Екзаменаційний білет №___. 1. Актиномікоз, мікози, мікотоксикози (визначення та характеристика).

1. Актиномікоз, мікози, мікотоксикози (визначення та характеристика).

Актиномікоз ( Actinomycosis) — хронічне неконтагіозне грибкове захворювання свійських і деяких видів диких тварин, що характеризується утворенням специфічних гранульом — актиноміком, переважно в ділянці голови. На актиномікоз хворіє людина.

Збудник хвороби — променистий грибок — Actinomyces bovis,

Епіз.хв.. На актиномікоз найчастіше хворіє велика рогата худоба, переважно у 1 - 5-річному віці, значно рідше — свині, як виняток — вівці, кози, коні, м'ясоїдні, а також ведмеді, слони, олені, кролі. Хвороба спостерігається впродовж усього року, однак частіше взимку й навесні. Зараження відбувається при згодовуванні тваринам контамінованих актиноміцетами колючих кормів (остистих колосків, соломи, полови, січки), які спричинюють поранення слизової оболонки ротової порожнини й глотки, забезпечують проникнення і розвиток грибків в організмі. Збудник може проникати в організм тварини під час кастрації, прорізування в молодняку зубів, через пупковий канал. При стійловому утриманні можливе зараження через дихальні шляхи, ушкоджену шкіру в ділянці голови та шиї, соски вимені. Прямий контакт з хворою твариною до зараження не призводить. Хвороба проходить у вигляді спорадичних випадків, іноді ензоотії.

Клін.озн. та перебіг хвороби. Перебіг захворювання завжди хронічний, триває впродовж багатьох місяців і навіть років. У великої рогатої худоби акнтиномікозні розрости локалізуються переважно в ділянці голови на рівні кутів нижньої щелепи та привушної слинної залози або у вентральній ділянці передньої третини шиї. Рідше уражаються підщелепові лімфатичні вузли (25, 6 — 30, 4 %), язик (6, 4 - 11 %), кістки нижньої щелепи (8, 4 - 12, 7 %). Актиномікоз шкіри й підшкірної клітковини характеризується повільним розвитком твердих вузлів, які поступово збільшуються і перетворюються на пухлини, що зростаються зі шкірою та прилеглими тканинами. Спостерігаються випадки ураження актиномікозом глотки, стравоходу, шлунка, кишок, органів дихання, вимені, сечостатевих органів. Дуже рідко зустрічається генералізований актиномікоз.

Ураження язика супроводжується сильним збільшенням органа в нижній або бічній частині, рідше — ущільненням у товщі язика («дерев'яний язик»), утворенням вузлів і виразок, утрудненням під час захоплення корму та жування, постійною слинотечею. З часом язик стає малорухомим, споживання корму стає неможливим.

При ураженні м'яких тканин спостерігаються утворення своєрідних пухлин щільної консистенції, зрощення шкіри з прилеглими тканинами. Згодом у центрі актиномікозної пухлини відбувається гнійне розм'якшення тканини. Через нориці та виразки виділяється спочатку вершкоподібний жовтуватий, а потім кров'янистий гній, у якому виявляються друзи.

При ураженні лімфатичної системи патологічний процес найчас­тіше локалізується в підщелепових і заглоткових лімфатичних вуз­лах, які значно збільшуються в розмірах, стають малорухомими, набувають щільної консистенції.

Патологоанатомічні зміни. В уражених органах і тканинах виявляються зрощені з прилеглими тканинами горбисті, тверді безболісні пухлини різного розміру та консистенції, іноді з розм'як­шенням у центрі та виділенням густого білого гною. У разі актиномікозного ураження язика й окремих ділянок шкіри спостерігаються розростання сполучної тканини, ущільнення органа, потовщення шкіри.

Діагноз настільки характерний (актиномікоз шкіри, язика, ще­леп, міжщелепового простору), що його установлюють здебільшого на підставі типової клінічної картини. Ранні форми захворювання й ураження внутрішніх органів виявляють за результатами патолого-анатомічних і гістологічних досліджень.

Лаб.діаг-ка. Передбачає мікроскопію препара­тів з патологічного матеріалу для виявлення друз променистого гриба. До лабораторії надсилають гній із абсцесів, регіонарні лім­фатичні вузли, шматочки уражених органів і тканин. Для мікро­скопічного дослідження патологічний матеріал розбавляють водою і розглядають на чорному фоні. Відбирають невеличкі окремі скуп­чення — друзи жовтуватого або сірого кольору, які впродовж 5 хв витримують у 15 %-му розчині їдкого натру, розчавлюють між двома предметними скельцями і досліджують під мікроскопом у краплі 50 %-го водного розчину гліцерину. Одночасно готують препарати, які забарвлюють за Грамом. У разі позитивних резуль­татів виявляють характерні довгі булавоподібні палички — нитки темио-синього кольору (гіфи міцелію) й рожеві колбоподібні здут­тя. Бактеріологічні дослідження при актиномікозі проводять дуже рідко через високу вибагливість збудника до живильних середовищ і недоцільність діагностичного виділення його в чистій куль­турі.

Диф.діагн.. Передбачає необхідність виключення актинобацильозу, збудником якого є анаеробна паличка Actinobacillus lignieresi, до якої дуже чутливі самці морських свинок, а також лейкозу великої рогатої худоби на підставі результатів клініко-гематологічних та серологічних дослі­джень. Туберкульоз диференціюють за допомогою алергічної проби.

Імунітет. При актиномікозі не утворюється, тому можливе повторне захворювання. Наявність у крові перехворілих тварин аглю­тинінів, преципітинів та комплементзв'язувальних антитіл не є по­казником стійкості організму до патогенних актиноміцетів.

Профіл та заходи боротьби. Специфічних біопрепаратів для профілактики актиномікозу тварин не розроблено. У неблагополучних місцевостях не рекомендується випасати худобу на низинних заболочених пасовищах, згодовувати молодняку сіно із заливних луків. Для запобігання пораненням ротової порожнини грубі корми потрібно запарювати, солому перед згодовуванням кальцинувати. У разі виявлення перших випадків актиномікозу в раніше благополучному господарстві хворих тварин доцільно забити, для решти застосувати препарати йоду з профілактичною метою. У неблагополучних господарствах особливу увагу слід приділяти профілактиці актиномікозу та лікуванню ранніх випадків хвороби, а також своєчасному і надійному знешкодженню грибка у навколишньому середовищі. У разі виникнення хвороби проводять ретельний клінічний огляд усієї худоби. Хворих тварин ізолюють і лікують. Поліпшують зоогігієнічні умови утримання й годівлі худоби, особливо якість кормів та відповідну підготовку їх перед згодовуванням.

Для дезінфекції приміщень рекомендується 3 %-й розчин їдкого натру; лужний розчин формальдегіду, який містить 2 % формальде­гіду і 1 % їдкого натру; гарячий 10 %-й розчин сірчано-карболової суміші з дворазовим нанесенням розчину, одногодинним інтервалом між обробками та наступним побіленням стін і перегородок 20 %-ю суспензією свіжогашеного вапна. Гній знезаражують біотермічним способом.

2. Назвіть заходи профілактики за саркоптозу свиней.

Хвороба жуйних тварин, спричинюється кліщами Sarcoptes caрre (у кіз), S. ovis (у овець), S. bovis (у великої рогатої худоби) родини Sarcoptidae і характеризується запаленням шкіри, облисінням і зниженням продуктивності.

Саркоптидози (Sarcoptidoses) — найбільш поширена група ара-хнозних захворювань свійських та диких тварин, які спричиню­ються паразитичними кліщами з родини Sarcoptidae. Саркоптиди — дрібні (0, 20—0, 50 мм), округлої форми, мають короткий гризу­чого типу й підковоподібної форми хоботок, чотири пари корот­ких, конусоподібних 5-членистих ніг, які у більшості кліщів закін­чуються тюльпаноподібними при­сосками, розміщеними на довгих нечленистих стебель­цях. Очей, спеціальних органів дихання вони не мають. Це ендо­паразити, паразитують у товщі-епідермального шару шкіри жи­вителя. Кліщі бінімфальні, роз­виток одного покоління в опти­мальних умовах триває 2—3 тиж­ні. Живляться вони клітинами епідермісу, лімфою, запальним ексудатом.

Родина саркоптид представле­на родами Sarcoptes і Notoedres. Саркоптеси спричиняють сар-коптоз, або коросту, у широкого кола ссавців і людей. Маючи од­накові морфологічні ознаки, вони суворо видоспецифічні паразити й порівняно рідко нападають на неспецифічних живителів, на яких свій розвиток не закінчу­ють. Найчастіше паразитують у свиней, жуйних, м'ясоїдних, одно­копитних і гризунів.

Нотоедреси паразитують пере­важно на м'ясоїдних і гризунах. З цієї групи арахнозів найчас­тіше в Україні реєструють сарко-птоз свиней і коней, нотоедроз м'ясоїдних та гризунів.

Саркоптоз (короста) — поширене, з гострим або хронічним пе­ребігом арахнозне захворювання свиней різного віку, яке спричи­нюють свербуни двох видів — Sarcoptes suis і S. palvula. Хвороба характеризується локальним ураженням, шкіри голови, шиї, де­яких інших ділянок тіла при хронічному перебігу, тотальним ура­женням голови, шиї і тулуба — при гострому перебігу інвазії. Су­проводжується запаленням шкіри, інтенсивним свербіжем, прогре­суючим виснаженням. При ускладненні патологічного процесу деякі тварини гинуть.

Характеристика збудників. Як S. suis, так і S. palvula у морфо­логічному відношенні не мають суттєвих відмінностей від інших свербунів цього роду. Це блідо-сірого або жовтуватого кольору, дрібні (0, 2—0, 5 мм), непомітні неозброєним оком, паразити. Ма­ють округло-кулясту форму, зовні подібні на черепаху або їжака. Самці майже у два рази менші від самок. На спинній поверхні є хвилеподібні рисочки, різні шипики, виступи, щетинки, які вільними кінцями спрямовані назад і виконують опорну роль при прокладанні ходів у шкірі. Спереду тіла знаходиться корот­кий, з тонкими хеліцерами, гіпостомом та парою пальп підково­подібний хоботок. Ротові органи кліща гризучого типу.

Саркоптеси мають чотири пари коротких, конусоподібних, 5-членистих ніг, з яких дві передні пари розвинені краще й спря­мовані вперед, дві інші назад. Задні пари коротші від передніх і не виходять за межі тіла. Вільні кінці ніг на довгих, нечленистих стебельцях, мають тюльпаноподібні присоски: у самок — на пер­шій і другій парах ніг, у самців — на першій, другій і четвертій. Ноги без присосок, закінчуються щетинками.

Статевий диморфізм у саркоптид виражений погано. Статеві отвори відкриваються, на рівні четвертої пари ніг, дещо позаду від них знаходиться анальний отвір. Самки відкладають порівняно великГ яйця (0, 16X0, 08 мм)', форма яких овальна, колір сірувато-білий, личинка у них не сформована.

Свербуни — внутрішньошкірні паразити. Вони мешкають в епі­теліальному й субепітеліальному шарах шкіри. Самка, прогризаю­чи хоДи, відкладає у них за життя 20—60 яєць. Через 3—7 діб з яєць виходять шестиногі личинки, через 3—5 діб вони линяють у протонімф, ще 2—3 доби потрібно для формування телеонімф. Імаго з'являються через 2—4 доби. Весь цикл триває 2—3 тижні (8—20 діб). Живуть самки до 50 діб, самці ще менше: вони ги­нуть після копуляції з телеонімфами, що відбувається на поверх­ні тіла живителя. Здорових тварин інвазують лише телеонімфи та самки. Підраховано, що при сприятливих умовах за 3 міс потом­ство лише однієї самки може досягти 45 млн особин. Саркоптеси живляться як клітинами епідермісу, так і лімфою.

Епізоотологічні дані. Захворювання часто реєструють у кіз і рідко — в овець та великої рогатої худоби. Основним джерелом інвазії є хворі тварини. Велике значення в поширенні саркоптозу має тісний контакт хворих тварин зі здоровими, підвищена вологість їхньої шкіри, антисанітарні умови утримання, неповноцінна годівля. Профіл та заходи боротьби. Проводять клінічне й лабораторне обстеження худоби. Не допускають контактів з хворими й підозрюваними щодо захворювання тваринами, а уражених коростяними кліщами ізолюють і лікують. Проводять дезакаризацію приміщень, кошар, годівниць, напувалок, інвентарю окропом, вогнем, 5%-ю водною емульсією кам’яновугільного фенольного креоліну, гексахлоран-креоліновою емульсією — 200 – 400 мл/м2 та іншими акарицидними препаратами. Поголів'я, яке надійшло у господарство, витри­мують 30 діб у карантині. Поряд з клінічним спостереженням їх вибірково обстежують на саркоптоз, за необхідністю — лікують. При комплектуванні ферми з профілактичною метою усіх тварин одноразово обробляють одним з акарицидів. Два рази на рік (на­весні і восени) акарицидами обробляють вушні раковини племін­ного поголів'я ферми. Крім того, кожний рік проводять профілак­тичну дезакаризацію свинарників за спеціальним графіком, скла­деним відповідно до технології виробництва, враховуючи епізоото­логічну ситуацію у господарстві.

3. Консервування м‘яса низькою температурою.