Збройна боротьба народних мас Правобережжя і Галичини за національне і соціальне визволення у XVIII ст.

Посилення кріпосницького гніту, переслідування православної віри, розгром православних церков, примусове окатоличення українського народу, свавілля польських шляхтичів на Правобережжі привели до піднесення визвольного і антифеодального гайдамацького руху.
Опришки. Опришки діяли на пограниччі трьох держав — Польщі, Угорщини і Молдавії. Перша згадка про оп­ришків датується 1529 р. У їх діяльності виділяється три періоди. Перший охоплює XVI-XVII ст., коли оп­ришки діяли в окремих районах галицького Покуття, Сяниччині, Перемишлянщині та Поділлі. Другий пері­од — від кінця XVII ст., коли посилилась панщина в Галичині, на Буковині іЗакарпатті. Відомими ватаж­ками були Руснак, Орос, в кінці XVII ст. — Нестор, на початку XVIII ст. — Писклявий. Вершиною руху оп­ришків були 1738-59 pp., коли на чолі їх стояли Дов-буш, Бойчук та інші, а дії опришків охоплювали знач­ну частину галицького Прикарпаття, Буковини й Закарпаття. Третій, період — кінець XVIII — перша половина XIX ст., коли рух опришків посилився че­рез примусову рекрутчину та збільшення податків.

Гайдамаччина.

Народні маси, для яких прикладом волі залишались козаки, із зброєю в руках боролись проти поневолення. Учасниками гайдамацьких виступів були переважно незаможні селяни, що втікали від своїх панів,: робітники з ґуралень, млинів та панських фільварків. До повстанців приставали також міщани, дрібна шляхта, поповичі, а гайдамакам симпатизували в широких масах населення. Гайдамаки збирались в невеликі ва­таги, що дозволяло їм легко уникати боїв з великими військовими підрозділами польської армії. Навіть найбільші з них, що складались з двох-трьох сотень, попередньо заславши розвідку, блискавично наскаку­вали на панські маєтки і багаті містечка, грабували і вбивали їх мешканців.

Перше велике повстання гайдамаків почалося в 1734 p., коли російська армія разом з гетьманськими полками ввійшла на Правобережжя для підтримки кан­дидатури Августа III. Гайдамацький рух зародився на Київщині і розповсюдився на Поділля. Тут його очо­лив козак Верлян, сотник надвірної міліції князів Любомирських. Верлян посилався на грамоту імператриці Ганни, яка нібито наказувала нищити ляхів. Загони Верляна діяли аж під Львовом і зайняли Броди. По­встання тривало кілька років, поки загони повстанців не були розбиті польськими військами. Сотник Вер­лян утік з невеликою ватагою своїх прихильників. Доля його залишилась невідомою. Як завжди, у приборканні повстання був винен зрадник, козак Сава Чалий, якого потім його ж товариші вбили.

Коліївщина. Більш широкого за розмахом і силою подій, за кількістю учасників і територією розповсюд­ження була Коліївщина. Почалось повстання в 1768 р. У повстанні соціальні мотиви тісно переплітались з релігійними. Польська влада досить послідовно і жор­стоко намагалась знищити на Правобережжі право­слав'я разом з його носіями.

Польська шляхта, ігноруючи заходи свого уряду зі стабілізації становища в країні, організувала конфедерацію в Барі проти короля. Воєнні дії конфе­дератів супроводжувались розправами над україн­ським і білоруським населенням і були поштовхом до початку Коліївщини. Останній король Речі Поспо­литої Станіслав Август Понятовський, не маючи дос­татньо сил для боротьби з бунтівливою шляхтою, звер­нувся за допомогою до Росії. На Правобережну Україну вступив корпус генерала М. Кречетнікова.

Гайдамаки розраховували на підтримку російсь­ких військ.

На перше місце серед ватажків повстанців вийшов послушник Мотронинського монастиря козак Максим Залізняк. Наступаючи на Умань на чолі ба­гатотисячного загону, М. Залізняк взяв по дорозі Жаботин, Смілу, Черкаси, Корсунь, Канів, Богуслав, Лисянку. У самій Умані на початку облоги на бік по­встанців перейшов сотник надвірної міліції Іван Гонта. Тому Умань була швидко захоплена гайдамаками, а ЇЇ населення: шляхту, ксьондзів, уніатських попів, орендарів було вирізано.

Гайдамаки виступили з широкими планами оста­точного звільнення України від поляків. Максима За­лізняка було проголошено гетьманом, а Івана Ґонту — уманським полковником. Та їм не вдалося організу­вати повстанців в одну армію. До того ж не виправ­далась надія на Росію. Генерал М. Кречетніков спо­чатку ніби симпатизував гайдамакам, а потім заманив їх у свою резиденцію на бенкет і під час урочистої зустрічі заарештував, і віддав їх польським властям

Івана Ґонту було піддано жорстоким тортурам, а потім страчено. Польські суди в Кодні і Сербах надзвичайно люто розправились з захопленими в по­лон гайдамаками. Максима Залізняка спочатку засудили на смерть, а під час виконання вироку за таємною вказівкою смерть йому замінили довічною каторгою в Сибіру.