Функції культури в сучасному українському суспільстві

1)виховання інтелігенції, еліти - Інтелігенція України стає байду­жою до турбот про душу людини. Адже вона сама вже давно перебуває за межею виживання, кращі її сили змушені працювати в руслі інших культур і культуротворчих процесів.

Дослідники стверджують, що інтелігенція втрачає сьогодні внаслідок об'єктивних соціально-політичних умов своє місце в суспільстві. Ця еліта має консолідувати суспільство на будівництво неза­лежної держави, держави, яка б ви­конувала свої функції захисту прав громадян, їх економічної і соціаль­ної безпеки, творення держави творців. Владна еліта як субкультура. Особливий і часто визначальний вплив на культурно-трансформаційний процес має еліта суспільства і, особливо, владна еліта (з її сучасним синонімом номенклатури). В сучасному українському суспільстві постійною темою стає проблема визначального впливу культурної і політичної еліти на крашу та її культуру, а сьогодні все більш гостро в період стрімких модернізаційних змін ставиться проблема необхідності формування підготовленої, ефективно правлячої еліти, що має відкритий характер і контролюється суспільством.
Ця соціальна група є своєрідною соціальною структурою, що володіє монополією на владу, на прийняття рішень, а також на здійснення найважливіших функцій у суспільстві. Суперечністю буття української владної еліти є її намагання зовнішньо атрибутивне відповідати іміджу національно-культурного оновлення суспільства і безвідповідальність щодо правового та соціально-функціонального забезпечення пріоритетів розвитку національної культури.

2)поглиблення національного самопізнання та самоусвідомлення; українізація різних форм культури

3) виведення українського посткомуністичного суспільства зі стану культурного шоку(моральна перевтома, розчарування і невдоволення серед широких верств населення, підвищена конфронтаційність суспільства, ностальгія за тоталітарним порядком) шляхом створення саме української ідеї, нової системи цінностей, надійної світоглядної опори, яка б об єднала суспільство.

Тоді і тільки тоді, коли культура оволодіє свідомістю людей, а культурність стане нормою співжиття індивідів, вона стане як необхідною, так і достатньою умовою розв’язання глобальних проблем. Культура - це насамперед прогресивний розвиток людства. Глобальні проблеми є наслідком культурного розвитку і одночасно виступають його гальмом. Культурний процес як самодостатній самооптимізується через систему зворотних зв’язків, які виконує індивід чи індивіди. Останні саморегулюються в планетарному соціокультурному полі. З точки зору теорії систем таке утворення самодостатнє для кореляції тих чи інших флуктуацій, якими є глобальні проблеми ХХ-ХХІ ст. Однак академік В.Вернадський не випадково зазначав, що людство з його прискореним темпом розвитку – це «нова небувала геологічна сила». Людина – суб’єкт її лідерства і бере на себе не лише моральну, а й правову відповідальність як по відношенню до власного життя, так і до всього сущого на планеті Земля. Сьогодні постає питання, чи відповідає призначення людини її екологічній, загальнолюдській культурі, чи здатна вона спрогнозувати наслідки своєї діяльності? Рональд Хіггінс - один із керівників лондонської школи економічних досліджень, філософ, соціолог, дипломат в 1978 р. видав книжку «Сьомий ворог». В праці Р.Хіггінса зроблений прогноз на 20 років: «Зростання конфронтацій між Півднем і Північчю...У великих містах Півночі (в тому числі і радянських) потужна терористична організація, що виступає від імені народів Півдня, проводить постійні атаки на найбільш вразливі ділянки північних міст – системи комунікацій, транспорт, водозабезпечення». Слід зазначити, що передбачення Хіггінса, на жаль, справдилися. Отже, сучасний рівень наукового пізнання світу, нових тенденцій в його розвитку може бути не тільки прогнозований, а й скоригований у напрямку, необхідному усій людській спільноті.

В умовах глобалізації усього суспільного життя потрібні не тільки знання про людину, які дає наука, а й знання самої людини. Людина поступово повертається до інтуїтивного сприйняття сутності. В її діях утверджується провіденціальне. Це відношення живого до живого, що формується мистецтвом, людським братством, спільністю людини і природи. На сучасному етапі свого розвитку людство як єдине ціле зіткнулося із завданням всесвітньо-історичного виміру - знайти і відпрацювати соціально-політичну, економічну тощо «технологію» вирішення глобальних проблем, усунути можливі негативні наслідки у функціонуванні соціотехносфери, що уже діють сьогодні. Завдання складне, тому, що поряд з прогресивними тенденціями у розвитку людської спільноти існують, а часто і посилюються, негативні прояви цього процесу. Людська спільнота неоднорідна. Вона насичена різними етносами, які сповідують різні цінності і по-різному бачать своє майбутнє. Втіхою тут може бути думка, що понад двадцять століть людство живе в умовах постійних катаклізмів і надій. Як говорив Еліот: «Де та мудрість, яку ми втратили в знанні? Де ті знання, що ми втратили в інформації?»«Універсалізація культурного простору» - це процеси інтеграції економічного, політичного, духовно-інформаційного життя суспільства у більшості країн світу. Ці процеси мають об’єктивний характер та призводять до зростання взаємовпливу культур, формування необхідних для цього культурних норм, цінностей, загальних для більшості культур. Перша форма універсалізації – модернізація. В широкому смислі модернізація – це різке оновлення культури в дусі нових цінностей, її реакція на будь-які вимоги часу та суспільства. У вузькому смислі – робота, що спрямована на подолання дистанції з так званими «розвинутими» країнами. Приклад модернізації – індустріалізація – перехід від традиційної культури до капіталістичної. Виділяється два вида культурної модернізації: органічна, що здійснюється природним шляхом у процесі історичної еволюції суспільства; та неорганічну, що потребує цілеспрямованого впливу ззовні, впровадження нових культурних цінностей, стилю життя. Спочатку «власні» та «чужі» культурні факти можуть існувати за принципом субкультур, або «чужа» може стати антикультурою. В умовах модернізації з’являються перехідні форми культури, які включають в себе як традиційні так і запозиченні цінності. Але незавжди західні цінності корисні для незахідних культур. Тому сьогодні визнається висока значимість традиційної культури для сталості суспільства. Крім того, неможливо уподібнювати різні соціальні цінності цінностям модернізації. Розуміючи суперечливість процесу модернізації, сьогодні культурологи розробляють інтегративні концепції, що передбачають синтез модерністських раціональних технологічних цінностей з традиційними.

Головним в «осучасненні» культури є опора на власні сили в процесі «нового» відкриття рідних культурних цінностей як легітимної основи, наприклад, соціально-економічних перетворень. В цьому плані продуктивними є ідеї Ш.Ейзенштадта, який вважав, що названий синтез протікає по різному в різних сферах суспільства. Найбільш глибоко модернізація повинна входити у власне економічну сферу, а в соціальній та духовній повинні домінувати традиційні цінності (Японія, Китай). Історично важливою формою модернізації є акультурація – така взаємодія культур, в результаті якої культура одного народа повністю або частково сприймає культуру іншого народу. Цей процес може бути як добровільним так і примусовим. Як правило, найбільш розвинена культура в такій взаємодії перемагає. Іноді адаптація до нової культури відбувається у формі імітації. Акультурація виявляє себе як зміна культурних кодів поведінки та заміні на протилежні (колективізм – індивідуалізм), руйнація і навіть повне зникнення основних культурних принципів, як існування двух культурних світів, в яких людина вимушена існувати.

Ще одна форма модернізації – вестернізація. Це цілеспрямоване впровадження західної (американської) культури, що призводить до втрати самобутності, соціальних протестів, ворожого ставлення до західної культури. У зв’язку з цим представляє інтерес ідеологія «модернізації без вестернізації». Ця ідея вословлювалась С.Ханінгтоном по відношенню до країн третього світу, що намагаються використовувати західний досвід для розвитку традиційної культури. Економічний аспект цієї проблеми добре висвітлив у ХІХ ст. Ф.Ліст. Він довів, що країни з ринковою економікою виграють від того, що цю модель сприймають інші країни. Адже останні у випадку переходу до ринкової економіки приречені на залежність від розвинених. Сучасність це підтвердила.Але такий стан зовсім не пропонує відмовитись від модернізації. Необхідно лише використовувати концепцію «автаркії (незалежності) великих просторів», що обгрунтовує механізм модернізації без вестернізації. 2. Стиль в мистецтві.