Тема 5. Товарне виробництво

Генезис форм господарства. Натуральне виробництво. Товарне виробництво: умови виникнення, розвиток та форми. Суперечності товарного виробництва.
Товарна форма виробленого продукту та послуг. Вартість і споживна вартість. Відмінність товару від продукту. Вартість як економічна категорія. Величина вартості і фактори, які на неї впливають. Суперечності між споживною вартістю товару і вартістю. Теорії вартості та їх різновиди. Закон вартості, суть, механізм його дії та функції. Особливості дії закону вартості в сучасних умовах.

Історично суспільне виробництво розвивалося в певних економічних формах, окремі риси яких є характерними для всіх форм господарювання, окремі зберігаються на досить тривалому проміжку часу. Сутність кожної із форм визначається потребами, які є спонукальним мотивом виробництва, організацією виробництва, де відбувається формування відносин власності, розподілу, обміну і споживання виробленого продукту. Форми економічних зв'язків розвивалися з розвитком поділу праці, формуванням відносин власності.

Найпростішою формою господарювання є натуральне виробництво, за якого продукти праці призначаються для задоволення власних потреб безпосередніх виробників життєвих благ, тобто для внутрішньогосподарського споживання. Для нього властивим є низький рівень розвитку суспільного поділу праці: наявність - між окремими робітниками, або групами людей, і відсутність - між господарськими одиницями.

Натуральному господарству притаманні замкненість, відсутність регулярних зовнішніх зв'язків, примітивна техніка і технологія, які зумовлюють обмежену мету виробництва. Воно малоефективне, консервативне. Йому характерний застій, повільність розвитку самого виробництва і суспільного розвитку в цілому. Робоча сила закріплена за локальними виробничими одиницями, позбавлена мобільності.

Саме така форма господарювання є типовою для всіх докапіталістичних стадій розвитку суспільного виробництва. Вона довела свою життєдіяльність протягом тисячоліть. Остаточний розпад натурального виробництва як основної форми господарювання відбувається в епоху пізнього середньовіччя, епоху зародження й прогресу капіталізму.

На зміну натуральному господарству прийшло товарне виробництво і товарна форма господарювання, яка тривалий час існує поряд з натуральною, проникаючи в неї і розкладаючи її.

Загальною умовою обміну незалежно від форми виробництва виступає поділ праці. Але якщо в натуральному господарстві обмін здійснюється у вигляді продуктообміну, без умови еквівалентності, то товарне господарство об'єктивно вимагає зовсім іншої форми обміну. Продукт праці в товарному господарстві призначається не для власного споживання, а для продажу, для обміну через ринок. Це передбачає встановлення економічного зв'язку між виробниками, починаючи з придбання засобів виробництва й закінчується реалізацією готової продукції, обміном досвідом.

Товарне виробництво - це така форма організації суспільного господарства, за якою продукти виробляються економічно відособленими виробниками, котрі спеціалізуються на виготовленні певного продукту, що потребує обміну у вигляді купівлі-продажу на ринку. При цьому продукти праці, якими вони обмінюються, стають товарами.

Отже, основою виникнення товарного виробництва й обміну є суспільний поділ праці. Саме він приводить до необхідності обміну продуктів праці певних виробників на необхідні для них інші продукти. Перший суспільний поділ праці (відокремлення скотарства від землеробства) зробив можливим регулярний обмін між общинами, другий (відокремлення ремесла від землеробства й скотарства) зумовив зародження товарного виробництва, а третій (відокремлення торгівлі) сприяв завершенню формування товарного господарства.

Просте й розвинуте товарне виробництво

Товарне виробництво виникає як просте товарне виробництво, яке засноване на особистій праці власника засобів виробництва, дрібне за розмірами, характеризується прямим поєднанням виробника із засобами виробництва та відсутністю експлуатації. У формі товару виступають лише речові фактори виробництва та готовий продукт.

Орієнтація на ринок стає основою прискорення розшарування виробників різних особистих якостей, вміння використати кон'юнктуру ринку тощо, що призводить до збагачення меншості й зубожіння більшості.

Водночас відбувається модифікація товарних відносин: з одного боку, з'являються власники грошей і засобів виробництва, з другого, - люди, позбавлені їх і вимушені продавати свій єдиний товар - робочу силу. Перші з них стають підприємцями, які можуть наймати робочу силу, другі - найманими робітниками, які не мають засобів виробництва, а тому й засобів для існування.

За капіталізму всі (або майже всі) продукти праці виготовляються як товари, товарне виробництво набуває загального характеру і стає всеохоплюючою формою прояву економічних зв'язків між людьми.

Між простою і розвинутою (яка застосовує найману працю) формами товарного виробництва є спільні риси й відмінності.

Товар та його властивості

Згідно з трудовою теорією вартості товар - це продукт праці, який виготовляється для обміну і реалізується шляхом купівлі-продажу.

Не кожне благо є товар хоча і набуває товарної форми, тобто може бути реалізоване шляхом купівлі-продажу (вода, повітря, необроблені ділянки землі і т.п.). Але і продукти людської праці не завжди є товаром. Коли вироблене благо задовольняє власні потреби - воно не товар. Продукт праці тоді стає товаром, коли він вироблений для обміну. Товаровиробники, обмінюючись продуктами своєї праці, вступають в певні економічні відносини. Тому товар - це суспільна форма продукту праці, яка уречевлює, матеріалізує певні економічні відносини.

Суть товару розкривається під час розгляду його властивостей і з боку його якості, що відображає корисні властивості товару, або кількості, що характеризує його суспільну міру. Корисність речі-товару, завдяки якій вона може задовольняти ту чи іншу потребу людей, робить її споживною вартістю, причому тут йдеться про задоволення потреб не самого товаровиробника, а інших осіб, тобто ця властивість виявляється як суспільна споживна вартість. Але не всяка корисна річ, яка має суспільну споживну вартість, є товаром (наприклад, продукція кріпаків, яку вони виробляли для феодала). Споживна вартість є об'єктом дослідження економічної теорії тоді, коли вона створюється як суспільна споживна вартість для обміну. Вона стає речовим носієм мінової вартості.

Мінова вартість - видиме кількісне співвідношення, в якому споживні вартості одного роду обмінюються на споживні вартості іншого. Кожний окремий товар можна обмінювати на безліч інших у різних кількісних пропорціях; отже, він має безліч мінових вартостей.

В основі цих пропорцій (мінових вартостей) лежить те, що вони - продукт праці. Як згустки певної кількості людської праці вони є вартості. Мінові ж вартості виражають співвідношення між затратами праці на виробництво продуктів, що обмінюються. Отже, вартість - це внутрішня властивість товару, зовнішньою формою прояву якої є мінова вартість. Саме вартість, як уречевлена в товарах праця, робить всі товари порівняльними, спільномірними. Як споживні вартості товари якісно різні, як вартості - якісно однорідні.

Вартість, як економічна категорія, виражає відносини між товаровиробниками з приводу затрат їхньої праці на виробництво продуктів, якими вони обмінюються як товарами.

Споживна вартість і вартість - два полюси товару, що постійно перебувають у суперечності. В умовах простого товарного виробництва, де ринкові зв'язки виникають стихійно, товаровиробник часто не знаходить покупця на свої товари. Вони залишаються не проданими, а споживні вартості не виявляють себе як вартості.

Праця, яка створює товар

Двоїста природа товару є наслідком двоїстого характеру праці, втіленої в ньому. Вона виступає одночасно як конкретна й абстрактна праця. Положення про двоїстий характер праці - наукова основа трудової теорії вартості.

Конкретна праця разом з природою є умовою існування людського суспільства, умовою створення конкретної споживної вартості. Вона якісно різнорідна, а тому велика кількість різних товарів товарних тіл (споживних вартостей) - це результат великої кількості конкретних видів праці. Конкретна праця - це джерело речового і духовного багатства, однак вона не може надати товарам ту спільну власність, на основі якої здійснюється їх обмін. Вона створює сама те, що їх різнить, - споживну вартість.

Але якщо абстрагуватися від конкретного характеру виробничої діяльності, то залишиться тільки те, що вона є затратою людської робочої сили, тобто абстрактною працею. Саме це і є тим загальним, спільним, що міститься у всіх конкретних видах товарів різних виробників.

Для з'ясування змісту абстрактної праці важливо враховувати те, що вона, будучи субстанцією вартості, по-перше, виражає відносини між людьми і, по-друге, властива лише товарному виробництву. Усяка абстрактна праця є суспільною, але не всяка суспільна праця є абстрактною.

Отже, корисна праця, як затрати робочої сили в конкретній формі, є конкретною працею, що створює споживну вартість, а як витрати робочої сили взагалі, безвідносно до її конкретної форми, є абстрактною, що створює вартість товару. Конкретна й абстрактна праця - це дві сторони однієї і тієї ж праці в товарному виробництві. Вони невіддільні одна від одної ні в часі, ні в просторі.

За умов приватної власності на засоби виробництва і роз'єднаності товаровиробників виготовлені ними товари виступають як результат приватного виробництва, а конкретна праця - як безпосередньо приватна. Спеціалізація на виготовленні одного якого-небудь товару означає, що виробники працюють один для одного, утворюючи, таким чином, суспільне виробництво: праця кожного з них функціонує як частка сукупної праці суспільства, що надає їхній праці суспільного характеру.

Через відокремленість товаровиробників суспільна природа праці у сфері виробництва залишається прикованою, а виявляється на ринку, під час обміну, коли конкретні види праці прирівнюються до абстрактної.

Таким чином, праця відокремлених товаровиробників безпосередньо виступає як приватна, водночас має суспільний характер. У цій протилежності сторін праці міститься основна суперечність товарного виробництва. Вона є джерелом усіх інших суперечностей.

Кожний товаровиробник виробляє товари, виходячи із своїх інтересів і на невідомий ринок, потреби якого постійно змінюються. За таких умов деяка частина продукції не буде реалізована на ринку. А це означає, що приватна праця, втілена в нереалізованій продукції, не знайшла суспільного визнання, тобто затрачена даремно. Оскільки таке становище може повторюватись, не всі товаровиробники зможуть продовжити своє виробництво, оскільки одні - збанкрутують, інші - збагатяться.

Суперечність між споживною вартістю і вартістю виявляється як суперечність між приватною і суспільною працею.