Тема 7. Ринок і механізм його функціонування

Поняття ринку. Об’єктивні основи виникнення ринку і його характерні риси. Структура ринку. Механізм функціонування ринку: попит і пропозиція, ринкова ціна, конкуренція та її види. Взаємозв’язок попиту, пропозиції та ціни. Функції ринку. Теорії та моделі ринкової економіки. Суть соціально-орієнтованої ринкової економіки, її основні компоненти та принципи функціонування. Необхідність та особливості переходу економіки України до соціально-орієнтованої економіки. Шляхи формування ринкової економіки.

В умовах ринкової економіки попит є найважливішою категорією, адже саме він визначає ринкову ціну на різні товари і послуги, розподіляє економічні ресурси і готову продукцію.

Попит - це форма прояву потреб покупців у певних товарах і послугах, забезпечена відповідними грошовими засобами. Інакше кажучи, це платоспроможна потреба, тобто сума грошей, яку покупці можуть і згодні заплатити за необхідні їм товари та послуги. Попит залежить від грошових доходів покупців, потреби у певних товарах чи послугах та їх ціни. Обсяг попиту визначається кількістю товарів (послуг), яку суб'єкт попиту (покупець) має намір купити за певними цінами, що склалися на ринку. Об'єктами попиту можуть бути будь-які об'єкти ринкових відносин, що мають вартісну оцінку і певну користь для споживачів (покупців).

Основним чинником ринкового попиту є ціна товару чи послуги. Чим вища ціна, тим меншу кількість товару споживачі хочуть купити. І навпаки, чим нижча ціна, тим більшу кількість товару вони можуть придбати. Цю залежність виражає відповідний економічний закон - закон попиту. Суть цього закону полягає в тому, що між ринковою ціною і величиною попиту існує зворотний зв'язок: чим вища ціна товару, тим менша величина попиту, і навпаки, чим нижча ціна, тим більша величина попиту. Тобто закон попиту відображає причинно-наслідковий зв'язок між зміною ринкової ціни і зміною величини попиту за незмінності всіх інших чинників: підвищення ціни товару призводить до зменшення обсягу попиту, і навпаки - зниження ціни призводить до його зростання.

Залежність між ринковою ціною товару та величиною попиту можна зобразити графічно кривою АД, яку в економічній теорії називають кривою попиту. Якщо на горизонтальній осі позначити кількість товару Q, на яку є попит на ринку, а на вертикальній осі - рух ціни Р, то одержимо такий результат (рис. 1): крива попиту АД відображає економічний інтерес споживачів (покупців). Якщо ринкова ціна товару знаходиться на рівні РЗ, то кількість споживачів, готових купувати, відповідає позиції Q1. Тобто, у разі високої ринкової ціни товарів продається не дуже багато. Якщо ціна знижується до Р2, то товар стає доступнішим, кількість проданого товару збільшується до рівня Q2, якщо ціна нижча - Р1, величина попиту зростає до значення Q3.

Взаємозв'язок між попитом і чинниками, що його визначають, виражений в загальній функції попиту. Вона може бути представлена таким виразом:

де Qt - обсяг попиту на товар х за одиницю часу;

Рх - ціна товару х;

Ру... Pz - ціна товарів-замінників та взаємодоповнюючих товарів;

I- грошовий дохід покупця (споживача);

W- рівень добробуту;

Тх- потреба покупця в товарі;

F-думки споживача щодо перспектив покращення його добробуту;

S - серйозність потреби, задоволена цим товаром;

q - кількість покупців (споживачів) на ринку.

При зміні хоча б одного з перелічених чинників зміниться і обсяг попиту на певний товар. Проте, припустимо, що в якийсь проміжок часу всі чинники, крім першого, в цьому виразі незмінні і постійні, тоді обсяг попиту реально буде залежати від зміни цін.

Звернімо увагу на те, що закон попиту відображає й інший важливий процес ринку - поступове зниження попиту на певний товар. Зменшення кількості продажів певного товару відбудеться не тільки внаслідок зростання ринкової ціни, але і внаслідок насичення споживчого попиту. Зниження попиту відбувається тому, що кожне наступне придбання однорідного товару приносить споживачу порівняно меншу користь (задоволення). Тобто, кожне додаткове придбання однорідного товару зумовлює зниження його граничної корисності. У цьому разі закон попиту сполучений з дією закону спадної граничної корисності економічних благ.

Пропозиція - це загальна кількість товарів і послуг, які представлені на ринку за певною ціною.

Тобто, це обсяг товарів (послуг), який продавці хочуть і можуть продати за існуючою ринковою ціною. Пропозиція, як і попит, залежить від ринкової ціни. Вона змінюється прямо-пропорційно до ціни: чим нижча ринкова ціна певного товару, тим менша кількість його пропонується, і навпаки. Таку залежність називають законом пропозиції. Отже, за незмінності всіх інших чинників, підвищення рівня ринкових цін дає можливість збільшити обсяг пропозиції певного товару чи послуги. Цю залежність демонструє крива пропозиції ВС (рис. 3).

Головним чинником, що впливає на пропозицію, є витрати на виробництво продукції. Товаровиробники хочуть відшкодувати свої витрати і одержати оптимальний прибуток. Тому ринкова ціна не може бути нижчою, ніж ціна пропозиції товару. Чим нижча ціна пропозиції, тим менша кількість товару надійде на ринок для продажу. Це зумовлено тим, що у багатьох виробників витрати будуть більшими, ніж ринкова ціна товару, що робить неможливим його виробництво

Товаровиробники мають вжити конкретних заходів щодо зміни асортименту певного виду товару або щодо зниження витрат виробництва. Закон пропозиції, по суті, змушує виробників привести пропозицію (обсяг товарів, що пропонуються для продажу) у відповідність з реально існуючим попитом або знизити витрати виробництва, узгодити їх з новою ринковою ціною.

Крива пропозиції ВС на графіку (рис. 3) ілюструє дію закону пропозиції: якщо ціна відповідає значенню то обсяг пропозиції певного товару визначатиметься точкою Чим вища ціна товару, тим більший обсяг пропозиції: ціні відповідає значення , ціні - значення кривої пропозиції ВС.

Отже, крива пропозиції відображає залежність між двома змінними - ринковою ціною товару і його кількістю або обсягом для продажу на ринку. Рухаючись по кривій пропозиції вгору (рис. 9.3) від точки В до точки Су ми відзначаємо зростання обсягу товарів, представлених до продажу під впливом цін, що зростають, на них, і рух вниз по кривій пропозиції від точки С до точки В означає зниження товарного обсягу на ринку під впливом цін, що знижуються на ці товари. Отже, у причинно-наслідковому зв'язку закону пропозиції на відміну від закону попиту існує прямий зв'язок.

У кожній конкретній ситуації, як правило, зниження рівня цін означає, що обсяг продукції виробляється за тих самих витрат виробництва, але цей самий обсяг товарів через зниження цін реалізовано дешевше. Різниця між грошовою сумою продажу та витратами виробництва зменшиться. Це означає, що підприємство одержало меншу масу прибутку. Тому воно має вжити заходів щодо зміни асортименту продукції або щодо зменшення витрат виробництва. Отже, механізм дії закону пропозиції вимагає привести пропозицію у відповідність з ринковим попитом, що існує, або знизити витрати виробництва на одиницю продукту, узгодити їх з новою ціною.

Обсяг ринкової пропозиції, як і попиту, може змінюватися під впливом не тільки ринкової ціни, а й нецінових чинників. Головними серед них є такі: рівень технологій, застосованих при виробництві однойменних товарів, ціни на виробничі ресурси, кількість виробників (продавців) на ринку, очікувана зміна ринкових цін у майбутньому.

Функції ринку

Сутність ринку більш повно проявляється у функціях, які він виконує у розвинутих економічних системах. Основними з них є такі: регулювальна, інформаційна, ціноутворіовальна, стимулювальна, розподільча, оздоровча, контролювальна та інтегрувальна.

Регулювальна функція ринку забезпечує саморегулювання товарного виробництва. Ринок чутливо і оперативно реагує на зміни, що відбуваються в національній економіці. Підприємці орієнтуються на ринкові ціни і намагаються одержати прибуток, вкладаючи свій капітал у випуск тих товарів та послуг, на які є попит. Якщо попит на якийсь товар збільшується, то відповідно споживачі будуть більше його купувати. Якщо ж товару на ринку буде більше, ніж потрібно споживачам, то продавці змушені знижувати на нього ціну. В такому разі споживачі куплять більше товару за нижчими цінами, а товаровиробники зменшать обсяги його виробництва. Отже, буде приведено в рівновагу співвідношення між попитом та пропозицією і встановиться ринкова ціна (ціна рівноваги).

Інформаційна функція ринку полягає в тому, що через коливання цін на різноманітні товари і послуги ринок дає усім суб'єктам господарювання об'єктивну інформацію, важливі відомості про реальні витрати виробництва, суспільно необхідну кількість, асортимент і якість тих товарів та послуг, що постачаються на ринок. Тобто, у ринковій економіці ціни є головним засобом передачі інформації.

Ціноутворювальна функція ринку виявляється при встановленні цін на товари та послуги. За допомогою цін виражаються різні економічні показники підприємницької діяльності. Ціна має забезпечувати відшкодування витрат на виробництво товарів і послуг, оптимальну прибутковість господарської діяльності, її ефективність.

Стимулювальна функція ринку полягає в тому, що за допомогою цін він стимулює виробництво саме тих товарів і послуг, які необхідні споживачам. Якщо ціна товару знижується, то виробники змушені скорочувати виробництво і шукати шляхи зниження індивідуальних витрат на виробництво певного товару. А якщо ціна підвищується, то споживачі змушені шукати додаткові доходи, внаслідок чого зростає їхня трудова активність. Ринок стимулює тих товаровиробників, хто раціонально використовує свої виробничі можливості для одержання найкращого кінцевого результату, ' впроваджує інновації, передову техніку, технологію та організацію виробництва, які ведуть до зниження індивідуальних витрат виробництва нижче від суспільно необхідних, підвищення конкурентоспроможності.

Розподільча функція ринку полягає в тому, що доходи, які отримують суб'єкти господарювання, — це в основному виплати за чинники виробництва і залежать від ціни, яка встановлюється на ринку на цей чинник.

Оздоровча (сануюча) функція ринку виявляється тоді, коли ринок за допомогою конкуренції звільняє суспільне виробництво від економічно неефективних і нежиттєздатних суб'єктів господарювання і відкриває широкі можливості перспективним, найефективнішим, найкориснішим для суспільства товаровиробникам.

Контролювальна функція ринку полягає в тому, що за допомогою ринку здійснюється контроль споживачів над виробництвом. Саме на ринку виявляється, наскільки потрібні суспільству вироблені товари та послуги. Акт їх реалізації означає, що вироблені не просто споживні вартості, а товари, які необхідні споживачам, що затрати праці на їх виробництво є суспільно необхідними. Це знижує витратний характер суспільного виробництва.

Інтегрувальна функція ринку виявляється в тому, що ринок забезпечує безпосередність процесу суспільного відтворення, робить національну економічну систему єдиним цілим, розвиває зовнішньоекономічні зв'язки, сприяє інтегрованості національної економіки у світове господарство.

Отже, аналіз функцій ринку дає змогу дійти висновку, що ринок є найбільш ефективним способом організації економічного життя суспільства, функціонування та прискорення розвитку національного господарства.

Тема 8. Ціна та ціноутворення

Суть ціни. Фактори, що впливають на підвищення та зниження цін. Види цін. Виробнича ціна. Трансфертна ціна. Оптова ціна. Роздрібна ціна. Ціни вільного ринку. Ціни монопольного ринку. Регульовані ціни. Світові ціни. Тарифи.
Шляхи та проблеми переходу від адміністративного до вільного ціноутворення. Суть та особливості регулювання цін в країнах ринкової економіки. Конкуренція, її суть і функції в ринковій економіці. Види економічної конкуренції: внутрігалузева і міжгалузева, досконала та недосконала (монополістична), функціональна і видова, олігополістична, предметна, цінова та нецінова конкуренція. Монополія та її форми: суть монополії, найпростіші форми монополії; галузева та природна монополії; монополістичні формування у командно-адміністративній економіці: картелі, синдикати, трести та концерни.Антимонопольна політика держави та її суть. Антимонопольне законодавство. Закон України від 18.02.1992 року „Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності”.

У ринковому механізмі особливе значення мають ціна і ціноутворення. Вона є основною формою здійснення товарно-грошових відносин. Ціна в ринковій економіці є найбільш поширеною категорією: її мають всі види продукції, послуг та виробничих ресурсів. За допомогою ціни виражаються різні економічні показники, вимірюються різні економічні величини: обсяги виробництва, обігу і споживання, різноманітні ресурси тощо. Ціна є формою зв'язку між виробником товару і його споживачем. Від рівня ринкової ціни залежить можливість реалізації економічних інтересів як товаровиробника, так і споживача. Тому правильне визначення ціни має надзвичайно важливе значення і для товаровиробників, і для споживачів. Через ринкові ціни доходи перерозподіляються між товаровиробниками (підприємцями) і споживачами (покупцями). Отже, ціна є однією з найважливіших економічних категорій як на рівні суспільства, так і на рівні окремих суб'єктів господарської діяльності та споживачів.

Ринкова ціна має покривати витрати на виробництво товару (послуги) і давати змогу товаровиробнику отримати оптимальний прибуток за докладені зусилля і ризик. Рівень ринкової ціни товару залежить не тільки від витрат виробництва. Ринкова ціна перебуває під впливом різних ціноутворюючих чинників: корисності товару для споживача, продуктивності праці, ефективності виробництва, попиту і пропозиції на ринку як товарів, так і чинників виробництва, конкуренції, стану грошового обігу, платіжного балансу, методів державного регулювання, психологічних і соціальних чинників, економічної і політичної стабільності тощо.

Такий багаточинниковий підхід спрямований на виявлення впливу на рух ціни в сучасній ринковій економіці як умов виробництва (кількості вироблених товарів, їх якості і витрат, так і умов попиту (місткості ринків, наявності конкурентів, взаємозамінюваних товарів тощо).

Чинники, що впливають на рівень та динаміку ринкових цін, можна представити так:

1. Чинники, які сприяють зниженню цін:

– зростання продуктивності праці на основі науково-технічного прогресу;

– зростання виробництва;

– зниження витрат виробництва;

– зниження податків;

– конкуренція;

– розвиток прямих економічних зв'язків.

2. Чинники, які сприяють зростанню цін:

– спад виробництва та монополізм;

– збільшення маси грошей в обіговості;

– зростання податків;

– збільшення заробітної плати;

– зростання прибутковості;

– ажіотажний попит;

– погіршення якості продукції;

– нестабільність економічної, соціальної та політичної ситуації.

Види цін, їх класифікація

У ринковій економіці можуть діяти різні види цін, що обслуговують і регулюють економічні відносини між різними учасниками національного і світового ринків. Поділяють ціни на матеріальні продукти і на послуги.

Залежно від порядку ціноутворення, рівня втручання держави і прав суб'єктів господарювання у встановленні цін виділяють такі їх види: вільні, фіксовані та регульовані ціни.

Вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі види товарів та послуг, за винятком тих, за якими здійснюється державне регулювання цін і тарифів. Вони встановлюються на ринку під дією попиту, пропозиції та конкуренції. Зауважимо, що вільне ціноутворення є необхідним засобом створення стимулів розвитку виробництва відповідно до ринкових потреб, формування незалежних товаровиробників, залучення конкуренції і конкурентних ринків, які становлять основу ринкової економіки.

Державні фіксовані та регульовані ціни встановлюються на базові ресурси, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін (насамперед, енергоресурси, природну сировину, послуги транспорту та зв'язку, важливі для всіх секторів економіки), а також на життєво важливі товари та послуги для населення (споживчі товари, комунальні та транспортні послуги тощо). Державні ціни встановлюються також на товари і послуги підприємств-монополістів, імпортні товари, що придбані за кошти державного бюджету. Вони регулюються державою різними методами, зокрема встановленням верхньої межі (стелі) ціни, визначенням максимального рівня прибутковості виробництва. Тобто, ціни установлюються на рівні, який дає змогу максимізувати вироблену в галузі частку валового національного продукту, шляхом їх (цін) наближення до граничного показника затрат виробництва в розрахунку на одиницю продукції. Отже, регульовані ціни - це ціни, що складаються на ринку в процесі прямого впливу держави. За умови формування вони поділяються на фіксовані та граничні ціни. За допомогою встановлення державних фіксованих цін, граничних рівнів цін, граничних рівнів торговельних надбавок, граничних нормативів прибутковості здійснюється недопущення необґрунтованого зростання цін у національній економіці. Методи державного регулювання цін у кожній країні встановлюються чинним законодавством.

Як вільні, так і регульовані ціни можуть бути оптовими (відпускними), закупівельними і роздрібними.

Види цін розрізняють за характером обігу і стадіями ціноутворення. Це оптові ціни виробника продукції, відпускні оптові ціни, оптові ціни закупівлі та роздрібні ціни. Така диференціація відображає кількісний взаємозв'язок цін, що складається по мірі руху товару від виробника до споживача. Ціна на кожній попередній стадії руху товару є складовим елементом ціни наступної стадії.

Оптова ціна - це ціна, за якою одні виробники реалізують свій продукт (товар) іншим господарським суб'єктам, тобто ціна, за якою товари реалізуються у великій кількості всім категоріям споживачів, окрім населення.

Оптова ціна виробника складається із повної собівартості реалізованої продукції (в т.ч. адміністративні витрати і витрати на збут) і прибутку. За оптовими цінами виробника продукція реалізується іншим підприємствам або торговельно-збутовим організаціям, якщо така продукція не оподатковується податком на додану вартість.

Оптова ціна відпускна складає оптову ціну виробника, акцизний збір (підакцизні товари) і податок на додану вартість. За цією ціною продукція реалізується іншим підприємствам, а також підприємствам, які займаються оптовою торгівлею.

Оптова ціна закупівлі складається з чотирьох економічних елементів: оптової відпускної ціни, витрат посередника, прибутку посередника і податку на додану вартість.

Оптові ціни служать базою для формування роздрібних цін.

Роздрібні ціни - це ціни, за якими товари реалізовуються безпосередньо індивідуальним споживачам (покупцям). Вони містять оптову відпускну ціну виробника і торговельну надбавку (витрати, прибуток і податок на додану вартість торговельної організації).

За способом фіксації ціни виділяють такі види цін: контрактні, трансфертні, біржові, ціни торгів.

Розрізняють ціни і за територіальним критерієм. Це такі види цін: регіональні (поясні), національні, світові. Регіональні ціни — встановлюються на певних територіях країни. Національні ціни - це ціни, за якими здійснюється реалізація продукції на національному ринку. Вони формуються структурою національного виробника, витрат на реалізацію продукції та ін. Особливе місце серед цін посідають світові ціни. їх формування принципово відрізняється від визначення національних цін. Вони поділяються на експортні ціни світових постачальників товарів і послуг та імпортні ціни в країнах їх ввезення. Ціни на імпортовану продукцію встановлюються на базі митної вартості імпортних товарів, валютного курсу, витрат на реалізацію певних товарів усередині країни їх ввезення.

У різних країнах за способом обґрунтування цін розрізняють такі види цін: базисні, фактичні, довідкові, прейскурантні, дискримінаційні, монопольні тощо.

Ціни на послуги називають тарифами, які поділяють на комунальні, побутові, транспортні тощо.

Система роздрібних цін і тарифів визначає купівельну спроможність національної грошової одиниці, а відповідно, реальність грошових доходів населення. Тому політика роздрібних цін на товари споживання та платні послуги має зайняти належне місце в ринковому механізмі, економічній політиці держави.

Отже, кожний вид цін має свою структуру і свої особливості формування. Всі види цін складають єдину систему цін, тісно взаємопов'язаних між собою. Вони обслуговують і регулюють економічні відносини між різними учасниками національного і світового ринків.

Цінова дискримінація, її суть і види

В сучасних економічних теоріях значна увага надається проблемі монопольних цін. На думку авторів сучасних теорій ціноутворення, одержання фірмами-монополістами монопольних надприбутків досягається за більш високого рівня ринкової ціни і за меншого обсягу виробництва і продажу, ніж це могло бути в умовах досконалої (чистої) ринкової конкуренції.

На практиці монополісти з метою збільшення свого прибутку досить широко використовують цінову дискримінацію. Це принцип ціноутворення, коли однорідний товар (послуга) продається різним категоріям споживачів (покупців) за різними ринковими цінами. Розрізняють три види цінової дискримінації.

Цінова дискримінація першого виду, або абсолютна цінова дискримінація, існує тоді, коли кожному покупцеві (споживачеві) встановлюється індивідуальна ціна на рівні його готовності платити за товар (послугу), тобто найвищу із цін, за якою покупець погоджується на купівлю одиниці певного товару. Такий принцип ціноутворення дає можливість фірмі-монополістові отримувати додатковий прибуток.

Цінова дискримінація другого виду полягає у встановленні та застосуванні різного рівня ринкової ціни залежно від обсягів продажу товару. При збільшенні обсягів продажу споживачі погоджуються на купівлю певної одиниці товару за нижчою ціною, наступний (додатковий) обсяг продажу вони згодні придбати додаткову одиницю певного товару ще дешевше. Цей спосіб дискримінації, як і в попередньому випадку, дає змогу збільшити сукупний виторг і прибуток монополіста. Така цінова політика поширена на ринках енергоресурсів.

Цінова дискримінація третього виду запроваджується фірмою-монополістом тоді, коли на ринку можна виділити декілька окремих груп покупців (споживачів) з різною еластичністю попиту. Така цінова дискримінація також дає можливість збільшити прибуток монополіста. Цей спосіб цінової дискримінації поширений насамперед на ринках авіаперевезень, на залізниці.

Конкуренція - це суперництво (змагальність) між різними учасниками ринкової економіки за найбільш вигідні умови виробництва та реалізації товарів і послуг, за привласнення найбільшого прибутку. Вона виступає силою, яка мобілізує особистий економічний інтерес і підприємницький потенціал та спрямована на їх максимальну реалізацію.

У Законі України " Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" зазначається: конкуренція - це " змагальність підприємців, коли їх самостійні дії обмежують можливості кожного з них впливати на загальні умови реалізації товарів на ринку і стимулюють виробництво тих товарів, яких потребує споживач". Боротьба на ринку великої кількості різних товаровиробників і постачальників ресурсів за споживача (покупця) і економічний успіх - об'єктивний економічний закон. Закон конкуренції відображає об 'єктивну взаємозалежність і причинно-наслідковий зв 'язок між різними економічними суб'єктами, можливостями виробництва різноманітних товарів та послуг, які потрібні споживачам (покупцям), і можливостями реалізувати їх з максимальною економічною вигодою для всіх суб 'єктів ринкової економіки. У нерозривній єдності законів конкуренції і вартості виражені суспільно нормальні умови розвитку ринкової економіки і властиві їй суперечності.

Залежно від конкурентних умов, які складаються в тій чи іншій національній економіці, а також у світовому господарстві в різні періоди історичного розвитку, економічна конкуренція виявляється в різних видах та формах. Можна виділити такі головні види конкуренції: товаровиробників (продавців), споживачів (покупців), продавців і покупців, досконалу (чисту) і недосконалу, внутрігалузеву, міжгалузеву, цінову і нецінову тощо.

Усі вказані види економічної конкуренції мають відмінності та деякі однакові риси і загальні тенденції. В умовах конкурентної боротьби перемагає той, хто створює високоякісний товар за найменших індивідуальних витрат виробництва завдяки використанню досягнень науково-технічного прогресу, удосконалення організації та управління виробництвом. Конкуренція спонукає товаровиробників постійно запроваджувати нововведення, метою яких є поліпшення результатів їхньої економічної діяльності. Основна функція конкуренції - завоювати ринок, в економічній боротьбі за споживача (покупця) перемогти своїх конкурентів, забезпечити привласнення найбільшого прибутку.

Конкуренція як один із важливих елементів функціонування ринкового механізму діє через попит, пропозицію та ринкову ціну. Так, якщо ціни на товари та послуги зростають (за інших рівних умов), то попит зменшується, якщо із посиленням конкуренції між товаровиробниками пропозиція товарів і послуг збільшується, то ціни на них можуть знижуватися. Отже, ринкова ціна товарів та послуг формується у результаті конкурентної боротьби між виробниками і споживачами (покупцями). Рівновага ринкових цін встановлюється за оптимального (збалансованого) співвідношення між попитом і пропозицією, тобто коли кількість товарів і послуг, які хочуть купити споживачі (покупці), відповідає кількості товарів і послуг, яку хочуть продати продавці. Економічна конкуренція впливає на попит, пропозицію і ринкову ціну. За допомогою ринкової ціни економічна конкуренція забезпечує збалансоване співвідношення між суспільними потребами і суспільним виробництвом.

Суть економічної конкуренції полягає в наявності на ринку великої і кількості незалежно діючих товаровиробників (продавців) і споживачів (покупців) всіляких товарів, послуг та ресурсів.

Конкуренція Продавців - це постійна економічна боротьба серед товаровиробників (продавців) за найвигідніші умови виробництва, за спооїсивачів (покупців), вигідний продаж товарів, отримання прибутку. Практика показує: якщо ринкова ціна зростає і піднімається вище від точки рівноваги (коли розмір попиту дорівнює розміру пропозиції), то пропозиція товарів перевищує попит, а внаслідок цього посилюється конкуренція серед продавців. У такій конкуренції перемагає той виробник (продавець), у якого нижчі індивідуальні витрати виробництва, хто може продати свої товари дешевше, щоб стимулювати купівельний попит і одержувати при цьому прибуток. Конкуренція між продавцями зумовлює зниження цін.

Конкуренція покупців - це боротьба між покупцями (споживачами) за право придбати якісні товари за меншими цінами. Внаслідок цієї конкуренції розпочинається рух ринкової ціни в напрямку до точки рівноваги. А коли ціна стає нижчою точки рівноваги, попит перевищує пропозицію, і посилюється конкурентна боротьба між покупцями. Тут перемагає той покупець, який вчасно запропонував вищу порівняно з ринковою ціну. Отже, конкуренція між покупцями зумовлює зростання цін.

Конкуренція продавців і покупців - це конкурентна боротьба між продавцями і покупцями, які займають на ринку протилежні позиції щодо рівня цін на товари та послуги. В результаті такої конкуренції на ринку встановлюється загальна ціна на однорідні товари та послуги, які мають однакову якість.

Залежно від існуючих типів ринку розрізняють досконалу (чисту) і недосконалу конкуренцію. Досконала (чиста) конкуренція означає, що на ринку діють багато продавців і покупців якого-небудь подібного товару, існує вільний доступ товаровиробників до будь-якої економічної діяльності. При цьому кожний окремий продавець чи покупець за цих умов не може серйозно впливати на рівень ринкових цін товарів та послуг. Досконала (чиста) ринкова конкуренція забезпечує економічний успіх тим виробникам, які турбуються про те, щоб розширити виробництво, удосконалити його технічну базу, технологію і організацію, підвищити продуктивність праці, поліпшити якість продукції, її асортимент, зменшити витрати виробництва тощо. Така економічна конкуренція може бути внутрігалузевою та міжгалузевою. Внутрігалузева конкуренція - це економічна боротьба між різними товаровиробниками, які діють в одній галузі економіки, виробляють і реалізують однакові товари, що задовольняють одну й ту саму потребу, але мають відмінності у виробничих затратах, якості, ціні, тощо. Це конкуренція за більш вигідні умови виробництва, за розширення ринків збуту своїх товарів, за одержання найбільшого прибутку на вкладений капітал. її результатом є перетворення окремих індивідуальних витрат виробництва, індивідуальних вартостей на єдину ринкову вартість. У процесі внутрігалузевої конкуренції підвищується ефективність всієї галузі, її технічний рівень та конкурентоспроможність, удосконалюється структура виробництва відповідно до нових потреб.

Міжгалузева конкуренція - це конкуренція між товаровиробниками різних галузей економіки за вигідніше вкладання капіталу і привласнення більшого прибутку. Об'єктом такої конкуренції є вища норма прибутку, яка у різних галузях має різну величину. За такої конкуренції капітал намагається перейти з менш прибуткових галузей у більш прибуткові. У результаті переміщення капіталів з одних галузей в інші створюється середня норма прибутку на рівноцінні капітали різних галузей виробництва. Отже, міжгалузева конкуренція - це конкуренція капіталів у боротьбі за більш прибуткове їх застосування.

Досконала (чиста) конкуренція зумовлює концентрацію виробництва і капіталів, створення великих фірм, а це породжує монополію. З виникненням монополій досконала конкуренція перестала бути домінуючою. Вона перетворюється на недосконалу конкуренцію.

Недосконала конкуренція - це конкуренція між великими фірмами і середніми та дрібними фірмами. За такої конкуренції лише декілька великих фірм виробляють основну масу певного товару, мають можливість впливати на встановлення ціни, існують жорсткі бар'єри для проникнення на конкретні ринки нових товаровиробників. Недосконала конкуренція виявляється у формах монополістичної та олігополістичної.

Монополістична конкуренція - це конкурентна боротьба між монополіями - економічними союзами товаровиробників у певній галузі економіки, з метою усунення конкуренції інших, щоб контролювати ринок збуту, й отримання монопольно високого прибутку.

У підручнику американських економістів К. Макконнелла і С. Брю " Економікс: принципи, проблеми і політика" підкреслюється, що монополія - це ситуація, за якої кількість продавців стає настільки малим, що кожний продавець уже в змозі впливати на загальний обсяг пропозицій, а тому і на ціну продукту, що продається.

Монополістична конкуренція виникає там, де необхідна широка диференціація товару, пов'язана або з його властивостями (якість, марка, дизайн, упакування), або з особливими смаками споживачів, які доводиться брати до уваги при продажу товару. Відрізняючись від досконалої (чистої") конкуренції, монополістична конкуренція контролюється і обмежується монополіями, які стають на ринку єдиним продавцем певного товару, а тому можуть нав'язувати споживачам власні умови й одержувати монопольний прибуток.

Олігополістична конкуренція (термін " оліго" у перекладі з грецької мови означає " малий, декілька продавців") виникає, коли на ринку діє не один монополіст-продавець однорідних товарів, а декілька (три, чотири) великих продавців. За цих умов кожен з них розробляє і здійснює власну ринкову і маркетингову стратегію (визначає ціну, обсяги продажу тощо), але при цьому мусить враховувати стратегію і дії своїх конкурентів. Олігополісти здебільшого домовляються про спільні дії на ринку, з допомогою служб маркетингу уважно стежать за конкурентами, сприяючи стабільності ринку.

Отже, існування монополістичних об'єднань товаровиробників не знищує економічну конкуренцію, а лише видозмінює її.

Монополістична і олігополістична конкуренція означають боротьбу за монополізацію ринків збуту, джерел сировини, енергії, за володіння заощадженнями населення, цінними паперами, інтелектуальною власністю (ліцензіями, патентами), інформацією тощо. Найважливішими ознаками цієї конкуренції є встановлення монопольно високих і монопольно низьких цін та отримання на цій основі монополістичних надприбутків.

За методами здійснення конкурентної боротьби існують такі види конкуренції, як цінова й нецінова.

Цінова конкуренція — це боротьба між товаровиробниками за споживача (покупця). Така конкуренція передбачає продаж однорідних і приблизно однакових за якістю товарів і послуг за більш низькими цінами ніж у конкурентів з метою залучення більшості покупців, навіть за рахунок тимчасової втрати частини прибутку. У такій конкурентній боротьбі перемагає той товаровиробник, який шляхом зменшення витрат виробництва завдяки впровадженню досягнень науково-технічного прогресу, підвищенню продуктивності праці домагається нижчої ніж ринкова ціна вартості свого товару без істотної зміни його якості. Цінові методи конкуренції були поширені на ранніх етапах підприємницької діяльності. В сучасних умовах такі методи конкуренції застосовуються дуже рідко. Зустрічається в основному прихована цінова конкуренція, коли впроваджується новий товар зі значно кращими якостями, а ринкова ціна підвищується незначно, що рівноцінно продажу товару за зниженими цінами.

Нецінова конкуренція — це боротьба між великими товаровиробниками за споживачів (покупців) методами підвищення якості й надійності товарів, поліпшення їх асортименту та сервісного обслуговування споживачів, надання кредиту для покупців, реклами тощо. Така конкуренція Грунтується на технічних перевагах, впровадженні нововведень, наефективніших методах збуту товару тощо. В сучасних умовах на Заході нецінова конкуренція набуває дедалі більшого поширення. її ведуть, як правило, олігополії.

Світова практика свідчить, що і цінова, і нецінова конкуренції нерідко супроводжуються порушеннями загальноприйнятих правил і норм конкурентної боротьби. Для протидії проявам недобросовісної економічної конкуренції створюються відповідні органи: антитрестівське управління Міністерства юстиції та Федеральна комісія з торгівлі (у США); Федеральне управління картелів (у Німеччині); Рада у справах конкуренції (у Франції); комісія зі справедливих угод (у Японії). В Україні для захисту конкуренції створений Антимонопольний комітет України (АМКУ).

Одним із найважливіших завдань держави в умовах ринкових відносин є забезпечення такого співвідношення монополії і конкуренції, яке не призводить до руйнівних наслідків в економіці. Це завдання вирішується за допомогою антимонопольного законодавства, уперше прийнятого в США наприкінці XIX століття законом " Про охорону виробництва і торгівлі від незаконних обмежень та монополій" (1890 p.). Нині практично в усіх розвинених країнах світу існує антимонопольне законодавство.

Антимонопольними визнаються закони, які забороняють угоди і діяння, що направлені на обмеження конкуренції: розподіл ринків з метою їх монополізації, обмеження доступу до ринку економічних суб'єктів, цінова дискримінація та інше.

В Україні перший законодавчий антимонопольний акт виник у 1992 році. Закони України " Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності", " Про захист економічної конкуренції*" та Господарський кодекс України передбачають відповідальність суб'єктів господарювання за недобросовісну конкуренцію та конкретні заходи щодо захисту підприємців і споживачів від такої конкуренції.

Отже, антимонопольне законодавство і державне регулювання окремих галузей мають єдину мету - забезпечити економічні умови для зростання добробуту суспільства та запобігти перерозподілу національного багатства на користь монополістів.

Тема 9. Ринкова інфраструктура

Поняття і суть ринкової інфраструктури, її основні елементи. Функції інфраструктури. Банки, їх види та функції. Структура банків: за ознакою форм власності і за функціональним призначенням. Банківські операції. Небанківські фінансові установи: страхові компанії, пенсійні фонди тощо. Банківська система України. Товарна біржа, її види і функції. Біржа реального товару. Ф’ючерсна біржа. Біржові угоди. Фондова біржа. Механізм біржової торгівлі цінними паперами. Брокерські фірми. Курс акцій. Дивіденди. Біржові індекси. Біржа праці та її функції. Служба зайнятості в Україні. Шляхи та проблеми створення ринкової інфраструктури в Україні.

Надзвичайно важливим і складним структурним утворенням рин-кової економіки є ринкова інфраструктура. Вона містить такі еле-менти: аукціони, торгово-промислові палати, торгові доми, ярмарки, маркетинг, біржі, брокерські, страхові, аудиторські фірми, холдин-гові компанії та ін.

Аукціони - форма продажу у визначений час і у визначеному місці товарів, попередньо виставлених для ознайомлення. На аук-ціонах реалізують певні види товарів, які, як правило, користують-ся підвищеним попитом. Наприклад, головними центрами аукціон-ної торгівлі хутром є Нью-Йорк, Монреаль, Лондон, Копенгаген, Стокгольм, Санкт-Петербург, Москва. Особливістю аукціонів є обмежена відповідальність продавця за якість пропонованих то-варів.

Отже, аукціон - це продаж реальних товарів на основі конкур-су покупців. Міжнародні аукціони - переважно комерційні орга-нізації, які мають приміщення, необхідне обладнання та кваліфіко-

вані кадри. Аукціони організують також спеціалізовані брокерські фірми, які перепродують товари своїх клієнтів за комісійну вина-городу.

Торгово-промислові палати - це комерційні організації, голов-ним завданням яких є сприяння розвитку економічних і торговель-них зв'язків з партнерами зарубіжних країн. Вони є юридичними особами, які діють на принципах повного комерційного розрахун-ку та самофінансування. Торгово-промислові палати надають цільові інформаційні послуги.

Торгові доми - це торговельні фірми, що закуповують товари у виробників або оптовиків своєї країни і перепродують за кордон або закуповують товари за кордоном і перепродують місцевим оп-товим та роздрібним торговцям і споживачам у промисловості та інших галузях господарства.

Торгові доми здійснюють операції за свій рахунок, проте мо-жуть виконувати також функції комісіонера як для вітчизняних, так і зарубіжних підприємців, торговельних організацій та окре-мих осіб.

Ярмарки - надзвичайно важливий елемент ринкової інфра-структури. Вони бувають всесвітні, міжнародні, регіональні, націо-нальні та місцеві. Ярмарки - це торги, ринки товарів, які періодич-но організовують в установленому місці. Свого часу вони відігра-вали важливу роль в економічному житті країн Західної Європи. З розвитком суспільного виробництва, розширенням торговельно-обмінних операцій, посиленням конкуренції з центрів привозу ве-ликих партій наявного товару ярмарки перетворилися на ярмарки-виставки зразків товарів, які можна замовляти.

Маркетинг (від англ. marketing - ринок, збут) - це динамічна система ринкової орієнтації. Як породження ринкової економіки він є відповідною філософією виробництва, в основу якої покладе-но принципи та закони товарного виробництва.

Складовими маркетингу є: виробництво продукції на основі знан-ня потреб споживачів, ринкової ситуації та реальних можливостей відповідного виробництва; найбільш повне задоволення потреб по-купця з використанням методів цінової та нецінової конкуренції;

ефективна реалізація продукції та послуг на конкретних ринках на основі всебічного врахування попиту й пропозиції та виробничо-збутових можливостей постачальників; забезпечення довготрива-лої дієздатності виробничо-комерційних підприємств, фірм та ор-ганізацій на основі оперативного використання науково-технічних доробок, а також ноу-хау в галузі виробництва товарів.

У більшості підприємств, фірм, асоціацій, акціонерних товариств діють служби маркетингу. Вибір структури маркетингової діяль-ності залежить від характеру виробництва та обсягу зовнішньоеконемічних зв'язків відповідних господарських і комерційно-торго-вельних формувань. Основні завдання маркетингової служби;

комплексне вивчення ринку; забезпечення стійкої реалізації това-рів; ринкова орієнтація виробництва, науково-дослідних і проект-но-конструкторських робіт.

Однією з функцій маркетингових служб є сегментування ринку, тобто диференціація покупців залежно від їх потреб та особливос-тей поведінки.

У розвинених країнах інфраструктурі ринкових відносин при-таманні багатоканальність реалізації продукції, широкий спектр сервісного обслуговування, розмаїття форм регулювання товарно-грошових відносин. До останніх належать біржі.

Біржа - це такий інститут, завдяки якому оперативніше і з оп-тимальними наслідками для партнерів укладаються угоди купівлі-продажу товарів, реалізується єдина стратегія комерційної пове-дінки агентів цієї структури. Біржа є організаційною формою рин-ку, на якому відбуваються вільна торгівля товарами та послугами, цінними паперами, валютою, наймання робочої сили і формування ринкових цін і курсів відповідних активів на основі фактичного співвідношення попиту й пропозиції.

На початку XX ст. сформувалися чотири основних типи бірж:

перший - як доступне для всіх зібрання; другий - як замкнене, всебічно регламентоване державою зібрання; третій - як всебічно регламентована державою корпорація; четвертий - як вільна кор-порація чи приватний заклад останньої. Всі вони мають свої особ-ливості. Однак їх об'єднує те, що вони вдосконалюють і полегшу-ють ринкові взаємовідносини, регламентують і впорядковують (че-рез писані й неписані правила) найактивніших агентів ринкової економіки, зв'язують їх між собою, полегшують переливання капі-талів, виступають індикаторами ринкової орієнтації. З практики відомі біржі праці, товарні, фондові біржі. Біржа праці - елемент ринкової інфраструктури, що регулярно здійснює посередницькі операції на ринку праці. Система бірж праці сприяє здійсненню узгодженої державної політики в галузі зайня-тості населення.

Біржа праці виконує такі функції: аналізує стан ринку праці; прогнозує попит і пропозицію робочої сили; веде облік громадян, що звертаються за працевлаштуванням; сприяє працевлаштуван-ню працездатних; здійснює професійну орієнтацію молоді; випла-чує допомогу по безробіттю тощо. Біржа праці виступає певним гарантом конституційного права на працю як державна організа-ція. Поряд з державними біржами праці існують і платні приватні агентства (контори), що є посередниками в галузі праці, а також:

посередницькі бюро при профспілках, молодіжних, релігійних ор-

ганізаціях та ін. В Україні розвивається безплатна державна систе-ма центрів і служб зайнятості.

Товарна біржа - комерційне підприємство, регулярно функціо-нуючий ринок однорідних товарів з певними характеристиками. Це об'єднання підприємств торгівлі, збуту, обміну, мета якої - укладання відповідних угод, виявлення товарних цін, попиту й про-позиції товарів, вивчення, впорядкування і полегшення товаро-обороту та обмінних операцій, представництво і захист інтересів членів біржі, вирішення спорів щодо операцій тощо. Свого часу значне місце у світовій торгівлі, особливо зерном, цукром, займа-ла, наприклад, Одеська біржа. Товарні біржі бувають публічні й приватні.

На публічних біржах угоди можуть укладати як їх члени, так і підприємці, що не є їх членами. Діяльність цих бірж регулюється законами та урядовими актами.

Приватні біржі організовують у формі акціонерних компаній і закритих корпорацій. Укладати угоди на таких біржах можуть лише акціонери. Члени біржі, як правило, не отримують дивідендів на вкладений капітал. Їх прибуток утворюється за рахунок винагород, отриманих від клієнтів, тобто біржі виступають у ролі брокерів.

Брокерські фірми за допомогою брокерів купують і продають товари, грошові номінали чи акції від імені інших осіб. Крім того, вони надають клієнтам також додаткові послуги, в тому числі й у вигляді кредитів, інформації про кон'юнктуру ринку, реклами тощо.

Брокерська фірма - це посередник між продавцями й покупця-ми цінних паперів на біржі. Вона всебічно вивчає кон'юнктуру ринку, можливості закупівлі та збуту акцій. Схема операцій, здій-снюваних брокерами, така: заява інвестора про готовність придба-ти акції - оцінка брокером кон'юнктури ринку - завершення операції. Процес пошуку інвестора називається ринком.

Біржа як комерційне підприємство забезпечує брокерів примі-щенням, зв'язком, здійснює облік операцій, визначає біржові ціни (котирування), сприяє розрахункам, розробляє типові контракти, веде арбітражне розслідування та розглядає спори.

Економічна роль товарних бірж полягає передусім в тому, що вони сприяють встановленню ринкової рівноваги, відтворюваль-ним процесам, ефективності економіки.

Протягом тривалого часу існування товарних бірж. вироблялися й апробувалися практикою принципи та правила функціонування суб'єктів ринкових відносин, викристалізовувались біржове зако-нодавство, правове забезпечення їх діяльності. Одними з перших сформувалися поняття так званих біржових товарів та біржового контракту. Останній є юридичним зобов'язанням поставити або прийняти товар на певних умовах. До нього належать угоди із стандартними умовами: сума, кількість, дні та засоби поставки товарів, межі щоденних коливань цін.

Для здійснення операції на біржі повинні бути зафіксовані три змінних чинники: ціна, сума і строки поставок. Останнім часом поширилися так звані ф'ючерсні угоди (домовленості про реаліза-цію товарів, які будуть вироблені в майбутньому, наприклад, угода про умови закупівлі врожаю наступного року). Вони передбачають не кількість товарів, а число контрактів. При укладанні ф'ючерсної угоди узгоджують лише дві позиції: ціну і термін поставки. Такі угоди можуть здійснюватись лише з одного стандартного виду то-варів (так званого базового сорту), встановленого цією товарною біржею. Строк поставок за ф'ючерсним контрактом визначається тривалістю позиції. Наприклад, стандартний контракт Лондонської та інших бірж на поставку каучуку можна укладати на кожний наступний місяць, тобто на місячну позицію; цукру, какао, міді, цинку, олова, свинцю - на кожну наступну тримісячну позицію.

Постійне збільшення кількості ф'ючерсних контрактів підвищує роль товарних бірж в економіці. Це впливає на формування як товарних цін, так і відсоткових ставок і валютних курсів. Все часті-ше події на товарних біржах визначають кон'юнктуру всіх інших ринків. Ф'ючерсні операції відкривають також широкі можливості для спекуляцій, які мають місце, коли покупець і продавець певно-го виду товару укладають угоду не для реалізації купівлі та прода-жу, а для отримання різниці в ціні на цей товар на час його постав-ки порівняно із зазначеною в контракті.

Члени товарних бірж отримують можливість найбільш вигідно продавати, купувати або обмінювати товар; користуватися інфор-мацією про кон'юнктуру ринку, яка перманентне змінюється, про стан попиту й пропозиції в розрізі груп товарів; мати відомості про платоспроможність і надійність контрагента угоди. Співзасновни-ки біржі застраховані від небажаного коливання цін, користуються пільговим кредитуванням для здійснення вже укладених угод.

Під впливом часу та економічної конкуренції серед товарних бірж виробилася чітка спеціалізація: щодо кольорових металів - Лондонська, Нью-Йоркська; натурального каучуку - Нью-Йорксь-ка, Лондонська, Амстердамська, Сінгапурська, Куала-Лампурська;

зерна - Вінніпезька, Чиказька, Лондонська, Ліверпульська, Рот-тердамська, Антверпенська, Міланська; цукру - Лондонська, Гам-бурзька.

Фондова біржа - це організований і регулярно функціонуючий ринок, на якому відбувається купівля-продаж цінних паперів. На ній продають та купують акції, облігації акціонерних компаній та облігації державних позик. Як найважливіший елемент розвинутої ринкової економіки, ринку капіталів фондова біржа створює мож-

ливості для мобілізації фінансових ресурсів, їх спрямування на довго-строкові інвестиції, фінансування перспективних програм.

Фондові біржі мають організаційно-правову форму приватних акціонерних товариств (у США, Великобританії, Японії) або дер-жавних інститутів (у Німеччині, Франції). На сучасних фондових біржах (Нью-Йоркській, Лондонській, Токійській, Паризькій, Франк-фуртській, Базельській, Міланській, Сингапурській, Тайванській) діють цивілізовані правила та принципи, які зумовлюють певні га-рантії страховим компаніям, окремим акціонерам.

Розпродаж акцій - це вільний маневр бірж, диверсифікація фі-нансових надходжень і можливість нагромаджувати значний обсяг

інвестицій.

Акція - це цінний папір, який засвідчує внесок певної частки в

капітал акціонерного товариства. Вона дає право на отримання

частини прибутку в формі дивіденда.

Фондова біржа у формі акціонерного товариства являє собою об'єднання капіталів, створене шляхом випуску акцій, які є доку-ментом " на пред'явника", котируються і можуть вільно переходити

від однієї особи до іншої.

Акціонерне товариство утворюється на основі статуту, розроб-леного її засновниками й узаконеного державними правовими ак-тами. Статутом передбачено максимальну суму (статутний капітал), на яку можуть випускатися акції, та їх номінальну вартість.

Акціонерні товариства - біржі виконують роль барометра еко-номічного життя. Біржові операції мають на меті не тільки індиві-дуальне збагачення власників акцій (йдеться про власників контроль-ного пакета), а й утвердження цього як структурного різновиду рин-ку. При жорсткій конкуренції між фондовими біржами власники акцій виявляються " приреченими" на спільність економічної долі.

У суверенній Україні формується система бірж. Вже діють такі біржі, як фондові, аграрні, міжбанківська валютна. Має місце тенден-ція розвитку від універсальних товарних бірж до спеціалізованих.

Купівля-продаж цінних паперів, облігацій, акцій на фондовій бір-жі здійснюється через відпрацьований тривалою практикою меха-нізм. Залежно від попи ту й пропозиції на них встановлюється бір-жовий курс. Бюлетені зареєстрованих біржових курсів (котирувань) публікуються в пресі. Наприклад, газета " Уолл-стріт джорнел" міс-тить спеціальний розділ " С" під назвою " Гроші та інвестиції".

Біржовий курс цінних паперів визначається: прибутковістю фірми та доходами, що передбачаються; розмірами банківського відсотка (позикового відсотка), а також ціною на золото, окремі товари й нерухомість, які є альтернативою залучення тимчасово вільних кош-тів; варіантами ліквідності, тобто можливістю перетворити придбані цінні папери в гроші; політичним становищем у найважливіших регіонах світу; тіньовими операціями, таємними домовленостями, які іноді укладаються з метою отримання спекулятивного прибут-ку від різниці між біржовими курсами.

Незважаючи на те, що іноді має місце суттєвий відрив біржових курсів цінних паперів від представленої ними реальної вартості, в кінцевому рахунку вони відображають реальну ситуацію в еко-номіці країни чи регіону.

Найбільш узагальнюючим показником динаміки курсу цінних паперів є індекс Доу-Джонса. У 1884 р. Ч. Доу за допомогою винай-деного ним індексу розрахував серію курсів акцій двох промислових фірм та дев'яти залізничних компаній США. Пізніше разом із своїм партнером Е. Джонсом він почав регулярно публікувати цей індекс у газеті " Уолл-стріт джорнел". В 1928 р. індекс був модерні-зований.

Нині індекс Доу-Джонса враховується по 30 великих промислових компаніях, 20 транспортних компаніях і 15 фірмах паливно-енергетичної та комунальної інфраструктури.

Індекс Доу-Джонса є показником " здоров'я" економіки не тіль-ки США, а й значної частини світу у зв'язку з діяльністю числен-них транснаціональних корпорацій.

Страхова компанія - комерційна, фінансово-кредитна органі-зація, що ставить за мету отримання прибутку від здійснення стра-хових операцій. Страхові компанії здійснюють систему заходів, спрямованих на повне або часткове відшкодування застрахованим фірмам збитків, яких вона зазнала за непередбачених обставин:

внаслідок стихійного лиха, аварії, невиконання зобов'язань збан-крутілими контрагентами тощо. Вони прагнуть залучити якомога більше клієнтів (фізичних і юридичних осіб), між якими й розподі-ляють суми відшкодування збитків. Такі компанії нівелюють та зменшують подібні труднощі й ускладнення, що можуть трапитися в кожного з клієнтів. Страхові компанії нейтралізують економіч-ний ризик фізичних та юридичних осіб, покривають непередба-чені збитки.

Аудиторська фірма - це незалежна висококваліфікована орга-нізація, яка на замовлення контролює й аналізує фінансову діяль-ність підприємств і організацій різних форм власності, їхні річні бухгалтерські звіти та баланси.

Аудиторські фірми підтверджують або спростовують дотриман-ня підприємствами й організаціями діючих норм господарського права у сфері фінансово-кредитних відносин. Свої послуги вони здійснюють за вказівкою державних органів або на замовлення підприємств та організацій. Аудиторським фірмам надаються для контролю й аналізу всі потрібні документи бухгалтерської звітності. За результатами перевірки, якщо вони виявилися позитивними, господарським суб'єктам видається свідоцтво про достовірність їхнього продекларованого фінансового стану.

Такий контроль здійснюється з метою зменшення економічного ризику при укладанні відповідних фінансових угод з даними суб'єк-тами або при підозрі на можливе банкрутство чи приховування тіньових операцій, тобто таких, що функціонують поза правовими нормами, за межами державних законів, на так званому " чорному ринку".

Холдингова компанія - акціонерна компанія, капітал якої ви-користовується переважно для придбання контрольних пакетів ак-цій інших компаній з метою встановлення контролю за їхньою ді-яльністю й отримання доходів. За своєю структурою і характером діяльності холдингова компанія виконує, як правило, лише фінан-сові операції. Вона тримає контрольні пакети акцій інших фірм і діє через свої філії. Найпоширеніші так звані чисті холдингові ком-панії, проте є й змішані, які поєднують контрольно-фінансові функції з безпосереднім управлінням підприємствами.

Холдингова діяльність - це різновид підприємництва, що пот-ребує значних інвестицій і здійснюється, як правило, на основі об'єднання капіталів кількох фізичних чи юридичних осіб.

Функціонування і дієздатність усіх елементів ринкової інфра-структури є важливою і необхідною умовою реальної ринкової трансформації економіки України. Розвиток цієї інфраструктури вимагає відповідного законодавства, юридичних гарантій, дійового механізму й матеріально-фінансового забезпечення.