Екзаменаційний білет №___. 1. Гемофільозний полісерозит та актинобацильозна пневмонія свиней.

1. Гемофільозний полісерозит та актинобацильозна пневмонія свиней.

Гемофільозний полісерозит (Poliserositis haemophilosis) — гостра септична хвороба поросят відлученого віку, що характеризується серозно-фібринозним запаленням серозних оболонок (очеревини, плеври, перикарда), суглобів та негнійним менінгоенцефалітом. Збудник хвороби — Haemophilus parasuis — належить до родини Brucellaceae, роду Haemophilus,

Епіз.хв.. На гемофільозний полісерозит хворіють лише поросята до 3-місячного віку, частіше через 8 – 15 днів після відлучення від свиноматки. Основним джер.зб. інфекції є хворі на гемофільоз поросята, а також свиноматки й ремонтні свинки, у 40 – 70 % яких виявляється носійство гемофільної палички. Спалах захворювання нерідко спостерігають при введенні нових поросят у групи щойно відлучених.

Спонтанне зараження відбувається аерогенно, однак можливе пероральне інфікування поросят через контаміновані збудником корми й воду. Хвороба проявляється в різні пори року, переважно під час сильних холодів. Важливим фактором, що сприяє появі захворювання, є зниження резистентно- сті організму внаслідок різних порушень в утриманні поросят — тривале транспортування, раптова зміна температури, значні відхилення від нормативних показників мікроклімату.

Захворювання на гемофільоз реєструється у вигляді спорадичних випадків або незначних ензоотій. При цьому спочатку захворюють окремі слабкі поросята, а згодом, при збільшенні вірулентності збудника за рахунок пасажу, кількість хворих поросят швидко зростає і може досяга- ти 70 %, а летальність — 50 %. Характерною епізоотичною особливі- стю гемофільозного полісерозиту є широке й тривале бактеріоносійство та можливість змішаного перебігу з іншими інфекційними захворюваннями.

Клін.озн. та перебіг хвороби. Інкубаційний період триває 5 – 7 діб. Розрізняють гострий і підгострий перебіги хвороби. Г о с т р и й перебіг характеризується підвищенням температури тіла до 40, 5 – 41, 5 °С, пригніченням, відмовою від корму, прискореним тяжким диханням, кашлем, чханням, іноді блюванням. У міру накопичення в черевній та грудній порожнинах транссудату збільшується болючість їхніх стінок, розвиваються перитоніт, плеврит, серцевий поштовх виявляється зі значними труднощами. Поросята набувають характерної пози «сидячого собаки», підводять під себе задні кінцівки, рухаються з великою обережністю. У різних ділянках вух, морди, кінцівок і черевної стінки з’являються набряки. Більшість хворих поросят гине впродовж першої доби. П і д г о с т р и й перебіг проявляється гарячкою, артритами, сильним кульганням, інколи повною втратою здатності рухатись, виснаженням, ознаками ураження центральної нервової системи.Частина поросят гине впродовж 4 – 8 діб, більшість одужує. Однак потім у поросят утворюються спайки кишок, перикарда з епікардом, вони відстають у рості і їх вибраковують.

Патологоанатомічні зміни. При розтині трупів поросят, що загинули в перші дні хвороби, у черевній та плевральній порожнинах, навколосерцевій сумці виявляють накопичення значної кількості каламутної рідини з пластівцями фібрину, серозно-фібринозне запалення плеври, очеревини й перикарда. При підгострому перебігу спостерігають злипливе запалення серозних покривів та прилеглих до них органів, виявляють катаральну пневмонію, ураження суглобів, найчастіше скакальних, іноді менінгіти.

Діагноз установлюють на підставі епізоотологічних та клінічних даних, патологоанатомічних змін, результатів лабораторних досліджень. Лаб.діаг-ка. Включає мікроскопію мазків з патологічного матеріалу, виділення та ідентифікацію культури збудника, визначення його вірулентності для лабораторних тварин. У лабораторію в термосі з льодом направляють 2 – 3 трупи поросят або проби ексудату з черевної, плевральної та перикардіальної порожнин, синовіальну рідину з уражених суглобів, зскрібки з поверхні уражених серозних оболонок (плеври, перикарда, очеревини), які відбирають не пізніше ніж через 4 – 6 год після загибелі тварини. У разі наявності клінічної картини ураження центральної нервової системи відбирають мозок та вміст мозкових шлуночків.

Лабораторний діагноз на гемофільозний серозит вважають установленим у разі виділення з патологічного матеріалу культури збудника, вірулентної для морських свинок.

Диф.діагн.. Гемофільозний полісерозит потрібно відрізняти від полісерозитів іншої етіології. Мікопла з мові полісерозити охоплюють певну частину поголів’я (5 – 6 %), перебіг їх не такий гострий, без підвищення температури тіла. За підгострого та хронічного перебігу стрепток ок озу спостерігаються не лише серозити й артрити, а й періодичні проноси, виразки на суглобових поверхнях. В усіх випадках остаточний діагноз установлюють на основі результатів бактеріологічних досліджень. Лікування клінічно виражених форм гемофільозного серозиту економічно невигідне, оскільки перехворілі поросята різко відстають у рості та розвитку, а з часом більшість із них гине. На початку хвороби для лікування поросят застосовують різні антибіотики (пеніцилін, тетрациклін, еритроміцин, левоміцетин) та сульфаніламідні препарати.

Профіл та заходи боротьби. Щоб запобігти появі гемофільозного полісерозиту поросят, в усіх господарствах слід дотримуватися ветеринарно-санітарних правил та зоогігієнічних нормативів з утримання свиноматок і поросят. Треба систематично здійснювати контроль за здоров’ям усього свинопоголів’я, особливо поросят відлученого віку. В неблагополучних господарствах слід вибраковувати свиноматок, в опоросах яких виявляються хворі поросята, щодня здійснювати клінічний огляд і термометрію сприйнятливого поголів’я поросят, ізолювати та якомога раніше лікувати хворих тварин регулярно проводити дезінфекцію.

Актинобациллезной плевропневмонія (лат. - Pleuropneumoniae actino-bacillesis suis; англ. - Porcina pleuropneumonia; гемофілезная плевропневмонія) - висококонтагіозна хвороба свиней, що характеризується лихоманкою, септицемією, геморагічної некротизуючої пневмонією і серозно-фібринозним плевритом.

Збудник хвороби. Збудник актинобациллезной плевропневмонії - Actinobacillus pleuropneumoniae з сімейства Pasteurellaceae. Епізоотологія. Сприйнятливі свині різного віку і порід незалежно від сезону року. З лабораторних тварин чутливі морські свинки і білі миші при внутрибрюшинном і интраназальном способи зараження. Джерелами збудника служать хворі і перехворіли свині-бактеріоносії, які виділяють мікроб при чханні і кашлі. У багатьох клінічно здорових свиней збудник мешкає в мигдалинах і на слизових оболонках верхніх дихальних шляхів. Зараження відбувається аерогенним - мікроорганізм потрапляє в органи дихання, у тому числі легені, здорових свиней у вигляді краплинного і пилового аерозолю. Тому захворювання плевропневмонией швидко поширюється серед свинопоголів'я, що міститься в приміщеннях з недостатньою вентиляцією і великий запиленістю.

Перебіг і клінічний прояв. Інкубаційний період при експериментальному интраназальном зараження 6... 18 год, в природних умовах до 24 ч. Хвороба протікає сверхостро, гостро і хронічно. При надгострий перебігу температура тіла у тварин підвищується до 41... 42 ° С, дихання стає утрудненим, з'являється хворобливість грудної стінки. З носових отворів виділяється піниста кров'яниста рідина, а іноді кров. Шкіра стає цианотичной, тварини падають і в нападі судом і задухи гинуть. Смерть настає протягом декількох годин. У багатьох тварин після вимушених рухів (наприклад, при вимірюванні температури тіла або проведенні клінічного огляду) з'являються задишка, хиткість ходи, парез тазових кінцівок, витікання з ніздрів пінистої рідини, іноді з кров'ю. Такі тварини гинуть протягом 1... 2 ч. При гострому перебігу поряд з лихоманкою постійного типу спостерігаються задишка, болісний кашель, серозно-слизові, а іноді кров'янисті виділення з носа. З'являється ціаноз шкіри вушних раковин, нижньої стінки живота, подгрудка, внутрішніх поверхонь стегон. Смерть настає при явищах задухи і судом у межах 1 сут. При хронічному перебігу у хворих відзначають кашель, періодично підвищується температура тіла. Тварини відстають у рості і погано піддаються лікуванню. Патологоанатомічні ознаки. Трупи свиней, полеглих при надгострий і гострому перебігу, мають хорошу вгодованість. У. багатьох з носових отворів випливає піниста, часто з кров'ю, рідина, а іноді чиста несвернувшаяся кров. Шкірні покриви в області подгрудка, живота, вух, промежини багряно-червоного або темно-фіолетового кольору. Діагностика і диф.діагн.. Діагноз актінобаціл-лезной плевропневмонии встановлюють на підставі аналізу епізоотії -логічних даних, клінічних ознак і патологоанатомічних змін з обов'язковим урахуванням результатів бактеріологічного дослідження. Для дослідження в лабораторію направляють шматочки уражених легень, середостіння і бронхіальні лімфатичні вузли від 5... 6 свіжих трупів нелікованих свиней. У лабораторії проводять мікроскопічне дослідження мазків-від-печатка з патматеріалу і роблять посів на спеціальні середовища, що містять ростовий фактор. Виділення збудника з характерними властивостями і патогенністю для білих мишей і морських свинок при внут-рібрюшінном і интраназальном зараження служить підставою для постановки остаточного діагнозу. актинобациллезной плевропневмонію слід диференціювати від пастерельозу, пневмоній, викликаних мікоплазмами, хла-мідіями, стрептококами і сальмонелами, проведенням відповідних бактеріологічних досліджень. У диференціальному діагнозі слід враховувати, що тільки при актинобациллезной плевропневмонии спостерігається геморагічна некротизуючий пневмонія з поразкою тільки діафрагмальних часток легені, що добре забезпечені кров'ю. Профіл. Профіл хвороби грунтується на суворому дотриманні технології утримання та годівлі свиней, на своєчасному і якісному проведенні профілактичних дезинфекцій приміщень, дотриманні принципу «все вільно - все зайнято», на систематичному контролі та корекції мікроклімату в приміщеннях і виконанні комплексу ветеринарно- санітарних і карантинних заходів. Лікування. Всім хворим і перебуває з ними в контакті клінічно здоровою твариною призначають антибіотики у вигляді ін'єкцій відповідно до інструкцією з їх застосування. Збудник незалежно від серологічного варіанту проявляє високу чутливість до хлору -феніколу, цефалотину, норфлоксацину, ко-тримоксазол, оксітетрацік-лину. У природі циркулюють штами, резистентні до еритроміцину, стрептоміцину і сульфаніламідних препаратів. Тому слід застосовувати антибіотики, до яких, за даними лабораторних досліджень, чутливий збудник хвороби конкретного господарства..

2. З якою метою проводять дослідження туш ссавців та продуктів тваринного походження (щодо інвазійних хвороб).

Трихінельоз - це небезпечний антропозоогельмінтоз, що викликається трихинеллами двох видів: Trichinella spiralis і Trichinella pseudospiralis, протікає гостро і хронічно. Весь цикл обох видів проходить в організмі одного господаря - статевозріла стадія локалізується в кишечнику, личиночная-м'язової тканини.

Трихінельозом хворіють свині, кабани, ведмеді, собаки, вовки, лисиці, кити, тюлені, моржі, комахоїдні, гризуни і інші тварини. Обов'язковому дослідженню на трихінельоз підлягають: туші, напівтуші, четвертини свиней (крім поросят 3-тижневого віку), кабанів, борсуків, ведмедів, всеїдних і м'ясоїдних тварин, а також нутрій. При послеубойной діагностиці трихінельозу використовують 2 методи дослідження: мікроскопоческій (компресорний) і біохімічний (метод перетравлення).

М'ясо і субпродукти тварин досліджують мікроскопічним або біохімічним методами. Шпиг з наявністю м'язових прошарків досліджують тільки мікроскопічним методом. Дослідження копченостей, імпортної свинини в блоках та інших видів продукції проводять тільки біохімічним методом.Діагноз на трихінельоз ставлять на підставі результатів лабораторних досліджень.

Для дослідження відбираються проби з ніжок діафрагми (на межі переходу м'язової тканини в сухожилля), при їх відсутності-частини міжреберних, шийних, жувальних, поперекових, литкових м'язів, згиначів і розгиначів п'ястка, а також м'язи мови, стравоходу і гортані; від туш морських ссавців-м'язи кінчика язика і очі. Маса проби від кожної групи м'язів повинна бути не менше 5 грам, а загальна маса проби від однієї тварини повинна становити не менше 25 грамів. Проби шпигу солоного, копченого (за наявності прошарків м'язової тканини) відбирають від кожного шматка, маса проби повинна бути не менше 25 грамів. Субпродукти свинячі (мови, голови, ніжки, хвости) за відсутності ветеринарного підтвердження про їх походження від туш, підданих тріхінеллоскопіі, досліджують наступним чином: від 3 тисяч пакувальних одиниць беруть по 10 -15 виїмок і роблять об'єднану пробу масою не менше 25 грамів.

Мікроскопічне дослідження (компресорна тріхінеллоскопія)

З шматочків м'язів вигнутими ножицями по ходу м'язових волокон роблять 24 зрізу завбільшки з вівсяне зерно, які поміщають в середину клітини компрессоріума, накривають другим склом і загвинчують гвинти, роздавлюючи зрізи так, щоб вони стали прозорими і зручними для їх якісного перегляду. Зрізи досліджують під малим збільшенням (8 × 10) з допомогою відповідних приладів для мікроскопії.

При дослідженні шпигу з прошарків м'язової тканини роблять 24 зрізу, поміщають у чашку Петрі з 0, 5 см 2 розчину (1% розчин фуксину в 5% розчині їдкого натру) на 5 -8 хвилин. Потім зрізи розміщують у компрессоріум і переглядають під тріхінеллоскопом.

При перегляді зрізів виявляють капсули з личинками трихінел, які можуть мати лимоноподібні або округлу форму, всередині капсул розташовані одна або кілька спірально згорнутих личинок. Личинки бескапсульних трихинелла мають специфічну конфігурацію розташування в м'язових волокнах і їх легше виявити по краях зрізів м'язів і в тканинної рідини, що оточує зрізи.

Можуть зустрічатися звапніння капсули. Для їх прояснення зрізи м'язів поміщають у чашку Петрі з 5 -10% розчином соляної кислоти. Чашку ставлять у термостат при температурі 37 градусів на 20 -30 хвилин. Потім зрізи переносять на компрессоріум і переглядають.

Біохімічне дослідження (тріхінеллоскопія після штучного перетравлення м'язів)

При проведенні дослідження використовують штучний шлунковий сік (ІЖК), який готують за прописи: вода водопровідна температури 41 -42 градуси Цельсія -1000 см3; кислота соляна концентрована -1 - см3; пепсин харчової свинячий при дослідженні м'яса і м'ясопродуктів -2 гр, при дослідженні солоного, копченого м'яса та м'ясопродуктів, шпигу -10 гр

При використанні пепсину медичного дозу збільшують до 20, 0 гр.

При дослідженні м'яса в тушах, напівтушах, четвертинах, блоках, а також копченостей роблять зрізи як при мікроскопічному дослідженні.Наважку подрібнюють у м'ясорубці з діаметром решітки 3 -4 мм, переносять у конічну колбу відповідної місткості і заливають ІЖС в співвідношенні 1: 15. Колбу поміщають у термостат при температурі 41 -42 градуси Цельсія і витримують 5 -7 годин, періодично помішуючи. За 10 хв до закінчення перетравлення перемішування припиняють. Після закінчення перетравлення в осаді залишаються пластівці коричневого або темно-коричневого кольору.

З колби зливають 2 / 3 надосадової рідини, осад виливають на капронове сито, встановлене у скляній воронці діаметром 90 -120 мм, з'єднаної гумовою трубкою з пробіркою місткістю 5 см3.

Залитий осад відстоюють 15 -20 хв, потім гумову трубку перекривають затискачем і пробірку від'єднують. Вміст пробірки переносять по частинах на годинне скло і досліджують під малим збільшенням мікроскопа або тріхінеллоскопа на наявність личинок трихінел. Результати вважають позитивними, якщо в зразках дослідженої продукції виявлена ​ ​ хоча б одна личинка капсульних або бескапсульних трихинелла.

Фіннозом (цистицеркоз) свиней (cysticercosis suum)

Фіннозом свиней характеризується наявністю в м'язах, головному мозку, серці та інших органах фін - цистицерк збройного ціп'яка.

Цистицерки розташовуються переважно в міжреберної сполучної тканини. Найбільш часто цистицерк виявляють у массетерах, в м'язах гортані, шиї, потилиці, передпліччя, міжреберних, черевних і поперекових, в м'язі серця і язика; менше уражаються м'язи спини і задніх кінцівок. Цистицерки мають овальну форму, завбільшки з пшеничне зерно і менше, містить безбарвну рідину. У старих свиней цистицерки піддаються іноді дегенеративних змін, в стінках і всередині цисти відкладаються солі вапна, або навколо них інтенсивно розвивається сполучна тканина. Під мікроскопом у зруйнованому цистицерк знаходяться гаки сколекс.

Цистицеркоз великої рогатої худоби (cysticercosis bovum)

Цистицеркоз великої рогатої худоби характеризується наявністю в м'язах цистицерк неозброєного ціп'яка.

При цистицеркозі великої рогатої худоби уражаються насамперед жувальні м'язи, м'язи серця, передпліччя, мови, шиї, рідше м'язи задньої частини тіла. Цистицерки поселяються в міжм'язової сполучної тканини, мають вигляд овально-довгастих бульбашок розміром 0, 3 -0, 5 см, містять прозору рідину, в якій видніється білий сколекс. При сильній інвазії уражаються і внутрішні органи. Іноді цистицерки залишаються недорозвинений, у жувальних м'язах нерідко знаходять загиблих цистицерк. В.С. Шеховцев і А.Є. Віксне додатково до візуального огляду яловичих туш на фіннозом рекомендують метод люминисцентного аналізу. При наявності в м'язах цистицерк в люмінісцентне поле зору помітно яскраво-червоне свічення на темно фіолетовому тлі тканин.

Цистицеркоз овець (Cystictrcosis ovis)

Cysticercosis ovis величиною 2 -8 мм, локалізується в міжм'язової сполучної тканини вівці. Він має вигляд просвічує бульбашки, в якому знаходиться сколекс. Уражаються частіше всього жувальні м'язи, діафрагма, м'язи серця, шиї, мови, рідше скелетні м'язи. Зрідка цистицерк знаходять в легенях, в м'язах стравоходу та шлунка; дегенерація їх знаходиться в серцевому м'язі. Навколо дегенерував цистицерка розвивається соеденітельнотканная капсула, всередині якої утворюється казеозна жовтувато - зелена маса, що містить вапняні грудочки і хітинові гаки, характерні для сколекс цистицерк.

Цистицеркоз кроликів і зайців (Cysticercosis pisiformis)

Цистицеркоз кроликів і зайців характеризується наявністю цистицерк під печінкової капсулою, в печінці, серозних оболонках і в м'язах.

Поразки цистицерками в основному спостерігаються в печінці. Зрілі цистицерки грушоподібної форми, завбільшки з горошину, наповнені прозорою рідиною, в якій плаває головка паразита. Іноді онкосфери не досягають повного розвитку і гинуть, внаслідок чого в паренхімі і під капсулою печінки утворюються щільні вузлики жовтувато-сірого кольору. При сильній інвазії відзначають гепатит, спочатку гострий, потім хронічний. Значне ураження печінки супроводжується жовтяницею і виснаженням тварини.

Цистицеркоз тонкошейний (Cycticercosis tenuicolis)

Цистицеркоз тонкошейний найчастіше спостерігається у овець, свиней, великої рогатої худоби і коней, рідше у кіз і оленів.

У паренхімі печінки личинка розвивається в цистицерк, але в щільній інтерстиціальної тканини вона гине; особливо це спостерігається у старих тварин. На місці загиблого цистицерка відбувається казеозний розпад і відкладення грудочок вапна. У печінці молодих тварин паразити роблять довгі ходи, які заповнюються кров'ю і містять уламки клітин. При цьому на розрізі печінки помітні зигзагоподібні або точкові темно-червоні смужки. У подальшому вони набувають брудний або зеленуватий колір.

Найчастіше паразити розташовуються під серозною оболонкою на поверхні паренхіматозного органу. А також на очеревині, плеврі і сальнику у вигляді бульбашок овальної грушоподібної форми, наповнених прозорою рідиною. Бульбашки досягають величини від лісового горіха, до гусячого яйця. На сальнику іноді нараховують до 50 -100 цистицерк, звисаючих у вигляді гірлянди бульбашок. Якщо обережно надрізати серозну стінку міхура, то паразит легко витягується з власної ніжною прозорої оболонки, складовою тонку шию і пузирехвост.