Екзаменаційний білет №___. 1. Вірусні хвороби молодняку тварин.

1. Вірусні хвороби молодняку тварин.

Ротавірусна інфекція (Rotavirosis infectiosa, bovium, suum, ovium, equorum) — гостра висококонтагіозна хвороба телят, поросят, ягнят, лошат раннього віку, що характеризується діареєю, катара­льно-геморагічним некротизуючим ентеритом, дегідратацією орга­нізму, високою летальністю. На ротавірусний гастроентерит хворіє людина.

Діагноз ґрунтується на епізоотологічних даних, аналізі клініч­них ознак хвороби, патологоанатомічних змін та результатів лабо­раторних досліджень фекалій, відібраних в 1. - 3-тю добу хвороби, й тонкого відділу кишок від забитих (загиблих тварин), а також 10 -15 проб парних сироваток крові взятої від хворого і перехворілого молодняку, 6 - 10 проб сироваток крові та 6 - 10 проб молозива від їхніх матерів.

Лаб.діаг-ка, Передбачає індикацію ротавірусного антигену у фекаліях, вмісті тонкого відділу кишок та клітинах слизової оболонки тонких кишок за РІФ, РДП, РЗК, ІФ, РЗГА (з еритроцитами морської свинки). Заражають первинну культуру клітин нирок ембріона корови чи перещеплювані лінії СПЕВ або VERO. Через 24 - 48 год виявляють ЦПД — округлення й фрагмен­тацію клітин, утворення серпоподібних клітин та цитоплазматич­них еозинофільних тілець-включень. Ідентифікацію вірусу в куль­турі клітин поводять за РІФ. Специфічні до ротавірусу антитіла у сироватках крові хворих і перехворілих телят (поросят) та їхніх ма­терів виявляють за РЗК, РДП, РІФ (непрямий метод), РЗГА та РН.

Диф.діагн.. Передбачає виключення транс­місивного й вірусного гастроентеритів поросят, коронавірусного ен­териту телят, аденовірусу лошат.

Лікування. Специфічних препаратів для терапії ротавірусної інфекції не запропоновано. Щоб усунути секундарну мікрофлору розвиток якої має велике патогенетичне значення при ротавірусній інфекції, застосовують різні антибіотики, етазол, фуразолідон та інші препарати. За наявності використовують сироватки реконвалесцентів або сироватки від вакцинованих матерів. Проводять симп­томатичне лікування.

Імунітет. Внеблагополучних господарствах новонароджених телят щеплюють вірусвакциною з атенуйованого штаму ротавірусу або асоційованими препаратами проти різних кишкових захворю­вань. У деяких країнах проводять імунізацію вагітних корів з метою забезпечення телят колостральним імунітетом.

Профіл та заходи боротьби. Основою запобіжних за­ходів проти ротавірусної інфекції є створення належних зоогігієнічних умов на тваринницьких фермах, спрямованих на підвищення резистентності організму матерів та новонародженого молодняку. Щоб запобігти занесенню інфекції ззовні, комплектування ферми проводять тільки тваринам з благополучних господарств. Упродовж 30 діб карантину всіх завезених тварин утримують в ізольованих приміщеннях і досліджують на ротавірусну інфекцію. Організовують ізольоване вирощування молодняку різних вікових груп. Забороня­ють доступ на ферму сторонніх осіб, регулярно здійснюють дезінфе­кцію приміщень, інвентарю, спецодягу. У разі виникнення захво­рювання негайно проводять ізоляцію та симптоматичне лікування хворих тварин, забезпечують оптимальні умови для їх утримання.

Реовірусна інфекція — гостра хвороба телят і ягнят, що харак­теризується гарячкою, ураженням органів дихання, іноді — травно­го каналу. У дорослої рогатої худоби перебіг її латентний. Установ­лено можливість взаємного перезараження реовірусами людей і тварин.

Діагноз установлюють на підставі епізоотологічних даних, клі­нічних ознак хвороби, патологоанатомічних змін та результатів ла­бораторних досліджень.

Лаб.діаг-ка включає виділення реовірусу з па­тологічного матеріалу в курячих ембріонах та культурі клітин, іде­нтифікацію вірусу за РЗК, РП, РЗГА. Серологічна діагностика пе­редбачає дослідження парних сироваток крові за РЗК з антигеном, виготовленим з культурального реовірусу будь-якого серотипу. У лабораторію надсилають носові виділення, зскрібки зі слизової оболонки носової порожнини; від трупів і забитих тварин — шмато­чки легень, уражені ділянки тонкого відділу кишок та їх вміст. На­правляють також парні проби сироваток крові від хворих і перехво­рілих тварин.

Диф.діагн.. Передбачає необхідність ви­ключення аденовірусної інфекції, яка спостерігається у старших телят, віком 20 - 90 діб. У заражених патологічним матері­алом культурах клітин виявляють внутрішньоядерні базофільні та еозинофільні тільця-включення.

Лікування. Специфічних засобів терапії при реовірусній інфек­ції не запропоновано. Для усунення дії секундарної мікрофлори за­стосовують антибіотики, сульфаніламідні та нітрофуранові препа­рати. Проводять симптоматичне лікування.

Імунітет не вивчений. Специфічної профілактики реовірусної інфекції не розроблено.

Профіл та заходи боротьби. Щоб запобігти занесен­ню реовірусної інфекції до благополучних господарств, необхідно чітко дотримуватись ветеринарно-санітарних правил комплекту­вання стада і зоогігієнічних нормативів під час годівлі та утри­мання маток. Тривале стійлове перебування тварин у задушливих і темних приміщеннях, без щоденного моціону, особливо за умов неповноцінної годівлі, порушує обмін речовин і живлення плоду у вагітних тварин, зумовлює народження нежиттєздатного молод­няку. Появі та поширенню реовірусної інфекції сприяють також невиконання правил догляду й утримання телят. Тісні, без венти­ляції профілакторії, надмірна вологість та різкі коливання темпе­ратури в телятниках, відсутність табірного утримання влітку, не­стача мінеральної годівлі знижують резистентність організму те­лят, сприяють появі та поширенню хвороби. Дуже важливо не допускати завезення племінних тварин із господарств, де реєструються пневмонії та діареї молодняку.

У разі виникнення інфекції хворих тварин негайно ізолюють і лікують. Проводять очищення й дезінфекцію боксів та кліток, звід­ки були виведені хворі телята. За всіма тваринами встановлюють суворий нагляд з метою своєчасного виявлення та ізоляції хворих тварин.

Для дезінфекції приміщень і місць утримання телят і ягнят ви­користовують 2 %-й розчин гідроксиду натрію, 10 %-й розчин хлор­ного вапна, 2 %-й розчин формаліну, 20 %-ву суспензію свіжогашеного вапна. Гній знезаражують біотермічно.

Ентеровірусний гастроентерит свиней (Gastrienteritis enterovirosis suum) — гостра інфекційна хвороба молодих поросят, що характеризується розладом функції травного каналу (діарея, блювання, запори), дегідратацією організму та загальним висна­женням.

Діагноз ґрунтується на результатах лабораторних досліджень з урахуванням епізоотологічних даних, клінічних ознак хвороби, патологоанатомічних змін. У сумнівних випадках ставлять біопробу на 2 - 4-місячних поросятах.

Лаб.діаг-ка. Включає виділення ентеровірусу свиней з патологічного матеріалу в культурі клітин, ідентифікацію ентеровірусу за допомогою реакції нейтралізації, виявлення зрос­тання титру типоспецифічних антитіл у парних сироватках крові хворих та перехворілих свиней, біологічну пробу на поросятах. Для дослідження в лабораторію направляють зскрібки зі слизової оболон­ки прямої кишки та ректальні змиви, взяті від хворих тварин. Рек­тальні змиви збирають стерильними тампонами, які потім занурю­ють у пробірки з розчином Хенкса та антибіотиками. Від загиблих або вимушено забитих тварин відбирають шматочки уражених ді­лянок порожньої, клубової, ободової та прямої кишок. Шматочки кишок консервують у 30 %-му розчині гліцерину і пересилають у термосі з льодом. Для ретроспективної діагностики надсилають па­рні або одноразово відібрані сироватки крові.

Серологічну діагностику ентеровірусного гастроентериту прово­дять за допомогою реакції нейтралізації в культурі клітин з еталон­ними штамами вірусу. Результати досліджень вважають позитив­ними, а діагноз установленим при 4-разовому й більшому зростанні титру антитіл у парних сироватках або при виявленні антитіл у ти­трі 1: 32 і більше у 50 % сироваток одноразово досліджуваних тва­рин. Для проведення біопроби у благополучному щодо інфекційних хвороб господарстві відбирають 4 поросят у віці 2-4 міс, з яких двох заражають патологічним матеріалом, а двох — не заражають і ви­користовують для контролю. Як вірусвмісний патологічний мате­ріал використовують рідину, яку отримують після центрифугування 10 %-ї суспензії зі слизової оболонки тонкого і товстого відділів ки­шок від спеціально забитих хворих поросят або вірусвмісну культуральну рідину. Поросят заражають перорально в дозі по 50 мл і, крім того, вводять ще по 1 мл в кожну ніздрю. За піддослідними й контрольними тваринами ведуть спостереження впродовж 2 тижнів. У разі позитивних результатів у піддослідних поросят відмічається типова картина ентеровірусного гастроентериту.

Диф.діагн.. Передбачає необхідність ви­ключення вірусного (трансмісивного) гастроентериту поросят, дизе­нтерії, коліентериту, чуми, сальмонельозу та діареї незаразної етіо­логії.

Лікування. Специфічних терапевтичних засобів не запропоно­вано. Проводять симптоматичне лікування, дають легкоперетравні корми, для профілактики секундарної інфекції застосовують анти­біотики.

Імунітет не вивчено.

Профіл та заходи боротьби. Ґрунтуються на чіткому дотриманні ветеринарно-санітарного контролю під час завезення свиней для комплектування, утримання та годівлі молодняку. В теплий і сухий період року свиней потрібно переводити в літні табори. Не допускається згодовування харчові с відходів у незнезараженому вигляді, а також неякісних кормів. У разі виникнення ентеровірусного гастроентериту в господарстві запроваджують каран­тинні обмеження. Хворих та підозрюваних щодо захворювання сви­ней ізолюють і лікують. За рештою тварин установлюють ветерина­рний нагляд. Проводять щоденне механічне очищення та дезінфе­кцію приміщень, обладнання, вигульних дворів, предметів догляду. Для дезінфекції застосовують 2 %-й розчин формальдегіду, 3 %-ві гарячі розчини їдкого натру або калі, 20 %-ву суспензію свіжогашеного вапна, 3 %-й гарячий розчин сірчано-карболової суміші. Гній знезаражують гарячим 2-3 %-им розчином їдкого натру або калі і складають у спеціально відведеннних для цього місцях.

2. Які заходи боротьби та профілактики використовують для запобігання виникнення цистицеркозів тварин?

Гельмінтозооноз, зумовлений паразитуванням у тонкому відділі кишечника людини статевозрілої цестоди Taeniarhynchus saginatus (ціп'яка бичачого); у м'язах великої рогатої худоби, буйволів, зебу — личинкової стадії (ларвоцисти) цього гельмінта — Cysticercus bovis.

Соціальний аспект проблеми теніаринхозу — цистицеркозу дуже важко визначити в грошовому вираженні. Це втрата працездатності та нервування хворих людей, економічні збитки сільськогосподарському виробництву та експорту в країни, які прямо чи посередньо впливають на стан здоров'я людей, соціальний прогрес держави. Яловичина, уражена цистицерками, має нижчу якість. Вона містить менше жиру (на 1, 18—2, 7 %), сирого протеїну (на 1, 2%), більше вологи (на 2, 1—2, 6%), а також золи (на 0, 009—0, 04 %). Калорійність м'яса нижча такої м'яса здорових тварин на 150—240 кал/кг. З цієї та інших причин (витрати на знезараження, утилізацію ураженого м'яса та ін.) збитки на одну хвору тварину в розвинених промислових країнах становлять 75 доларів.