Імперська геостратегія у сучасному світі

На сучасному етапі розвитку людства міжнародні відносини повинні базуватися на ідеалах добра, справедливості, рівноправ’я всіх держав і народів світу. Об’єднані зусилля міжнародних організацій, особливо ООН, усіх країн світу потрібно спрямувати на досягнення стабільності, міжнародної безпеки, неприпустимості застосування сили і загрози силою в міжнародних відносинах, Не можна допускати поширення зброї масового знищення, нарощування озброєння. Потрібно забезпечити рівноправне політичне, економічне, культурне співробітництво всіх суб’єктів міжнародних відносин. Проте реальні міжнародні відносини будуються, як і в минулому, переважно на основі жорсткої міждержавної конкуренції. Наймогутніші держави світу, застосовуючи «право сильного», прагнуть і надалі здійснювати свій диктат у світовому геополітичному просторі. З історичної позиції імперіалізм у зовнішній політиці держав доволі детально висвітлений у літературі, а от сучасну імперіалістичну геополітику на міжнародній арені трактують по-різному. Ця проблема потребує глибоких і багатоаспектних досліджень.

Спробуємо проаналізувати сучасні тенденції розвитку імперіалістичної геостратегії на міжнародній арені з боку провідної держави світу – США, а також трансрегіональної держави – Російської Федерації.

Імперіалістичні держави минулих історичних епох створювалися переважно за допомогою територіальної експансії – розширення геополітичного простору країни через завоювання територій з їх населенням та різноманітними ресурсами. Імперії минулого мали на меті передусім розширити свою фізичну територію та простір свого геополітичного і геоекономічного впливу на сусідні країни. Сама суть імперського експансіонізму не змінилася, зміни торкнулися тих або інших змістовних та географічних аспектів експансіоністської геостратегії.

Територія і дотепер залишається вельми привабливим об’єктом імперіалістичної експансії – як місце розташування природних і людських ресурсів, зручний економічний чи військово-стратегічний плацдарм, просто «життєвий простір» тощо. Проте в сучасному світі пряме завоювання військовою силою явище рідкісне. Через необхідність утримувати на завойованих землях війська, правоохоронні й адміністративні органи анексія територій у сучасних умовах є занадто дорогим задоволенням. До того ж завойовницька геополітика негативно оцінюється світовою громадською думкою і може бути вельми непопулярною у власній державі. Сучасні територіальні експансії прикривають, як правило, високими гуманними цілями, гаслами про безпеку людства, боротьбу з поширенням зброї масового знищення, захистом прав людини тощо.

Імперіалістична геостратегія на міжнародній арені може мати як відкритий (явний), так і латентний (прихований) характер. У сучасну епоху, коли імперіалістичним державам треба оглядатися на думку міжнародних організацій, насамперед ООН, інших держав, світову громадську думку, переважають мирні засоби прихованої імперіалістичної геостратегії. Із позиції змістовного наповнення імперіалістичної геостратегії можна виділити декілька взаємопов’язаних складових: політичну, воєнну, ідеологічну, економічну, інформаційну, культурну та ін.

Політичний імперіалізм спрямований на розширення сфери політичного впливу держави в геопросторі через встановлення політичного контролю над об’єктами експансії. Забезпечення політичного контролю над країною чи регіоном досягається за допомогою підпорядкування зовнішньому суб’єкту державного та адміністративного апарату. Це завдання реалізують, приводячи до влади в державі та її регіонах провідників тієї політики, яка відповідає інтересам латентного загарбника. У сучасних умовах приведення до влади потрібних політичних сил і конкретних осіб відбувається вже переважно не через воєнну окупацію, прямий політичний тиск чи державний переворот, а витонченішими і часто ефективнішими засобами експансії – економічної, інформаційної, культурної тощо.

Війна в сучасному світі є занадто дорогим і ризикованим засобом досягнення політичних цілей. Лише деякі держави і блоки держав можуть знехтувати нормами міжнародної моралі і розпочати війну. Це або нечисленні надзвичайно могутні країни, або маргінальні держави, для яких успішна війна може бути засобом вирішення зовнішніх і внутрішніх проблем. Сучасна воєнна стратегія передбачає швидкоплинні, блискавичні воєнні дії з масовим використанням авіації, високоточної зброї. Плануються «хірургічні операції» зі знищення конкретних об’єктів і навіть осіб. Ефективну воєнну стратегію потрібно планувати і реалізувати разом з іншими видами експансії. Військовий контроль над завойованим геопростором забезпечує оволодіння ключовими стратегічними регіонами, об’єктами, магістралями тощо, утримання на захопленій території значних військових контингентів.

Економічний імперіалізм в умовах глобалізації світових господарських процесів стає провідним напрямом імперіалістичної геостратегії взагалі. Серед різновидів економічної експансії можна виділити кредитно-фінансову, валютну, товарну, технологічну, комунікаційну. За допомогою кредитно-фінансової експансії виникає можливість посилити свій вплив на країну-боржника, втручатися в її внутрішні справи, контролювати тією або іншою мірою її економіку. Могутні держави світу і недержавні діячі спроможні створювати вигідну для себе ситуацію на валютних ринках світових регіонів і деяких країн. Сучасні провідні держави мають такий рівень розвитку технологій, який дає їм змогу домінувати у виробництві найбільш наукомісткої високотехнологічної продукції. На слабкіші країни чекає доля технологічних колоній, філій господарських комплексів найбільш розвинутих держав та їх ТНК. Володіння технологічною інформацією є запорукою економічної гегемонії у майбутньому світі. Панування провідних держав на ринках певних товарів дає їм можливість насаджувати свої ціни і забезпечувати нееквівалентний обмін на світовому ринку. Володіння мінерально-сировинними ресурсами залишається однією з найважливіших складових могутності сучасних імперій. Світ вступив в епоху загострення боротьби за ресурси, особливо за енергоносії – нафту та природний газ. Серед основних напрямів геостратегії імперіалістичних держав є також дії, спрямовані на встановлення комунікаційного контролю над територіями інших країн. Отже, прагнення розширити свій економічний вплив на регіони світу та країни, підпорядкувати їх у кредитно-фінансовій, валютній, технологічній, ресурсній, комунікаційній сферах залишається обов’язковою рисою сучасного імперіалізму.

Інформаційний імперіалізм (медіа-імперіалізм) спрямований на встановлення домінуючого контролю над інформаційним простором інших країн. Медійні компанії провідних держав фільтрують інформаційні потоки, нав’язуючи населенню різних країн певні політичні погляди, стереотипи, прагнуть сформувати в суспільстві бажані для себе уявлення про певні події, а у свідомості населення вкоренити ті чи інші ідейні цінності та норми. Медіа-імперіалізм є підґрунтям для здійснення політичної, економічної, ідеологічної, культурної, мовної експансії. У сучасних умовах найбільш дієвим засобом культурної експансії стає поширення стереотипів масової культури, як правило, за допомогою ЗМІ, кінофільмів, повсюдної реклами тощо. Культурний імперіалізм іде пліч-о-пліч із політичним через вплив на політичну культуру населення, а також з економічним через формування культу споживання (насаджуванням стандартів масової культури).

Усі складові імперіалістичної геостратегії тісно переплетені між собою і здійснюються державами, залежно від їх потенційних можливостей, поточних і перспективних геополітичних інтересів, оцінки геополітичної ситуації у світі та його регіонах, із урахуванням потенціалу та геостратегії інших провідних геополітичних суб’єктів. Відбувається фактично безперервна, переважно мирна зовнішня експансія могутніх держав світу та угруповань. Взаємний експансіонізм імперіалістичних суб’єктів має характер «взаємопроникнення», особливо це стосується економічної експансії. Аналізуючи сучасний імперіалізм, слід ураховувати справжні латентні важелі імперіалістичної геостратегії певних держав.

У сучасному світовому геополітичному просторі США вважають себе єдиним полюсом могутності. На думку З. Бжезінського, єдина справжня імперія має проводити на міжнародній арені і відповідну імперську геостратегію, що повинна, як і за часів Римської імперії, містити три головні складові: попередження змови між васалами і збереження їх залежності від спільної безпеки; збереження покірності підлеглих і забезпечення їх захисту; недопущення об’єднання варварів. За З. Бжезінським, імперська геостратегія США спрямована на досягнення двох цілей: зміцнення власного панівного становища у світі; створення такої геополітичної структури глобального співробітництва (під егідою Америки), яка буде спроможною пом’якшувати неминучі потрясіння і напругу, спричинені соціально-політичними змінами у світі. Ця система має відігравати роль міжнародного «регента», спроможного нести тягар відповідальності за стабільність і мир у всьому світі.

Політичний експансіонізм США проявляється, зокрема, у проголошуваному праві на «гуманітарну інтервенцію», спрямовану на захист прав людини. Попри високу мету, гуманітарна інтервенція здійснюється згідно з політикою подвійних стандартів і передбачає розуміння прав і свобод людини саме з позиції американської лібертіанської ідеології. Крім того, політичний експансіонізм США здійснюється під прапором боротьби з поширенням зброї масового знищення. Самі США вирішують, які держави достойні володіти зброєю масового знищення, а які – ні. Серед виправдань американського політичного імперіалізму проголошується боротьба з тероризмом, оскільки саме себе США репрезентують як захисника всього людства – головного борця з тероризмом у всьому світі.

У контексті боротьби з поширенням зброї масового ураження, за права людини і, особливо, з тероризмом у Сполучених Штатів виникає необхідність співпраці з партнерами, щоб перекласти на них частину витрат і поділити відповідальність за воєнні злочини і винищення держав і народів. Війна стає для США дедалі дорожчим задоволенням, тому ідеалом для них є стабільний мирний світ із власною гегемонією (явною чи прихованою), для забезпечення якого вважають запровадження взаємної відповідальності провідних країн планети за управління світом без війн. Неподільна світова гегемонія США відповідає інтересам тих латентних структур, які реально управляють більшою частиною світу.

Лише така держава, як США і таке угруповання, як НАТО мають настільки високий ступінь військово-політичної могутності, що спроможні вплинути на позицію авторитетних міжнародних організацій і громадську думку в багатьох країнах світу. Використовуючи різноманітні засоби впливу на партнерів, США організували і провели під своїм керівництвом бомбардування Сербії в 1999 р., вторгнення до Афганістану в 2001 р. і агресію до Іраку в 2003 році.

Окуповані внаслідок імперіалістичної агресії території оголошуються не анексованими, а такими, що здобудуть свій повний суверенітет після перехідного періоду встановлення «справжньої» демократії. Окупація Іраку, що вже призвела до загибелі понад 2 тисяч американських вояків і до величезних витрат коштів із американського бюджету, завела адміністрацію Буша в глухий кут. Проте окупація надзвичайно багатого нафтою Іраку, на нашу думку, триватиме доти, доки США і їх сателіти не забезпечать установлення в державі достатньо легітимного і ефективного політичного режиму, який дасть змогу їм реально контролювати видобуток, переробку і транспортування нафти в цій країні. Заради досягнення цієї мети контрольована світовими латентними структурами адміністрація Буша і далі йтиме на витрати та жертви.

Економічний експансіонізм був і залишається стержнем американської імперської геостратегії. Крім прагнення поставити під свій контроль світовий ринок енергоносіїв, спостерігається намагання домінувати у виробництві найбільш високотехнологічної продукції у жорсткій конкуренції із західноєвропейськими країнами та Японією. Проте зростає конкуренція також із боку країн Східної, Південно-Східної та Південної Азії. Контроль над світовими фінансовими потоками був і залишається характерною ознакою американського економічного імперіалізму. Забезпечення максимальних прибутків від інвестицій для американських монополій – реальних хазяїв США, контроль над використанням природних ресурсів і виробництвом високотехнологічної продукції у різних регіонах та країнах світу є рушійними чинниками політики США на міжнародній арені.

Валютно-фінансова експансія Америки має забезпечити її панування на світових фінансових ринках. Хоча весь світ і так заполонила доларова маса, США випускають щоразу нові і нові партії «зелених папірців». Америка прагне нав’язувати всьому світовому ринку розрахунки саме в доларах, виставляючи долар як запоруку стабільності світової валютної системи, а ще шантажує країни світу тим, що крах долара означатиме колапс валютних систем усіх країн – світову валютну кризу.

Засобами забезпечення імперіалістичної геополітики США є не лише зазначені вище різновиди економічної експансії, а й споріднені з нею інформаційна, культурна, лінгвістична. Посилення інформаційної експансії пов’язане з подальшим прогресом ЗМІ, особливо радіо- і телекомунікацій, а також системи Інтернет. Технічними ресурсами цієї системи в Америці управляє потужна приватна корпорація ICANN, рішення якої прямо підпорядковані Білому дому і фактично не чинні без його схвалення. США пропагують по всьому світу лібертіанську ідеологію зі своїми ідеалами демократії та ринкової економіки, безупинно рекламуючи їх досягнення саме за допомогою потужних ЗМІ, що охоплюють через системи супутникового зв’язку весь світ. Сучасна культурна експансія США прямо проявляється в агресивному нав’язуванні світу стереотипів американської масової культури, що ґрунтується на культі споживання. Лінгвістична експансія англійської мови як світової мови спілкування здійснюється до всіх регіонів світу, полегшує пропаганду американської культури серед різних народів світу, спрямована на формування стереотипів щодо вищості, престижності й універсальності англомовної культури. Інформаційний та культурний імперіалізм США, пропаганда єдиного світового суспільства на засадах американської моделі демократії, ринкової економіки, масової культури призводять до фактичного послаблення суверенітету окремих держав світу.

На прикладі Російської Федерації можна простежити поєднання зовнішнього імперіалізму з внутрішнім. Прагнення окремих народів до самовизначення придушуються і за допомогою використання військової сили (Ічкерія), і пануванням «центру» в стратегічних галузях економіки етнічних регіонів. Урізаються політичні права суб’єктів федерації, які по суті підпорядковані органам влади федеральних округів. Величезна увага приділяється розширенню культурної гегемонії «центру» в усіх суб’єктах федерації, відродженню і модернізації історичних міфів про позитивну об’єднувальну роль Російської імперії та Радянського Союзу. Серед населення Російської Федерації насаджуються імперська суспільна свідомість і мораль.

Для геостратегії сучасної Росії на міжнародній арені пропонують принаймні чотири основні моделі: союз із НАТО за домінування США; союз із європейськими країнами задля обмеження домінування США; союз із Китаєм проти гегемонії США; «антиімперіалістичний» союз із Іраном та іншими країнами третього світу проти гегемонії Заходу. Відверто імперіалістичною є модель О. Дугіна, для якого саме існування суверенної України – геополітичне непорозуміння. О. Мітрофанов вважає можливим перерозподіл польських, литовських, українських, казахських земель між «метагравцями» на євразійських просторах – Німеччиною, Росією, Японією, тобто фактично відродження в новому вигляді молотівсько-ріббентроповського сценарію кінця 30-х років ХХ ст. Сучасна Росія майже офіційно виступає на міжнародній арені як нова могутня імперія, що зміцнює і активно розширює свій геополітичний вплив як на Сході, так і, меншою мірою, на Заході.

Сучасна імперська геостратегія Російської Федерації поширюється насамперед на пострадянський геополітичній простір. Прибалтійські країни, які ввійшли в 2004 р. до НАТО та ЄС, фактично випали з орбіти гегемонії нової Російської імперії. Російська Федерація прагне тримати під своїм контролем політичні процеси в країнах СНД, намагаючись приводити до влади лояльні щодо неї чи навіть проросійські режими. Створюються інтеграційні угруповання (наприклад, ЄЕП), метою яких є забезпечення панування «ліберальної імперії» на пострадянському просторі. Намагання деяких країн СНД проводити незалежну політичну та економічну лінію на міжнародній арені Росія вважає зрадою й оцінює негативно, звинувачуючи в антиросійській і проамериканській політиці. Прагнучи зберегти світову першість, США дійсно не зацікавлені в зростанні могутності колишнього головного конкурента і тому підтримують нинішню владу в Україні та Грузії з метою посилення власних позицій у цих державах і, відповідно, послаблення геополітичного впливу Росії.

Економічний імперіалізм Росії спрямований на встановлення контролю своїх державних та приватних корпорацій над стратегічно важливими галузями економіки нових незалежних країн. Трансрегіональна держава Росія, підпорядковуючи собі нафто- та газотранспортні системи держав-членів СНД, має на меті закріпити на більшій частині пострадянського геопростору своє геоекономічне і геополітичне домінування. Володіючи величезними запасами природного газу і встановлюючи свій контроль над газотранспортними системами інших країн (не лише пострадянських), Росія прагне заявити про себе як про енергетичну супердержаву з відповідною роллю в європейському та світовому геополітичному просторі.

Під гаслами підтримки прав і свобод російського і «російськомовного» населення здійснюється культурна експансія нової Російської імперії до нових незалежних держав. Через російські і проросійські ЗМІ, а також кінофільми, естраду, художню літературу в пострадянських країнах насаджується нова імперська мораль, позитивний образ «старшого брата». Росія позиціонує себе як захисницю прав і свобод російського та російськомовного населення в пострадянських країнах. Особливо інтенсивна інформаційна та культурна експансія спрямована на більшу частину Білорусі, схід і південь України, північ Казахстану. У поточному 2006 р. кардинально переглянуто міграційну політику – новий закон Російської Федерації створює сприятливі можливості для залучення до країни «співвітчизників» як людських ресурсів для заселення Сибіру та Далекого Сходу.

Сучасні імперіалістичні геостратегії, спрямовані на нескінченне зростання політичної та економічної могутності, виявляться згубними для всього людства і самих імперіалістичних держав. Залишається сподіватися, що світова спільнота, спираючись на реформовану ООН, спроможна за наявності політичної волі більшості держав світу, обмежити в різних сферах експансіонізм нових імперій та забезпечити дійсно рівноправний і безпечний розвиток усіх країн і народів.