Екзаменаційний білет №___. 1. Чума свинейдиф. Діагн. Визначення АЧС та інших інфекційних хвороб свиней.

1. Чума свинейДиф.діагн. визначення АЧС та інших інфекційних хвороб свиней.

Чума свиней (Pestis suum, класична, або європейська, чума свиней) — висококонтагіозна хвороба свиней, що характеризується за гострого перебігу гарячкою, явищами септицемії та геморагічного діатезу, за підгострого й хронічного перебігу — крупозним запаленням легень та крупозно-дифтеритичним колітом.

Збудник хвороби — РНК-геномний, пантропний вірус з родини Togaviridae, роду Pestivirus,

Епіз.хв.. До чуми сприйнятливі тільки свійські й дикі свині незалежно від породи та віку. Джер.зб. хвороби є хворі свині, які починаючи з інкубаційного періоду і впродовж 10 міс після перехворювання виділяють вірус з усіма секретами та екскретами, особливо із сечею, фекаліями, кон’юнктивальним секретом, носовим слизом. Останнім часом установлено значну епізоотичну роль новонароджених від свиноматок-носіїв поросят, які, будучи клінічно здоровими, впродовж 4 – 6 міс виділяють вірус у зовнішнє середовище й інфікують здорових поросят. Джер.зб. можуть стати також недостатньо імунні свині, які були щеплені інактивованими вакцинами і при контакті з польовим, диким вірусом чуми стають хронічно хворими та вірусоносіями (В. Н. Сюрін, 1991). Факторами передавання збудника можуть бути трупи загиблих від чуми свиней, м’ясо вимушено забитих тварин, субпродукти, незнешкоджені боєнські та кухонні відходи. Вірус може поширюватись через корми, воду, предмети догляду, інвентар, взуття та одяг людей, транспортні засоби, що були контаміновані виділеннями хворих свиней чи вірусоносіїв. Доведено можливість механічного перенесення вірусу комахами, птахами, свійськими тваринами, гризунами, а також людьми, що під час догляду за свиньми не виконують вимог відносно охорони благополучних господарств від інфекцій.

Клін.озн. та перебіг хвороби. Інкубаційний період триває 2 – 9 діб, але може затягуватись до 2 – 3 тижнів. Перебіг хвороби надгострий, гострий, підгострий і хронічний, що залежить від вірулентності збудника та резистентності організму тварини. Н а д г о с т р и й перебіг спостерігається дуже рідко і тільки серед молодняку. Характеризується швидкою плинністю, високою температурою тіла (41, 5 – 42 °С), різким пригніченням, повною відсутністю апетиту, блюванням, сильним розладом серцевої діяльності та дихання, появою яскраво-червоних плям на шкірі. Поросята гинуть упродовж 24 – 48 год.

Г о с т р и й перебіг реєструють на початку спалаху чуми. Захворювання починається з підвищення температури тіла до 40, 0 –40, 5 °С, яка утримується 7 – 8 діб, а перед загибеллю знижується до 35 – 36 °С. Апетит спочатку зберігається, на 2 – 3-тю добу погіршується, а потім зовсім зникає. Спостерігається блювання, запор, який згодом змінюється проносом, іноді з домішкою крові. Сечовиділення утруднене, у деяких тварин сеча набуває темно-коричневого кольору. Кон’юнктива червоніє, повіки опухають і склеюються слизистогнійним секретом. Хворі свині більше лежать, зарившись у підстилку, неохоче підводяться, їхня хода стає хиткою.

П і д г о с т р и й перебіг хвороби триває до 3 тижнів. У захворілих тварин відмічають періодичне підвищення температури тіла, запори, які змінюються проносами, спотворення апетиту, виснаження, екзематозні ураження шкіри. Летальність становить 30 – 60 %. Часто спостерігаються ускладнення хвороби такими секундарними інфекціями, як сальмонельоз чи пастерельоз. У випадках ускладнення чуми сальмонельозом виявляють прогресуюче виснаження тварини, сморідний пронос з домішками слизу та крові. Спина хворих поросят зігнута, живіт підтягнутий, хвіст забруднений фекальними масами, звисає, шкіра суха і вкрита екзематозними кірками.

Х р о н і ч н и й перебіг хвороби триває кілька тижнів і навіть місяців. Клін.озн. хвороби майже такі самі, як і за підгострого перебігу. Спостерігаються зниження апетиту, прогресуюче схуднення, проноси, запори, кон’юнктивіти, екзематозні ураження, змертвіння та відпадання кінчиків хвоста й вух. При ускладненні сальмонельозом чи пастерельозом симптомокомплекс хвороби доповнюється ураженням відповідно травного каналу чи легень. Захворілі свині гинуть або їх вибраковують.

Діагноз установлюють на підставі епізоотологічних, клінічних, патологоанатомічних та гематологічних даних з вірусологічним підтвердженням.

Лаб.діаг-ка. Включає виявлення вірусного антигену за РІФ, РНГА з еритроцитарним діагностикумом, РДП, ЗІЕФ, ізоляцію вірусу в первинних культурах нирок і тестикул поросят або

перещеплюваній лінії РК-15, проведення біопроби на 5 підсвинках 2 – 3-місячного віку. Ретроспективну діагностику чуми здійснюють шляхом виявлення в крові перехворілих свиней специфічних антитіл за РДП, РНГА, РІФ (непрямий метод), РН та ELISA-методом. У лабораторію для дослідження надсилають проби крові, шматочки селезінки, груднини, лімфатичні вузли, які відбирають у перші 2 год з моменту загибелі чи забою тварин. Для гематологічного дослідження кров з вушних вен відбирають у пробірки з антикоагулян-том (10 %-й розчин трилону з розрахунку одна крапля на 1 мл крові). Для гістологічного дослідження надсилають головний мозок. Патологічний матеріал доставляють у лабораторію в термосі з льодом із супровідними документами.

Диф.діагн.. Передбачає необхідність виключення африканської чуми свиней, пастерельозу, бешихи, сальмонельозу, хвороби Ауєскі та грипу свиней.

Лікування не проводиться. Хворих свиней негайно забивають.

Профіл та заходи боротьби. Щоб запобігти занесенню чуми, установлюють жорсткий контроль за комплектуванням свиноферми й подальшим утриманням свиней згідно з ветеринарно- санітарними нормами. Ферми комплектують здоровими тваринами лише з благополучних господарств. Завезених свиней упродовж 30 діб утримують у карантинних приміщеннях під суворим ветеринарним наглядом, з систематичною термометрією, виконанням усіх діагностичних обстежень та профілактичних обробок. До загального стада завезених свиней вводять лише з дозволу спеціаліста ветеринарної медицини. Забороняється будь-який зв’язок з неблагополучними та загрозливими щодо чуми свиней пунктами; комплектування свиноферм поголів’ям з господарств, у яких для годівлі тварин використовують харчові та боєнські відходи; використання для годівлі свиней незнезаражених харчових та боєнських відходів; в’їзд на територію свиноферми транспорту та відвідування громадян, не пов’язані з обслуговуванням тварин. Слід постійно здійснювати ветеринарний нагляд за популяцією диких свиней зі своєчасним виявленням трупів та обов’язковим вірусологічним їх дослідженням. Необхідно систематично проводити облік та реєстрацію осередків класичної чуми серед диких свиней.

При підтвердженні діагнозу неблагополучний пункт (господарство) оголошують неблагополучним щодо чуми свиней, негайно встановлюють карантин, визначають загрозливу територію. За умовами карантину забороняється вивезення, ввезення та перегрупування свиней, вивезення сирих продуктів забою

2.Назвіть заходи профілактики за філяріатозів тварин.

Філяріатози (Filariatoses) — нематодози тварин, спричинювані круглими гельмінтами з підряду Filariata. Усі збудники цих хвороб біогельмінти. Представники філяріат мають подвійний стравохід. В організмі тварин вони локалізуються у порожнинах і тканинах, які не сполучаються із зовнішнім середовищем (підшкірна кліт­ковина, сухожилля, черевна порожнина). Це яйцеживородні та живородні паразити. Із філяріатозів значне поширення мають он-хоцеркоз, дирофіляріоз і сетаріоз тварин.

Парафіляріоз (Parafilariosis) —спричиняє нематода Parafilaria multipapillosa з родини Filariidae, що локалізується у підшкір­ній клітковині та міжм'язовій сполучній тканині коней.

Характеристика збудника. Парафілярія — невеликих розмірів нематода (самці мають довжину до 2, 8 см, самки — до 5, 6 см) з кутикулярними виступами на передньому кінці тіла. У самок вуль-ва відкривається поряд із ротовим отвором (рис. 64). Яйця дрібні, овальної" форми, зрілі (з рухливою-личинкою всередині). В організмі хворих тварин через декілька хвилин (годин) із яєць вихо­дять личинки.

Розвиваються парафілярії з участю дефінітивних живителів (коней) і проміжних (кровосисна пасовищна муха Haematobia агtripalpis). Мухи разом з кров'ю хворих коней заковтують личинок парафілярій. Останні після двох линянь через 10—15 діб стають інвазійними і проникають в хоботок гематобії. Зараження коней парафіляріямн відбувається при повторному ссанні крові ураже­них личинками гельмінта мух. Статевозрілими паразити стають в організмі дефінітивного живителя протягом одного року.

Дирофіляріоз (Dirofilariosis) — нематодозне захворювання, яке викликають круглі гельмінти Dirofilaria immitis, D. repens з ро­дини Filariidae. D. immitis локалізується у серці, легеневій арте­рії, інших кровоносних судинах, D. repens —у підшкірній клітко­вині..

Характеристика збудників. Статевозрілі дирофілярії — тонкі довгі нематоди (в довжину досягають 35 см). Самці мають дві нерівні спікули. Самки народжують личинок.

Паразити розвиваються за допомогою дефінітивних живителів (собаки, коти, тигри, леопарди) і проміжних (комарі). В організмі комах личинки дирофілярій досягають інвазійної стадії за 8— 10 діб. В організмі дефінітивних живителів гельмінти стають ста­тевозрілими через 6—7 міс і живуть протягом 4—5 міс. Мікродирофілярії циркулюють у крові тварин до трьох років.

Сетаріоз (Setariosis) спричиняють нематоди Setaria labiato-papillosa, S. cervi, S. digitata, S. equina з родини Setarudae. Парази­ти локалізуються у черевній та грудній порожнинах, печінці, пери­карді. В передній камері ока інколи знаходять^ паразитів у неста-тевозрілих стадіях, а в крові — мікросетарії.

Характеристика збудників. Сетарії досягають в довжину 12см. На головному кінці тіла паразита розміщені чотири сосочки. Зад­ній кінець самців спіральне закручений, спікули різної довжини, Вульва у самки розміщена в передній частині тіла. Сетарії — яйцеживородні паразити. Яйця збудників овальної форми, мають тонку прозору шкаралупу, всередині міститься личинка.

Сетарії розвиваються з участю дефінітивних живителів (вели-ка рогата худоба, вівці, кози, коні, свині) і проміжних (кровосис­ні комарі). В організмі комарів -личинки досягають інвазійної стадії за 16—20 діб. Тварини заражаються cетаріями під час напа-дання на них для кровоссання проміжних живителів. Паразити до­сягають статевозрілої стадії в організмі дефінітивних живителів протягом 6 міс.

Епізоотологічні дані. Джерелом інвазії є уражені сетаріями тварини. Наявність збудників хвороби у тварин залежить від пори року. Зараження їх сетаріями відбувається у теплу пору року на пасовищах поблизу місць виплодження комарів.