Структура світового геополітичного простору

За сучасних умов подальшого розвитку глобальних процесів геополітичний простір, крім суходолу, дедалі більше охоплює аероторію, Світовий океан та його надра, включає у свою сферу Антарктику.

Одночасно з глобалізацією набуває швидкого розвитку регіоналізація, що відбувається як інтернаціоналізація на регіональному рівні, часто виступає як «глобалізація в мініатюрі». Регіональна інтеграція охоплює політичну, економічну, військову, соціальну, культурну та інші сфери. Регіоналізація спричиняється до формування окремих цілісностей, що активно взаємодіють між собою в умовах глобального геопростору. При цьому компоненти таких регіональних систем – держави дедалі активніше взаємодіють з державами як свого, так і інших регіонів, а також цілими регіонами та угрупованнями держав.

Процеси взаємодії між країнами в межах регіонів, між окре­мими державами і міждержавними угрупованнями, між самими союзами (блоками) держав, участь в цих процесах різноманітних міжнародних організацій і рухів, транснаціональних корпора­цій – усе це створює надзвичайно складну мозаїку в світовому геополітичному просторі. Сучасний багатополюсний світ відзначається надзвичайно складною структурою. Геополітичні регіони та субрегіони можуть накладатися один на однин, взаємно перекриватися, розриватися в географічному просторі. Окремі країни у складі регіону можуть належати одночасно до різних політичних та економічних угруповань. За умов глобалізації взаємозалежність між регіонами та державами світу стає дедалі складнішою і багатограннішою.

На вищому ієрархічному рівні виділяються геополітичні макрорегіони – це великі ділянки земного геопростору, сукупності, як правило, багатьох країн, об’єднаних загальнопланетарним геополітичним положенням, загальними рисами історичного розвитку, закономірностями політичних, а також економічних та історико-цивілізаційних процесів. Макрорегіони, як правило, не є цілісними геополітичними системами. Їх можна уявити як «конгломерати» відносно цілісних регіонів, а також держав, пов’язаних більш чи менш стійкими геополітичними взаємозв’язками. У межах макрорегіонів («конгломератів») можуть сформуватися спо­лучення держав з досить стійкими взаємозв’язками, об’єднаних військово-політичним та/чи економічним союзом.

Доцільним є виділення у світі таких геополітичних макрорегіонів: Європа, Росія і Центральна Азія, Східна та Південно-Східна Азія, Південна Азія, Південно-Західна Азія та Північна Африка, Тропічна Африка, Австралія та Океанія, Англо-Америка, Латинська Америка. За умов розвитку процесів економічної інтеграції реально формується найбільший геоекономічний макрорегіон світу – Азійсько-Тихоокеанський, що у перспективі може набути ознак і геополітичного.

У сучасному світі існує лише одне універсальне об’єднання держав – Європейський Союз, що можна кваліфікувати як геополітичну суперсистему, враховуючи щільність політичних (нині військово-політичних), економічних, соціальних, культурних взаємозв’язків між його членами. Діяльність цієї суперсистеми тісно переплітається з іншою геополітичною (військово-політичною) суперсистемою – НАТО, до якої, крім багатьох країн Європи, входить ще й Англо-Америка.

Геополітичні регіони, що їх можна виділити в межах макрорегіонів, виступають як певні цілісності. Вони мають, крім спіль­ного геополітичного положення, багато схожих ознак політичних, соціальних, економічних процесів, а також расових, етнічних, мовних, релігійних, культурних, демографічних характеристик населення тощо. Для держав одного геополітичного регіону часто притаманні спільні складні і довготривалі політичні проблеми, стратегічні інтереси, пов’язані з експлуатацією природних ресур­сів, транзитним сполученням, забезпеченням спільної регіональної безпеки і оборони, а також досить розвинені, інтенсивні політичні, економічні та культурні зв’язки. Приклади геополітичних регіонів: Західна Європа, Середземноморська Європа, Південно-Східна Азія, Північна Африка, Західна Африка, Центральна Азія, Карибський басейн та ін.

Геополітичні субрегіони, що виділяються в межах геополітичних регіонів світу, можна назвати «сусідськими». Вони сформувалися на основі спільності (чи навіть єдності) географічного положення та природного середовища, часто характеризуються етнічною, релігійною, культурною близькістю (хоча можуть мати місце і різкі відміни, суперечності), спорідненістю господарських механізмів, тривалими, різноманітними та інтенсивними еконо­мічними, політичними, соціальними та культурними зв’язками, їм часто притаманна тривала спільна історія розвитку, схожість політичних систем, політичної культури населення, стратегічних засад зовнішньої політики. Чіткої межі між геополітичними peгіонами та субрегіонами не простежується. Проте субрегіони все ж, як правило, відрізняються меншими розмірами, більшою мірою єдності. Тому інтеграція на субрегіональній основі за умов мирного добросусідського розвитку є досить плідною. Приклади геополітичних субрегіонів (або «сусідських» регіонів): Центральна Америка, Скандинавія, Бенілюкс, Прибалтика, Закавказзя, Левант, Магріб та ін.

Головними геополітичними акторами на світовій арені є суве­ренні держави. Держава характеризується міжнародно-правовою правосуб’єктністю. Взаємодія між суверенними державами ви­значає можливість, доцільність та ефективність функціонування міжнародних інститутів. Геополітична роль окремої держави в сучасному світі визначається насамперед її економічним потен­ціалом, активною участю у світових і регіональних політичних, со­ціальних, культурних процесах. Надзвичайно важливим аспектом у визначенні геополітичної ролі держави залишається її військо­во-політична могутність, володіння сучасними видами озброєн­ня. Держава має бути в змозі надійно захистити свій суверенітет. Хоча здатність держави до агресії залишається реальним фактором, усе ж за сучасних умов йдеться перш за все про її спроможність брати активну участь у розв’язанні воєнно-політичних конфліктів і політичних проблем у різних районах Землі, тим самим сприяючи миру і безпеці у світі.

В геопросторовій політичній організації сві­ту держави за їхньою геополітичною роллю можна розподілити на п’ять основних порядків.

Державою першого (планетарного) порядку в нинішній полі­тичній організації земного геопростору є лише США. Саме ця держава має найбільший у світі економічний та військовий потенціал, амбіції світового гегемона, намагається здійснювати свій доміную­чий політичний та економічний вплив у всіх регіонах світу, тобто виступає геополітичним актором планетарного рівня.

Держави другого порядку – трансрегіональні. Насамперед слід відзначити Китай, військово-політична і економічна могутність якого на початку XXI ст. продовжує зростати швидкими темпами. Сфера його геополітичного і, тим паче, геоекономічного впливу активно поширюється на сусідні регіони та країни. Росія (геополітична спадкоємиця колишнього СРСР) усе ж зберегла достатній потенціал для забезпечення своєї провідної ролі на більшій частині пострадянського простору. Інші трансрегіональні держави (Японія, Індія, Німеччина, Велика Британія, Франція, Бразилія) виділяються потужним (чи дуже значним) економічним, науково-технічним, військовим потенціалом, мають великий геополітичний та геоекономічний вплив у своїх регіонах та за їх межами, відіграють важливу роль на світовій арені.

Держави третього порядку – регіональні – мають значний еко­номічний та військовий потенціал, свій геополітичний вплив (як правило, не домінуючий) здійснюють переважно на сусідні країни, можуть відігравати велику роль у регіональних процесах. Держави третього порядку: Австралія, Італія, Іспанія, Канада, Туреччина, Іран, Саудівська Аравія, Пакистан, Індонезія. До цієї групи, з пев­ними застереженнями, можна також віднести: Аргентину, Єгипет, Нігерію, Мексику, Південну Африку та деякі інші країни.

Держави четвертого порядку не є важливими носіями геопо­літичної сили, хоча часто й виступають на регіональній і світовій арені як самостійні актори. Вважаємо, що їх можна назвати локальними державами, до них належить переважна більшість країн світу.

Держави (країни) п’ятого порядку – це ті, що передали части­ну своїх геополітичних функцій іншим державам або є залежними країнами, а також ті країни, формування яких ще не завершилося. Вони, як правило, не виступають на міжнародній арені самостійни­ми геополітичними силами, оскільки їх політика більшою чи мен­шою мірою залежить від метрополій або держав, що їх опікують, могутніх сусідів. До п’ятого рівня можна віднести: протекторати; залежні країни з різним рівнем самоуправління; самопроголошені держави; ті країни, які ще не розбудували свою державність.

Державна система відіграє провідну роль у внутрішньо-політичному житті країни, як правило, визначаючи умови функціонування політичних інститутів і сил. У межах окремої держави чи її регіонів функціонують внутрішні політичні сили, дія яких, як правило не виходить за межі державних кордонів. До них слід віднести інститути, що реалізують різні функції державної влади – органи законодавчої, виконавчої та судової гілок влади, а також регіональні органи влади, політичні партії та рухи, етнічні, релігійні та інші організації, що беруть активну участь у політичному житті країни чи внутрішньодержавного регіону.

На внутрішньодержавному рівні можна виділити насамперед політичні регіони, що є геопросторовими внутрішньодержавними політичними системами, що сформувалися на великій території держави (як правило, у межах кількох суб’єктів федерації, автономних регіонів, адміністративно-територіальних одиниць обласного рангу) і мають своєрідне політико-географічне положення, свою історію розвитку, політичну, а також економічну, соціальну, культурну цілісність. Політичні регіони виділяються, як правило, у великих чи середніх державах. За приклади можуть слугувати Західний чи Східний регіони України, Північ або Південь в Італії, Південь у США, Центральна Росія чи Північний Кавказ у Російській Федерації тощо.

Внутрішньодержавні політичні регіони можуть поділятися на політичні райони (або субрегіони). Вони є геопросторовими внутрішньодержавними політичними системами, що утворилися, як правило, у межах суб’єкта федерації, автономії чи адміністративно-територіальної одиниці обласного рангу. Для них характерні специфічні особливості географічного положення, історичного минулого, політичного життя суспільства, економічних, соціальних, етнічних, культурних та інших процесів. Наприклад, АР Крим, Закарпаття в Україні, Каталонія чи Країна Басків у Іспанії, Сицилія чи Сардинія в Італії та ін.

Можливе виділення на території держави політичних підрайонів, що формуються, як правило, у межах кількох суміжних адміністративно-територіальних одиниць другого (районного) рівня, об’єднаних спільними характеристиками географічного положення, історичною спорідненістю. Їм також притаманні спільні риси по­літичного життя населення, об’єднаного сталими економічними, соціальними, культурними, етнічними, релігійними та іншими зв’язками.

Російські політико-географи виділяють на ще нижчому ієрархічному рівні локальні територіально-політичні системи, що відповідають великим містам або агломераціям, а також окремим адміністративно-територіальним одиницям другого (районного) рівня. У них спостерігається специфічне поєднання географічних умов і факторів політичної діяльності, що визначають характерні особливості політичного життя територіальної спільноти, розгалужена система різноманітних зв’язків. Локальні територіально-політичні системи можуть складатися із цілої сукупності первинних політико-географічних місць, що формуються на основі стійких територіальних спільнот населення. Тут у процесі тривалого історичного розвитку за умов певного географічного простору виникає специфічне середовище політичного життя людської спільноти з притаманними для неї політичними орієнтаціями, традиціями, цінностями, особливостями політичної діяльності. Саме на рівні політико-географічного місця виникає самоідентифікація (зокрема політична) людей. Політико-географічними місцями є невеликі населені пункти, специфічні в політичному відношенні квартали великих міст, окремі сільські місцевості тощо.

Тема 7. Геополітика держави на міжнародній арені

1. Геополітичне положення держави
2. Державний кордон, функції державних кордонів
3. Національні інтереси. Геополітичні аспекти національної безпеки
4. Геополітичні кодекси (коди) у зовнішній політиці держав