Екзаменаційний білет №___

1. ІРТ – ІПВ – ІББ, парагрип, ВД – БС (визначення, етіологія, характеристика).

Інфекційний ринотрахеїт великої рогатої худоби (Rhinotracheitis infectiosa bovum, міхурцевий висип, «червоний ніс», інфекційний риніт, інфекційний катар верхніх дихальних шляхів, інфекційний вульвовагініт, везикулярна хвороба статевих органів, пустульозний вульвовагініт, баланопостит) — гостра висококонтагіозна хвороба, що характеризується гарячкою, катарально-некротичним запален-ням слизових оболонок верхніх дихальних шляхів, керато-кон’юнктивітом та ураженням статевих органів.

Збудник хвороби — ДНК-геномний вірус, що належить до роди-ни Herpesviridae

Епіз.хв.. У природних умовах хворіє тільки велика рогата худоба, особливо тяжко — 10 – 20-денні телята й молодняк на відгодівлі. Джерелом збудника інфекції є хворі та перехворілі тварини-вірусоносії. Дуже небезпечні інфіковані бики-плідники, які тривалий час містять вірус у спермі і заражають корів під час пару-вання, а також при штучному заплідненні. У країнах Африки лате-нтним носієм вірусу інфекційного ринотрахеїту є антилопа гну, яка часто стає джер.зб. для диких травоїдних тварин. У клі-щах Ornithodoros coriаceus вірус може навіть реплікуватися, що під-тримує перебіг інфекції в природі. Із організму інфікованих тварин вірус иділяється з витікання-ми з носа, очей і статевих органів, а також зі спермою, молоком, сечею, калом. Зараження відбувається аерогенним, контактним шляхом та під час парування. Факторами передавання збудника інфекції можуть бути контаміновані збудником корми, підстилка, предмети догляду за тваринами, одяг і руки обслуговуючого персоналу, інструменти

Клінічні ознаки та перебіг хвороби. Розрізняють респіраторну і генітальну форми хвороби. Респіраторна форма спостеріга-ється переважно у маленьких телят 10 – 20-денного віку, яких заво-зять для комплектування ферм, що діють на промисловій основі, а також серед відгодівельного молодняку. Перебіг хвороби гострий, підгострий та хронічний. Гострий перебіг спостерігається при первинному спалаху інфекції в благополучному господарстві в разі введення в стадо приховано інфікованих тварин, а також на під-приємствах промислового типу в разі змішування завезених телят у період комплектування «збірного» поголів’я. Інкубаційний період триває 3 – 5 діб. Захворювання починається з різкого підвищення температури тіла до 41 – 42 °С, сльозотечі, салівації, серозних виді-лень з носової порожнини. Відмічаються прискорене поверхове ди-хання, пригніченість, зменшення або втрата апетиту, кашель. Зго-дом розвивається сильна задишка, тварина стоїть з широко розста-вленими ногами або лежить, витягнувши вперед шию та відкривши рота, з якого нерідко випадає набряклий язик, виділяється піниста слина. Іноді настає раптова смерть від ядухи внаслідок закупорювання просвіту бронхів в’язким ексудатом. Поряд з респіраторним синдромом у деяких тварин відмічають кон’юнктивіт, світлобоязнь. При гострому перебігу від 10 до 20 % телят гине впродовж 2 – 5-ї доби хвороби.

Підгострий перебіг супроводжується підвищенням темпе-ратури тіла до 41 – 42 °С, гіперемією слизової оболонки носа, почер-вонінням носового дзеркальця («червоний ніс»), пригніченням, сероз-ними витіканнями з носа, пінистою слинотечею. З розвитком хворо-би на слизовій оболонці носа та дзеркальці з’являються дрібні осе-редки некрозу, поверхневі виразки. Витікання з носової порожнини стають слизисто-гнійними, сморідними. Дихання прискорене, повер-хове, яскраво виражена задишка. Відмічаються сухий кашель, споча-тку короткий, а згодом гучний, вологий, кон’юнктивіт, іноді діарея. Погіршується чи повністю зникає апетит, настає виснаження, хворі тварини лежать. Тривалість хвороби — 7 – 10 діб. У разі ускладнення секундарною мікрофлорою часто буває бронхопневмонія. Хронічний перебіг спостерігається наприкінці ензоотії, як наслідок гострого та підгострого перебігу. Захворювання може три-вати понад місяць, нерідко ускладнюючись секундарною інфекцією. При генітальній формі у корів спостерігається короткочас-не підвищення температури тіла, зменшення апетиту, зниження лактації, часте сечовиділення. Слизова оболонка вульви та пристін-ка піхви набряклі, гіперемійовані, вкриті численними темно-чер-воними вузликами завбільшки з просяне зерно, які оточені яскраво-червоною зоною запалення.

Діагноз на інфекційний ринотрахеїт вважають установленим у разі одержання позитивних результатів в одному з випадків: ізоля-ція вірусу з патологічного матеріалу або сперми в культурі клітин та ідентифікація його в одній з реакцій — РН, РІФ, ІФА, ПЛР; ви-явлення антигену вірусу ІРТ в патологічному матеріалі та спермі за допомогою однієї з реакцій — за РІФ, ІФА, ПЛР, РДП; встановлен-ня 4-кратного приросту титрів специфічних антитіл у парних про-бах сироваток крові або методом репрезентативної вибірки (ретро-спективний метод).

Диф.діагн.. Передбачає необхідність виключен-ня злоякісної катаральної гарячки, чуми великої рогатої худоби, ві-русної діареї, кампілобактеріозу. Злоякісна катаральна гарячка проходить спорадично, при ній відсутні контагіозність, спостерігається характерне ураження очей — дифузний кератит і фібринозний ірит.

Профіл та заходи боротьби. Залежно від виробничої спря-мованості господарства включають: заходи профілактики інфек-ційного ринотрахеїту в товарних та фермерських господарствах; за-ходи профілактики на племінних підприємствах; заходи щодо лік-відації інфекційного ринотрахеїту великої рогатої худоби в товар-

них, племінних та фермерських господарствах; заходи щодо лікві-дації інфекційного ринотрахеїту на племінних підприємствах.

Парагрип (Paragrippus bovum, транспортна лихоманка, параінфлюенца-3) — гостра контагіозна хвороба молодняку великої ро-гатої худоби, що характеризується гарячкою та ураженням органів дихання.

Диференціальна діагностика. Парагрип-3 необхідно відрізняти від інфекційного ринотрахеїту, аденовірусної інфекції, вірусної діа-реї, хламідіозів та пастерельозу. Інфекційний ринотрахеїт характеризується більш повільним і поступовим розвитком ензоотії, утворенням пухирцевого висипу й дифтеритичних плівок на слизових оболонках дихальних шляхів та генітальних органів. Остаточ-ний діагноз установлюють за результатами виділення збудника та ідентифікації його за РН, РІФ, РДП та ІФА. Аденовірусну інфекцію діагностують за результатами РЗК, РН, РІФ, РДП, РЗНГА. Вірусна діарея супроводжується ерозійно-виразковим ураженням слизових оболонок травного каналу, в інфікованих віру-сом клітинах відсутні внутрішньоцитоплазматичні та внутрішньо-ядерні включення. Пастерельоз і хламідіоз діагностують за результатами бактеріологічних досліджень (виявлення збудника у патологічному матеріалі).

Профіл та заходи боротьби. Включають охорону госпо-дарств від занесення збудника інфекції, проведення комплексних заходів для підвищення загальної резистентності організму, чітке дотримання ветеринарно-санітарних правил вирощування молод-няку великої рогатої худоби, своєчасну діагностику захворювання, знищення вірусу в зовнішньому середовищі (профілактична дезін-

фекція). Для захисту господарства від занесення збудника ПГ-3 по-трібно комплектувати ферми лише здоровими тваринами з благо-получних щодо інфекційних хвороб репродуктивних ферм. Тварин доставляють у господарство спеціально обладнаним автотранспор-том. Приміщення слід заповнювати молодняком одного віку з до-триманням принципу «все вільно — все зайнято», не допускаючи скупчення, протягів, сирості та високої загазованості. Новоприбулих тварин упродовж 30 діб витримують на карантині, під постійним ве-теринарним наглядом. Проводять термометрію та огляд поголів’я для своєчасного виявлення захворювань серед завезених тварин. Обладнують дезінфекційні бар’єри, регулярно здійснюють профілактичну дезінфекцію; забороняється відвідування ферми сторонніми особами. У неблагополучних господарствах слід проводити пасивну або активну імунізацію всього завезеного поголів’я. Під час перебуван-ня на карантині телят з профілактичною метою обробляють аерозо-лями молочної кислоти чи хлорскипидару, хлориду йоду, йодетилен-гліколю (В. А. Атамась, 1984). У разі появи захворювання та встано-влення діагнозу господарство оголошують неблагополучним щодо парагрипу-3, у ньому запроваджують карантинні обмеження, згідно з якими забороняється вивезення тварин в інші господарства та їх перегрупування. Хворих і підозрюваних щодо захворювання тварин негайно ізолюють і лікують. Хворим тваринам надають спокій, за-безпечують повноцінним кормом та оптимальними умовами утри-мання без протягів, скупченості, підвищеної вологості та загазова-ності. Усіх здорових тварин вакцинують. У приміщеннях проводять дезінфекцію, стічні жолоби посипають хлорним вапном.

2. З якою метою проводять гельмінтоскопічне дослідження хребетних (риб) прісноводних та морських водоймищ.

ДОСЛІДЖЕННЯ РИБИ НА заражених личинками ГЕЛЬМІНТІВ.

Більшість гельмінтів риби не небезпечно для людини, але є види, личинки яких шкодять здоров'ю людей, викликаючи бурхливу алергічну реакцію і патологічні зміни. Для деяких гельмінтів проміжним господарем (при інвазії опісторхозу, лентецом широким і ін) є людина, для інших - остаточним господарем виступають морські ластоногі, рибоїдні птиці, хижі риби.

Людина може заразитися при поїданні сирої, в'яленої, слабосоленою і недостатньо провареної риби. Тому проводять санітарну експертизу свіжевиловленої, а в окремих випадках і замороженої риби.

Дослідження прісноводної риби на зараженість метацеркария Opisthorhis felineus (котяча, або сибірська, двуустка). Дефінітивного господарі - кішки, собаки, хутрові звірі і людина. Хворий опісторхозом людина - основне джерело інвазії. Перший проміжний господар - молюск, другий - прісноводні риби. Личинки цього паразита (метацеркарии) виявляють у м'язовій тканині, в основному в спинний і хвостовій частині, а іноді і в товщі луски. Метацеркарии проникають в м'язи на глибину до 2 мм. Діаметр личинки 0, 2-0, 4 мм. Вона знаходиться в овальної або круглої цисті з товстою оболонкою.

Методика компресорного дослідження. Скальпелем видаляють луску з одного боку під спинним плавцем риби, потім надрізають шкіру в двох напрямках. Перший розріз роблять спереду спинного плавця перпендикулярно до поздовжньої осі тіла до бокової лінії, другий - від кінця першого надрізу у напрямку до хвостового плавника уздовж бічної лінії. Пінцетом піднімають край шкіри і препарують її на площі до 25 см ² так, щоб підшкірна клітковина залишилася на поверхні м'язів. Після цього зрізують поверхневий шар м'язів товщиною 0, 2-0, 5 см, нарізують дрібними шматочками і розміщують по всій поверхні нижнього скла компресора, покривають верхнім склом і стискають гвинтами. Під малим збільшенням мікроскопа переглядають всі шматочки, взяті від однієї риби. Личинки легко виявляються.

Життєздатність метацеркариев визначають наступним чином: їх ізолюють від тканини, поміщають в краплю фізіологічного розчину на предметному склі, покривають покривним склом і розглядають спочатку під малим, а потім під великим збільшенням мікроскопа. У загиблих метацеркариев порушена цілісність оболонки, вміст в стані зернистого розпаду, екскреторної міхур зруйнований, присоски слабо виражені. Живі метацеркарии в цисті рухливі. Рухливість личинок визначають механічним впливом на них або підігріванням (не вище 40 ° С). Нерухомість личинки ще не свідчить про її загибель.

При сильному ураженні м'язів живими або мертвими метацеркария рибу направляють на технічну утилізацію. При слабкому ураженні її знешкоджують: проваркой - не менше 30 хв; заморожуванням-температура не понад -15 ° С протягом 14 діб; міцним послом - концентрація розсолу не вище 14%, тривалість засолу не менше 14 діб.

Рибу, заражену метацеркария в сильному ступені, після проморожування дозволяється використовувати в корм хутровим звірам. На ринках у неблагополучній по опісторхозу місцевості вивішують оголошення про необхідність знешкодження прісноводної риби з зазначенням режимів і строків обробки.

Дослідження прісноводної риби на зараженість плероцеркоідом Diphyllobothrium

latum (лентец широкий). Дефінітивного господарі - домашні тварини і людина. Статевозріла форма паразита знаходиться у них в кишечнику.Лентец широкий розвивається за участю двох проміжних господарів: перший - циклоп, другий - риби, частіше хижі. Плероцеркоіди локалізуються в порожнині тіла, внутрішніх органах і м'язах. Вони являють собою черв'ячків молочно-білого кольору, з поперечними зморшками на тілі довжиною 1-1, 5 см, шириною 2-3 мм. Головний кінець плероцеркоіда широкий, з ясно вираженою присмоктуючий щілиною; задній - вузький, закруглений.

Діагноз ставлять при огляді порожнини тіла, внутрішніх органів і м'язів. Використовують також компресссорную методику дослідження внутрішніх органів. Зрізи товщиною 6-8 мм здавлюють в компресссоріуме і переглядають під лупою або малим збільшенням мікроскопа.

У щук плероцеркоідов знаходять між ікринками або на поверхні яєчника. Після обстеження порожнини тіла та внутрішніх органів приступають до дослідження м'язів. Знімають шкіру, поділяють м'язи на окремі волокна і досліджують компресорним способом.

Санітарна оцінка. При сильному ураженні плероцеркоідамі внутрішніх органів і м'язів рибу бракують. При слабкому ураженні риба вважається умовно придатної і підлягає знезараженню: проваркой - не менше 30 хв або на консерви; заморожуванням - не вище -8 ° С протягом 7 діб або при - 12 ° С протягом 3 діб; міцним послом - протягом 8 -10 добу.

Рибу, виловлену з водойм, неблагополучних по діфіллоботріозе, відносять до умовно придатної і допускають до використання тільки після знезараження.

На ринках районів, ендемічних по діфіллоботріозе, в торгових рядах повинні бути вивешани оголошення для покупців про необхідність ретельної проварки або прожарювання щук, йоржів, мині, окунів і риб сімейства лососевих.

Визначення виду та кількості гельмінтів. Будь-які органи і частини тіла риби (луска, шкіра, шлунково-кишковий тракт, печінка, ікра, м'язова тканина, мозок, серце тощо) можуть служити місцем проживання того чи іншого паразита (гельмінта). Вид гельмінта визначають з метою встановлення ступеня небезпеки для здоров'я людини самого гельмінта, личинок та його продуктів. Одночасно визначають ступінь виснаження риби та зниження внаслідок цього її поживних і товарних якостей.

При вирішенні питання про можливість використання в їжу риби або продукту, зараженого паразитами, необхідно проявляти граничну строгість і непримиренність. Якщо паразити не небезпечні для здоров'я людини, але погіршують товарний вигляд риби, їх необхідно видалити з неї шляхом потрошіння або відокремлення частин і органів тіла, заражених паразитами. У сумнівних випадках повинні проводитисямікробіологічні дослідження.

3. Консервування м‘яса за допомогою солі, методи його дослідження.

Посол м'яса - один зі способів консервації, який використовується самостійно або в поєднанні з іншими способами як необхідний технологічний елемент виробництва шинки, ковбасних виробів, копчення і інших. Асортимент і назва одержуваної продукції визначаються видом м'яса, характером і способом засолу або найменуванням частини туші (окіст, грудинка, корейка і т.д.). Беконну свинину, посоленную у вигляді напівтуші, називають беконної половинкою, у вигляді безкісткової грудинки - безкістковим беконом. " Солоні" продукти отримують в основному з свинини, рідше з яловичини, баранини й інших видів м'яса. Консервуюча дія кухонної солі забезпечується створенням високого осмотичного тиску, яке сприяє зневоднення клітин мікроорганізмів, а також бактерицидній дії іонів натрію і хлору на життєдіяльність бактерій. Процес засолу заснований на фізичному законі дифузії. При зіткненні м'яса з розчином кухонної солі виникає обмінна дифузія. При цьому в м'ясі накопичується сіль, а в розсолі - розчинні у воді складові частини м'яса. При міцному засолі м'ясо зневоднюється, що пов'язано з більш високим осмотичним тиском розсолу в порівнянні з осмотичним тиском м'ясного соку. При підвищенні концентрації кухонної солі ступінь зневоднення зростає і досягає максимуму на 5-7-му добу. Якщо концентрація розсолу низька, спостерігається проникнення води в м'ясо (обводнення продукту), завдяки чому підвищується його соковитість. Сіль в певній мірі діє згубно на мікрофлору, особливо при її високих концентраціях. Однак кишкову паличку, протей і групу сальмонел виявляють і в солонині міцного посолу. Послом консервують тільки свіже, доброякісне м'ясо, отримане від здорових тварин. Чим вище температура розсолу і концентрація кухонної солі, тим швидше вона проникає в м'ясо. Однак висока температура сприятлива для розвитку мікрофлори, оптимальна температура розчину для засолу м'яса 2-4 °. Якщо для засолу використовувати високі концентрації повареної солі, м'ясо стає неїстівним навіть після тривалого вимочування, крім того, при цьому спостерігається посилений розвиток солестійких мікрофлори. Отже, сіль треба застосовувати в помірній кількості. Залежно від змісту солі розрізняють малосоленой (14-16%), нормальний (18%) і солонуватий (20%) розсоли. Концентрація розсолу не повинна бути нижче 12%, інакше продукт псується в процесі посолу. Недоліками мокрого засолу є значна втрата білків (вони переходять у розсіл) і висока вологість солонини, що значно скорочує терміни її зберігання.