Проблеми, недоліки, шляхи їх усунення та перспективи розширення участі ботанічних садів України у вирішенні питань збереження біорізноманіття

У ботанічних садах України, у тому числі й провідних, ще й досі не опрацьовано чіткої стратегії установи і конкретних планів самостійної і сумісної діяльності її підрозділів саме щодо реалізації положень Конвенції з біологічного різноманіття. Ці питання поки що не знайшли належного обговорення як складові однієї з ключових проблем на конференціях й інших заходах координаційної роботи, хоч відповідна практична діяльність ведеться досить широко, але інтерпретація її результатів у світлі внеску у виконання положень конкретних статей Конвенції потребує більшого розмаху. Для цього, очевидно, доцільно організувати спеціальні робочі групи чи секції і провести відповідні наради з питань вироблення стратегії для кожної окремої установи і загальної політики ботанічних садів держави з питань їх участі в реалізації положень Конвенції, де чітко визначити, які саме заходи, спрямовані на виконання конкретних статей Конвенції, бере на себе той чи інший ботанічний сад.

За винятком екскурсійної роботи, що носить загальнопізнаваль-ний характер, та окремих виступів у засобах масової інформації, ні в одному з ботанічних садів України не ведеться ніяка цілеспрямована системна діяльність, пов'язана з культурно-просвітницькою роботою щодо збереження біорізноманіття, хоча кращої бази для цього не має жодна інша установа. Стихійно виховний вплив є в кожному, відкритому для відвідування ботанічному саду через дію притаманної рослинам естетики на свідомість і підсвідомість людей, їх ознайомлення з багатим світом рослин, через широку впроваджувальну роботу і розповсюдження серед населення величезного багатства рослин світової флори. Але порівняно з найкрупнішими ботанічними садами світу, де організовані спеціальні лекції, семінари, практичні заняття, в Україні поки що немає навіть програм і планів такої роботи. І самі ж вони значною мірою потерпають від дуже низької культури поведінки населення, яке постійно завдає великої шкоди колекційним рослинам, у тому числі й унікальним, наукову, пізнавальну, культурну, історичну значимість яких важко переоцінити. Один із найбільш реальних шляхів вирішення цієї проблеми - це спільна діяльність Національної академії наук України та спеціально уповноважених державних органів з питань освіти, екології та природних ресурсів, сумісне виділення цільових коштів для розроблення і реалізації відповідних програм. У цьому плані значне сприяння могли б надати і громадські організації. Очевидно, що ботанічні сади не повинні очікувати сприятливого збігу обставин, а поставити перед собою завдання самим виступити з обгрунтованою ініціативою з метою залучення необхідних фінансових та інших ресурсів для налагодження цієї відсутньої досі ланки їх роботи, яка включатиме спеціальні просвітницькі семінари для школярів, студентів, широкого кола громадськості.

У числі найболючіших проблем для ботанічних садів України є їх співробітництво зі спорідненими установами зарубіжних країн та міжнародними організаціями, у тому числі й Міжнародною радою ботанічних садів за збереження рослин, із секретаріатом якої ведеться лише листування і через нього отримується необхідна інформація щодо новин діяльності ради. Але ні на одній з конференцій, які, починаючи з 1985 p., періодично нею проводяться, Україна досі представлена не була. Не знайшли також свого узагальнення і достатньо широкого висвітлення в зарубіжній науковій літературі роботи ботанічних садів держави і оцінка їх вкладу щодо впровадження рішень Конвенції. Останнє, на відміну від участі в координаційній роботі на міжнародному рівні, не потребує спеціальних фінансових ресурсів і може бути оперативно вирішено в найближчій перспективі.

Але не лише на міжнародному рівні, а й на національному перед ботанічними садами стоять завдання налагодження співпраці та взаємодії різних інституцій для підвищення ефективності їх роботи.

Зумовлено це тим, що вся природа загалом, і її рослинний світ зокрема, - єдиний цілісний організм і будь-які порушення в одній його ланці викликають неминучі зміни всієї системи, а позбутися дій різного роду негативних факторів людство нині ще неспроможне. Отже, сама по собі охорона біорізноманіття шляхом створення територій різного ступеня заповідності, тобто в умовах in situ, не є самодостатнім варіантом, що повністю гарантував би захист від кількісної та просторової деградації тих чи інших видів рослин. Саме з цієї причини виникла необхідність в опрацюванні ще одного аспекту даної проблеми, а саме, збереження рослин в умовах ex situ. Поєднання консервованого зберігання зародкової плазми з розмноженням і дослідженням рослин у первинній культурі чи штучних фітоценозах дає змогу не лише створити страхові фонди на майбутнє та для сьогочасного використання для відновлення тих чи інших складових рослинного світу, а й значно поглибити знання про особливості їх росту, розвитку, амплітуду вимог до умов екотопу. Є ще й третій аспект, що також має вагомий безпосередній вплив на кінцевий результат всієї сукупності робіт з охорони рослинного світу. Це впровадження рослин у народне господарство. Багато видів зменшують свою чисельність саме з причини масового використання. Тому, як уже згадувалось вище, запровадження їх в культуру, масове розмноження значимих для людини видів, доступність вихідного посадкового матеріалу чи вже готової продукції значною мірою сприяє їх недоторканості у природі. Це одна сторона. Інша полягає в тому, що це ж саме впровадження дає додаткові кошти для розширення чи поглиблення всіх сторін досліджень.

Логічність і раціональність саме такого ланцюжка послідовних дій здавалося б є для всіх очевидною, ні в кого не викликає заперечень, але й до цього часу майже не знайшла практичного свого втілення. Практично жоден науковий заклад, що вузько спеціалізовано чи мимохідь займається вивченням десінентної флори України, не ставить перед собою завдання передачі вихідного посадкового матеріалу та налагодження прямого співробітництва зі спеціалістами з інтродукції. Це, звичайно, не стосується тієї невеликої кількості фахівців, що працюють у ботанічних садах і здійснюють вивчення в умовах ex situ видів, які підлягають охороні, як одне з основних своїх завдань. Але, зрозуміло, що вони є лише невеликою частиною наукового потенціалу, що цілеспрямовано працює над різними аспектами цієї проблеми і, звичайно, не можуть охопити всю мережу територій, де знаходяться види, що потребують охорони. Окрім того, їх робота, як правило, не виходить за рамки зберігання виду як такого без врахування його внутрішньовидової і популяційної структури. А такий матеріал може постачати саме та частина науковців, яка працює безпосередньо в природних місцезростаннях.

З іншого боку, співробітники, що вивчають види в первинній культурі, так само не ставлять перед собою завдання передачі їх для подальшого вивчення і впровадження у масову культуру. Такі факти зустрічаються лише як " рідкісне зникаюче" явище.

Нарешті, ставши об'єктами культурної флори ті ж самі рослини перестають бути об'єктами особливого інтересу, оскільки втрачають статус вразливої складової біорізноманіття. Дійсно, пройшовши через сито природного та штучного добору вони стають, як правило, непридатним матеріалом для повернення до природних місцезростань, оскільки не здатні адекватно відображати генетичну структуру природних популяцій. Але саме завдяки селекції, стихійному чи цілеспрямованому добору та комбінуванню генів, людина відкриває приховані можливості природи. Кожен новий культивар - це велика праця, а їх сукупність - то відображення історії, культури і досягнень інтелекту десятків, а то й сотень поколінь. Рослини в культурі також живі та вразливі до дії факторів середовища і слово " біо" та " різноманіття" для них так само природні. Втрата одного чи кількох з живих творінь людини в рослинному світі не призведе до вимирання людства, можливо й не викличе помітних фінансових збитків, як і втрата одного чи кількох видів у природі. Але готовність сприймати такі втрати як норму - це вже початок катастрофи, що неминуче призведе до збіднення людини майбутнього, людини як розумного суб'єкта з притаманним їй прагненням пізнавати і використовувати природу як безмежно багатогранне за своєю суттю середовище. Тому важливо розглядати збереження рослин культурної флори не як відсторонену задачу, а як складову проблеми збереження біорізноманіття. Отже, ідея полягає в тому, щоб на всіх етапах і в усіх ланках роботи з охорони біорізноманіття рослин природної флори існувала зацікавленість в одночасній паралельній протекції їх в природі і культурі. Тому дана концепція має назву комплексного збереження і впровадження в культуру рослин, що перебувають під загрозою. Суть її полягає у створенні в Україні науково-методичної системи созологічної, інтродукційної та економічно-спрямованої (впроваджувальної) діяльності як єдиного комплексу теоретико-прикладних робіт зі збереження і раціонального використання природних і культигенних рослинних ресурсів держави.

Найбільш гостра з сучасних проблем ботанічних садів -відсутність єдиної інформаційної бази. Відповідно, на даний час ніхто не володіє точними даними про кількісний склад колекційних фондів держави й інші показники їх стану. Каталоги, які зрідка видаються, відображають, переважно, вже дещо застарілі факти. Адже живі колекції -мінливий елемент, динаміка якого навіть на фоні збільшення загальної чисельності обов'язково включає втрати окремих складових під впливом різного роду явищ природного і техногенного характеру. Наявність електронної бази даних давала б змогу оперативно володіти інформацією про ці зміни, бачити реальну картину стану в кожен окремий проміжок часу як в окремих установах, так і в державі в цілому. До того ж в Україні досі не впроваджено міжнародний стандарт документування рослин для ботанічних садів, відомий під назвою міжнародного перевідного формату (ITF) (The International, 1987), хоча програмне забезпечення щодо цього, принаймні його версію 1987 р. було надано ботанічним садам за сприяння фонду " Дарвінівські ініціативи". Його впровадження - це, насамперед, великий об'єм роботи, який можна було б виконати за наявності невеликих додаткових коштів для тимчасового залучення технічних працівників на першому етапі створення бази даних. Але саме з причини її відсутності колекційні фонди ботсадів України залишаються закритими для світу, оскільки наша участь у всесвітній інформаційній системі досі нульова.

До невирішених проблем, що стоять перед ботанічними садами України, входить також їх участь у виконанні Конвенції щодо транскордонної торгівлі видами, які знаходяться під загрозою (CITES). Гострота проблеми посилюється тим, що дані питання тут практично залишилися поза увагою. Аби не втратити своїх позицій і престижу в майбутньому, ботанічні сади самі вже найближчим часом повинні вивчити стан цього питання і шукати шляхів налагодження співпраці з законодавчими, виконавчими і науковими структурами, які хоча б якоюсь мірою задіяні у цій важливій роботі. Подальші кроки повинні полягати у створенні в кількох ботанічних садах, насамперед тих, що знаходяться найближче до точок митного контролю держави, спеціальних груп фахівців, добре обізнаних з об'єктами зі списків CITES. Актуальним питанням зі статусом високого рівня інтересу залишається створення колекцій рослин з додатків CITES в одному чи кількох ботанічних садах та їх дублюючих варіантів, бажано, в географічно віддалених одне від одного місцях. Один з можливих шляхів вирішення даного питання - звернення з відповідним обгрунтуванням і пропозиціями до урядових структур (насамперед, до Кабінету Міністрів або уповноваженого органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів) для отримання фінансової підтримки цієї роботи.

За рекомендацією Порядку денного на 21 століття (Wyse Jackson, Sutherland, 2000), установа, яка планує виконувати цю роботу, повинна мати в своєму штаті офіційного контролера з питань CITES. Наскільки це необхідно для ботанічних садів нашої держави - залишається неясним, оскільки потребують попереднього вивчення масштаби даної роботи в Україні та рівень розбудови інфраструктури, необхідної для її здійснення. Але залишатися поза межами цієї діяльності ботанічні сади ні в якому разі не повинні. Конкретні ж їх кроки мають здійснюватися, виходячи з реальної ситуації, на підставі даних вивчення якої належить розробити відповідну стратегію і тактику.

Підвищенню престижу ботанічних садів України значною мірою сприяла би також їх посильна участь в реалізації рішень Конвенцій щодо боротьби зі спустелюванням, Міжнародної рамкової угоди ООН щодо змін клімату, Рамсарської конвенції щодо збереження водно-болотних угідь, щодо яких поки що ботанічні сади в державі не проявили жодного інтересу а тим більше не зробили конкретних кроків у практичній роботі. Особливо гостро стоїть питання про організацію збереження ex situ прибережно-водної та болотної рослинності, що значною мірою випали з поля діяльності науковців цих установ. Слід також надати більше уваги пошуку можливостей активізувати їх роботу в межах Конвенції про захист природно-культурної спадщини.