричні федерації - фактичне або юридичне нерівність суб'єктів. У світі не існує абсолютно симетричних федерацій, всі вони мають елементи асиметрії.

Ісує низка чинників, які надають явні переваги федеративним утворенням:

· відкритість федерації;

· гнучкість, правовий демократичний і плюралістичний характер.

Чинники, які можна віднести і до переваг, і до недоліків:

- нецентралізація - з одного боку сприяє розвитку демократії самоврядування і проявам ініціативи на місцях, а з іншого - ускладнює систему управління, несе в собі потенційну загрозу конфлікту владних структур, зокрема між спільним федеральним урядом і урядами суб'єктів федерації;

- суверенітет суб'єктів - з одного боку, є основою вирішення конфліктів на етнополітичніому ґрунті, а з іншого - може бути основою сепаратистських настроїв; [13, с 97*101].

- поступально-узгоджувальний характер федерації - з одного боку забезпечує злагоду між суб'єктами федерації та їх спільним урядом, а з іншого - це спричинює необхідність постійного пошуку компромісів, досягнення і збереження злагоди, що, як свідчить історія, під силу далеко не кожному суспільству.

- інтеграційно-диференційний характер федерації - процес перетворення унітарної держави на федеративну (дезінтеграція) і створення федеративної держави з декількох суверенних держав (інтеграція) - обидва процеси пов'язані зі зміною існуючого державного ладу і відповідними проблемами.