Особливості застосування в організації.

Розкриваючи зміст форм роботи з персоналом в організації, слід звернути увагу на те, що у науковій літературі немає єдності у співвідношенні елементів змісту та форм управлінської діяльності. З метою більш чіткого розкриття зазначеного питання необхідно виходити із загальнонаукових уявлень про зміст та форму (форми) явищ.

Форми управлінської діяльності є зовнішніми, постійно і типізовано фіксованими проявами практичної активності органів державної влади чи органів місцевого самоврядування з формування і реалізації управлінських цілей і функцій та забезпечення їх життєдіяльності. Вони дають уявлення про те, що і як робиться в державних органах зі здійснення їх компетенції.

Розрізняють правові, організаційні, організаційно-правові форми управлінської діяльності

Правові форми управлінської діяльності фіксують управлінські рішення і дії, які мають юридичний зміст (встановлення і застосування правових норм). Вони використовуються, головним чином, при підготовці, прийнятті й виконанні управлінських рішень. Для забезпечення ефективності управлінської діяльності важливо, щоб основні дії, операції, прогнозні оцінки, експертизи, статистичні узагальнення, інформаційні відомості, соціологічні дані, на яких базується те чи інше управлінське рішення, було чітко задокументовано, тобто представлено в належній правовій формі. Призначення правових форм, у які оформляється все пов’язане з управлінським рішенням, полягає в забезпеченні й посиленні правового змісту правових актів з тим, щоб кожен із них завжди виходив із 95

законодавства, приймався в режимі законності й у своєму змісті забезпечував права, свободи і зобов'язання громадян. Дотримання правових форм необхідне також під час виконання управлінських рішень. Це правила доведення рішень до виконавців, аж до їх підписів із зазначенням дати отримання; типові документи щодо оперативного і контрольного інформування про хід виконання; акти перевірок і статистичні дані.

Організаційні форми управлінської діяльності пов'язані зі здійсненням певних колективних або індивідуальних дій (оперативно-організаційних і матеріально-технічних операцій); їх можна охарактеризувати як способи вільного колективного пошуку оптимального варіанта вирішення якоїсь управлінської проблеми. На відміну від правової форми, де виражене одностороннє волевиявлення уповноваженої на реалізацію компетенції організації, в організаційних формах більше представлені різні погляди і підходи, обговорення і дискусії, компроміси й узгодження.

В управлінській практиці використовуються такі організаційні форми, як сесії, засідання, наради, конференції, оперативки і т. ін. Важливо, щоб при використанні організаційних форм їм надавався управлінський зміст, який би зводився до того, щоб загальна узгоджена думка, сформульована в результаті колективних пошуків, була таким же управлінським рішенням, як і правовий акт.

Організаційно-правові форми управлінської діяльності констатують той факт, що більшість правових форм є юридично коректними тільки у випадку їх прийняття через встановлені організаційні форми (так, наприклад, організаційні процедури діють відповідно до регламентів при прийнятті правових актів органами державної влади).

Використання форм управлінської діяльності повинно базуватись на комплексному підході до організаційних і правових форм. Їх слід застосовувати в поєднанні з урахуванням сильних і слабких сторін кожної форми, диференційовано і конкретно, виходячи з управлінської проблеми.

3. Поділ та кооперування праці в апараті управління організації. Розкриваючи зміст організації колективної праці, слід зазначити, що організація колективної праці означає приведення трудової діяльності працівників організації у певну систему, яка характеризується сукупністю елементів та їх стійкими взаємозв’язками, змістом функціонування цих елементів, напрямками та динамікою їх розвитку.

Колектив в сучасному економічному розумінні – це група з двох та більше працівників, які мають спільні цілі (завдання), регулярно взаємодіють між собою в процесі спільної діяльності, виконують різні обов’язки, але координують свої дії і можуть замінити один одного, розглядають себе як частину одного цілого та несуть колективну відповідальність за результати своєї праці, а головне – здійснюють певні, унікальні ролі у спільній праці.

В результаті, використовуючи співдружні, взаємозалежні дії окремих працівників в напрямі реалізації місії організації, колективна організація праці максимально реалізує ефект (закон) синергії (як відомо, спільні дії декількох чинників завжди або майже завжди відрізняються від суми розрізнених ефектів). Колективна праця дозволяє вирішувати стратегічні завдання організації.

Організація колективної праці є процесом організації діяльності організацій та колективів їх працівників, тісно пов’язаний із сутністю демократії, який виявляється у колективному обговоренні персоналом питань державного і місцевого життя (в рамках досягнення місії організації) та забезпечує колективне вироблення науково – обґрунтованих управлінських рішень з використанням різних організаційних форм і методів (зборів, нарад, опитування населення, анкетування і т. ін.).

Організацію колективної праці доцільно розглядати з двох сторін: технічної (передбачає організацію й обслуговування робочих місць, що включає їх раціональне планування й оснащення) і соціально-економічної (пов’язана з тим, що основним складовим її елементом є людина як соціальна складова), які тісно пов’язані між собою, постійно взаємодіють і визначають зміст організації праці.

Зміст організації колективної праці (виходячи з особливостей досягнення місії організації) визначають такі елементи:

- поділ і кооперація праці, що передбачає науково обґрунтований розподіл праці персоналу за функціями управління, робочими місцями;

- організація й обслуговування робочих місць, що включає їх раціональне планування й оснащення у відповідності з антропометричними і фізіологічними даними та естетичними смаками людини, ефективну систему обслуговування робочих місць, їх атестацію та раціоналізацію;

- організація добору персоналу та його розвиток, що включає планування потреб в робочій силі, профорієнтацію і профвідбір, розробку концепції розвитку персоналу та її реалізацію;

- покращення умов праці, що передбачає усунення надлишкових фізичних, психологічних, емоційних навантажень, естетику праці, формування системи охорони і безпеки праці;

- ефективне використання робочого часу, оптимізація режимів праці й відпочинку персоналу;

- раціоналізація, впровадження оптимальних прийомів і методів праці;

- планування і облік праці;

- мотивація праці трудового колективу;

- зміцнення дисципліни праці.

Цілі організації колективної праці організації досягаються в ході розв’язання таких основних груп завдань:

- економічні: ефективне використання потенційного сукупного фонду робочого часу (включаючи скорочення його резервоутворюючих прямих і прихованих витрат), поліпшення використання устаткування за часом, підвищення якості надання управлінських послуг;

- організаційні: визначення порядку і послідовності виконання робіт, створення умов для високоефективної, безперебійної роботи персоналу, забезпечення повної і рівномірної їх завантаженості, індивідуальної та колективної відповідальності за результати діяльності, створення системи стимулювання праці персоналу;

- психофізіологічні: оздоровлення і полегшення праці персоналу,

забезпечення їх психологічної сумісності і відповідності їхніх психофізіологічних характеристик особливостям управлінської діяльності;

- соціальні: підвищення змістовності і привабливості колективної праці, створення умов для розвитку працівників, підвищення їхньої кваліфікації і розширення професійного профілю, реалізація їхньої службової кар’єри і підвищення їх добробуту.

Організація колективної праці передбачає розподіл і кооперацію праці персоналу організації на різних рівнях та в межах структурних підрозділів, вибір раціональної системи і методів роботи працівників, добір та розстановку кадрів, організацію робочих місць та створення нормальних умов праці, автоматизацію управлінських робіт.

У підвищенні ефективності організації колективної праці персоналу організації важливе значення відіграє поведінка керівника, організація його особистої праці та її продуктивність, методи і стиль керівництва. Значна частка недоліків в організації управлінської праці зводиться, як свідчить практика управління, до втрати робочого часу керівниками та їх підлеглими.

Організовуючи свою працю, керівник повинен уникати надмірного перевантаження і одночасно забезпечити чіткий ритм у роботі підлеглих з найбільш ефективним завантаженням їх роботою. Тільки за цих умов він зможе ефективно використовувати свою кваліфікацію та інтелектуальні здібності, мати повну уяву про діяльність підпорядкованого йому структурного підрозділу та одночасно звільнятися від вирішення другорядних питань, які потребують значного часу і можуть бути виконані підлеглими. Керівник повинен особисто вирішувати лише ті питання, які неможливо передати на розгляд і вирішення підлеглих, що забезпечить ефективну організацію управління і ефективну працю його підлеглих.

Отже, організація колективної праці означає приведення трудової діяльності персоналу організації у певну систему, яка характеризується сукупністю елементів та їх стійкими взаємозв’язками, змістом функціонування цих елементів, напрямками та динамікою їх розвитку. У зв’язку з тим, що процес колективної праці охоплює технологічну, економічну, правову, соціальну, морально-психологічну та інші складові, організація колективної праці персоналу організації передбачає узгодження усіх відносин, які формуються та реалізуються між його учасниками.

Розкриваючи зміст розподілу та кооперування праці в апараті управління організації, слід акцентувати увагу на тому, що важливим фактором підвищення ефективності адміністративно-управлінської діяльності в процесі прийняття управлінських рішень є розподіл праці управлінських кадрів, тобто спеціалізація адміністративно-управлінських працівників на виконанніпевних видів діяльності (функцій), розмежування їх повноважень, прав та сфер відповідальності.

Відповідно до цього в організаціях виділяють наступні види розподілу праці менеджерів: функціональний, структурний, технологічний, професійно-кваліфікаційний.

Функціональний розподіл праці базується на формуванні груп управлінців, що виконують однакові функції менеджменту: планування, організація, контроль тощо. Відповідно до цього одні працівники апарату управління організацією (адміністративної служби організації) спеціалізуються на роботах по плануванню, інші – направляють свої зусилля на виконання планів, треті – є спеціалістами з контролю, вимірювання результатів та оцінки праці і т.п.

Структурний розподіл адміністративно-управлінських кадрів будується виходячи з таких характеристик об’єкта управління, як організаційна структура, масштаби, сфери діяльності, галузева чи територіальна специфіка. Через наявність великої кількості факторів, що впливають на структурний розподіл праці, він буде специфічним для кожної окремої організації.

Технологічний та професійно-кваліфікаційний розподіл праці адміністративно-управлінських кадрів враховує види та складність робот, що виконуються. За цими критеріями виділяють три типи працівників – керівники, спеціалісти та службовці. Якщо розглядати їхню працю з точки зору технологій процесу управління, то завдання керівників, насамперед, полягають у прийнятті рішень та організації їх практичної реалізації, спеціалісти виконують проектування та розробку варіантів рішень, а службовці займаються в основному інформаційним забезпеченням всього адміністративно-управлінського процесу.

Тема 8. Управління дисциплінарними відносинами в організації.

1. Зміст понять дисципліна, дисциплінарні відносини.

2. Сутність і завдання управління трудовими відносинами в організації.