Продуктивна інфекція, вірогенія, абортивна інфекція. Принципи класифікації вірусів.

Відомі такі типи взаємодій «вірус-клітина»: продуктивний (Утворюється дочірня популяція), інтегративний (Вірогенія), абортивний (Дочірня популяція не утворюється) і інтерференція вірусів (Інфікування чутливої клітини різними вірусами). Продуктивна взаємодія «вірус-клітина» частіше носить політично характер, тобто закінчується загибеллю і лізисом інфікованої клітини, що відбувається після повного складання дочірньою популяції. Загибель клітини викликають наступні чинники: раннє придушення синтезу клітинних білків, накопичення токсичних і ушкоджують клітину вірусних компонентів, пошкодження лізосом і вивільнення їх ферментів в цитоплазму. Продуктивна вірусна інфекція з утворенням дочірніх популяцій і характерними клінічними проявами можлива лише при наявності в зараженому організмі чутливих клітин, в яких здійснюється репродуктивний цикл збудника. Наприклад, збудник поліомієліту може реплікувати тільки в клітинах ШКТ і ЦНС приматів і людини. Інтегративне взаємодія, або вірогенія, Не призводить до загибелі клітини. Нуклеїнова кислота вірусу вбудовується в геном клітини-господаря і в подальшому функціонує як його складова частина. Найбільш яскраві приклади подібної взаємодії - лізогенія бактерій і вірусна трансформація клітин. Абортивний взаємодія не призводить до появи дочірньої популяції і відбувається при взаємодії вірусу з клітиною спочиває (стадія клітинного циклу G0) або при інфікуванні клітини вірусом зі зміненими (дефектними) властивостями. Слід розрізняти дефектні віруси і дефектні віріони. Перші існують як самостійні види і функціонально неповноцінні, так як для їх реплікації необхідний «вірус-помічник» (наприклад, для реплікації аденоассоціірованного вірусу необхідна присутність аденовірусів). Другі складають дефектну групу, яка формується при утворенні великих дочірніх популяцій (наприклад, можуть утворюватися порожні капсиди або безоболочечние нуклео-капсиди). Особлива форма дефектних віріонів - псевдовіріони, що включили в капсид нуклеїнову кислоту клітини-хазяїна. Абортивна інфекція розвивається при проникненні збудника в нечутливі клітини (наприклад, при попаданні вірусу лейкозу корів в організм людини) або в клітини, не здатні забезпечити повний репродуктивний цикл (наприклад, що знаходяться в стадії клітинного циклу G0). Здатність клітин до підтримання вірусспеціфіческіх репродуктивних процесів також пригнічує ІФН, противірусний ефект якого спрямований проти самих різних вірусів.

6. Вірусні хвороби людини і тварини. Профілактика та боротьба з вірусними хворобами. Грип. Віруси грипу належать до родини ортоміксовірусів (Ortho-myxoviridae). Розрізняють віруси грипу типів А, В і С.Віруси грипу належать до РНК-вмісних вірусів. Нуклеокапсид — спіральний тяж рибонуклеопротеїду, вкритий ліпідно-протеїновою оболонкою. В серцевині віріону грипу міститься вісім генів, у футлярі з білкових молекул. У зовнішній ліпідній оболонці вірусу грипу містяться два види білків (глікопротедів) гемаглютенін і нейрамінідаза. Ці захисні білки викликають вироблення антитіл, які захищають організм від повторного захворювання. Віріони грипу мають округлу або овальну форму. Віруси грипу типу А добре розмножуються в курячих ембріонах, легенях мишей і дещо гірше — в клітинних культурах. Процес репродукції їх в сприйнятливій клітині можна умовно поділити на два етапи. На першому етапі відбувається адсорбція віріону на клітині, проникнення його в клітину і «роздягання» вірусної частинки до рибонуклеопротеїду. На другому етапі здійснюються транскрипція, реплікація РНК, трансляція і складання нових віріонів, які виходять з клітини шляхом брунькування. Основним регулятором епідемій грипу є імунітет, а основним методом боротьби з ним — імунопрофілактика за допомогою живих і вбитих вакцин. Часто для профілактики і лікування грипу застосовують хіміотерапевтичні препарати, наприклад ремантадин, і універсальний противірусний засіб — інтерферон. Ефективним препаратом для лікування від грипу маленьких дітей є імуноглобулін. При захворюванні на грип використовують також і антибіотики, які запобігають виникненню і розвитку вторинної бактеріальної інфекції.

Натуральна віспа. Ця гостра інфекційна хвороба людини і тварин спричинюється вірусом, який належить до родини поксвірусів (Poxviridae). Це один із найбільших ДНК-вмісних вірусів. Віріон натуральної віспи (Variolaviras) має форму цеглини з заокругленими кутами і належить до групи складних вірусів. Його серцевина (нуклеотид) має вигляд двовгнутої лінзи, по обидві сторони якої розташовані два бокові тільця. Серцевина, з упакованою в ній дволанцюговою ДНК та боковими тільцями, оточені зовнішньою оболонкою. Від хворої людини натуральна віспа передається повітряно-крапельним шляхом, а також через контакт з зараженим матеріалом. Основним засобом, завдяки якому була досягнута перемога над цим недугом, було масове застосування вісповакцини,

Вірус простого герпесу. Герпес належить до родини Herpesviridae. Віріони герпесу мають форму ікосаедра з діаметром до 150 нм і характеризуються складною будовою. Серцевина віріону містить дволанцюгову ДНК, оточену зовнішнім білковим капсидом, який складається з 162 капсомерів. Інфекція передається контактним або повітряно-крапельним шляхом.Ознаки захворювання проявляються у вигляді гарячки з появою герпетичних пухирців, які розмішуються на межі шкіри і слизових оболонок — на губах, під язиком, на носі та інших органах. Інфекція час від часу рецидивує. Особливо часто на герпес хворіють діти. Для терапії і профілактики інфекції використовують препарати аденін-арабінозид, іодоксуридин, герпевір та інші, індуктори інтерферону, а для профілактики рецидивів у період ремісії застосовують багаторазове введення вбитої герпетичної вакцини. Синдром набутого імунодефіциту (СНІД). Збудник СНІДу належить до родини ретровірусів, які володіють здатністю синтезувати ДНК з РНК завдяки наявності в них ферменту зворотної транскриптази (ревертази). Збудник цього захворювання дістав назву HIV (human immunodeficiency virus), що в перекладі означає вірус імунодефіциту людини (ВІЛ). Збудник ВІЛ-інфекції має сферичну форму, діаметр його сягає до 130 нм. Геном віріону складається з двох ниток РНК, асоційованої з ферментом зворотною транскриптазою. Зовнішній капсид віріону містить подвійний шар ліпідів і глікопротещів. ВІЛ репродукується в нормальних лімфоцитах. Збудник гине при температурі 60 °С, а також від дії ацетону, етанолу та інших дезинфікуючих речовин. Хвороба, яку викликає вірус СНІДу, супроводжується глибоким ураженням імунної системи людини. Збудник ВІЛ-інфекції в природних умовах може передаватися при статевих контактах людей (основний шлях передачі), а також через кров у разі використання брудних шприців, що поширено серед наркоманів, та при переливанні донорської крові. Вірус може передаватися від зараженої матері дитині під час вагітності та відразу після родів, наркоманією, проституцією, гомосексуалізмом та необережністю в повсякденному житті. Основною метою якої є обмеження до мінімуму розповсюдження цієї дуже тяжкої й досі невиліковної хвороби.

Вірус Ебола належить до родини Filoviridae. Його віріони мають паличкоподібну і нитковидну форму, складаються з одноланцюгової РНК, оточеної рибопротеїновою оболонкою.Інкубаційний період хвороби у людини триває від 3 до 18 днів. Починається захворювання подібно до грипу; піднімається висока температура, з'являються головний біль, блювання, гемораргії, пронос. Потім виникають крововиливи у шлунок, кишки, сечові органи і на 8—18-й день хворий гине. Третя епідемія цього важкого захворювання виникла в Заїрі в травні 1995 р. і забрала біля 200 жертв. З 10 хворих помирають від 7 до 9 чоловік. Радикальних засобів лікування цієї хвороби поки що немає. Профілактика в стадії розробки.

Вірус кору. Вірус кору належить до родини параміксовірусів (Paramyxoviridae), рід Morbillviras. Він має сферичну форму з діаметром 150—250 нм. Нуклеокапсид із спіральною симетрією містить одноланцюгову РНК. Віріон кору оточений ліпопротеїдною оболонкою, в якій вбудовані зі зовнішньої сторони глікопротеїди гемаглютенін і F-білок. На відміну від інших парамікровірусів, він не містить нейрамінідази. Єдиним джерелом інфекції є хвора людина. Найчастіше на кір хворіють діти. Передається інфекція повітряно-крапельним шляхом. Вірус проникає у верхні дихальні шляхи і розмножується у клітинах епітелію слизової оболонки, носоглотки, трахей і бронхів. Інкубаційний період триває 10—15 днів. Першими провісниками кору є підвищення температури, виникнення кон'юнктивіту, кашель і нежить. На 4—5-й день з'являється червоний плямистий висип на обличчі, який поступово поширюється на шию і тулуб. Профілактика кору ґрунтується на імунізації населення живою вакциною, яка виготовляється з ослаблених (атенуйованих) штамів вірусу.

Епідемічний поліомієліт. Збудник цієї хвороби належить до родини пікорнавірусів (Picornaviridae), рід Enterovirus. Вірус поліомієліту являє собою маленькі (17—30 нм) РНК-вмісні віріони, які мають форму ікосаедра. Інфекція передається від хворої людини через брудні руки, воду, заражені харчові продукти тощо. Найчастіше на поліомієліт хворіють діти віком 1—5 років, можуть заражатися і старші. Після перенесення хвороби створюється стійкий імунітет. Специфічна профілактика поліомієліту здійснюється за допомогою живих і вбитих вакцин.

Вірус гепатиту А. Збудником її є маленький вірус, діаметр якого становить 27—32 нм, подібний до інших ентеровірусів. Віріон гепатиту А має кубічний тип симетрії, містить одноланцюгову «плюс-ниткову» РНК, оточену капсидом, який складається з 60 білкових молекул. Вірус гепатиту А потрапляє в травний тракт з водою або з не обробленою термічно їжею. Він стійкий до високої температури і кислотності, а тому не руйнується в шлунку під дією шлункового соку і надходить у кишечник, а звідти — в печінку. Поява жовтяниці є ознакою ураження печінки. Лікування і профілактика гепатиту спрямовані на швидке виявлення хворих, їх госпіталізацію і проведення санітарно-гігієнічних заходів. Дітям до 10 років з профілактичною метою часто вводять імуноглобулін, а також рекомбінантні вакцини.

Ящур. Збудник хвороби — один із найменших вірусів, його розміри становлять 25—30 нм. Віріони ящуру мають сферичну форму і складаються з білка і РНК. Відомі сім серотипів вірусу ящуру: А, О, ATI та інші.Вірусом ящура заражуються також люди при контакті з хворими тваринами, через молоко, фураж, слину тощо. Найчастіше інфікуються діти, які споживають сире молоко від хворих корів. Характерними симптомами хворих корів є гарячка і поява пухирцевої екзантеми на слизовій оболонці ротової порожнини. Профілактика і лікування: карантин, дієта, обробка виразок 4%-м розчином AgNo3, моно- і полівалентні живі активовані ящурні вакцини.

Сказ. Вірус сказу належить до родини рабдовірусів (Rhabdo-viridae), роду Lyssavirus. Віріон сказу має округлу форму, містить однониткову РНК, оточену оболонкою, яка складається з глікопротеїдів і глікопептидів. Розмножується вірус у мозковій тканині мишей, морських свинок, курчат, кроликів, овець та інших тварин. На сказ найчастіше хворіють собаки, вовки, летючі миші, скунси, рідше — корови, вівці, коні, свині, кішки і птиця. Вірус передається через укуси хворих на сказ тварин або при попаданні слини на подряпини шкіри і слизові оболонки. Джерелом інфекції в природі найчастіше є дикі тварини, зокрема лисиці.Часто від укусів хворих тварин заражаються й люди. Найбільш характерною ознакою сказу є водобоязнь — гідрофобія. Відразу ж після укусу хворої тварини слід старанно промити рани водою з милом, продезінфікувати і звернутись до лікаря. Якщо цього не зробити, можна захворіти на сказ, а ця хвороба у людини майже на 90 % є летальною. Для профілактики використовується інактивована культуральна вакцина.

Скрейпі. Як інфекційне захворювання овець відоме давно. Ця хвороба найчастіше передається «вертикально» — від овець ягнятам. ІІнкубаційний період при зараженні досить тривалий — до трьох років. Після появи симптомів захворювання хвороба повільно прогресує. На ранніх стадіях у овець з'являється збудження, а іноді — судоми. Потім інтенсивний свербіж, виснаження, параліч і смерть. Скрейпі може перебігати як типове інфекційне вірусне захворювання, а досліди з фільтрації свідчать, що збудник належить до дрібних вірусів. Припускають, що збудник скрейпі є невеличкою молекулою вільної нуклеїнової кислоти, яка захищена від сторонньої дії завдяки її тісному зв'язку з клітинною мембраною.