Національний інтереси. Геополітичні аспекти національної безпеки

Зовнішня політика тієї чи іншої держави визначається безліччю детермінант, включаючи рівень соціально-економічного та суспільно-політичного розвитку, географічне положення країни, її національно-історичні традиції, цілі й потреби забезпечення суверенітету та безпеки і т.д. Всі вони в зовнішній політиці фокусуються в концепцію національного інтересу.

Так, що представники політичного реалізму – однієї з провідних шкіл в сучасній міжнародно-політичній думці – розглядають національний інтерес як наріжний камінь зовнішньої політики будь-якої держави. На їхню думку, головний пункт, який допомагає відшукати вірний шлях у міжнародній політиці – це концепція інтересу, сформульована в поняттях сили. Зовнішня політика, заснована на національному інтересі, стверджують вони, яка перевищує за важливістю зовнішню політику, надихає якимись універсальними моральними принципами.

Зовнішня політика більшості держав в різні епохи в значній мірі визначалася тим, що тепер називають національним інтересом. Але все ж саме поняття «національний інтерес» увійшло в науковий обіг порівняно недавно. Лише в 1935 р. воно було включено в Оксфордську енциклопедію соціальних наук. Пріоритет у її розробці, належить відомим американським протестантським вченим – теологу Р. Нібуру та історику Ч. Бірду.

Особливо зросла увага до даної проблематики після другої світової війни. Суперечки, що розгорнулися навколо неї, Г. Моргентау назвав «новими великими дебатами». У найбільш розгорнутій формі ця концепція була сформульована в книзі того ж Моргентау «На захист національного інтересу», опублікованій в 1948 р. З американського боку вагомий внесок у подальшу розробку концепції національного інтересу внесли Дж. Кеннан, У. Ліппман, К. Уолтц, Е. Фернісс, Дж. Розенау та ін. Специфічну оцінку проблеми національного інтересу отримала у французьких дослідників Р. Арона, П. Ренувена, Ж.-Б. Дюрозеля, Ф. Брайара, Р. Дебре та ін.

Що ж таке національний інтерес? Які його сутність і системоутворюючі параметри? Як він співвідноситься з поняттям «державний інтерес»? Яка взаємозв’язок національного інтересу з національною безпекою? З цих та деяких пов’язаних з ними інших питань в останні роки розгорнулися досить жваві дискусії.

Національний інтерес – категорія абстрактна і суб’єктивна, оскільки її параметри визначаються картою світу і ціннісною системою, пануючою в даному суспільстві і державі. Як відзначав Дж. Розенау, «визначення національного інтересу ніколи не може бути нічим іншим як системою висновків, які виходять з аналітичної та ціннісної бази політики». Реальність національного інтересу виявляється в процесі й у міру його здійснення. З даної точки зору політику можна розглядати як найважливіший засіб реалізації національних інтересів.

На міжнародній арені зіткнення реальних інтересів породжує реальні конфлікти, однак причинами війн часто виявляються помилково зрозумілі й хибно сформульовані національні інтереси або міркування щодо національної безпеки. Так було при розв’язуванні США війни в Іраку (2003) і при прийнятті керівництвом СРСР рішення про введення радянських військ в Афганістан в грудні 1979 р. При цій причині необхідно мати чіткі уявлення про зміст поняття «національний інтерес».

Найчастіше державні інтереси протиставляють національним і суспільним (інтересам громадянського суспільства). Нерідко, визнаючи їх взаємозв’язок, все ж вважають за доцільне визначати їх у рамках дихотомії «національний інтерес – державний інтерес»; «державний інтерес – суспільний інтерес».

У цьому випадку доцільно говорити про національні інтереси і інтереси державних якщо не як про синоніми, то в усякому разі як про близько пов’язані і взаємодоповнюючі поняття.

Як відзначав М.В. Ільїн, «національний інтерес є інтерес нації як ознака суверенної територіальної держави і громадянського суспільства». Що стосується державного інтересу та інтересів громадянського суспільства, то вони «не тільки змістовно пов’язані з поняттям національного інтересу, але в значній мірі визначають його смислову структуру». Тому доцільно застосовувати поняття «національно-державні інтереси». На міжнародній арені націю в кінцевому рахунку представляє державу. Тому в лексиконі міжнародної політики, кажучи про національний інтерес, як правило, мають на увазі державний інтерес і, навпаки, під державним інтересом мають на увазі національний інтерес.

Реальні, об’єктивні національні або державні інтереси, що зачіпають суверенітет, територіальну цілісність, принцип невтручання у внутрішні справи і т.д., є головним рушійним чинником зовнішньополітичної діяльності держав і реалізації міжнародних відносин. Формування національних інтересів являє собою поступовий і тривалий історичний процес, що здійснюється в складному перетині економічних, соціальних, національно-психологічних та інших факторів, у сукупності визначають зміст і характер національно-історичного досвіду даного народу чи країни. З такої позиції національні інтереси є суспільно-історичним феноменом і не можуть існувати незалежно від свідомості їх носіїв. Вони мають найтісніший взаємозв’язок з ідентичністю конкретної нації.

Головна складова національного інтересу – це імператив самозбереження держави. Існує комплекс критичних параметрів, порушення яких дає підставу говорити про те, що держава не здатна відстоювати свій суверенітет і самостійність. При розробці національних інтересів і прийнятті на їх основі тих чи інших зовнішньополітичних рішень керівники держав враховують об’єктивні економічні, політичні, географічні та інші фактори, внутрішньополітичні інтереси, політичні маневри різних соціально-політичних сил, зацікавлених груп, організацій і т.д. Враховуються також і можливі реакції на ці рішення на міжнародній арені з боку тих держав, які вони так чи інакше зачіпають.

В умовах глобалізації політики виникає безліч питань. Що відбувається з національним інтересом в контексті висунення на передній план регіональних і колективних інтересів? Які перспективи національного інтересу при наявності тенденції до розмивання національно-державного суверенітету?

Зовнішню політику будь-якої держави можна вважати реалістичною в тій мірі, в якій вона побудована з урахуванням інтересів інших сторін, залучених в систему міжнародних відносин. Цей момент набуває особливої ​ ​ ваги в сучасному світі, де визначення національних інтересів будь-якої держави передбачає обов’язкове врахування інтересів інших держав, а в чомусь і інтересів усього світового співтовариства.

Природньо, національні інтереси розрізняються за своєю значимістю і впливу на міжнародній арені. За цією ознакою вони поділяються на життєво важливі, чи головні, і другорядні, постійні та змінні, довгострокові і короткострокові чи середні.

Головні і постійні національні інтереси визначаються найважливішими геополітичними параметрами: місцем і роллю даної держави в системі міждержавних відносин, його престижем і відносною військовою могутністю, здатністю відстоювати свій суверенітет і гарантувати безпеку своїх союзників і т.д.

Кожна держава по-своєму оцінює відносну важливість кожної з переслідуваних ним цілей. Здатність держави реалізовувати їх залежить від багатьох факторів: його геополітичного положення, історії, культури, політичної системи, керівництва, характеру взаємин з іншими державами.

Держава забезпечує свої інтереси всіма наявними в його розпорядженні засобами: політичними, ідеологічними, економічними, дипломатичними, військовими, аж до оголошення війни.

Другорядні і змінні інтереси носять похідний від перших характер. Змінюючись залежно від зовнішньополітичних чинників, вони можуть служити предметом торгу при реалізації головних і постійних інтересів держави.

Слід відзначити, що держава не може забезпечити реалізацію всіх цілей в повному обсязі. У більшості випадків це пов’язано з важкими переговорами або торгами з іншими державами. Найчастіше основоположні національні інтереси, пов’язані з безпекою і самозбереженням держави, неможливо реалізувати в поодинці, без союзів і коаліцій з іншими державами. Наприклад, розгром гітлерівської Німеччини і Японії став можливий саме тому, що Радянському Союзу, США і Великобританії, незважаючи на величезні ідеологічні відмінності, вдалося створити коаліцію для протидії ворогові. Ця мета була досягнута завдяки не тільки розробці дієздатної стратегії спільного ведення військових дій, але і створенню для її здійснення потужної виробничо-технічної бази.

Концепція національної безпеки

Успіх зовнішньої політики держави залежить як від того, наскільки чітко сформульовані національні інтереси, так і від розуміння шляхів і засобів реалізації цих інтересів. Серед пріоритетних цілей держави на міжнародній арені, як уже зазначалося, на першому місці стоїть забезпечення безпеки країни або національної безпеки в усіх її формах і проявах. Проблема національної безпеки в міжнародно-політичній літературі викликає не менше суперечок і дискусій, ніж питання, пов’язані з національним інтересом. В нашій літературі, особливо публіцистичної, розрізняють безпеку особистості, громадську і державну. В цих рамках розрізняють також безпеку економічну, соціальну, політичну, екологічну, військову і т.д.

У широкому сенсі безпека – це забезпечення всім громадянам держави нормальних умов для самореалізації, захист їх життя, свободи і власності від посягань з боку окремої людини, організації або самої держави. Відходячи від всіх інших аспектів безпеки зупинимось на її геополітичному вимірі, де під безпекою розуміється насамперед фізичне виживання даної держави, захист і збереження його суверенітету і територіальної цілісності, здатність адекватно реагувати на будь-які реальні і потенційні зовнішні загрози.

Першим, хто більш-менш чітко сформулював концепцію національної безпеки, був У. Ліппман. «Нація, – писав він, – знаходиться в стані безпеки, коли їй не доводиться приносити в жертву свої законні інтереси з метою уникнути війни і коли воно в змозі захистити при необхідності ці інтереси шляхом війни».

Концепція національної безпеки, так само як зовнішньополітичні та геополітичні концепції, являє собою похідну від концепції національних інтересів, а в більш широкому сенсі від загального бачення громадян тієї чи іншої держави його місця і ролі в світовій спільноті. Концепція національної безпеки будується з урахуванням як зовнішніх загроз, що виходять ззовні і пов’язаних зі спробами поневолити або підпорядкувати держави.

Розрізняють загрози реальні та потенційні; глобальні, регіональні та локальні. Поняття безпеки включає наступні аспекти: здатність забезпечення фізичного існування, територіальної недоторканності і цілісності держави від зовнішніх і внутрішніх загроз; гарантії від зовнішнього втручання у внутрішні справи; запобігання потенційних і непередбачених загроз.

Національна безпека тісно пов’язана з безпекою самої суспільно-політичної системи даної країни. У процесі реалізації державою власних цілей воно має справу з іншими державами, які можуть або сприяти, або перешкоджати їх досягненню. Тому природно, що концепція національної безпеки будується з урахуванням всіх геополітичних чинників, що впливають на шляхи, форми та засоби реалізації національних цілей.

Першорядне завдання концепції національної безпеки – це визначення та розробка пріоритетних напрямів, комплексу заходів і засобів запобігання насамперед крайніх форм зовнішньої і внутрішньої загроз – війни з іншими державами і громадянської війни.

Держава має в своєму розпорядженні різними засобами і шляхами реалізації цієї мети. Один з найочевидніших з них – застосування або загроза застосування насильства. Задовго до того, як Клаузевіц сформулював свій знаменитий афоризм, державні діячі діяли в дусі цього афоризму, вважаючи що війна є продовження політики іншими засобами. В основі міжнародної політики лежать конфлікти між народами і країнами. Відповідальність за реалізацію цих цілей покладалася головним чином на збройні сили. Концепція національної безпеки мала насамперед зовнішню спрямованість, і в цьому контексті головними її інструментами були зовнішньополітична стратегія, дипломатична практика, військово-політична платформа і її військово-силове забезпечення. Що стосується її внутрішньополітичної стратегії – боротьба з підривними елементами, розвідка.

У сучасних умовах одна з головних цілей світової спільноти – забезпечення і збереження міжнародної безпеки, створення умов, що виключають порушення загального миру або виникнення загрози безпеки народів в якій би то не було формі. У багатьох відносинах національна безпека стала похідною від міжнародної безпеки, безпеки усього світового співтовариства.

Вражаючі досягнення науково-технічної революції, особливо створення та розповсюдження ракетно-ядерної зброї масового знищення, змусили по-новому дивитися на корінні проблеми війни і миру, безпеки і міжнародного співробітництва.

У період біполярного світопорядку безпеку ототожнювали з балансом сил між двома протиборчими блоками. Головна мета контролю над озброєннями головним чином здійснювалось шляхом переговорів і створення атмосфери взаємної довіри і передбачуваності. Такий підхід лежав в основі досягнутих між двома наддержавами угод з припинення гонки озброєнь, а також здійснення та врегулювання інших локальних конфліктів.

В умовах, коли національні інтереси формулювалися виходячи з імперативів захисту державної території, населення і природних ресурсів, військова сила виступала в якості найважливішого атрибуту влади і могутності держави. У сучасних умовах національна безпека залежить не тільки від потужності і боєздатності збройних сил, але й від цілого ряду інших факторів – економічної могутності, конкурентоспроможної промисловості, якості системи освіти, добробуту громадян та ін..

Серед джерел реальної загрози для безпеки більшості: тероризм, розповсюдження зброї масового знищення, міжетнічні та міжконфесійні конфлікти, деградацію навколишнього середовища, уповільнення або зупинка економічного зростання контрабанда, незаконна міграція, забруднення навколишнього середовища, дефіцит продовольства, чисельність населення, енергоресурси володіючи енергоресурсама держава може впливати на політичний процес окремих країн та регіонів.

Важливою складовою частиною національно-державної безпеки є економічна безпека. Від неї залежать дотримання і реалізація внутрішніх та зовнішніх державних інтересів, життєздатність і ефективність внутрішньо-і зовнішньополітичної стратегії. Тому не випадково, що в багатьох країнах в компетенцію органів, що займаються проблемами державної безпеки, наприклад Ради національної безпеки США та Ради безпеки Російської Федерації, віднесені не тільки питання суто військової політики, розвідки і т.д. але і питання, що стосуються економіки, екології, технології, охорони здоров’я, освіти та ін.

Загрози стали носити глобальний характер. Захист кордонів більше не є виключно справою військових. Найчастіше діяльність окремих країн, корпорацій або навіть окремо взятої людини може мати наслідки всепланетарного масштабу. Наприклад, знищення тропічних лісів, впровадження комп’ютерного вірусу, який здатний порушити функціонування усієї світової комп’ютерної мережі незважаючи на національні кордони.

У світлі цих обставин все більше значення отримує стратегія колективної безпеки. Ця стратегія передбачає створення системи, в якій кажна держава згодна з тим, що його безпека є справою всіх, і приєднується до колективних дій з відбиття агресії.