Світовий геополітичний простір

Земний геопростір можна уявити як систему, що є сукупністю взаємодіючих просторів: геополітичного, геоекономічного, геоcоціального, геокультурного, геоінформаційного та ін. Кожний з цих просторів має своє специфічне поле взаємодії відповідних акторів.

Світовий геополітичний простір по суті виступає тією частиною земного геопростору, де існує й розвивається світова геополітична система, що є сукупністю взаємодіючих між собою геопросторових політичних систем (підсистем) різних ієрархічних рівнів та їх елементів.

Головними політичними силами у світовому геопросторі тради­ційно вважаються провідні держави. Зростає роль інших суверен­них держав. До міжнародних політичних сил слід віднести, безпе­речно, міжнародні організації, міждержавні угруповання (союзи, блоки). В умовах нинішньої геопросторової політичної організації світу як міжнародні політичні сили виступають також політичні партії, національно-визвольні, етнічні, релігійні, громадські рухи, інші організації, діяльність яких виходить за межі окремих країн, а також транснаціональні корпорації. У геопросторовій політичній організації світу взаємодія геополітичних акторів має здійснюва­тися на основі норм міжнародного права, міжнародних договорів, угод тощо.

Світова геополітична ситуація – це притаманний певному відносно короткому часовому інтервалу стан світової геополітичної системи, її структури, функціонування підсистем різних рівнів, взаємодії їх складових компонентів. Геополітична ситуація кожного часового зрізу відрізняється окремими характеристиками від попереднього та наступного. Якщо протягом певного часового ін­тервалу не відбувається різких кардинальних геополітичних змін, відміни між попередньою та наявною геополітичною ситуацією в цілому розмиті. Геополітичні ситуації в один і той самий часовий проміжок в різних регіонах світу можуть суттєво відрізнятися че­рез відмінності геополітичного, геоекономічного, геокультурного середовища, політики провідних геополітичних акторів, історичних умов виникнення і розвитку політичних процесів, аспектів.

Поняття «географічний простір (геопростір)» і «територія» близькі, проте не тотожні: територія – це підсистема геопростору. У міжнародно-правовій літературі ці поняття доволі часто вживаються як синонімічні. Тому, використовуючи міжнародно-правову термінологію, матимемо на увазі, що під територіями розуміють, як правило, простір (у т.ч космічний, що знаходиться за межами геопростору).

Взагалі під територіями розуміють простори земної кулі з її суходільною і водною поверхнею, надрами і повітряним простором, а також космічний простір з небесними тілами. Геоторія – взагалі земна територія; в її складі: власне територія – суходіл, акваторія – водний простір, аероторія – повітряний простір.

За правовим режимом усі території у світі поділяють на: державні, міжнародні та зі змішаним режимом. Можливий поділ те­риторій лише на державні та міжнародні, коли третій тип – зі змішаним режимом окремо не виділяють.

Державні території. До них належать просторові об’єкти з національною юрисдикцією геопростору. Державна територія перебуває під суверенітетом певної держави. Саме це і є визначальною ознакою даного типу території. Державний суве­ренітет передбачає право держави на власний розсуд вирішувати свої внутрішні й зовнішні справи без втручання в них будь-якої іншої держави. Державний суверенітет поширюється на державну геоторію: територію (суходіл) з надрами, акваторію з дном моря, аероторію, а поза її межами також на екстериторіальні об’єкти.

Території з міжнародним режимом – простори, що лежать за межами державних територій, не належать жодній державі і перебувають у спільному користуванні всіх держав, тобто об’єкти з міжнародною юрисдикцією геопростору. До таких територій належать Антарктика, відкрите море, дно морів і океанів за межами континентального шельфу, повітряний простір над відкритим мо­рем і над Антарктикою.

Міжнародний статус має також космічний простір з планетами, Місяцем та іншими небесними тілами. Його правовий режим визначається принципами та нормами міжнародного космічного права. Космічний простір не підлягає національному присвоєнню і відкритий для використання всіма державами світу на основі рівності.

Для політико-правового статусу міжнародних територій притаманні такі основні ознаки: міжнародні території не підлягають привласненню жодною державою; до них має бути забезпечений вільний доступ і свобода будь-якої діяльності, за винятком такої, що може заподіяти шкоду екологічній системі, міжнародній безпеці і не відповідає принципам Статуту ООН.

Території зі змішаним режимом – об’єкти зі змішаною юрисдикцією геопростору. Ці простори не перебувають під суверенітетом держав і не входять до складу державних територій, але відповідна прибережна держава має суверенні права на розвідку та використання природних ресурсів, охорону довкілля тощо в межах цих територій.

До територій зі змішаним режимом належать, насамперед, континентальний шельф та виняткова (виключна) економічна зона. На цих територіях прибережні держави мають право забезпечувати свої економічні інтереси щодо використання природних ресурсів, що забезпечується не лише їхнім національним законодавством, а й нормами міжнародного права. З певними застереженнями до те­риторій зі змішаним режимом можна віднести прилеглу зону при­бережної держави.

Для забезпечення стабільного мирного розвитку всього людства досить ефективними засобами є обмеження і скорочення збройних сил і озброєнь. Крім того, набуває великого значення створення територій з особливим режимом – демілітаризованих та нейтра­лізованих. Запровадження такого режиму на певних територіях сприяє також підвищенню ефективності різнобічного міжнарод­ного співробітництва.

Демілітаризовані – території з таким режимом, який перед­бачає заборону їх використання у воєнних цілях в мирний час. Ре­жим демілітаризації встановлюється або міжнародними угодами, або однобічним волевиявленням. Демілітаризація означає повну або часткову заборону тримати війська, озброєння, мати військові укріплення, споруди тощо. Вона може бути повною або частковою. Повна демілітаризація означає знесення всіх військових споруд і виведення військ. За обмеженої демілітаризації держава не має права проводити нові військові заходи: споруджувати нові вій­ськові об’єкти або вводити в район демілітаризації нові військові і контингенти. Часткова демілітаризація передбачає також заборону тримати на даній території певні види озброєння.

Велику роль в обмеженні розповсюдження ядерної зброї та забезпеченні безпеки неядерних держав відіграють без’ядерні зони, у межах яких створюється режим часткової демілітаризації щодо ядерної зброї. Без’ядерними зонами проголошено дно морів та океанів і космічний простір, включаючи Місяць та інші небесні тіла. Наприклад, заборонено виведення на навколоземну орбіту (будь-яких об’єктів з ядерною зброєю або з іншими видами зброї масового ураження, розміщення такої зброї на небесних тілах і її космічному просторі. Відповідно до укладених міжнародних договорів без’ядерні зони охоплюють великі регіони Землі: південну чистину Тихого океану, Латинську Америку, Африку тощо.

Повністю демілітаризовані, наприклад, космічні тіла (Місяць та інші небесні тіла дозволяється використовувати тільки в мир­них цілях), Антарктика, Аландські острови, Магелланова протока тощо.

Нейтралізовані – території, на яких встановлюється режим, що передбачає заборону ведення воєнних дій та використання їх як баз для військових операцій. Режим нейтралізації застосовується з метою попередження розпалювання війни в певному регіоні або з його території, а також вилучення цього регіону з потенційно­го театру воєнних дій. Прикладами нейтралізованих територій є Антарктика, Шпіцберген, Магелланова протока, Суецький та Панамський канали тощо.

Можливе створення міжнародних зон – порівняно невеликих територій, які за відповідними договорами перебувають під спіль­ним управлінням двох і більше держав.

Основними складовими елементами світової геополітичної системи є держави, залежні країни та міжнародні території. При цьому головними елементами є, безперечно, держави. За одним з поширених визначень, держава – це суверенне політико-територіальне утворення, незалежна країна з публічною політичною вла­дою, що здійснюється через систему спеціальних органів і установ.

Під країною часто розуміють політичне, національне, соціальне і культурне співтовариство, організоване державою з акцентом на його географічному положенні у світі. За іншим визначенням, країна – це територія, яка має певні границі, державний сувере­нітет чи перебуває під владою іншої держави. Країна займає певну частину земної поверхні, обмежену кордонами, з населенням, при­родними та антропогенними об’єктами. Країна може мати державний суверенітет, входити до складу певної держави або бути залеж­ною. В окремих випадках дискусійним є питання щодо віднесення окремих територій до країн чи регіонів. Так, окремі автори виді­ляють на теренах Російської Федерації країни Татарстан, Башкор­тостан, Бурятію, Якутію (Саха) та ін., а на теренах Китаю – Тибет, Сіньцзян, Маньчжурію та ін. З іншого боку, не кожна держава в окремою країною, наприклад, на території Кореї (країни) існують дві держави – КНДР (Північна Корея) та Республіка Корея (Пів­денна Корея). Всього у світі налічується понад 250 (чи 300) країн.

У світовому геополітичному просторі існують різноманітні політико-територіальні утворення, що склалися історично і відобра­жають особливості розвитку суспільства на окремих територіях земної кулі. Залежними вважаються приблизно 34-60 країн, а то й більше. Взагалі це питання є дискусійним, оскільки не ви­роблено однозначного підходу до визначення залежної країни чи території.

Серед неконтрольованих територій виділяють так звані «квазі-держави», по суті «невизнані» держави, значна частина яких вже має більш-менш розвинені державні інститути. Йдеться про Тайвань, Абхазію, Південну Осетію, Нагірний Карабах, Придністров’я, Північний Кіпр та деякі інші. «Невизнані» держави не лише здійснюють розбудову державних інститутів, а й приділяють посилену увагу створенню своєрідної політичної ідентичності задля легі­тимації своїх територій і кордонів. Вони прагнуть досягти визна­ння свого суверенітету на міжнародному рівні через вступ до ООН, обґрунтовуючи свої претензії як реалізацію прав народів на са­мовизначення і створення власних держав. Іншими аргументами і слугують етнокультурна специфіка, економічна самостійність, Більш-менш тривале (де-факто) самостійне політичне існування.

Локальні неконтрольовані ділянки державних територій часто мають нестійкі межі і насправді контролюються повстанськими рухами, партизанськими загонами, сепаратистськими організа­ціями, кримінальними угрупованнями тощо. Управління ними здійснюють місцеві «лідери» (польові командири, релігійні лідери, племінні вожді, кримінальні «авторитети» тощо).

У світі існує багато спірних територій – загалом налічується близько 300 географічних об’єктів, щодо яких існують міждер­жавні спори (іноді давні). Вони викликані різними причинами: несправедливими з точки зору певної держави міжнародними договорами, складними природними умовами проходження дер­жавного кордону, історичними претензіями на ті чи інші об’єкти, «розчленуванням» єдиного народу лінією кордону в постколоніальний період тощо. Особливо багато міждержавних спорів пов’язані саме з кордонами колишніх колоніальних країн. При створенні незалежних держав, зокрема в Західній та Центральній Африці, кордони «розрізали» великі етнічні спільноти, внаслідок чого окремі народи опинилися в межах кількох держав, що залишається джерелом конфліктних ситуацій.

У світовому геополітичному просторі залишаються райони та зони воєнно-політичних конфліктів, що виникають внаслідок політичних, економічних, соціальних протиріч. Особливу небезпеку становлять воєнні конфлікти на етнічному та релігійному ґрунті, саме вони найкривавіші, саме їх найскладніше врегулювати.

У сучасному світі зростає роль міжнародних організацій, як міжурядових, так і неурядових. Міжнародна міжурядова організація – об’єднання держав, утворене на підставі міжнародного договору для досягнення спільних цілей, що має постійні органи і діє в спільних інтересах держав-членів, поважаючи їх суверенітет. Вони можуть бути: універсальні – покликані об’єднувати всі або переважну більшість держав світу; наприклад, ООН – 193 члени регіональні – членами яких можуть бути країни певного географічного регіону (в окремих випадках організації є трансрегіональними), наприклад, НАТО, ЄС, СНД, АСЕАН, ОЧЕС, МЕРКОСУР та ін. І «галузеві» – спеціалізовані на певному напрямі співробітництва (при цьому можуть охоплювати країни різних регіонів), наприклад, ОПЕК, СОТ та ін.

Міжнародні неурядові організації – утворені не на підставі міжнародного договору, об’єднують юридичних або фізичних осіб) наприклад, Всесвітня Федерація профспілок, Соціалістичний інтернаціонал (Соцінтерн), Римський клуб, Грінпіс та ін.

За умов зростання взаємозалежності країн на тлі глобалізації світових політичних, економічних, соціальних, культурних зв’язків, необхідності розв’язання глобальних проблем (збереження миру, екологічної, демографічної, продовольчої, подолання бідності та ін.), посилення боротьби з міжнародним терориз­мом та кримінальною діяльністю роль міжнародних організацій стає дедалі вагомішою. При цьому постають численні проблеми: створення механізмів забезпечення ефективності функціонування міжнародних організацій (особливо ООН), удосконалення міжнародно-правових засад їхньої діяльності, забезпечення врахування інтересів усіх країн-членів тощо.