Збереження бюрізноманіття

Чорнобильська зона відчуження (ЗВ) та зона безумовного (обов'язкового) відселення (ЗБВ) знаходиться на півночі Київської обл. у місці перетину Поліського широтного та Дніпровського меридіонального екокоридорів екомережі України. Вони можуть стати одним з природних ядер цієї мережі міжнародного значення, оскільки ЗВ становить єдине цілісне з Поліським радіаційно-екологічним заповідником на території Білорусії.

Площа ЗВ складає 2044 км². Після об'єднання загальна площа ЗВ та ЗБВ складатиме 4270 км. З них природні угіддя займають основну площу: близько 45% - ліси, близько 30% - олуговілі перелоги, 10% -луки, близько 10% болота, до 2% акваторія Київського водосховища, річок, озер та ставків. Решту території займають залишки сільської та міської забудови, промислові споруди та шляхи.

Радіаційний вплив викликав руйнування біогеоценозів на площі, яка не перевищує 0, 3% території ЗВ. До 3 - 4% території займають промзони. На решті 96% території зміни біогеоценозів визначаються не радіонуклідним забрудненням, а припиненням господарської діяльності. Значні площі постраждали від пожеж. Лише в 1992 р. верхова та низова пожежі охопили понад 17000 га лісу. Значної шкоди лісам завдали комахи-шкідники, зокрема сосновий шовкопряд (понад 3000 га), та коренева соснова губка (до 18000 га). Усі ці площі потребують розчистки (суцільної рубки) та подальшого заліснення. До 2001 року було висаджено лісові культури на площі близько 2500 га та посіяно насіння - близько 500 га.

За сучасних умов біорізноманіття на згаданих територіях визначається існуючим на них ландшафтним різноманіттям. Радіаційні ефекти, виявлені на клітинному, організменному і популяційному рівнях, не порушують загального стану флористичних і фауністичних комплексів ЗВ. І в цілому через 16 років після аварії цей стан більшість ботаніків і зоологів визнають задовільним. З урахуванням антропогенних змін ландшафтів виділяють 28 фітоваріантних природних комплексів (Давидчук та ін., 1994). За геоботанічною типізацією встановлено 23 наземних та 7 водних фітосистем.

Фауністична типізація ландшафтних відмін призвела до виділення 12 наземних та 8 водних фауністичних комплексів (Францевич, Гайченко, Балашов, 2001). Тут поширені близько 100 асоціацій наземної та водної рослинності, які належать до 17 класів рослинності, за нашими даними та даними гідробіологів (Иванов, Широкая и др., 1997).

На території Поліського радіаційно-екологічного заповідника в Білорусі встановлено 14 класів рослинності, у складі яких визначено 56 асоціацій (Степанович, 2000; Парфенов и др., 2002)

За домінантною класифікацією кількість асоціацій досягає кількох сотень (Шеляг-Сосонко, Балашов, Уварова, 1992; Плюта, Балашов, 1998).

В екосистемах З В зустрічається понад 340 видів наземної та водної фауни хребетних. У тому числі близько 50 видів рибоподібних, 11 - амфібій, 7 - плазунів, близько 200 видів птахів і приблизно 70 -ссавців. У період сезонних міграцій ЗВ відвідує ще близько 60 видів птахів. До ЗВ почали повертатися види, які зникли в свій час, але притаманні природній фауні Полісся. Відома також велика кількість безхребетних, зокрема комах, павукоподібних, молюсків, червів тощо. Серед представників тваринного світу в межах ЗВ до Чорнобильської аварії було відомо 29 видів з Червоної книги України. Кількість цих видів тварин після аварії постійно зростала і сьогодні досягла 38 (Архипов, Гайченко, Гощак, 1999). Найбільш рідкісними з них є: серед комах - жук-олень (Lucanus cervus), махаон (Papillo machaon), поліксена (Zeryntha polyxena); серед рибоподібних - мінога українська (Eudontomyzon mariae); серед птахів - чорний лелека (Ciconia nigra); серед ссавців - бобер (Castorfiber), борсук (Meles meles). Після аварії у зоні з'явилися великий підорлик (Aquila clanga), скопа (Pandion haliae-tus), змієїд (Circaetus ferox), лунь польовий (Cyrcus cyaneus), рись (Lynx lynx), видра річкова (Lutra lutra). На прольотах відмічені такі рідкісні види як журавель сірий (Grus grus), лебідь-шипун (Cygnus olor), орел беркут (Aquila chrysaetus), шуліка рудий (Milvus milvus) (Францевич, Гайченко, 2001). Під дію " Конвенції про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ їх існування в Європі" (Берн, 1979) у межах ЗВ підпадають 207 видів тварин (Архипов, Гайченко, Гащак, 1999).

Флора Київського Полісся, до якого належить ЗВ та ЗБВ, нараховує до 1300 видів судинних рослин, понад 200 видів мохів та близько 120 видів лишайників. На території Поліського радіаційно-екологічного заповідника білоруські вчені виявили 884 види судинних рослин, у тому числі 20 видів з Червоної книги республіки Білорусь. Згідно з даними літератури та результатами досліджень у поставарійний період на території ЗВ та ЗБВ ймовірно зростають 863 види судинних рослин (Чопик та ін., 1998; Петров, 1998; Тютюник, Бедная, 1998; Балашов, 20016).

У ЗВ відмічено значну кількість адвентивних видів та видів-інтродуцентів. Останні зустрічаються в лісових смугах та на території залишених міст і сіл. Деякі з культивованих видів починають дичавіти і розселюються за межі свого зростання. Серед таких видів знайшлося два види, занесені до Червоної книги України: рябчик великий (Fritillaria meleagris) та вовчі ягоди пахучі (Daphne cneorum). Загалом у ЗВ зафіксовано 19 видів рослин з Червоної книги України, найбільш рідкісними з яких є альдрованда (Aldrovanda vesiculosa), плаун колючий (Lycopodium annotinum), лікоподієла заплавна (Lycopodiella inundata), верба Старке (Salix starkeana) та 11 видів з родини Орхідних, в тому числі - зозулині сльози яйцевидні (Listera ovata), гудайєра повзуча (Goodyera repens), булатка червона (Cephalanthera rubra), билинець довгорогий (Gymnadenia conopsea) та інші.

Вірогідне зростання ще близько 20 видів судинних рослин, 4 видів мохів та 4 видів грибів з Червоної книги України (Бортняк, 1962; Ба-чуріна, 1963; Горбик, Клоков, 1985; Доброчаєва та ін., 1986; Устименко та ін., 1994; Кучерява, 1999а, 19996; Червона книга України, 1996).

До аварії на сучасній території Чорнобильської зони відчуження існувало 11 об'єктів ПЗФ України. їх було обстежено у 1994 р. Міжвідомчою комісією і 9 з них, які збереглися неушкодженими після аварії і пожеж, було поновлено та передано під охоронні зобов'язання користувачу всіх земель ЗВ, не зайнятих підприємствами - Державно­му спеціалізованому лісовому підприємству " Чорнобильліс". їх загаль­на площа досягає 2180 га. Серед них виділялися заказник " Іллінський" (площа - 2000 га, затверджений Постановою Ради Міністрів УРСР №132 від 25.02.1980) та заповідне урочище " Загір'я" (ПО га, затвер­джене рішенням Київського облвиконкому від 29.10.1979 р. №510).

Заказник " Іллінський" характеризується поширенням у заплаві р. Ілля високотравних вільхових боліт, які межують з відкритими смугами очеретових, гостровидноосокових, очеретянкових та великолепешнякових боліт, а також заростями верби попелястої.

У долині р. Ілля вирівняні підвищені ділянки займають ліси сосново-дубові, дубові та грабово-дубові з багатовидовим покривом трав та ярусом чагарників. Зберіглися ділянки дубового лісу віком понад 150 років, серед яких представлені переважно ліщиново-яглицеві діброви. Соснові бори представлені в заказнику всіма гідротопами бідного ряду (клас А) - від сосняків лишайникових до сосняків сфагнових. У зниженнях серед соснових лісів зустрічаються сосново-березово-сфагнові мезотрофні болота з багном (Ledum palustre), буяхами (Vaccinium uliginosum), осокою пухнастоплодною (Carex lasio-сагра) та пухівкою піхвовою (Eriophorum vaginatum). На одному з боліт заказника представлена рідкісна асоціація берези пухнастої (Betula pubescens) з очеретом та журавлиною звичайною (Oxicoccus quadripetalus) по сфагновому покриву зі Sphagnum fallax.

З рідкісних видів рослин у заказнику зустрічаються кілька орхідей з родів Dactylorhiza, Epipactis, Platanthera та рідкісна папороть страусове перо (Matteucia struthiopteris) (Андрієнко, Шеляг-Сосонко, 1983).

У долині р. Ілля багато поселень бобрів, зустрічаються чорний леле­ка, змієїд, великий підорлик, сірий журавель, тетерів (Lyrurus tetrix).

В урочищі " Загір'я" (ПО га) представлений типовий для Центрального Полісся болотно-боровий комплекс лісових та болотних екосистем з відповідними компонентами флори і фауни. Переважають перезволожені ділянки із заростями вільхи чорної (Alnus glutinosa) з очеретом, комишем лісовим (Scirpus sylvestris), осоками та гадючником в'язолистим (Filipendula ulmaria), а також зарості верби попелястої з тими ж компонентами та куничником сіруватим (Calamagrostis canescens). Рідше зустрічаються відкриті трав'яно-мохові купинно-осокові болота з осокою омською (Carex omskiana), куничником сіруватим та сфагновими мохами (S. palustre, S. compactum). На підвищених ділянках переважають сосняки зеленомохові.

Пам'ятник природи " Городище" (5 га) є чи не найцікавішим об'єктом ПЗФ у Чорнобильській зоні. Слов'янське городище належить до милоградської культури епохи раннього заліза (VII-III ст. до нової ери) (Шендрик, 1977). Воно було побудоване на острівці серед боліт і обнесене подвійним валом. Залишки валів, особливо більш високого внутрішнього, добре помітні й зараз, через дві з половиною тисячі років. Напевно, поміж валами був рів з водою.

Острів вкритий сторічними дубами (Quercus robur), грабом (Carpinus betullus), березою (Betula pendula) та сосною (Pinus sylvestris). Сосна була висаджена, хоча за типом грунтів та за обводненням це типовий сугрудок. Нерівномірна повнота лісопаркового типу призвела до надмірного освітлення. Це зумовило домінування в наземному покриві злаків, до яких домішуються типові судібровні та узлісні види: підмаренник запашний (Galium odoratum), п. м'який (G. mollugo), п. північний (G. boreale), материнка звичайна (Origanum vulgare), веснівка дволиста (Majanthemum bifolium), зірочник лісовий (Stellaria holostea), чина весняна (Lathyrus vernus) та ін. Відмічено і два види з Червоної книги України - коручка широколиста (Epipactis helleborine) та лілія лісова (Lilium martagon).

Решта об'єктів ПЗФ мають площу від 2-5 до 12-14 га і представляють типові лісові ділянки природного деревостану і навіть окремі багатовікові дерева. Зокрема в Старошепелицькому лісництві охороняється могутній старий дуб віком до 430 років (Балашов, Францевич, Шерстюк, 1996).

На території ЗБВ також існувало біля 15 об'єктів ПЗФ місцевого значення.

У 1995-1996 pp. було запропоновано ще низку об'єктів під охорону загальною площею близько 10 тис. га, але вони не були офіційно затверджені. Разом з тим, наявність ряду діючих підприємств у ЗВ вимагає створення нових об'єктів ПЗФ для забезпечення охорони існуючого біорізноманіття. Розширення площі ПЗФ у ЗВ повинно враховувати особливості цієї території, зокрема включення до заповідних природних угідь ділянок з високим рівнем радіації (" ближня зона"). Можливе створення заповідника " Чорнобильська пуща" з кількох окремих масивів, що знаходяться поза сферою впливу промислових підприємств, ліній електропередачі, залізниці тощо.

Проте як поновлені об'єкти ПЗФ, так і нові пропозиції не визнавалися Мінекобезпеки (до 1999 р.) на підставі того, що в Законі " Про природно-заповідний фонд" відсутні категорії радіаційно-екологічних охоронюваних об'єктів.

Разом з тим виділення заповідних об'єктів у ЗВ та ЗБВ цілком відповідає основному положенню Закону України " Про природно-заповідний фонд", в якому сказано: " Природно-заповідний фонд України складають ділянки суши та водяного простору, природні комплекси і об'єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, просвітницьку, рекреаційну або іншу цінність і забезпечують охорону рідкісних та зникаючих видів рослинного та тваринного світу, підтримку загального екологічного балансу і забезпечення фонового моніторингу оточуючого природного середовища". Отже, об'єкти в ЗВ та ЗБВ цілком відповідають вимогам Закону, оскільки мають природоохоронне і наукове значення та підтримують загальний екологічний баланс в умовах радіаційного забруднення і є базою для радіаційно-екологічного моніторингу.

Нормативно-правовою базою реабілітації та використання природ­них екосистем ЗВ нині є Закон України " Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення" (К.27.02.91, № 721а-ХП)\

На його підставі розроблено " Концепцію Чорнобильської зони відчуження на території України" (1994 р.) та Статут Державного спеціалізованного виробничого комплексного лісового підприємства (ДСВКЛП) " Чорнобильліс" (1992 p.). Концепцію погоджено з рядом міністерств і відомств та затверджено Міністром у справах Чорнобиля, Статут 1992 р. затверджено ним же, а діючий Статут (1998 р.) -затверджено Міністром України з надзвичайних ситуацій та в справах Чорнобилю. Тобто вони мають відомчий характер.

Новий варіант " Концепції діяльності в ЗВ та ЗБВ на період до 2020 року" має бути затверджений Кабінетом Міністрів.

Усі ці документи містять розділи про природоохоронну діяльність та режим заповідних територій в ЗВ. У " Концепції Чорнобильської зони відчуження на території України" 1994 р. в розділі 4: " Функціональне районування території Зони", вказуються Промислова зона, Буферна зона, Заповідна зона та Зона загального режиму.

Заповідна зона характеризується як "...система найбільш цінних в природоохоронному та науковому відношенні угідь, які з метою збереження корінних ландшафтів і екосистем Полісся оберігаються від втручання людини. Зона займає не менше 10% природних угідь". Статус Зони загального режиму визначається як заказник, в якому необхідним є проведення лісовідновлювальних робіт і санітарних заходів, наукових досліджень, а також робіт, спрямованих на дотримання режиму ЗВ. В розділі про діяльність по довготривалому утриманню З В передбачено координування з програмою робіт на території Поліського радіаційно-екологічного заповідника в Білорусі. Зазначено також, що "...передбачається проведення заходів, спрямованих на охорону пам'ятників природи та визначення об'єктів заповідної зони", а " Введення нових виробничих потужностей в Зоні та експлуатація існуючих мають відповідати діючим нормативним актам, що передбачають виконання природоохоронних заходів". Адміністрація ЗВ намагається дотримуватися останнього положення. Зокрема, при створенні проекту нових високовольтних ліній після закриття ЧАЕС враховувалася наявність існуючих і проектованих об'єктів ПЗФ.

У Статуті ДСВКЛП " Чорнобильліс" вказано, що " Предметом діяльності Підприємства в Зоні відчуження в умовах забруднення території радіонуклідами є площа лісових насаджень і колишніх сільгоспугідь з усією флорою і фауною, на радіаційну безпечність яких при їх безумовному збереженні і примноженні спрямовується постійна спеціалізована лісогосподарська діяльність". Серед основних напрямів діяльності Підприємства вказується на "...забезпечення додержання особливого режиму на територіях та об'єктах природно-заповідного фонду, що перебувають в його віданні" і в цілому - " ведення заповідної справи". Для цього в складі Підприємства створено Відділ охорони і захисту лісу, працівники якого проводять необхідні природоохоронні заходи: зокрема, регулярний облік чисельності мисливських тварин і птахів, у тому числі видів з Червоної книги України. В 1996 р. встановлено державні знаки та аншлаги на об'єктах заповідного фонду, поновлених у 1995 р.

Аналіз режиму ЗВ з огляду на відповідність його Українській концепції збереження біорізноманіття дозволяє зробити висновок, що режим Зони, яка є зараз регіоном з мінімальним антропогенним навантаженням, сприяє збереженню існуючого біорізноманіття в усіх його проявах і зростанню чисельності та кількості видів, занесених до Червоної книги України. Це випливає з положень існуючої та проектованої " Концепції діяльності в Зоні" та практичної діяльності ДСВКЛП " Чорнобильліс" і його спеціалізованого відділу, а також підтверджується наслідками досліджень зоологів та ботаніків.

Слід додати, що вся територія ЗВ опрацьована за ПС-технологіями. Це дає можливість чітко визначати тип рослинного покриву кожної ділянки та занести місця поширення видів тварин і рослин з Червоної книги України.

Згідно з " Концепцією..." територія ЗВ відповідає вимогам ст. 6 Закону України " Про природно-заповідний фонд", оскільки при існуючому режимі вона має "...особливу екологічну, наукову цінність" (можна додати " та природоохоронну"). Ця територія використовується, крім робіт з ліквідації наслідків аварії, у природоохоронних і наукових цілях та для потреб моніторингу навколишнього середовища, як це вимагається у ст. 9 вказаного Закону для територій і об'єктів ПЗФ. Тому є усі підстави внести відповідні доповнення до ст. З Закону України " Про природно-заповідний фонд" і включити у перелік категорій об'єктів ПЗФ категорію " Радіаційно-екологічний об'єкт (Заповідник, заказник, пам'ятка природи)".

В існуючій нормативно-правовій та інституційній базі щодо збе­реження біорізноманіття в Чорнобильській зоні наявні певні недоліки.

Зокрема, зазначені документи (" Концепція..", Статут) не досить повно відповідають основним положенням Законів України " Про охорону навколишнього природного середовища", " Про природно-заповідний фонд", " Про рослинний світ", " Про тваринний світ", відповідним розділам Лісового, Земельного та Водного кодексів та міжнародним Конвенціям, до яких приєдналася Україна. Не враховано також вимоги Постанови Кабінету Міністрів " Про Концепцію збереження біологічного різноманіття України".

У посиланнях на нормативні документи ці закони, кодекси та Конвенції відсутні, крім Закону України " Про охорону навколишнього природного середовища".

До недоліків слід віднести й те, що поновлені об'єкти ПЗФ та новостворені території мають охоронний статус лише " з доброї волі" дирекції ПО " Чорнобильліс" та адміністрації зони: вони не визнаються Мінекоресурсів на підставі відсутності в Законі України " Про природно-заповідний фонд" категорії " радіаційно-екологічний об'єкт", необхідно формально закріпити статус існуючих об'єктів ПЗФ.

Значним недоліком у використанні Чорнобильської зони як мож­ливого специфічного об'єкту КБР лишається відсутність повного пере­ліку усіх представників фауни, флори та ценотичного складу рослинності, тобто відповідних Конспектів флори і фауни та Продромуса рос­линності. На цей час існують лише попередні списки тварин та рослин за систематичними групами і перелік асоціацій, виявлених у ЗВ.

Особливий стан території ЗВ як такої, що забруднена радіонуклідами і виведена з народногосподарського обігу, не дозволяє говорити про практичне використання ресурсів флори і фауни, але потреби збереження і примноження біорізноманіття на цій території вимагають створення і ведення кадастрів представників флори, фауни та рослинних асоціацій. Для цього необхідно продовжити роботи з узагальнення наявних матеріалів про склад зоокомплексів, видовий та ценотичний склад рослинного покриву, а також провести додаткові дослідження в ЗБВ для створення " Конспекту флори ЗВ та ЗБВ", " Продромуса рослинності" та Кадастрів фауни за систематичними групами. Це необхідно для подальшого моніторингу за станом біорізноманіття.

Моніторинг компонентів біологічного різноманіття в Зоні в існуючих екстремальних умовах вимагає специфічної методики. Але на цей час така методика розроблена лише для лісів ЗВ (Методичні рекомендації..., 1997). Створення такої методики необхідне для подальшої роботи. її складання можливе силами фахівців відділу моніторингу НПО " Радек", які мають у подальшому проводити цей моніторинг, з наданням необхідної консультаційної допомоги науковців профільних інститутів НАН.

Недоліком в існуючому режимі Зони є те, що спеціальна служба охорони природних об'єктів (єгерська) ліквідована, а охорона покладається на лісників, які мають свої обов'язки і завдання. Це сприяє поширенню браконьєрства, від якого потерпають в першу чергу популяції водоплавних птахів, бобрів, ондатри, а також кабанів, лосів, оленів, козуль. У свій час єгерська служба за короткий термін свого існування майже звела нанівець прояви браконьєрства. її відновлення навіть за рахунок кількох одиниць лісової охорони виглядає дуже слушним. Оптимізація нормативно-правової бази природокористуван­ня та інституційної бази збереження біорізноманіття в ЗВ та ЗБВ можлива в першу чергу за рахунок офіційного затвердження існуючих і новостворюваних об'єктів ПЗФ та передачі їх під охоронні зобов'язання ДСВКЛП " Чорнобильліс".

У подальшому необхідно створити в ЗВ та ЗБВ Державний радіаційно-екологічний заповідник з включенням до нього окремих заповідних масивів (відповідно до проекту " Чорнобильська пуща"). Головною метою створення системи ПЗФ в ЗВ повинно бути збереження стану довкілля, що склалося після аварії та зняття антропогенного пресу, охорона рідкісних і цінних видів рослин і тварин та всього біорізноманіття, реінтродукція рідкісних видів, що раніше мешкали на цій території, відновлення лісу на згарищах та при потребі регуляція чисельності певних видів (вовки, кабани). Можливе впровадження туристичних стежок.

Саме при дирекції новоствореного заповідника має працювати єгерська (охоронна) служба та наукова частина. Контроль за діяльністю об'єктів ПЗФ, підпорядкованих ДСВКЛП " Чорнобильліс", повинна здійснювати адміністрація ЗВ.

Керівництву та співробітникам організацій і підприємств, які працюють в ЗВ та ЗБВ, необхідно пам'ятати і усвідомлювати, що уся діяльність з охорони біорізноманіття на території Зони підпадає під дію не лише Закону України " Про охорону навколишнього природного середовища", а й решти природоохоронних законів: " Про тваринний світ", " Про рослинний світ", " Про природно-заповідний фонд", " Про програму формування екологічної мережі України на 2000 - 2015 роки" та Постанови Кабінету Міністрів " Про Концепцію збереження біологічного різноманіття України", а також під охорону за Міжнарод­ними угодами: Конвенція про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ їх існування в Європі (Берн, 1979 p., приєднання України - 1996 p.), Конвенція про охорону мігруючих видів тварин (Бонн, 1979 p., приєднання України - 1998 p.), Конвенція про водно-бо­лотні угіддя, що мають міжнародне значення, як середовища існування водоплавних птахів (Рамсар, 1971 p., приєднання України - 1996 p.), КБР (Ріо-де-Жанейро, 1992 p., приєднання України - 1995 р.) та ін.

Території і акваторії З В, на яких відбувається постійне збагачення видового та кількісного складу тваринних комплексів на фоні послідовних змін рослинних угруповань у бік відновлення типової зональної рослинності, та які служать місцем збору і відпочинку перелітних птахів, мають бути включені до Національної екомережі при її розбудові.

Першорядними заходами з онтимізації нормативно-правової та інституційної бази збереження біорізноманіття в ЗВ та ЗБВ слід вважати такі:

• внесення доповнення до Закону України " Про природно-запо­відний фонд" щодо категорії " радіаційно-екологічні об'єкти" і затвер­дження існуючих та запроектованих природоохоронних об'єктів у ЗВ;

• продовження роботи з складання кадастрів різних компонентів біорізноманіття в ЗВ та ЗБВ (фауни, флори, мікобіоти, рослинності);

• складання " Методики моніторингу компонентів біоценозів різних типів в умовах радіонуклідного забруднення";

• створення нових об'єктів ПЗФ у ЗВ, у тому числі й створення заповідника з єгерською (охоронною) службою.