Екзаменаційний білет №___.

1. Туберкульоз, паратуберкульоз, псевдотуберкульоз (визначення, етіологія, коротка характеристика.

Туберкульоз (Tuberculosis) — хронічна хвороба домашніх і диких тварин та птиці, що характеризується утворенням у різних органах дрібних специфічних безсудинних вузликів (туберкул), схильних до сирнистого розпаду і звапнення. На туберкульоз хворіє людина.

Збудник туберкульозу. Належить до роду Mycobacterium, в якому розрізняють 5 видів патогенних мікобактерій: Myc. Tuberculosis — збудник туберкульозу людини; Myc. bovis — збудник туберкульозу великої рогатої худоби; Myc. avium — збудник туберкульозу птахів; Myc. murium — збудник туберкульозу мишей; Myc. Poikilotermum — збудник туберкульозу холоднокровних. Видову належність збудника туберкульозу визначають на основі культурально - морфологічних властивостей та вірулентності для різних тварин і людини

Свині заражаються при користуванні спільним з туберкульозною худобою й птицею вигулом або при згодовуванні не знешкодженого збираного молока та відходів їдалень. Зараженість свиней може досягти від 1, 3 до 10, 5 % (А. М. Говоров).

Туберкульоз у коней трапляється рідко. Коні заражаються в разі прямого контакту з хворими на туберкульоз тваринами, а також при користуванні спільними пасовищами, конюшнями, водопоями. Факторами передавання збудника туберкульозу в ягнят може бути молоко хворих корів, а в дорослих овець — спільні з інфікованою великою рогатою худобою пасовища й водопої.

Туберкульоз птиці найчастіше трапляється серед курячих, водоплавна птиця уражається рідко. Зараженість птиці може коливатися в значних межах — від 2 до 37 % (В. І. Ротов). Туберкульоз поширюється серед птиці дуже повільно, однак за умови великого перенаселення пташників і неповноцінної годівлі можливе швидке й значне поширення хвороби як серед молодняку, так і серед дорослої птиці.

Туберкульоз собак спостерігається рідко. Джер.зб. інфекції для кімнатних собак часто стають хворі на туберкульоз люди, а сторожові собаки заражаються в разі поїдання не знешкодженого молока або органів туберкульозних тварин.

Клін.озн. та перебіг хвороби. Інкубаційний період триває 2 – 6 тижнів. Початок захворювання у заражених тварин виявляється появою алергічних реакцій на туберкулін. Клін.озн. хвороби з’являються значно пізніше. Розрізняють а к т и в н и й (в і д к р и т и й) т у б е р к у л ь о з, коли збудник хвороби виділяється з організму в зовнішнє середовище з бронхіальним слизом, молоком та фекаліями, і л а т е н т н и й т у б е р к у л ь о з, коли мікобактерії з організму хворої тварини назовні не виділяються. У великої рогатої худоби перебіг хвороби х р о н і ч н и й (латентний), рідше — п і д г о с т р и й. У молодих тварин у разі масивного зараження можливий г о с т р и й перебіг. Туберкульоз зазвичай не має яскраво виражених клінічних ознак, а ураження найчастіше виявляють під час післязабійного огляду органів. Залежно від місця локалізації патологічного процесу розрізняють легеневу, кишкову та генералізовану форми хвороби, а також ураження вимені, матки, серозних покривів. У великої рогатої худоби найчастіше трапляється л е г е н е -в а форма туберкульозу. При ураженні легенів спостерігаються непостійна гарячка, кашель, на початку хвороби — сухий, короткий, сильний, а при тривалій хворобі — частий, слабкий, беззвучний, болісний.

У тяжких випадках, при сильному руйнуванні легень, спостерігаються різкі зміни в диханні, стогін, зниження вгодованості та продуктивності. Під час аускультації виявляють ослаблення везикулярного дихання, сухі або вологі хрипи.

О с н о в н і м е т о д и діагностики включають: прижиттєвий метод— клінічний огляд тварин, одноразову внутрішньошкірну туберкулінову пробу або офтальмопробу для коней та посмертний (післязабійний) метод — патологоанатомічне і бактеріологічне дослідження.

Д о п о м і ж н і м е т о д и діагностики включають: симультанну алергічну пробу, внутрішньовенну туберкулінову пробу, серологічні дослідження (постановка реакції, зв’язування комплементу), а також дворазову внутрішньошкірну і очну туберкулінові проби, гістологічний метод. На початку захворювання клінічний і патологоморфологічний методи дослідження мають обмежене значення. Більш надійними в початковій стадії хвороби є алергічний, патологогістологічний та бактеріологічний методи дослідження. В останні десятиріччя виникла значна проблема з диференціюванням позитивних туберкулінових реакцій у тварин, сенсибілізованих атиповими мікобактеріями, які не мають відношення до захворювання на туберкульоз. В таких випадках проводять симультанну алергічну пробу, при якій тварин одночасно досліджують туберкуліном і комплексним алергеном мікобактерій (КАМ). За відмінностями в інтенсивності прояву алергічної реакції на кожний з цих двох препаратів роблять висновок про стан досліджуваної групи тварин. Достовірно висока інтенсивність реакції на туберкулін свідчить про зараження тварин туберкульозом. І навпаки, при достовірно більш вираженій алергічній реакції на КАМ вважають, що має місце сенсибілізація організму тварин атиповими мікобактеріями. Для встановлення остаточного діагнозу проводять контрольний забій позитивно реагуючих на туберкулін тварин і лабораторні дослідження відібраного від них патологічного матеріалу.

А л е р г і ч н а д і а г н о с т и к а туберкульозу тварин великої рогатої худоби передбачає проведення в благополучних господарствах планових одноразових діагностичних досліджень при епізоотичних (епідемічних) показниках, а також перед продажем тварин з племінною чи виробничою метою. Для своєчасного з’ясування епізоотичного стану на туберкульоз у благополучних господарствах неблагополучних районів велику рогату худобу досліджують на туберкульоз поголовно, починаючи з 2-місячного віку, двічі на рік. Після оздоровлення всіх господарств району впродовж перших чотирьох

років досліджують усе поголів’я худоби, починаючи з двомісячного віку, один раз на рік, а маточне поголів’я — двічі на рік.

У разі благополучного щодо туберкульозу стану району впродовж чотирьох років і більше все поголів’я худоби, починаючи з двомісячного віку, досліджують один раз на рік. Якщо стадо благополучне понад 10 років, контроль може здійснюватись на м’ясопереробних підприємствах за результатами післязабійної експертизи. В усіх племінних господарствах незалежно від тривалості благополуччя маточне поголів’я (корів, бугаїв, нетелей) і весь молодняк, починаючи з 2-місячного віку, досліджують один раз на рік. Тварин обов’язково досліджують на туберкульоз у період карантину при реалізації їх в інші господарства або при завезенні для комплектування власного стада. В усіх господарствах, що постачають молоко в дитячі та медичні заклади, санаторії або безпосередньо в торговельну мережу, продуктивне стадо досліджують двічі на рік.

Лаб.діаг-ка. В лабораторію для прижиттєвої бактеріологічної діагностики надсилають молоко з кожної дійки (по 150 –200 мл), а також мокротиння, фекалії, сечу. В разі підозри на туберкульозне ураження кишок в лабораторію надсилають відібрані з прямої кишки проби фекалій, що містять слиз і прожилки крові. Від свіжих трупів або від забитих з діагностичною метою тварин, які позитивно реагували на туберкулін, надсилають парні лімфатичні вузли (заглоткові, підщелепові, бронхіальні, середостінні, клубової кишки), а також частини органів з патологічними змінами. Тушки (трупи) птиці й дрібних тварин доставляють цілими в свіжому вигляді.

Для серологічного дослідження в лабораторію направляють по 2 – 3 мл сироваток крові від підозрюваних щодо захворювання на туберкульоз великої рогатої худоби та свиней. Відібраний для дослідження матеріал доставляють у свіжому вигляді або консервованому в 30 %-му стерильному водному розчині гліцерину, а для гістологічного дослідження — в 10 %-му водному розчині нейтрального 40 %-го формаліну.

Диф.діагн.. Передбачає необхідність виключення у великої рогатої худоби паратуберкульозу — за даними розтину, бактеріологічних і алергічних досліджень; лейкозу — за відсутністю туберкульозних вузликових уражень у легенях і паренхіматозних органах, а також за результатами алергічних і серологічних досліджень. Сап у коней виключають за результатами алергічної реакції та реакції зв’язування комплементу; інфекційну анемію — за даними гематологічного дослідження і розтину.

Діагноз на туберкульоз вважається встановленим, якщо під час забою хоча б в однієї тварини були виявлені патологоанатомічні зміни, властиві туберкульозу, або якщо при бактеріологічному дослідженні матеріалу, взятого після забою реагуючих на туберкулін тварин, виділено збудника туберкульозу.

Тварин у господарстві вважають благополучними щодо захворювання на туберкульоз, якщо в усіх тварин, досліджуваних алергічним, патологоморфологічним та бактеріологічним методами, було одержано негативні результати; якщо результати патоморфологічних досліджень на туберкульоз негативні, а за допомогою бактеріологічних досліджень виділено культури непатогенних мікобактерій.

У разі виявлення патологоанатомічних змін, властивих туберкульозу, під час планового забою тварин з благополучного господарства на м’ясопереробному підприємстві про це терміново повідомляють головного лікаря ветеринарної медицини району та господарства для вжиття заходів згідно з чинною інструкцією.

Лікування. Хворих на туберкульоз тварин не лікують, їх забивають на м’ясопереробних підприємствах.

Профіл та заходи боротьби. Передбачають охорону тваринницьких господарств від туберкульозу, своєчасне виявлення хворих на туберкульоз тварин і негайне здавання їх для забою; ветеринарно-санітарні заходи в неблагополучних щодо туберкульозу господарствах; проведення оздоровчих протитуберкульозних заходів; охорону людей від захворювання на туберкульоз. Охорона тваринницьких господарств від туберкульозу здійснюється шляхом суворого контролю за завезенням тварин з інших господарств, переміщенням їх у межах господарства, заготівлею та реалізацією тваринницької продукції. Ферми і приватні господарства комплектують лише здоровими, перевіреними на туберкульоз тваринами, з благополучних щодо інфекційних захворювань господарств.

У благополучних щодо туберкульозу господарствах потрібно забезпечувати нормативні умови утримання, годівлі та використання сільськогосподарських тварин, а також ізольоване вирощування молодняку. В літній період слід своєчасно виводити худобу в літні табори, не допускати її контактів на випасах і водопоях з худобою інших господарств та приватних власників.

Паратуберкулез (лат. - Paratuberculosis, Enteritis paratuberculosa; англ. - Johne's disease; хвороба Йони, паратуберкулезний ентерит) - хронічна бактеріальна хвороба жуйних, переважно великої рогатої худоби і овець, рідше буйволів, верблюдів і дуже рідко кіз, оленів, яків, що характеризується повільно розвиваються продуктивним ентеритом, періодичної діареєю, прогресуючим виснаженням і загибеллю тварин (див. кол. вклейку).

Збудник хвороби. Збудник паратуберкульозу MycoBacterium

Епізоотологія. Хвороба проявляється часто спорадично, у вигляді невеликих спалахів. Поодинокі випадки хвороби описані у жуйних тварин, що утримуються в зоопарках. Молодняк великої рогатої худоби до 4-місячного віку, верблюди у віці 2... 3 років сприйнятливі до па-ратуберкулезу. Джерела збудника інфекції хвору тварину і мікробоносі-ки, постійно виділяють М. paratuberculosis з фекаліями і плодовими водами, сечею і навіть з молоком. Факторами передачі збудника хвороби служать контаміновані їм вода, предмети догляду та утримання. Тварини можуть заражатися і на пасовищі, де раніше знаходився хворий худобу. Молодняк заражається при випоювання молозивом або молоком, забрудненим виділеннями хворих тварин. Є дані про внутрішньоутробному зараженні телят, і тому визнається вертикальна передача збудника хвороби. Летальність сягає 10... 25%.

Перебіг і клінічний прояв. Інкубаційний період триває 1.. 12 міс, іноді довше. Хвороба частіше протікає хронічно, при цьому розрізняють бессимптомную (латентну, субклінічну) і клінічну стадії. Бессимптомная стадія залежно від фізіологічного стану тварини характеризується відставанням у рості, зниженням вгодованості і може затягнутися на кілька років.

Її діагностують лише алергічних, серологічним та бактеріологічними дослідженнями. До 30... 50% безсимптомно хворих паратуберкульоз тварин являють собою джерело збудника інфекції. Перехід безсимптомної стадії в клінічну залежить від ступеня резистентності організму.

При клінічній стадії хвороби першою ознакою є млявість, тварини багато лежать, відстають від стада, худнуть (незважаючи на збереження апетиту), шкіра грубіє, шерсть наїжачує, діарея чергується з нормальними випорожненнями, знижується удій. Потім з'являються про-фузная діарея, набряки повік, міжщелепного простору, області подгрудка і нижньої частини живота, прогресуюче схуднення. Фекальні маси водянисті, зеленуватого або коричневого кольору, з домішками слизу і крові, часток неперетравленого корми, бульбашок газу; мають смердючий запах.

Патологоанатомічні ознаки. Труп виснажений, слизові оболонки бліді, кров водяниста, погано згортається. У великої рогатої худоби частіше виявляють поразки в задньому відрізку тонкого відділу кишечника (худа і клубова кишка) і в мезентеріальних лімфатичних вузлах. В уражених ділянках стінки кишки потовщені (в 5... 20 разів), слизова оболонка покрита вузький, густий, сірувато- білого кольору слизом, зібрана в щільні блідого кольору поздовжні і поперечні складки, що нагадують звивини мозку. Мезентеріальні лімфатичні вузли збільшені, на розрізі вологі, в них помітні обмежені жовтувато-білі саркомоподобний вузлики. Іноді виявляють дегенеративні зміни в печінці, нирках, серці; мається випіт в черевної та грудної порожнинах.

Діагностика і диф.діагн.. Первинний діагноз на паратуберкульоз великої рогатої худоби ставлять на підставі аналізу епізоотологічних і характерних клінічних даних (діарея, прогресуюче виснаження при збереженому апетиті, набряки в області подчелюстного простору, подгрудка, спрага, температура тіла в межах норми), результатів патоморфологічного, бактеріологічного, алергічного і серологічного досліджень. Діагноз обов'язково підтверджують результатами патологоанатомічного розтину убитих з діагностичною метою хворих тварин, бактеріоскопії і гістологічним дослідженням патологічного матеріалу.

У лабораторію надсилають від хворої тварини фекалії з грудочками слизу і смужками крові, обривками слизової оболонки, а від убитих тварин або трупів відбирають 3... 5 уражених ділянок тонкого відділу кишечника і 2... 4 збільшених брижових лімфатичних вузла, шматочок илеоцекальной заслінки з прилеглим лімфатичних вузлом. Матеріал для бактеріологічного дослідження консервують стерильним 30%-ним водним розчином гліцерину або заморожуванням, а для гістологічного дослідження фіксують 10%-ним розчином формаліну.

У господарствах, неблагополучних по паратуберкульозу великої рогатої худоби, виявлення тварин в доклінічній стадії хвороби проводять подвійний внутрішньошкірної алергічної пробою туберкуліном для птахів (з 10-місячного віку) і дослідженням сироватки крові в РСК (з 1, 5-го-Доваль віку). Реакція оцінюється позитивно, якщо на місці введення алергену виникає розлита, тестоватойконсистенції, хвороблива, гаряча на дотик набрякла припухлість без суворої конфігурації і кордонів і при потовщенні шкірної складки до 7 мм і більше.

Для алергічного діагностування паратуберкульозу у овець застосовують стандартний сухий очищений (ППД) туберкулін для птахів і пара-туберкулін (Йоніною).

Діагноз на паратуберкульоз вважається встановленим: 1) при виявленні в мазках з вихідного матеріалу кислотостійких паличок з характерним для паратуберкулезних бактерій розташуванням; 2) за наявності в препаратах, приготовлених з лімфатичних вузлів і кишечника, характерних для паратуберкулезной інфекції гістологічних змін (інтенсивна проліферація епітеліоїдних, гігантських і плазматичних клітин).

Профіл. З метою охорони ферм від занесення збудника паратуберкульозу не допускають ввезення в них тварин і фуражу з неблагополучних по цієї хвороби пунктів. Всіх новоприбулих в господарство тварин містять протягом 30 днів в профілактичному карантині. Необхідно забезпечити роздільний випас тварин різних видів, вікових груп і худоби особистого користування. Слід утримувати в належному ветеринарно-санітарному стані пасовища, місця водопою, тваринницькі приміщення.

Лікування. Специфічне і ефективне симптоматичне лікування хворих паратуберкульоз тварин не розроблено. Тварини з вираженою картиною хвороби підлягають забою.

Заходи боротьби. При встановленні паратуберкульозу господарство (відділення) оголошують неблагополучним, накладають обмеження, проводять загальні ветеринарно-санітарні та спеціальні оздоровчі заходи (рис. 1.9). За умовами обмежень забороняють перегрупування худоби без відома ветспециалистов. Пасовища закривають на один сезон, в грунт вносять фосфорні добрива, кислі грунти вапнують. Напування тварин здійснюють із закритих вододжерел. Природні вододжерела огороджують.

У неблагополучному господарстві (фермі) тварин з клінічними ознаками хвороби незалежно від результатів алергічного і серологічного досліджень ізолюють і здають для забою на м'ясо. Решту досліджують на паратуберкульоз в наступному порядку: 1) у тварин старше 18 міс досліджують сироватку крові в РСК.

Псевдотуберкульоз (Pseudotuberculosis, єрсеніоз) — інфекційне захворювання різних видів тварин, що супроводжується інтоксикацією, утворенням у різних органах казеозних вузликів та сирнистонекротичних осередкових уражень, подібних до туберкульозних. Може хворіти людина.

Збудники хвороби — Corynobacterium ovis (pseudotuberculosis) i Yersenia pseudotuberculosis.

Джерелом збудника інфекції можуть бути також перехворілі сільськогосподарські тварини, які виділяють його з фекаліями та серозно-гнійними витіканнями з носа. Факторами передавання можуть бути контаміновані збудником вода, земля, корми, різні предмети зовнішнього середовища. Зараження відбувається через дихальні шляхи, травний канал, рідше — через ушкоджену шкіру і, можливо, пуповину.

Летальність серед хворих тварин досягає 14 – 16 %. Поширенню інфекції у вівчарських господарствах сприяють порушення правил асептики під час кастрації, обрізування хвостів, стриження шерсті, догляду за пуповиною новонароджених. У деяких вівчарських господарствах псевдотуберкульоз набуває стаціонарного характеру і реєструється впродовж 4 – 6 років. При виникненні захворювання, зумовленого Y. pseudotuberculosis, серед свійської птиці та диких птахів, а також зайців, лисиць, нутрій, норок, щурів інфекція набуває характеру спустошливої епізоотії з дуже високою летальністю.

Лаб.діаг-ка. У лабораторію для дослідження надсилають трупи дрібних тварин або паренхіматозні органи великих тварин. У лабораторії проводять мікроскопію мазків та мазківвідбитків з патологічного матеріалу, посіви на живильні середовища, виділення та ідентифікацію збудника хвороби. В разі необхідності проводять біопробу на білих мишах, які гинуть через 2 – 4 доби після зараження патологічним матеріалом, а також на морських свинках і кроликах, загибель яких настає в термін від 2 до 35 діб.

Диференціальна діагностика. Передбачає необхідність виключення в овець і птиці туберкульозу, а в птиці, крім того, — пастерельозу і лейкозу, у гризунів — туляремії та лістеріозу, у коней — сапу та епізоотичного лімфангоїту.

Лікування. Специфічну терапію псевдотуберкульозу не розроблено. Проводять хірургічне лікування абсцесів, використовують антибіотики широкого спектра дії (хлорамфенікол, неоміцин, ампіцилін, окситетрациклін) та сульфаніламідні препарати. Набряки змащують іхтіоловою маззю, абсцеси розтинають, рани обробляють антисептичними препаратами.

Імунітет не вивчено. Встановлено, що сироватка крові перехворілих овець не має превентивних властивостей, хоча і нейтралізує токсини збудника. За кордоном для щеплення овець використовують вакцину.

Профіл та заходи боротьби. Спрямовані на запобігання занесенню в господарство збудника хвороби ззовні тваринами і з кормами, створення оптимальних зоогігієнічних умов утримання тварин і птиці. Не допускається скупчення овець, утримання їх у темних, вологих кошарах. Потрібне систематичне очищення тваринницьких приміщень від гною, дератизацію та дезінфекцію місць перебування сприйнятливих тварин. У вівчарських господарствах ретельно виконують необхідні умови асептики й антисептики під час хірургічної обробки тварин після кастрації, обрізування хвостів та пуповини. У разі появи інфекції хворих та виснажених тварин забивають на санітарній бойні, за сприйнятливими тваринами установлюють ветеринарний нагляд з обов’язковою пальпацією один раз на тиждень поверхневих лімфатичних вузлів. Для дезінфекції тваринницьких приміщень застосовують 2 %-й розчин формальдегіду, 3 %-й розчин їдкого натру, 5 %-ву емульсію дезінфекційного креоліну, 5 %-й розчин хлориду йоду, просвітлений розчин хлорного вапна, що містить 2 % активного хлору.

2. З якою метою проводять гельмінтоскопічне дослідження водних та наземних безхребетних?

Для з'ясування гельмінтологічної ситуації на певній території велике зна­чення мас дослідження водних і наземних безхребетних тварин а метою вияв­лення в їхньому тілі личинок паразитичних червів. Проміжними, додатковими й резервуарними хазяями для гельмінтів є різні представники безхребетних: молюски, ракоподібні, мало­щетинкові черви, комахи, орибатидні кліщі. Молюски — проміжні хазяї трематод та деяких видів нематод. їх досліджу­ють компресорним методом під мікроскопом. Великих мо­люсків (ставковики, живород­ки) спочатку потрібно звіль­нити від черепашки. При роз­тині малого ставковика відрі­зають верхівку черепашки, де знаходиться печінка — улюб­лене місце паразитування церкарій фасціол, які руха­ються і за формою нагадують пуголовків жаб. Ракоподібні для багатьох видів гельмінтів (це-стод, нематод, скребликів та деяких трематод) є проміж­ними хазяями. Циклопів і дафній (водяні блохи) за допомогою піпетки вміщують у краплю води на предметне скло, накривають накривним скельцем і розглядають під мікроскопом. У личинок цестод водоплавної птиці за середнього збільшення мікроскопа можна поба­чити присоски й корону гачків. Бокоплавів (гамаруси, горбунці) і водяних осликів досліджують компре­сорним методом за малого збільшення мікроскопа. Комахи є проміжними й додатковими хазяями деяких видів трематод, це­стод, нематод і скребликів. Мурашки — проміжні хазяї цестод птиці і додаткові — дикроцелій. Під мікроскопом компресорним методом досліджують черевце комахи, де може паразитувати 100 і більше метацеркаріїв дикроцелій. Жук-носоріг є проміжним хазяїном скреблика-велетня (паразита свиней). Личинки (акантели) білого кольору розміром до 5 мм помітні навіть не­озброєним оком при розтині цих комах. Польові мухи — проміжні хазяї телязій великої рогатої худоби і парафілярій коней. Личинки (завдовжки кілька міліметрів) виявляють під мікроскопом при компресорному дослідженні го-лоїйриковксі комахи — проміж­ні хазяї онхоцерків (мошки, мо­креці), сетарій і дирофілярій (комарі). їх вміщують на пред­метне скло у краплю води, на­кривають накривним скельцем і розглядають під мікроскопом. Бабки та їхні личинки — до­даткові хазяї збудників просто-гонімозу та інших трематодозів птиці. їх розтинають у невели­кій кількості води і компресор­ним методом досліджують під мікроскопом. Метацеркарії ма­ють округлу форму, розміри близько 0, 5 мм. Малощетинкові (дощові) черви — проміжні хазяї збудників метастронгі-льозу свиней. Для виявлення личинок паразитів під мікроскопом проводять компресорне дослідження передньої чверті тіла малощетинкових червів. Личинки паразита мають спіралеподібну форму і розміщені у тканинах стравоходу та кровоносних судинах. Орибатидні кліщі — проміжні хазяї моніезій жуйних тварин, аноплоце-фалід коней. Для виявлення цистицеркоїдів паразитичних цестод орибатид-них кліщів розщеплюють препарувальною голкою в краплі води на пред­метному склі. Після цього препарат накривають накривним скельцем і до­сліджують під мікроскопом. Личинки гельмінтів мають округлу форму.

Для дослідження збирають не менше 100 молюсків із кожного біотопу. Досліджують прижиттєвим і посмертним методами. З практичною метою використовують метод розтину молюсків і виявлення в них личинок гельмінтів.

Для розтину молюсків ножицями звільняють тіло від черепашки. Розтин проводять в чашці Петрі на годинниковому склі або в кюветі. Тіло молюска розчленяють на окремі частини і органи та досліджують компресорним методом. Дрібних молюсків досліджують в цілому вигляді. При дослідженні особливу увагу приділяють печінці. В ній знаходять редій, церкаріїв і метацеркаріїв, а спороцисту помітити важко.

Редія має форму мішка, заповненого дочірніми редіями, яка добре помітна при малому збільшенні. Церкарії рухливі, вони мають присоски, кишечник, або його зачатки та інші органи, за формою нагадують пуголовків жаб.

Метацеркарії локалізуються не тільки в печінці, але і в легенях, серцевій сумці, нирках.

Кожного молюска поміщають в стаканчик чи кристалізатор, або в іншу ємкість з водою для того, щоб із нього виділились церкарії. Стакан з молюсками ставлять під джерело світла – сонячне або електролампи (100Вт) на відстані 25-30 см 1-2 години. Потім молюсків видаляють, і проводять мікроскопію води при 16 – 34-х кратному збільшенні. Попередньо воду бажано витримати в холодильнику, процентрифугувати в пробірках або стаканчиках упродовж 1-2 хв. зі швидкістю не більше 500 об/хв, надосадову рідину злити і провести мікроскопію осаду.

Проміжних і резервуарних хазяїв збирають в місцях їх можливої інвазії. Проміжного хазяїна або частини його тіла кладуть на предметне скло, накривають іншим предметним склом, здавлюють і проводять мікроскопію. Якщо безхребетні дрібні і прозорі, їх накривають покривним скельцем і мікроскопують при легкому надавлюванні на покривне скельце препарувальною голкою. Методика дозволяє чітко виявити локалізацію личинки і ступінь ураженості безхребетних.

Використовують також методики масових прискорених досліджень. Безхребетних поміщають в штучний шлунковий сік (соляна кислота – 7 мл, пепсин – 5 г, вода – 1000 мл) для перетравлювання. Ставлять в термостат при температурі 37 – 39⁰ С на декілька годин. Осад мікроскопують частинами і виявляють живих личинок.

3. Ветсанекспертиза туш при анропозоонозних захворюваннях, які передаються людині через продукти тваринництва: актиномікоз, стахіботріотоксикоз, правець.

При обмеженому вражені внутрішніх органів і язика їх випускають після видалення таких ділянок, а при значних ураженнях - утилізують.

Тушу і невражені органи випускають без обмеження.

При генералізованому процесі з ураженням кісток, лімфовузлів, внутрішніх органів і мускулатури тушу з органами утилізують.

Стахіботріотоксикоз.

Внутрішні органи від хворих тварин і туші при виявленні в них некротичних ділянок утилізують.

За відсутності патологічних змін і при негативному результаті дослідження на наявність сальмонел тушу, голову і ноги випускають без обмеження.

За наявності сальмонел туші проварюють або направляють на виготовлення консервів.