Сутність бюрізноманіття та критерії його збереження

" Біорізноманіття" (" біорізноманітність") є складовою частиною більш широкого і глибокого поняття " різноманіття" (" різноманітність"), яке відоме людині з часу її усвідомлення навколишнього світу, який виявляється через різноманіття і поза цим просто не існує. Це універсальне поняття, що може бути застосовано до будь яких сукупностей об'єктів живої і неживої природи, до їх форм існування, наприклад, речовини, енергії, інформації, адже є атрибутом матеріального й ідеального світу, який функціонує і виявляє себе через різноманіття. Розуміння цього поняття має принципово важливе значення: по-перше, воно визначає об'єкти, які відносяться до нього, та їх обсяг; по-друге, є базовим і необхідним для розвитку теорії і практичних дій для збереження довкілля, а отже і для майбутнього людства, бути чи не бути якому врешті-решт визначатиметься станом довкілля і, насамперед, його різноманіттям. Цей висновок випливає з твердження В.І. Вернадського (1967) про те, що саме життя трансформує навколишнє абіотичне середовище, формує більш складні системи, здатні до саморозвитку та самовдосконалення, і на біосферному рівні діє енергією, кількістю і складом.

Провідну роль у функціонуванні екосистем і біосфери в цілому відіграють продуценти (зелені рослини), які, асимілюючи сонячну енергію, перетворюють неорганічну речовину на органічну. Вони є основою будь-якої екосистеми і усіх біогеохімічних циклів на Землі, усіх трофічних ланцюгів і власне біосфери. Отже, без продуцентів -автотрофного блоку екосистем - людина, яка сама є складовою частиною біорізноманіття, і яка, на жаль, все більшою мірою виходить за межі дії законів природи, існувати, як і біосфера в цілому, не може. Загальним вектором еволюції життя було і є збільшення його різноманітності, організованості, диференційованості, стабільності, адаптивності, енергоємності.

Що ж собою являє біорізноманіття або, точніше, які об'єкти природи відносяться до нього? Це, просте на перший погляд, поняття виявилося надто складним. Не викликає сумніву твердження про те, що до біорізноманіття належать види, що і спостерігається на практиці. Але чи тільки види? Для з'ясування цього звернемося до визначення самого поняття, яке подано у статті 2 КБР (Handbook of..., 2001, p. 85).

" Біорізноманіття" означає варіабельність живих організмів з усіх джерел, включаючи, серед іншого, морські та інші водні екосистеми і екологічні комплекси, частиною яких вони є; це поняття включає в себе різноманітність у рамках виду, між видами і різноманітність екосистем".

На наш погляд, таке визначення не відповідає вимогам універсальності та логіці побудови будь-якого визначення через рід і видову відмінність, а сформульоване, з одного боку, через інший термін, а з іншого - шляхом переліку об'єктів, які до нього відносяться. Воно завжди буде або неповним, або переобтяженим і не відповідатиме семантиці самого поняття, що і має місце в даному випадку. Невдалим є і визначення через термін " варіабельність", оскільки під останнім розуміють мінливість або здатність змінюватися, наслідком якої є біорізноманіття, а не власне процес, тобто мінливість.

Екосистеми, як відомо, не є живими організмами, тобто віднесення їх до біорізноманіття не відповідає першій частині визначення. Отже, наведене визначення не забезпечує достатньо повного розуміння цього поняття і, відповідно, не відкриває перспективи для подальшого вивчення всього різноманіття природних об'єктів, що до нього входять. Цілком можливо, що, виходячи з суто прагматичної мети - збереження біорізноманіття, автори визначення вважали за достатнє навести лише загальне уявлення про нього. З таких позицій біорізноманіття можна визначити через типи організації живої речовини надіндивідуального рівня.

Щодо ще одного поняття, згаданого у цьому визначенні - " вид". Загальноприйнятого визначення його немає. Звичайно під ним розуміють таксономічну категорію нижчого рангу, до якої відноситься сукупність особин популяцій, здатних до схрещування подібних морфологічно, які мають спільний ареал. Головне, що вид є типом розрізнення, тобто відмінність видового рангу означає різноманіття видів або видове різноманіття. Різноманіття у рамках одного виду складається з: різноманіття популяцій - т.з. популяційне різноманіття, різноманіття парцел однієї популяції - відповідно, парцелярне різноманіття, різноманіття груп особин однієї парцели - групове різноманіття і різноманіття особини однієї з груп популяції, що зазнала мутації - " особинне" різноманіття. В загальних рисах різноманіття будь-якої популяції виду - це внутрішньопопуляційний поліморфізм, сутність якого полягає в тому, що вона містить особини, які варіюють за притаманними їм ознаками такою мірою, що це забезпечує достатнє їх виживання в межах ареалу популяції, а також при значному варіюванні умов існування. Особливо значущими є індивідуальне варіювання за рівнем стійкості до основних типів стресових впливів. Здебільшого підвищена стійкість до стресових навантажень пов'язана зі зниженням здатності особини до розширення життєвої площі, а відтак і до забезпечення підтримки популяційного тиску в екосистемі.

На практиці, в переважній більшості випадків, фактично охороняються, за винятком вузьколокальних ендемів, популяції видів, а не види, ареали яких звичайно сягають далеко за межі держави і тим більше території природно-заповідного фонду (ПЗФ). Крім видового розрізняють таксономічне біорізноманіття, тобто різноманіття таксонів вищого, ніж види, рангу. Воно, на наш погляд, має суттєве значення для аналізу великих за площею територій, але мало інформативне для біорізноманіття. Можна говорити і про різноманіття алелів, генів, локусів, органел, клітин, тканин тощо.

Усі рівні видового різноманіття є спадковими. На противагу цьому екосистемне різноманіття не спадкується, а є функційним. У цій же статті екосистема визначається як: " динамічний комплекс угруповань рослин, тварин і мікроорганізмів, а також чинників довкілля, які діють як єдине функційне ціле". Екосистема не є типологічною одиницею і безрозмірна.

Як і попереднє, це визначення вимагає доопрацювання, оскільки застосовувати його на практиці неможливо. По-перше, як вже підкреслювалося, воно безрозмірне, а по-друге, невизначене (відсутні показники єдиного функційного цілого). Більш вдалим, на наш погляд, є визначення Ю.Одума (1986), в якому акцентується увага на потоці енергії, що створює чітко окреслені біотичні структури, і на внутрішньому кругообігу речовини. Іншими словами: біосистема (у найбільш утвердженому варіанті - біоценоз), взаємодіючи з фізичним середовищем (абіотичними факторами) свого місцеположення, утворює, за рахунок спрямованого на організацію кругообігу речовини та енергії, динамічну, відносно стабільну систему (екосистему), з певним складом біорізноманіття, функційними зв'язками, з наявністю всіх трьох трофічних рівнів, з внутрішнім кругообігом, більш інтенсивним, ніж зовнішній. Отже, екосистема - не будь-який біотоп. Не спадкуються і є типологічними одиницями ценотичне і флористичне біорізноманіття. У першому випадку це різноманіття асоціацій, а в другому - елементарних флор. У них, так само як і у видів, можна виділити внутрішні структурні нетипізовані одиниці і зовнішні типологічні одиниці більш високого рангу, але на даному етапі робити це недоцільно. Різниця між одиницями ценотичного різноманіття різних класифікаційних систем полягатиме в різному обсязі об'єктів таксономічної одиниці.

Таким чином, розглянуте визначення біорізноманіття не задовольняє як мету, так і існуючу практику і вимагає його корекції. Ми пропонуємо таке визначення: природним біорізноманіттям є тип сукупності живих особин, виділених на основі будь-яких форм відносин їх між собою і умовами середовища. Інше визначення подає Я.І. Мовчан (2000), який під біорізноманіттям розуміє адаптивну сукупність організмів, що сформувалися еволюційно, їх популяцій та комплексів на всіх рівнях організації, об'єднаних трофічними зв'язками, яка забезпечує виконання біотичної частини біогеохімічних циклів, підтримуючи термодинамічну та структурно-функціональну стаціонарну нерівновагу біосфери. Існує ще багато визначень, які ми не розглядаємо, оскільки мета даної роботи - дати більш практичне уявлення про біорізноманіття України, маючи на увазі його природну складову. Це генетичне, ценотичне, флористичне й екосистемне біорізноманіття. Ступінь вивченості його надзвичайно різний і вимагає спеціального аналізу. Тому, наразі, зупинимося на цьому лише в загальних рисах.

Практично повністю вивчено природне біорізноманіття видів су­динних рослин, мохів, лишайників і хребетних тварин; значно гірше -водоростей, грибів, слизовиків, комах, червів та найпростішіх; майже не вивчено - природних мікроорганізмів та вірусів. Природне генетичне біорізноманіття на внутрішньопопуляційному та популяційному рівнях практично не вивчено - проведено дослідження лише вкрай обмеженої кількості видів у Карпатах, Західному Поділлі, Гірському Криму та Середньоруській височині, які виконані співробітниками Інституту екології Карпат, Ужгородського університету, Інституту ботаніки та Інституту зоології НАНУ, Нікітського ботанічного саду та Сумського аграрного університету. Практично повністю вивчено ценотичне різноманіття України на домінантній та типологічній основах і 20 років тому розпочато його вивчення на флористичній основі. З цієї проблеми видано серію статей і першу монографію (Малиновський, Крічфалушій, 2002). Що ж до вивчення біорізноманіття екосистем, то його лише розпочато (Голубець, 2000; Дідух, Шеляг-Сосонко, 2001). Пояснюється це тим, що в класичному визначенні екосистема є безрозмірною, багатофункційною і багатоплановою і її елементи пов'язані між собою насамперед функційними зв'язками, сукупність яких не має розміру чи меж. Це значно ускладнює розробку їх класифікації. Попри це, в ряді країн Центральної та Західної Європи на базі програми " Согіпе" вже розроблено класифікацію екосистем як частини єдиної Всеєвропейської класифікації. Перший варіант такої класифікації створено і для біорізноманіття України (Дідух, Шеляг-Сосонко, 2001).

Принципово важливим питанням збереження біорізноманіття є з'ясування пріоритетів і критеріїв, за якими вони встановлюються. Звичайно, під терміном " пріоритет" розуміють більшу важливість та першочерговість того, що порівнюється з чимось або з кимось. Критерії визначення цінності біорізноманіття, звичайно, поділяють на біотичні, соціальні, економічні та екологічні. Біотичні критерії найскладніші, оскільки стосуються різних біоаспектів та рівнів організації біорізноманіття і середовищ існування. Це генетичні -варіабельність генів між особинами, популяціями, формами і підвидами виду; видові -варіабельність виду в межах локалітету, регіону, держави, континенту тощо, їх трапляння на певній території; таксономічні - варіабельність організмів певної території, таксономічний рівень яких вище, ніж вид, при цьому монотипні роди, як, до речі, і види, є більш цінними, ніж політипні; ценотичні - варіабельність угруповань і їх синтаксонів, а також їх щільності. Крім того, надзвичайно важливими є екосистемні критерії - які охоплюють, враховують варіабельність екосистем, а також їх організмів або угруповань в зв'язку з умовами існування і ландшафтні критерії, які фактично не є біотичними. З інших обов'язковими є ті, що " описують" багатство, тобто число видів, угруповань, таксонів, екосистем тощо на одиницю площі, а також показники ендемізму, реліктовості; рідкісності; репрезентативності; загрози зникнення; особливості; типовості; функційності (тобто значення для інших організмів, видів угруповань, екосистем).

В той же час біотичні критерії поділяються на ценотичні та видові. До перших відносяться, наприклад, угруповання на бідних грунтах; угруповання на перезволожених грунтах. Конкретизуємо це положення, запропонувавши можливі типи ценозів та груп видів (як ілюстрація). Ценотичні: ліси на бідних грунтах; ліси на перезволожених грунтах; комплекси угруповань на піщаних грунтах літоралі і заплав; угруповання оліго- і мезотрофних торфів; угруповання водні; угруповання субальпійського і альпійського поясів; угруповання реліктові, ендемічні, рідкісні або на межі ареалу; угруповання традиційного використання. Видові: види, що зникли або під загрозою зникнення в межах свого ареалу на території інших держав; види лікарські, яким загрожує втрата їх екотопів; види рідкісні, ендемічні, реліктові, що трапляються розсіяно; види, що знаходяться на межі поширення і збереглися ізольовано і представлені генетично різними локальними популяціями; види, пограничні популяції яких становлять досить вагому частину невеликих популяцій на теренах іншої держави; види, для яких характерні довгі міграційні шляхи (Розбудова екомережі..., 1999).

Усі критерії застосовуються до різних рівнів організації різноманіття: геномного, клітинного, організмового, популяційного, таксономічного, синтаксономічного, флористичного, екосистемного, ландшафтного тощо. Значення біорізноманіття залежить і від рангу території - чим він вище, тим вище пріоритет об'єкту різноманіття. Розрізняють різноманіття локального, регіонального, національного, континентального та планетарного значення. Особливе місце в ряду критеріїв займають центри походження різноманіття, наприклад, гірські системи, тропічні регіони, острови, території з екологічними бар'єрами тощо.

Соціальні та організаційні критерії визначають передусім для людини утилітарне значення біорізноманіття. Найчастіше мова йде про ресурсне, наукове, культурне, релігійне, етнічне значення тощо. Останній показник застосовується у випадку, коли існування етносу тісно пов'язане з певною біотою і деградація її призведе до його загибелі або втрати самобутності.

Екологічні критерії пов'язані із захисною роллю біорізноманіття -гідрологічною, протиерозійною, кліматичною, абразивною тощо. Пріоритетними є і екологічно вразливі території: літоралі берегів річок, дюни та всі території з екстремальними умовами на межі географічного або екологічного ареалів.

Економічні критерії є показниками збитків або прибутків від деструкції чи поліпшення стану біорізноманіття.

При такому підході, пріоритетними є всі об'єкти біорізноманіття і умови їх існування, зазначені в конвенціях, міжнародних програмах, а також ті, що мають важливе національне, регіональне чи локальне значення.