Тема 1. Економічна теорія як наука.

Зародження економічних знань. Основні етапи і напрями розвитку економічної теорії. Сучасні економічні теорії. Суспільне виробництво – основа життя і розвитку людини. Процес праці та його прості елементи. Продуктивні сили суспільства та виробничі відносини.
Економічні категорії та економічні закони. Класифікація економічних законів. Предмет економічної теорії. Методи дослідження економічних процесів і явищ.
Функції економічної теорії. Економічна теорія і економічна політика

1. Зародження й основні етапи розвитку економічної теорії як науки

Потреби людини дуже різноманітні. Основним джерелом задоволення їх є виробництво, економічна діяльність людей, оскільки саме вони створюють для цього необхідні умови.

Поняття економіка (від гр. оікопотіа, буквально - мистецтво ведення домашнього господарства) нині застосовують у чотирьох значеннях:

1) народне господарства певної країни, групи країн або всього світу;

2) сфера господарської діяльності людини, у якій створюються, розподіляються і споживаються життєві блага;

3) економічна наука, що вивчає різноманітні економічні явища і процеси, які відбуваються в суспільстві;

4) сукупність економічних відносин між людьми у сфері виробництва, розподілу, обміну і споживання продукції, що утворюють певну економічну систему.

Економіка як складна різноманітно структуро ва на система є об'єктом вивчення спеціальної науки-економічної науки.

Економічна наука - це сфера розумової діяльності людини, функцією якої є пізнання та систематизація об'єктивних знань про закони і принципи розвитку реальної економічної дійсності.

Перші спроби вивчення окремих сторін економічних процесів відомі ще з праць стародавніх грецьких і римських мислителів (Ксенофонта, Арістотеля, Платона, Катона, Варрона, Сенеки, Ко-лумелли), а також мислителів Стародавнього Єгипту, Китаю та Індії. Вони досліджували проблеми ведення домашнього господарства, землеробства, торгівлі, багатства, податків, грошей тощо.

Економічна наука як система знань про сутність економічних процесів і явищ почала складатися лише в XVI-XVII ст., коли ринкове господарство почало набувати загального характеру.

Меркантилізм. Прибічники цієї школи основним джерелом багатства вважали сферу обігу, торгівлю, а багатство ототожнювали з накопиченням металевих грошей (золотих і срібних). Погляди представників цієї школи відображали інтереси торгової буржуазії в період первісного нагромадження капіталу та розвитку зовнішньої торгівлі. Представники: А. Монкретьєн, Т. Манн, Д. Юм.

Фізіократи. На відміну від меркантилістів, фізіократи вперше перенесли дослідження зі сфери обігу безпосередньо в сферу виробництва. Але джерелом багатства вважали тільки працю в сільськогосподарському виробництві. Вважали, що промисловість, транспорт і торгівля - безплідні сфери, а праця людей у цих сферах лише покриває витрати на їхнє існування і не прибуткова для суспільства. Представники: Ф. Кене, А. Тюрго, В. Мірабо, Д. Норе.

Класична політична економія. Виникла з розвитком капіталізму, її засновники У. Петті, А. Сміт, Д. Рікардо зосереджують увагу на аналізі економічних явищ і закономірностей розвитку всіх сфер суспільного виробництва, прагнуть розкрити економічну природу багатства, капіталу, доходів, кредиту, обігу, механізму конкуренції. Саме вони започатковують трудову теорію вартості, а ринок розглядали як саморегулюючу систему.

Марксизм, або політична економія праці. Засновники цього напряму К. Маркс і Ф. Енгельс досліджують систему законів капіталістичного суспільства з позицій робітничого класу. Продовжуючи дослідження трудової теорії вартості, зробили аналіз розвитку форм вартості, запропонували свої концепції додаткової вартості, грошей, продуктивності праці, відтворення, економічних криз, земельної ренти. Однак деякі положення марксизму: про заперечення приватної власності і ринку, посилення експлуатації і зростання зубожіння трудящих, про єдиний фактор формування вартості, переваги суспільної власності, неминучість краху капіталізму не мали належної наукової обґрунтованості й не знайшли практичного підтвердження. Тому нині вони переглядаються і піддаються справедливій науковій критиці.

Маржиналізм (від англ. marginal - граничний) - теорія, яка пояснює економічні процеси і явища, на основі універсальної концепції використання граничних, крайніх (" max" чи " min") величин, які характеризують не внутрішню сутність самих явищ, а їхню зміну у зв'язку зі зміною інших явищ. Дослідження маржиналістів ґрунтуються на таких категоріях, як " гранична корисність", " гранична продуктивність", " граничні витрати" і т. ін. Маржиналізм використовує кількісний аналіз, економіко-математичні методи і моделі, в основі яких лежать суб'єктивно-психологічні оцінки економічних процесів і явищ індивідом. Представники маржиналізму - К. Менгер, Ф. Візер, У. Джевонс, Л. Вальрас.

У сучасній західній економічній науці існують різні напрями, течії, школи, типологія яких відрізняється як за методами аналізу, так і за розумінням предмета й мети дослідження. Концептуально відрізняються і підходи до вирішення економічних проблем. Однак цей поділ значною мірою умовний, тому всю сукупність сучасних течій і шкіл можна згрупувати у такі чотири основні напрями: неокласицизм, кейнсіанство, інституціоналізм, неокласичний синтез.

Неокласицизм. Досліджує та розвиває ідеї класичної політекономії з урахуванням сучасних умов. Заперечує необхідність втручання держави в економіку, розглядає ринок як саморегульовану економічну систему, здатну самостійно встановити необхідну рівновагу між сукупним попитом і сукупною пропози-

цією. Засновники теорії-А. Маршалл і А. Пігу. Послідовники - Л. Мізес, Ф. Хайєк, М. Фрідмен, А. Лаффер, Дж. Плдер, Ф. Кей-ган та ін.

Неокласичний напрям охоплює багато різних концепцій і шкіл: монетаризм, теорію економіки пропозиції, теорію раціональних очікувань та ін. Особливою популярністю користується концепція монетаризму, визнаним теоретиком якої є американський економіст Мілтон Фрідмен. Прихильники монетаризму: Ф. Найт, Дж. Стиглер, Ф. Кейган, А. Голдмен.

Монетаризм - теорія, яка пропонує відмову від активного втручання держави в економіку і приписує грошовій масі, що перебуває в обігу, роль визначального фактора у формуванні економічної рівноваги, розвитку виробництва і зміні обсягів валового національного продукту (ВНП). За правилом монетаризму приріст грошової маси (монетарної бази) має бути скоординований з темпами зростання ВНП, динамікою цін і швидкістю обертання грошей.

Кейнсіанство - одна з провідних сучасних теорій, на противагу неокласикам, обґрунтовує об'єктивну необхідність активного втручання держави в регулювання ринкової економіки шляхом стимулювання сукупного попиту й інвестицій через проведення певної кредитно-бюджетної політики. Засновником теорії є видатний англійський економіст Дж.М. Кейнс. Кейнсіанство виникло в 30-х роках XX ст. як відповідь на потреби подолання Великої депресії (1929-1933 рр.), яка поставила економічну систему капіталізму на межу повної катастрофи. Ідеї Дж.М. Кейнса, викладені в його головній праці " Загальна теорія зайнятості, процента і грошей" (1936), широко застосовувалися провідними країнами світу в практиці регулювання ринкової економіки, що дало їм змогу відносно швидко подолати кризові явища, досягти стабільних темпів економічного зростання і динамічної рівноваги.

Прихильники і послідовники Кейнса (Дж. Робінсон, П. Сраф-фа, А. Хансен, Н. Калдор, Р. Лукас та ін.) виступають за активну участь держави у структурній перебудові економіки, визнають за необхідне запровадження антикризового та антициклічного регулювання, перерозподілу доходів, збільшення соціальних виплат.

Інституціоналізмі або інституціонально-соціологічний напряму представниками якого є Т. Веблен, Дж. Коммонс, У. Мітчелл, Дж. Гелбрейт, Я. Тінберген, Г. Мюрдаль та ін., розглядають економіку як систему, в якій відносини між господарюючими суб'єктами складаються під впливом як економічних, так і правових, політичних, соціологічних і соціально-психологічних факторів. Об'єктами вивчення для них є " інститути*', під якими вони розуміють державу, корпорації, профспілки, а також правові, морально-етичні норми, звичаї, менталітет, інстинкти людей і т. ін*

Неокласичний синтез - узагальнююча концепція, представники якої (Д. Хікс, Дж. Б'юкенен, П. Самуельсон, Л. Клейн та ін.) обґрунтовують принцип поєднання ринкового і державного регулювання економічних процесів, наголошують на необхідності руху до змішаної економіки. Дотримуються принципу раціонального синтезу неокласичного і кейнсіанського напрямів економічної теорії.

2. Суспільне виробництво як матеріальна основа життя людини

Поняття " економіка " вживається в двох значеннях: як сфера господарського життя і як наука, що вивчає цю сферу.

Економічна наука - це сфера розумової діяльності людини, функцією якої є пізнання та систематизація об'єктивних знань про закони і принципи розвитку реальної економічної дійсності.

Економіка як сфера господарського життя полягає у виробництві благ та послуг, що розподіляються, обмінюються і спрямовуються на задоволення людських і виробничих потреб. Без виробництва зазначені потреби не можуть бути реалізовані.

Виробництво завжди, незалежно від суспільно-економічної формації, характеризується наявністю взаємодії суб'єкта і об'єкта. Суб'єктом виробництва виступають люди, а об'єктом - природа. У процесі цієї взаємодії людина видозмінює речовини природи і пристосовує її для задоволення своїх потреб. Така взаємодія означає процес праці, який включає три складові: а) працю людини; б) предмети праці; в) засоби праці.

Праця - свідома, доцільна діяльність людини з приводу використання своїх розумових і фізичних сил у процесі виробництва благ. Це найважливіший елемент процесу виробництва, без якого предмети праці і засоби праці є мертвими речами.

Предмети праці - усе те, на що спрямована праця людини. Вони бувають двох видів:

- предмети, які дані самою природою;

- і, що підлягають попередньому обробленню. Такі предмети праці називаються сировиною.

Засоби праці - це речі або комплекс речей, за допомогою яких люди впливають на предмети праці, перетворюють їх і пристосовують для своїх потреб. До них належать, наприклад, інструменти, машини і обладнання, виробничі будівлі, транспортні засоби тощо. Загальним засобом праці є земля. Залежно від функцій, які виконуються в процесі праці, та чи інша річ може бути і предметом, і засобом праці. Так, функціонуючий токарний верстат належить до засобів праці, а той, що перебуває в ремонті, - до предметів праці.

Предмети праці і засоби праці в сукупності становлять засоби виробництва. Проте виробництво - це не просто сума складових елементів, це складна система взаємодії суб'єкта і об'єкта через технологію та організацію виробництва.

Технологія виробництва - це спосіб дії праці і знарядь праці на предмети праці.

Організація виробництва - певним чином упорядкована взаємодія узгоджених усіх складових виробництва. Завершенням процесу виробництва є виготовлення певного продукту.

За формою продукту (результатами виробництва) виробництво поділяють на матеріальне і нематеріальне.

Матеріальне виробництво - сукупність галузей економіки, в яких виробляють матеріально-речові продукти та надають матеріальні послуги.

Нематеріальне виробництво - сукупність галузей економіки, в яких виробляють інтелектуальні і духовні продукти та нематеріальні послуги.

Матеріальне виробництво є головною сферою людської діяльності. Воно є основою усього життя людського суспільства. Отже, основними ознаками виробництва є:

- виробництво завжди виступає як суспільне виробництво;

- у процесі виробництва між людьми виникають виробничі відносини, соціально-економічний зміст яких визначається формою власності;

- суспільне виробництво має безперервний характер, тобто воно постійно повторюється, відновлюється, удосконалюється;

- виробництво є важливою складовою частиною тієї чи іншої економічної системи.

Результатом виробництва, тобто взаємодії людини і природи, з одного боку, та економічних відносин між людьми, з другого - є продукт, відповідне благо, або послуга.

За своєю формою та економічним призначенням блага та послуги, створені в суспільному виробництві, використовуються як предмети споживання та засоби виробництва. Перші надаються для задоволення життєвих потреб населення та інших видів невиробничого призначення, а другі використовуються для продовження процесу виробництва і є предметами й засобами праці.

3. Процес праці та його прості елементи.

Людина взаємодіє з природою передусім у процесі праці. Тому необхідно з'ясувати сутність праці та її складових елементів.
Діючи на природу, людина видозмінює речовину природи і пристосовує її для задоволення своїх потреб. Ця взаємодія людини з природою означає процес праці, який містить три основних чинника: 1) праця людини; 2) предмети праці; 3) засоби праці.
Праця — свідома, доцільна діяльність людей, в процесі якої вони видозмінюють природу, опосередковують, регулюють і контролюють обмін речовин між людиною і природою, змінюючи водночас власну сутність.

При цьому людина досягає своєї свідомої мети, яка визначає спосіб і характер її дій, підпорядковуючи цій меті свою волю. Цим праця людини відрізняється від інстинктивних дій тварин. Предмети праці — речовини природи, на які людина діє у процесі праці, піддаючи їх обробці. Предмети праці поділяються на: 1) дані самою природою (риба, яку ловлять; дерево, яке рубають); 2) ті, що підлягають попередній обробці (видобута руда на металургійному заводі), такий предмет праці називають сирим матеріалом, сировиною.

Засоби праці — річ або сукупність речей, якими людина діє на предмети праці.

4. Продуктивні сили суспільства та виробничі відносини.

Для здійснення господарської діяльності використовуються всі необхідні елементи виробництва, які прийнято називати факторами виробництва. Суспільне виробництво завжди передбачає функціонування двох факторів:

1) особистого;

2) матеріально-речового.

Особистий фактор - люди, трудові колективи, які зайняті корисною працею, результатом якої є продукт або послуга.

Матеріально-речовий фактор - засоби виробництва.

Головним визначальним фактором виробництва є людина як носій робочої сили.

Робоча сила - сукупність розумових і фізичних здібностей, знань, навичок, таланту людини до праці, які вона використовує у процесі виробництва благ.

Пріоритет у функціональній взаємодії факторів виробництва, належить особистому фактору - людині з таких обставин:

- людина - суб'єкт економічних відносин;

- людина - носій робочої сили, системи інтересів і кінцевої мети виробництва;

- людина приводить у дію об'єктивні елементи, оживляє ресурси;

- людина створює знаряддя праці, виробляє матеріальні блага, використовуючи живу й уречевлену працю;

- вона організовує виробництво, поєднує в єдине ціле всі фактори і виробничі ресурси;

- людина пізнає закони природи і суспільства;

- розробляє нові технології, визначає розвиток науки і техніки, вдосконалює і підвищує ефективність виробництва;

- за допомогою праці людина змінює і власну природу, вона розвивається, накопичує знання, досвід (поза працею не може бути повноцінної людини як соціальної істоти). Особисті і матеріально-речові фактори виробництва - це продуктивні сили суспільства.

Розвиток продуктивних сил відображає, якою мірою суспільство оволоділо природою і збільшило своє багатство, на якому щаблі суспільного прогресу воно перебуває. Для визначення рівня розвитку продуктивних сил використовують кількісні (масштаби виробництва, обсяги засобів виробництва, кількісний склад робочої сили) та якісні параметри (прогресивність техніки та технології, якість створюваних благ, кваліфікація праці, продуктивність праці).

Продуктивні сили за їхнім складом поділяють на первинні і вторинні.

Первинні продуктивні сили - засоби виробництва і люди з їхнім навичками і досвідом. Склад первинних продуктивних сил визначається змістом процесу праці.

Вторинні продуктивні сили набувають розвитку на основі первинних і характеризуються формами організації процесу виробництва, розвитком його усуспільнення, залученням у виробництво науки, освіти, культури тощо.

Сучасні продуктивні сили є складною системою, яка охоплює матеріальні і духовні, об'єктивні і суб'єктивні, суспільні і природні елементи.

Не випадково у другій половині XX ст. ряд західних економістів ввели в науковий обіг не два фактори виробництва, а три: працю, землю і капітал. На початку XX ст. засновник неокласичної економічної теорії А. Маршалл поряд з трьома названими факторами визначив четвертий - підприємницькі здібності. Однак і ця чотири факторна теорія не є завершеною. На кожному етапі науково-технічного прогресу з'являються нові технології, нові складові процеси виробництва, які перетворюються на самостійні фактори (інформація, екологія).

Раніше ми розглядали виробництво як взаємодію людини з природою, проте воно також обов'язково передбачає взаємовідносини між людьми з приводу виробництва. Система відносин між людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання економічних благ називається виробничими або економічними відносинами.

Система економічних відносин складна і багатоманітна, проте в ній можна виокремити два головні типи відносин:

а) організаційно-економічні відносини;

б) соціально-економічні відносини.

Організаційно-економічні відносини є відносинами, які виникають у процесі організації виробництва. Вони зумовлені суспільним поділом праці, рівнем розвитку продуктивних сил, технологією виробництва.

Організаційно-економічні відносини - це форми розвитку продуктивних сил, що виявляються в таких конкретних організаційних формах виробництва, як спеціалізація, кооперування, комбінування рівня кооперації останнього та ін.

Соціально-економічні відносини є тією складовою виробничих відносин, яка виражає зумовлені певним типом, видом та формою власності. Це відносини з приводу привласнення людьми засобів і результатів виробництва.

Економічні відносини є базисом суспільства, на якому ґрунтуються надбудовні відносини: соціальні, правові, політичні, національні, культурні, моральні, психологічні тощо.

Розвиток економічних відносин визначає еволюцію надбудовних відносин або окремих їх елементів, які, в свою чергу, впливають на економічні відносини.

Єдність та взаємозв'язок продуктивних сил і виробничих відносин утворює спосіб виробництва.

У його межах розрізняють технологічний спосіб виробництва і суспільний спосіб виробництва. Технологічний спосіб виробництва характеризується техніко-технологічним аспектом виробництва благ, а суспільний спосіб виробництва - виробничими відносинами.

Проте оскільки техніко-технологічний спосіб виробництва постійно змінюється під впливом розвитку продуктивних сил, то змінюються і виробничі відносини. Тому останні є суттєво різними на різних етапах розвитку суспільства.

Виходячи з цього, економічна теорія вирізняє такі способи виробництва:

- первіснообщинний;

- рабовласницький;

- феодальний;

- капіталістичний;

- комуністичний.

Економічні категорії та економічні закони. Класифікація економічних законів.

Економічні категорії - абстрактні, логічні, теоретичні поняття, які в узагальненому вигляді виражають родові ознаки певних економічних явищ і процесів. Наприклад: товар, власність, капітал, прибуток, ринок, попит, заробітна плата, робоча сила та ін.

Економічні закони відображають найсуттєвіші, стійкі, такі, що постійно повторюються, причинно-наслідкові взаємозв'язки і взаємозалежності економічних процесів і явищ. Закони виражають сутність економічних відносин.

Економічні принципи - теоретичні узагальнення, що містять допущення, усереднення, які відображають певні тенденції розвитку економічної системи.

Принципи пов'язані з економічними законами, але на відміну від них обєктивно у природі не існують. Вони спеціально створюються у процесі систематизації економічних знань і виступають у вигляді певних постулатів, які можна розглядати як форму реалізації, використання економічних законів. Принципи мають менш стійкий і менш обов'язковий характер, ніж закони.

Економічні закони у своїй сукупності створюють систему економічних законів, яка включає всезагальні, загальні і специфічні закони. Всезагальні закони вважають законами соціально-економічного прогресу, оскільки вони виражають фундаментальні основи та послідовність розвитку людського суспільства на всіх етапах.

Специфічні економічні закони, з одного боку, розкривають сутність соціально-економічних відносин у певній економічній системі в процесі її розвитку, з другого, - окремі її сфери.

Економічні закони мають як спільні, так і відмінні риси порівняно із законами природи.

Форми пізнавання та використання економічних законів. Існують дві основні форми пізнання та використання економічних законів: емпірична, коли люди, не знаючи сутності економічних законів, використовують їх несвідомо, інтуїтивно у своїй практичній діяльності, та наукова, коли люди, пізнавши і розкривши сутність економічних законів, використовують їх свідомо, а отже, більш ефективно у своїй економічній діяльності.

5. Функції економічної теорії

У процесі становлення і розвитку економічної теорії як науки були сформовані і її основні функції: пізнавальна, методологічна, практична, прогностична, виховна.

Пізнавальна (евристична) функція. Реалізується через дослідження сутності економічних процесів і явищ. Розкриваючи і формулюючи економічні категорії і закони, економічна теорія тим самим збагачує знання людей, примножує інтелектуальний потенціал суспільства, розширює науковий світогляд людей, сприяє науковому передбаченню економічного розвитку суспільства.

Методологічна функція полягає в тому, що економічна теорія виступає теоретико-методологічною базою для цілої системи економічних наук, оскільки розкриває основоположні базові поняття, економічні закони, категорії, принципи господарювання, які реалізуються в усіх галузях і сферах людської діяльності.

Практична функція економічної теорії зводиться до наукового обґрунтування економічної політики держави, розробки рекомендацій щодо застосування принципів і методів раціонального господарювання.

Економічна політика - це цілісна система заходів держави, спрямованих на розвиток національної економіки в інтересах усіх соціальних груп суспільства. Вона має визначати оптимальні варіанти вирішення економічних проблем.

Між економічною теорією і практикою існує тісний-взаємозв'язок. Будь-яка теорія без зворотного зв'язку з практикою втрачає цінність і сенс. Практика формує замовлення на теоретичні дослідження, дає матеріал для наукового аналізу та виносить остаточну оцінку життєвості будь-якої теорії. Практика - критерій істинності економічних знань. Вона веде до знання, знання - до передбачення, передбачення - до раціональних дій, дія - до вдосконалення практики. Такий цикл зв'язків постійно повторюється, щоразу піднімаючись на вищий рівень.

Прогностична функція економічної теорії виявляється у розробці наукових основ передбачення перспектив соціально-економічного розвитку країни в майбутньому. По суті, вона зводиться до розробки прогнозів довгострокових програм розвитку суспільного виробництва з урахуванням майбутніх ресурсів, витрат і можливих кінцевих результатів.

Виховна функція - полягає у формуванні в громадян економічної культури, логіки сучасного ринкового економічного мислення, аналітичних здібностей, які забезпечують цілісне уявлення про функціонування економіки на національному і загальносвітовому рівнях і дають їм можливість виробити грамотну господарську поведінку в умовах ринкової системи. Вона виховує у них усвідомлення того, що досягти професійних успіхів і вищого життєвого рівня можна лише оволодівши глибокими знаннями, в результаті наполегливої праці, прояву підприємливості та ініціативи, прийняття та обґрунтування рішень і здатності брати на себе відповідальність за свої господарські дії в умовах конкуренції.

Однак потрібно знати, що готових, раз і назавжди придатних рецептів економічної поведінки теоретична економіка не дає. З цього приводу Дж.М. Кейнс підкреслював, що економічна теорія " не є набором уже готових рекомендацій для застосування безпосередньо у господарській практиці, вона є швидше методом, інтелектуальним інструментом, технікою мислення, допомагаючи тому, хто нею володіє, приходити до правильних висновків".

Економічне мислення - це сукупність поглядів, уявлень та суджень людини про реальну економічну дійсність, які визначають Ті господарську поведінку.

Є два види економічного мислення: буденне і наукове.

Буденне мислення - поверхове, однобічне і безсистемне сприйняття людиною реальних економічних процесів, на підставі чого вона робить суб'єктивні, часом помилкові, висновки і судження щодо економічних проблем.

Наукове мислення - всебічне і глибоке пізнання людиною економічної дійсності на основі використання наукових методів дослідження, що дозволяє розкрити сутність економічних процесів, об'єктивно оцінити їхню суспільну значущість і прогнозувати тенденції розвитку в майбутньому.

Отже, за сучасних умов, коли наша країна здійснює перехід до якісно нового стану економіки, функціональна роль економічної теорії істотно підвищується. Щоб змінити умови нашого життя, зробити його кращим, необхідно мати глибокі економічні знання для розпізнавання природи економічних взаємозвязків та взаємозалежностей, оволодіння механізмами використання економічних законів у господарській діяльності.

Предмет і метод економічної теорії

Об'єктом дослідження економічної теорії, а разом з тим і інших економічних дисциплін (історичних, міжгалузевих і спеціальних) є економіка - складна різноманітна структурована систем. Однак, якщо об'єкт вивчення для економічних наук є загальним, то предмет вивчення у них різний.

Предметом вивчення економічної теорії є економічні відносини між людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання благ, притаманні їм економічні закони і закономірності, що зумовлюють соціальне становище людини в суспільстві. Логіка визначення предмета даної науки є така: для того щоб жити, люди повинні мати життєві блага і послуги. Останні виробляються людьми не поодинці, а спільно. Отже, виробництво має колективний, суспільний характер. Тому в процесі праці, або дії людей на предмети і сили природи, вони вступають між собою у певні зв'язки і відносини з приводу кооперації, спеціалізації і диверсифікації виробництва. Люди не тільки виробляють продукти праці, а й обмінюють, розподіляють і споживають їх. Усі ці відносини між людьми в економічній теорії називають виробничими відносинами. З'ясовуючи їхню структуру і внутрішній зміст, економічна теорія розкриває:

- кому належать засоби виробництва;

- на кого працює людина: на себе чи на власника;

- як відбувається розподіл, обмін і споживання благ, хто і як присвоює вироблений продукт.

Найважливіша особливість виробничих відносин полягає в тому, що вони:

- є матеріальними і об'єктивними;

- є первинними, вихідними стосовно інших суспільних відносин;

- утворюють суспільну сферу продуктивних сил, процесу виробництва, визначають його соціальний характер.

З'ясовуючи свій предмет, економічна теорія передбачає певні методи дослідження, тобто певні теоретичні підходи, способи, засоби, прийоми і операції, за допомогою яких пізнають виробничі відносини та економічні закони. Серед основних методів економічної теорії виокремлюються:

- діалектико-матеріалістичний метод;

- системний метод;

- метод сходження від абстрактного до конкретного;

- метод єдності історичного і логічного;

- метод наукової абстракції;

- синергетичний метод.