Характеристика типології культури

Типологія культур– науковий метод, основу якого становлять систематизація періодів розвитку культури за найзагальнішими ознаками, властивостями, а також розрізнення культур за найсуттєвішими підставами.

1.За змістом культуру поділяють на прогресивну, модерністську і традиційну.

2.За носіями – на масову та елітарну.

Елітарна культура створюється привілейованою частиною суспільства або по її замовленню професійними творцями. Вона включає образотворче мистецтво, класичну музику й класичну літературу. Як правило, елітарна культура випереджає рівень сприйняття її середньоосвіченою людиною. Девіз елітарної культури «Мистецтво заради мистецтва».

Масова культура свідомо орієнтується на “середній” рівень масових споживачів. Головним каналом поширення масової культури є сучасні засоби комунікативної техніки (книгодрукування, преса, радіо, телебачення, кіно, відео- та звукозаписи). Маскульт створюють спеціалісти (менеджери, письменники, режисери, сценаристи, композитори, співаки, актори та ін.) не завжди на професійному рівні, часто якість їх творів визначається лише одним критерієм - комерційним успіхом. Незважаючи на згадану демократичність масова культура таїть у собі реальну загрозу низведення людини-творця до рівня запрограмованого манекена, людини-гвинтика. Серійний характер її продукції має ряд специфічних ознак: примітивізація відносин між людьми; розважальність, кумедність, сентиментальність; натуралістичне смакування насильства й сексу; культ успіху, сильна особистість, бажання володіти речами; культ посередності, умовність примітивної символіки.Катастрофічним наслідком масової культури є приведення творчої діяльності людини до елементарного акту безмовного споживання.

3.За художньо-стильовими ознаками: готика, романська, ренесанс, бароко, класицизм, романтизм, реалізм, модернізм, постмодернізм.

4. Типологія за Ф.Ніцше. Грецькі боги Аполлон і Діоніс стали для Ніцше символами різних світовідчуттів та інстинктів. Аполлон застерігав від диких поривів, передавав мудрий спокій бога. Діоніс же породжував протилежні інстинкти: тривогу, сумнів, збентеження, дикий розгнузданий вихід людських інстинктів.
Аполлон (сонце, світло, гармонія, порядок, божественне начало культури, яке врівноважує людське життя). Аполлонівське начало культури пов’язане з раціоналізмом.

Діоніс (в ньому проявляється темне, ірраціональне, інстинктивне, стихійне начало культури, яке підриває порядок; це – культ хаосу, домінування темного над світлим аполлонівським началом, домінування ірраціоналізму над раціоналізмом)…

5. Концепції ідеальних типів М.Вебера. Запропонував абстрактні, ідеальні типи, що являють собою певний образ-схему, а не об активно існуючу соціокультурну реальностьі.

М.Вебер виділяє три таких типа:

1) раціональний тип панування, що обумовлений раціональними інтересами тих, хто підкорюється, і тих, хто панує. Відповідним йому є правовий тип держави, покора перед законом, а не перед авторитетом; 2) традиційний тип панування, що грунтується на святості традицій та звичаїв. Відповідною йому є патріархальна спільнота на чолі з господарем, якому безумовно підкоряються всі члени спільноти; 3) харизматичний тип панування, що пов’язаний з емоційним сприйняттям влади. За Вебером, харизма була притаманна засновникам світових релігій (Будда, Іісус, Мухаммед), видатні полководці (Олександр Македонський, Юлій Цезарь, Тамерлан, Наполеон), та видатні політики (Авраам Лінкольн, Петро Перший, В.І.Ленін

5. Концепція локальних культур М.Данілевського

Не існує єдиної культурної історії людства, а лише

окремі замкнені локальні культури зі специфічними характеристиками.

Класифікацію локальних культур він здійснює за декількома

підставами.Наприклад, за роллю в історії та ступенем самоореалізації

Данілевський виділяв три групи: 1- самобутні та самодостатні культурно-історичні типи – цивілізації (позитивна роль в історії); 2 – феномени, що з’являються на деякий час, допомагаючи завершити свій шлях цивілізаціям, які помирають (гуни, монголи). Це негативні діячі людства; 3 – «етнографічний матеріал» або племена, які входять в культурно-історичні типи, проте не досягають індивідуальності, не відіграють ні позитивну, ні негативну роль.

За характером походження та існування: усамітнені (китайська,

індійська) та спадкоємні (грецька, римська).

За напрямками культурної діяльності: релігійна, культурна

(теоретично-наукова, мистецька, технічно-промислова), політична, суспільно-економічна (створення економічних відносин та систем).

За ступенем реалізації цих напрямків культурної діяльності: 1 –первинні або підготовчі культури, які не виявили себе у повній мірі в жодному виді діяльності; 2 – одноосновні – яскраво виразили себе в одному напрямку (грецька – культурна діяльність, філософія, мистецтво, римська – політико-правова); 3 – двуосновна – романо-германська політико-правова європейська культура; 4 – чотирьохосновна культура як гіпотетичний тип, що буде охоплювати всі напрямки культурної діяльності (за Данілевським, таким типом може бути слов’янський культурно-історичний тип.

6.Типологія К.Ясперса.

Ясперс виділяє 4 стадії культурної історії:

-прометеївська епоха – доісторія людини, яка розпочинається біля 5000р. до н.е.. Це епоха формування людини як виду. Суттєвими для цього періодубули використання вогню, примітивних знарядь праці, поява мови, перших людських спільнот, життя в яких регулювалося за допомогою системи табу;

-епоха великих культур давнини – фактично початок історії, тобто

власне культурного розвитку (ІV-ІІІ тисячоліття до н.е., Єгипет, Месопотамія, Індія, Китай). Період виникнення держави, становлення людини сучасного типу, поява писемності та початок поділу праці;

-осьовий час – (VІІІ-ІІ століття до н.е.) епоха становлення історії людства як світової, це період духовного формування людини, коли

відбувається радикальний поворот в історії, зароджуються наука, філософія, світові релігії. Такі процеси відбуваються одночасно та незалежно в Китаї, Індії, Персії, Палестині, Греції.

-науково-технічна доба – (iз ХVІІ ст. до наших днів) або друга

прометеївська епоха, коли так само, тільки на більш високому рівні,

відбувається відкриття нових джерел енергії, створення нових технологій.

7.Типологія П.Сорокіна

На кожній стадії розвитку культури суспільство створює різноманітні культурні системи, які мають тенденцію до об’єднання в єдину культурну суперсистему. В основі суперсистем – фундаментальні світоглядні настанови та різні способи осягнення світу. Існує два основних типа культури, що почергово змінюються: ідеаціональний та чуттєвий.

Ідеаціональний тип грунтується на принципі визнання Бога як єдиної реальності та цінності. Пізнання світу відбувається за допомогою інтуіції, одкровення, через містичний порив. Людина не прагне до наукового пізнання, не довіряє розуму. Мистецтво тяжіє до умовності, символічності, твори мистецтва створюються у відповідності до певних канонів. Яскравимприкладом такого світосприйняття є європейське Середньовіччя (ІХ-ХІІ ст.).

Чуттєвий тип має місце тоді, коли світоглядні настанови спираються на осягнення світу у чуттєвому досвіді. Останній є єдиним критерієм істини.Відбувається абсолютизація раціонального пізнання. Розвивається технічне таприродниче знання. Для культури чуттєвого типу характерними є світськість, відповідність реальному світу, натуралістичність стилів мистецтва (Європа Нового часу).

Між двома основними типами культури може існувати проміжний ідеалістичний тип – це гармонійне поєднання двох типів світогляду в однеціле. Ідеї та чуттєвий досвід стають рівноправними. Образи мистецтва –частково символічні, частково реалістичні (висока античність, Відродження).

8)Типологія переважаючого типу соціальної солідарності(А.Флієр)

В якості основного принципу для типологізації культур використовує риси переважаючого типу соціальної солідарності, що сфорсувався в даному суспільстві. Виділяє такі типи культури:

-кровноспоріднений – найдавніший. Ступінь солідарності залежить від ступеня близькості їх кровної спорідненості.

- етнічний і національний – включають в себе культурні системи племінного і етнічного типу. Етнічна культура виробляється за допомогою символів минулого – міфів, легенд, святинь. Національна культура об єднає людей, які проживають на великих територіях і не обов язково пов язаних кровноспорідненими відносинами.

- конфесійний – в основі цього типу лежить певна релігія і вся сукупність її світоглядних та соціальних установок.

-професійний – в основі лежать принципи соціальної свідомості та поведінки, що диктуються особливостями технології діяльності за правилами тої чи іншої професії.

В основу своєї концепції Флієр поклав типологізацію стадіальних етапів еволюції норм і стандартів людської діяльності. За характером домінуючих соціальних цілей ці стадіальні типи вчений класифікує як еколого-генетичні, історико-ідеологічні та економіко-соціальні культури.

Для еколого-генетичних культур об'єктивної домінантою виступає адаптація людини до природних умов, на даному етапі характерно розвиток Homo Sapiens як виду, його географічне розселення та кількісне завоювання простору, а так само формування первіснообщинних підвалин соціуму

На стадії історико-ідеологічних культур відбуваються значні зміни в світогляді людини. Він стає все менш і менш залежний від природних умов. Об'єктивною домінантою виступає адаптація до історичної дійсності, предметом адаптації на цьому етапі розвитку є в першу чергу історичні умови існування, процеси взаємовідносин між різними суспільствами і, зрозуміло, процеси внутрішньої соціальної стратифікації в надрах кожного суспільства і пов'язане з ними перерозподіл власності і влади. Тип світогляду, що переважає в таких суспільствах переважно теоцентричний, заснований на абсолютизації релігійного начала в суспільному бутті, що, по суті, зводиться до сакрального обгрунтуванню власних пріоритетів виживання на противагу конкуруючим товариствам»

Економіко-соціальні культури відрізняються адаптацією суспільства до умов, створюваних економічним розвитком. На даному етапі знижується роль насильства та ідеології як засобів для досягнення цілей, збільшується роль стимулюючих механізмів. Очевидно, що далеко не кожна культура може досягти третього рівня розвитку.

Історичний тип

-культуру первісного суспільства (до 4 тис. років до н. е.)

-культуру Стародавнього світу (4 тис. до н. е - 5 ст. н. е.)

-культуру Середньовіччя (5-14 ст)

-культуру Відродження, або Ренесансу (14—16 ст.)

-культуру Нового часу (кінець 16—19 ст

-культуру Новітнього часу (кінець 19—20 ст.)