Категорії, функції, методи вивчення культури

Категорії культури – набір базових для даної культури понять, що в сукупності утворюють модель реальності, характерної для даної конкретно-історичної епохи. К.К. – це щось на зразок базисного лексикону. В число К.К. входять такі поняття, як простір і час, доля, право, багатство, праця, смерть. Зміст К.К. відображає специфіку існуючої системи цінностей і задає зразки світосприйняття, соціальної.К.К. служать своєрідною системою координат, за допомогою якої формується світогляд людини, яка в свою чергу заповнює її відповідно до свого соціального досвіду.

Категорії культури:

- культурні об’єкти (культурні риси, артефакти, культурні системи і конфігурації);

- культурні процеси (культурогенез, функціонування культури, відтворення культури та ін.)

- культурні властивості (функціональність, семантичність, універсальність, локальність, унікальність культури та ін.)

- культурні норми (зразки, правила, традиції, стиль, мода та ін.)

- культурні позначення (знаки, символи, образи, культурні тексти та ін.)

- процеси і результати засвоєння культурного досвіду індивідами (соціалізація, інкультрація, акультурація, навчання та ін.)

- міжкультурні взаємодії (запозичення, культурна дифузія, культурний синтез та ні.)

Артефакт – будь-який штучний об’єкт, фізичний предмет, ідея або образ, технологія, форма поведінки або оцінка.

Культурна форма – сукупність відмітних суттєвих ознак і рис будь-якого культурного об’єкту (явища), які виражають його утилітарні або символічні функції та на підставі яких відбувається його ідентифікація. Конкретним проявом культурної форми є артефакт. Але артефактів, які відтворюють одну й ту ж саму форму, може бути велика кількість, а культурна форма виявляє себе як певний зразок, який, будучи реалізованим, втіленим у дійсність, набуває специфічних рис.

До найбільш великих культурних форм належать національні культури і регіональні культури. Вирізняють також інші культурні форми – елітарна культура, масова культура, народна культура. Деякі форми отримують інтернаціональний характер (філософія, наука, мораль, мистецтво і таке інше). В якості культурних форм розглядають традиції, звичаї, музеї, бібліотеки, процеси навчання і виховання тощо.

Культурні риси – сукупність зовнішніх ознак або проявів культурного об’єкту, які дозволяють певним чином його охарактеризувати.

Універсалії культури - ті норми, цінності, правила, традиції і властивості, які притаманні всім культурам.

Антрополог Дж. Мердок в середині ХХ століття виокремив 70 універсалій, серед яких: кооперація праці, розподіл праці, освіта, етика, віра в надприродне зцілення, магія, міфологія, релігійні ритуали, уявлення про душу, уявлення про кінець світу, танці тощо.

Культурний зразок – структурний зразок культури, стереотипи поведінки, які склалися в певній культурі. Термін „культурний зразок” інколи застосовують як синонім до терміну „патерн”, який був застосований американським антропологом Р. Бенедиктом (1887 – 1948 рр.) у 1934 р. для позначення загальних „атрибутів” або „стилів”, які складають основу тієї чи іншої культури. Патернами називають культурні теми, навколо яких йшло формування культури. В одних культурах провідною була тема рівності та справедливості, інших – індивідуальна відповідальність і т. п.

Культурна норма – загальноприйняті в тій чи іншій спільності правила і стандарти, які сформовані на основі спільних уявлень людей про належне та бажане та призначені для регулювання взаємовідносин між людьми, ставлення до навколишнього середовища, пам’яток культур. Сучасна типологія культурних норм враховує традиції, звичаї, звички, табу, закони, моду, смаки, захоплення, вірування та знання.

Культурні архетипи - основні елементи культури, які формують константні моделі духовного життя. Архетипічні образи завжди супроводжували людину, вони є джерелом міфології і мистецтва.

Культурна система – певним чином упорядкована сукупність культурних рис і форм, яка історично склалася на практиці деякої людської спільноти та розглядається з точки зору її типічності, універсальності

Культурні інститути – установи і організації, які виконують функції створення, використання, збереження або трансляції культурно значущої продукції, а також ті, які займаються професійною підготовною фахівців в цій галузі (навчальні заклади, бібліотеки, музеї, галереї, театри і т. і).

Основні функції культури:

-суспільно-перетворююча – культура служить меті перетворення природи, суспільства, людини; культура є підґрунтям успіху соціальних перетворень;

-етноформуюча – культура творить самобутнє обличчя нації, надає їй своєрідності;

-етнозахисна - культура забезпечує цілісність та самобутність нації, оберігає її від руйнівного впливу чужих елементів іноземного походження. Цю роль виконує система культурних традицій та звичаїв. Спрямована на те, щоб не допустити переваги чужинецьких елементів над національними, бо це ставить під загрозу національне життя народу взагалі;

-адаптаційна дає можливість кожному індивідууму, який включається в процес функціонування і розвитку прилаштовуватися до існуючих в сус­пільстві оцінок і форм поведінки.

-пізнавальна –полягає в ознайомленні людини зі знаннями, необхідними для «володіння силами природи І пізнання соціальних явищ, для визна­чення у відповідності з цим ціннісного відношення до світу

-аксіологічна (ціннісна) дає можливість виробити ціннісні орієнтації людини, коригувати норми поведінки та ідентифікувати себе у суспільстві.

-комунікативна – передає історичний досвід та культурні цінності поколінь, на цій основі формує різноманітні способи спілкування між людьми;

-нормативна - відпрацьовуван­ня і поширення відповідних норм поведінки, які суспільство диктує людині, у відповідності з якими формується образ життя людей, їх установки й ціннісні орієнтації, способи поведінки.

-семіотична – закріплює у системі знаків і символів духовні цінності;

-гуманістична - реалізація верховних цінностей шляхом культивування людської гідності;

-людинотворча - виявлення і культивування сутнісних сил людини, їх соціальне і духовне возве­личення і ушляхетнення;

-виховна - культура не лише пристосовує людину до певного природного та соціального сере­довища. Вона ще й виступає універсальним фактором саморозвит­ку людства, людини.

-світоглядна син­тезує в цілісну і завершену форму всю сукупність духовних цінностей людини — пізнавальних, емоційно-чуттєвих, оцінкових, вольових.

Методи вивчення культури:

1.Діахронний метод потребує викладу явищ, фактів, подій світової і вітчизняної культури в хронологічній послідовності;

2.Синхронний метод передбачає всебічне порівняльне дослідження в одному обраному проміжку часу без звертання до історичної ретро- або перспективи;

3.Порівняльний метод застосовується в культурологічних дослідженнях двох або декількох національних культур; передбачає виявлення загальних та особливих закономірностей, сфери взаємовпливів, а відтак встановлює рівень своєрідності або спорідненості культур;

4.Метод М.Вебера (розуміння і пояснення) –духовно-практичне засвоєння дійсності; розуміння має передувати пояснюванню, направляти його, але пояснення, в свою чергу, корегує процеси розуміння

5.Типологічний - полягає в аналізі культурних явищ від абстрактного до конкретного і виявленні на цій підставі типологічної близькості історико-культурних процесів.

6.Археологічний - на підставі аналізу матеріальних предметів, добутих під час розкопок, дає вченому можливість зробити висновки про загальний стан культури.

7.Семіотичний - ґрунтується на вченні про знаки, дає змогу вивчити знакову систему (структуру або текст) будь-якого артефакту.

8.Психологічний –вивчення суб’єктивних механізмів діяльності культури, індивідуальних якостей, несвідомих психічних процесів. Цей метод дужеважливий для дослідження особливостей національних культур.

9.Біографічний метод переважно застосовується у літературознавстві як тлумачення літератури через відображення біографії й особистості письменника