Українського наукового мовлення

6.1. Формулювання та характеристика наукових понять.

6.2. Особливості словотворення і перекладу термінів.

6.3. Синтаксичні засоби вираження класифікації, порівняння і місця розміщення. Логічна побудова тексту.

6.4. Вибірність синтаксичних структур в науковому мовленні.

6.5. Речення з дієприкметниковими та дієприслівниковими зворотами.

6.6. Безособові, інфінітивні і узагальнено-особові речення.

6.7. Лексико-граматичні засоби зв’язку речень у науковому тексті

Особливу увагу при вивченні наукової мови треба звернути увагу на синтаксичні структури, які використовуються для формулювання і характеристики наукових понять. В них часто-густо переважає інверсія.

Наприклад: Елементами логічного мислення є логічні операції, нормою судження є речення.

Без сумніву, інверсія пов’язана з вимогами зрозумілості, логічності, цілеспрямованості на передачу знань і гармонійності структури наукового тексту.

При формулюванні і характеристиці наукових понять переважають структурні схеми ЩО-ЩО, ЩО Є ЧИМ, побудова яких вимагає досконалого знання закінчень як називного, так і орудного відмінків.

Наприклад: Матеріальна точка – модель протяжного тіла, яку застосовують у випадку поступального руху цього тіла, нехтуючи його дійсними розмірами і формою.

Окремим випадком прискорення прямолінійного руху є вільне падіння.

У випадках характеристики наукових понять використовують і структурні схеми ЩО НАЗИВАЄТЬСЯ ЯКИМ: ЩО НАЗИВАЮТЬ ЯКИМ, ЩО І ЩО НАЗИВАЮТЬ ЯКИМИ.

Наприклад: Множина А та В називаються рівними, якщо вони складаються з одних і тих самих елементів. Якщо множина А не містить жодного елемента, то її називають порожньою і позначають символом Ǿ.

Як бачимо із наведених прикладів, більшість семантико-синтаксичних структур, пов’язаних із формулюванням і характеристикою наукових понять, має ускладнені конструкції із семантикою умови, причини, означальної характеристики.

Наприклад: Шлях S – скалярна характеристика механічного руху, що вимірюється відстанню, пройденою точкою за відповідний час уздовж траєкторії.

Ідеалізація – це спосіб логічного моделювання, завдяки якому створюються ідеалізовані об’єкти.

Особливості словотворення і перекладу термінів

Підходячи до лексико-семантичних характеристик наукових текстів, можна замітити, що найбільш частотними в них є:

· термінологічні слова і словосполучення, які пов’язані з конкретною сферою науки;

· слова і словосполучення, що вживаються в побутовому мовленні, але набули термінологічних властивостей в конкретних наукових сферах;

· слова загальномовні, які вживаються в науковому мовленні зі своїми звичайними значеннями.

Термін – це, за Л.А.Булаховським, умовна мова науки, яка віддзеркалюється в самій суті терміну, його кваліфікації.

Багато термінів утворюється на основі іншомовних слів – грецьких, латинських, французьких тощо. Наприклад: дельта (від грецької), процент (від латини), алгебра (від французької), циліндр (від грецької), детермінант (від латини).

Велика група термінів утворюється від:

а) іменників: десять – десятковий, число - чисельник, розум - розумовий.

б) дієслів: визначати - визначник, виразити - вираз, розв’язати - розв’язок.

в) прикметників: подібний - подібність, відмінний - відмінність, тотожний - тотожність.

г) складання двох та більше основ: умовивід, другорядний, одноатомний.

Серед термінів велику групу складають термінологічні словосполучення. Наприклад: коефіцієнт, трансформації, коливальний контур, механічний рух.

У науковій мові часто використовуються

а) скорочення: г, кг, кг/м3, м/с., км/год., км/с., Дж/с., Вт., кВ, дм2. Об/хв., см;

б) умовні латинські позначення:

R – радіус Землі,

qo – прискорення вільного падіння,

К – коефіцієнт,

m – маса,

Fт – сила тертя,

N – реакція опори,

E – напруженість електричного поля;

в) латинські назви хімічних знаків та їх умовні позначення:

Aq – аргентум (срібло),

Cu – купрум (мідь),

Fe – ферум (залізо),

H – аш (водень),

Si – силіцій (кремній);

г) цифри, формули, математичні знаки тощо:

Х, У, ах, +, -, =, √, х+1;

д) схеми, графіки, рисунки.

Синтаксичні засоби вираження класифікації, порівняння і місця розміщення. Логічна побудова тексту.

Типовим для наукового мовлення є часті застосування синтаксичних конструкцій із семантикою класифікації і порівняння. Класифікуються хімічні елементи, фізичні явища, головні поняття різних наук тощо.

Мовні засоби, які використовуються при класифікації, можна поділити на такі типи:

а) конструкції речень що входять до складу чого;

б) конструкції речень що поділяють на що і що;

в) конструкції речень що (і що) слід віднести до чого;

г) конструкції речень що поділяють на що (які) і що (які);

д) конструкції речень що посідає яке місце в чому.

При порівнянні застосовують такі лексико-граматичні конструкції:

а) що більш (менш) від чого;

б) що більший (менший) від чого;

в) що більш (менш) ніж що;

г) що більший (менший) за що.

Коли висловлюється думка про місце знаходження, використовують подані конструкції:

а) що знаходиться де;

б) що зустрічається де;

в) що розташовано де.

А коли мова йде про спілку хімічних речовин, використовують такі конструкції:

а) що входить до складу чого;

б) що вміщує що;

в) що складається із чого (і чого) тощо.

Вибірність синтаксичних структур в науковому мовленні.

Наукове мовлення характеризується своїм набором синтаксичних структур як на рівні словосполучень, так і речень і типів текстів.

На рівні словосполучень перевага віддається родовому відмінку, які потребують після себе віддієслівні іменники.

Наприклад: пояснення фотоефекту, хід хімічних процесів, збудження електрики. Активним є родовий відмінок і після іменників невіддієслівного походження, наприклад: джерело енергії, швидкість протона, закон збереження енергії.

Частотністю відзначається і місцевий відмінок з прийменниками в (у), на, при. Наприклад: З графіка на рисунк у видно, що виділення ядерної енергії спостерігається при утворенні важких ядер з легких (реакція синтезу – джерело енергії зірок) і при поділі дуже важких ядер на уламки з утворенням ядер елементів середньої частини графіка.

Характерними для наукової мови можна назвати і словосполучення з прикметниками, типу: енергетична шкала, ядерна реакція, хімічна реакія.

На рівні семантико-синтаксичної структури речення переважають синтаксичні, не означальної, умовної, причинно-наслідкової, порівняльної семантики, а безособові, узагально-особові і інфінітивні речення.

Наприклад: Якщо вдвічі підвищити максимальну силу натягу і вдвічі зменшити масу стріли, то відстань зросте до 800 м.

Оскільки по швидкості тіла необхідно знайти швидкість ниток зовсім інших об’єктів, не можна використовувати правило паралелограма.

Рух по горизонталі тим довший, чим менша сила опору.

Речення з дієприкметниковими та дієприслівниковими зворотами

Дієприкметникові звороти містять додаткові повідомлення про предмет, виражений означуваним словом – іменником, характеризують його.

Наприклад: Математичним називають маятник, який являє собою матеріальну точку, прикріплену на кінці невагомої нерозтяжної нитки.

В українській мові, на відміну від російської, пасивні дієприкметники теперішнього часу вживаються дуже рідко і передаються описово – за допомогою підрядних означальних речень із сполучниками який (яка, яке, які), котрий, що.

Розглянемо означення і формули основних видів сил, що вивчаються в курсі фізики середньої школи.

У реченнях наукового мовлення часто використовуються дієприслівникові звороти, які виражають додаткову дію (попередню або одночасову з дією головного речення) і у письмовій мові відокремлюються за допомогою коми. Наприклад:

Виконуючи обчислення наслідків ядерних реакцій, використовують закони збереження імпульсу і енергії, електричного заряду тощо.