Багатополярна модель сучасного світу

Сучасний світ сповнений протиріч і протиборства різноманіт­них політичних сил. У ньому тісно переплітаються між собою сфери впливу геополітичних акторів різного ступеню могутності.

У планетарному геопросторі взаємодія міжнародних організацій, суверенних держав та інших акторів має відбуватися на основі норм міжнародного права, міжнародних договорів, угод тощо. Проте характерною прикметою сучасної геополітичної ситуації є динамічний перерозподіл сфер політичного, економічного, ідеологічного, культурного впливу між провідними геополітичними і силами. Крім того, за умов швидкого і нерівномірного розвитку окремих країн і регіонів виникають і посилюються нові регіональні центри впливу, і певною мірою втрачають свої позиції старі. Світова геополітична обстановка стає менш передбачуваною. Посилюється роль окремих локальних факторів, подій у тих чи інших країнах та регіонах, дій локальних політичних сил. Сучасні електронні засоби масової інформації спроможні миттєво поширювати у світі відо­мості, здатні тим чи іншим чином впливати на світову громадську думку, на поведінку провідних геополітичних акторів. Володіння потужними науково-технічними та інформаційними ресурсами все більшою мірою стає запорукою зростання геополітичного впливу держави на міжнародній арені. Зростає роль таких недержавних геополітичних акторів, як транснаціональні корпорації, трансна­ціональні політичні партії, рухи.

Після Другої світової війни у світі панувало протистояння двох блоків – НАТО на чолі зі США і ОВД на чолі із СРСР. Таким чи­ном, світ часів «холодної війни» в цілому можна розглядати у ви­гляді біполярної моделі. Інші геополітичні сили на міжнародній арені мали набагато менше значення. На початку 90-х pp. у світі залишився один наймогутніший «полюс» – США. При всій сво­їй військово-політичній і економічній могутності США не в змозі одноосібно керувати світом. За умов посилення інших «полюсів» США змушені звужувати сферу свого геополітичного і геоекономічного контролю.

Багатополярність – виникнення і розвиток, крім основних, інших «полюсів» сили – поступово формувалася під час Ялтинсько-Потсдамської епохи. Вважаємо, що нині саме багатополярна (поліцентрична) геополітична модель найбільш адекватно відбиває складне сполучення взаємодіючих «полюсів» сили на світовій арені. Така модель є багатоплановою у тому розумінні, що вона передбачає одночасну взаємодію на світовій арені полюсів політичної, військово-політичної, економічної могутності, що можуть співпадати в одній державі (наприклад, США, Китай), а можуть і ні (наприклад, Японія).

Сучасний багатополярний світ має досить складну структуру, в якій особливо виділяються «полюси» («центри») різного ступеню могутності, що змагаються за вплив на окремих ділянках земного геопростору між собою та з іншими міжнародними геополітичними силами. Відзначимо головні риси багатополярної моделі геопросторової політичної організації світу.

Серед факторів державної могутності за сучасних умов слід виділяти: багатогалузеву потужну економічну базу (насамперед, промислову); фінансову систему; володіння високими технологіями; рівень і темпи загального економічного розвитку держави; політичну та соціально-економічну стабільність у країні; рівень життя населення, його демографічний, освітній, кваліфікаційний потенціали; військово-технічний потенціал держави; чисельність і потугу союзників та партнерів на світовій та регіональній аренах.

До «нормальних» геополітичних інтересів окремих держав на міжнародній арені належать: торговельно-економічні; забез­печення власної воєнної, політичної, економічної та екологічної безпеки; попередження глобальних і регіональних воєнно-полі­тичних конфліктів; забезпечення міжнародного миру та безпеки; запобігання поширенню зброї масового знищення; боротьба з між­народним тероризмом і кримінальною діяльністю; розв’язання глобальних проблем людства.

На розстановку сил на міжнародній арені нині впливають: військово-політична та економічна потуга держав та їхніх блоків; взаємодія держав і міждержавних утворень на всьому глобальному просторі; відносне послаблення колишніх лідерів, причому не лише Росії – спадкоємиці СРСР, а й США; збереження нерівномірності в розвитку країн та їх угруповань; існування численних протиріч між провідними державами при одночасному зростанні глобаліза­ції; відносна стабільність складу угруповань (союзів); участь одних і тих самих держав у різних угрупованнях; політика впливових міжурядових та неурядових міжнародних організацій; діяльність транснаціональних компаній, міжнародних політичних, громадських, релігійних та інших рухів, зокрема екстремістських.

Сучасна «цивілізована» боротьба (конкуренція) між держава­ми точиться за: володіння джерелами сировини й енергії; глобаль­ний контроль над виробництвом ключової високотехнологічної продукції; панування на зарубіжних ринках збуту продукції й за­хист власного ринку; контроль над ринками сфери послуг, капіталовкладень, дешевої й кваліфікованої робочої сили; панування в інформаційному просторі тощо.

Серед поширених «цивілізованих» методів боротьби слід на­звати: об’єднання економічних і технологічних ресурсів країн для спільної протидії іншим економічним центрам; протекціонізм та інші обмеження в економічних відносинах; посилення контролю над державами-конкурентами через вкладання капіталу в ключові галузі їх економіки; застосування можливостей міжнародних організацій (насамперед ООН) для вжиття примусових заходів щодо тих держав, що порушують норми міжнародного права; використання ЗМІ для пропаганди політичних ідей, реклами продукції тощо.

Для сучасної багатополярної моделі притаманна активізація взаємодії між державами. Співпраця відбувається у таких сферах: визначення міжнародних правил торговельно-економічних відно­син, розробка альтернативних джерел енергії та сировини, спільне забезпечення екологічної безпеки, гарантування воєнної безпеки, боротьба з міжнародною злочинністю, тероризмом тощо. Співро­бітництво активно розвивається як на загальносвітовому (ООН, СОТ та ін.), так і регіональному рівнях. Особливо слід відзначити багатопланову регіональну політичну та економічну інтеграцію. Таке регіональне угруповання, як ЄС, можна вважати окремим надзвичайно потужним полюсом політичної та економічної мо­гутності. Швидко зростає ступінь інтеграції в таких регіональних організаціях, як НАФТА, МЕРКОСУР, АСЕАН та ін.

Біполярній моделі світу був притаманний певний геополітичний «баланс сил». У багатополярному світі досягти балансу сил набагато складніше, проте можливо. Згідно із сучасними уявлення­ми, баланс сил учасників світової політики є сукупною взаємодією різних за спрямованістю і силою потоків експансій з одного боку, і результатів різнорівневого і різнопланового співробітництва – з іншого. Російський геополітик К.Е. Сорокін особливо підкреслює, що такий баланс є не рівновагою, а лише співвідношенням сил. Це співвідношення є динамічним, залежним від «гри» всіх його провідних компонентів.