Культура Галицко-Волынского государства : литописания , архитектура , живопись.

У цей час писемність перестала бути привілеєм лише феодальної верхівки, вона стала звичайним явищем і у середовищі городян Розвивалась шкільна освіта. Ще в період правління князя Володимирка в Галичі, ймовірно, було відкрито й бібліотеку. Піклуючись про освіту, князь спонукав бояр і двірцеву знать посилати своїх дітей для навчання. Потяг до знань та освіти був настільки великим, що міська влада стала утискувати учнів. Про значне поширення писемності серед населення краю свідчать і археологічні знахідки. Важливу групу таких знахідок становлять, зокрема, писала, що виготовлялись із бронзи, заліза або кістки у вигляді гострокінцевих стрижнів з лопатками у верхній частині. Книжкова справа продовжувала розвиватися при церквах і, особливо, при монастирях, де діяли рукописні книжкові майстерні. Подальшого розвитку набула література – як перекладна, так і оригінальна. Зокрема, розвивався жанр літописання. В Галицько-Волинській землі в другій половині XIII ст. створений відомий Галицько-волинський літопис. Загалом для Галицького літопису характерне надання переваги світським інтересам над інтересами церковними, якими автор мало цікавиться. Він розповідає про будування храмів, але це захоплює його як досягнення людської праці. Культурні традиції Київської Русі продовжувалися в таких видах оригінального письменства, як ораторська, житійна та паломницька проза. Виникали тоді й суто літературні, художні твори, в яких втілювалися явні риси усної народної творчості. У Галицько-Волинському князівстві розвивалася архітектура, живопис та художні ремесла. В архітектурі за функціональним призначенням переважає культова (церковна та монастирська) та фортифікаційна (оборонна). Протягом ХІІ- ХІІІ cт. велике кам’яне церковне будівництво здійснювалося в Галичі. Зокрема, було зведено кам’яний князівський палац, Успенський собор (1157 р.), церкву Пантелеймона (1200 р.). В улюбленому Холмі князь Данило Галицький збудував церкву Іоанна Златоустого. У цей час на кам’яне зодчество сильно впливали традиції народної дерев’яної архітектури. Нові тенденції з’являються і в культовому будівництві. Вони відбилися у спорудженні підкреслено урочистих храмів: церков Успіння та Івана Предтечі у Холмі, Івана Богослова та Дмитра в Луцьку (кінець ХІІІ ст.), церкви Миколая у Львові, церкви Василія у Володимирі-Волинському. У цих спорудах візантійський стиль переходить у нові форми – перероблені на місцевому ґрунті західно- та південноєвропейські, своєрідно переплітаються візантійсько-руський та готичний стилі. Живопис цієї доби був представлений насамперед монументальними його видами. Храми та палаци прикрашалися мозаїками та фресками. Не втрачав свого значення також і головний жанр станкового живопису – іконопис. Всенародне горе, героїчна оборона міст і сіл від ординців знайшли відображення в українському іконописному мистецтві XIII-XIV століть. Слово «ікона» запозичене з грецької мови і означає «зображення». Іконами, як відомо, прикрашали храми, а писали їх за певними законами. Ще один важливий вид живопису – книжкова мініатюра (ілюстрації до рукописних книг), а також художнє оздоблення книг, що також своїми коренями сягає часів Київської Русі. Скульптура була представлена рельєфами та різьбою по каменю, які були обов’язковим атрибутом оздоблення як інтер’єрів, так і екстер’єрів будівель. Продовжувалися також традиції художніх ремесел попередньої доби. Зокрема, дуже високого рівня розвитку досягла ювелірна справа. Розвиток музичного мистецтва також був генетично пов’язаний із київською добою.