Економіка Заходу як релігійно-культурний тип. Особливості економіки західної цивілізації

Щодо духовної основи західної цивілізації – кальвінізму і про те, чому це вчення сприяло бурхливому зростанню нової економіки.

Західноєвропейський капіталізм розвинувся в результаті величезного перевороту в Європі – Реформації в ході двох століть: спочатку в XVI столітті в Німеччині й у Франції, потім було XVII століття – Тридцятирічна війна в Німеччині, Англійська революція. Починаючи з XIV ст. в надрах римо-католицької церкви виникали і поступово зріли настрої, спрямовані проти найбільш крайніх форм прояву догматичного і політичного диктату. Усередині католицизму з'явилися перші реформаційні рухи. У XVI ст. вони призвели до повної реформації римо-католицької церкви і виникнення нового християнського віровчення – протестантизму, яке розділилося через кілька десятиліть на три потужні гілки – лютеранство, кальвінізм і англіканство.

Сама реформація ніяких капіталістичних гасел не висувала. Те основне, до чого були спрямовані тоді думки людей, – це була ідея спасіння людської душі. Основна ідея Лютера полягала в тому, що в результаті падіння Адама людина стала настільки гріховна, що допомогти їй не можуть ніякі її добрі справи. Тільки віра може дати їй це спасіння – віра в добро Бога. Звичайно, така точка зору, здавалося б, відвертала людину від всіх конкретних, реальних дій, від того, що складає немовби ядро капіталістичного промислового суспільства. Але, тим не менш, Реформація руйнувала традиційне середньовічне суспільство, яке склалося в Європі. І тим самим вона дійсно прокладала шлях капіталізму. Особливо це стосується кальвінізму.

Кальвінізм є гілкою протестантизму, він виник у середині ХVI століття і показав ще більший раціоналізм, ніж лютеранство. Кальвін, як відомо, вчив, що Господь до створення світу визначив долі людей: одних – до спасіння, а інших – до погибелі. І ніякі людські справи не можуть вплинути на Божественне рішення. Але успіх в мирській діяльності для людини є знаком, що переконує і підтверджує її віру в те, що вона належить до числа обраних, як вони називали себе, «святих». Ця ідеологія звертається тільки до них. Для решти вона нічого не означає. Багато дослідників пишуть, що у богословів-кальвіністів христологія дуже слабо розвинена, що вони апелюють в основному до авторитету Старого Заповіту. Та й у царині моралі набуте багатство означало обраність, приналежність до «святих», що прямо суперечить євангельським заповідям (Мф. 19, 24; Мк. 10; 25; Лк. 18, 25) [18]; також бідність вважалася ознакою знехтуваності, гріхом.

Ось як характеризує П. Сорокін протестантську етику в економіці: «Уміння робити гроші було оголошено ознакою божої милості, більше того, воно було зведено до рівня першорядного боргу: " Ми повинні закликати всіх християн заробляти, наскільки вони зможуть, і зберігати все, що вдається; саме завдяки цьому вони стануть багатими", – проповідує Джон Уеслі. А от твердження Бенджаміна Франкліна: " Чесність корисна, так як вона забезпечує хорошу репутацію; так і точність, працьовитість, ощадливість, і саме з цієї причини вони є чеснотами... Пам'ятайте, що час – гроші. Пам'ятайте, що гроші мають природу, що виробляє, плодоносить". Подібні погляди проповідуються і представниками інших протестантських течій. Раннє і середньовічне християнство проголошувало багатство джерелом вічних мук: вміння робити гроші - summae periculosae (головна небезпека), вигоду - turpe lucrum (ганебна користь), позичання грошей – тяжким злочином, багату людину - першим кандидатом на прокляття, якій важче буде увійти в царство Бога, ніж верблюду пройти крізь вушко голки.

Але Реформація і Ренесанс змінили цю точку зору. По неділях пуританин вірить у Бога і Вічність, у будні - у фондову біржу. По неділях його головна книга Біблія, в будні гросбух стає його Біблією. У результаті ми спостерігаємо паралельне зростання протестантизму, капіталізму, утилітаризму, почуттєвої етики протягом усіх наступних століть» [217, с. 492].

Зіставляючи вчення кальвінізму і фактичні матеріальні, в тому числі економічні успіхи англосаксонської протестантської і технічної цивілізації, можна спостерігати вражаюче фантастичне поєднання двох протилежних тенденцій. По-перше, повної визначеності: до створення світу доля людини визначена, одні визначені до спасіння, інші до загибелі; люди ніяк не можуть на свою долю вплинути. Це крайній фаталізм, від якого у кожного, хто приймає цю зумовленість, просто повинні опуститися руки. Але, з іншого боку, саме ця ідеологія викликала колосальний сплеск енергії: люди, нею натхненні, організували Англійську революцію - промислову революцію в Англії, створили промислове та індустріальне суспільство, створили Сполучені Штати [251, с. 10]. В економічному житті ідеологія кальвінізму стимулює розвиток підприємництва, фінансової і промислової сфер - народжується особлива соціально-економічна модель (англосаксонська протестантська).

Причому це не єдина подібна ситуація в історії, те саме є і в ісламі. Не раз в Корані говориться, що Аллах визначив долю людини. Здавалося б, це теж повинно позбавляти людину будь-якого стимулу до активності в житті, але це породило неймовірний сплеск енергії: племена, що кочували десь на околиці тодішнього цивілізованого світу, розбили дві наддержави того часу - Візантію і Перське царство, дійшли до Іспанії і підкорили її і лише у Франції були зупинені [251, с. 10].

І третій раз в історії аналогічну ситуацію можна бачити в марксизмі. Тут те саме, адже вся історія визначається «залізними законами». Історія зумовлюється, як природничий процес, як політ ядра, випущеного з гармати, який можна розрахувати, - і в той же час відбувається надзвичайне напруження волі, яке призводить до колосальних перетворень [251, с. 10].

Як пояснити таке загадкове з'єднання обумовленості і вольового зусилля, сплеску енергії? Чому ця ідеологія сприяла бурхливому економічному розвитку?

Цей феномен можна пояснити наступним чином. Психологія людини, її душа побудовані таким чином, що кожна людина внутрішньо прагне до життя, до щастя, хоче бути обранцем Бога - якщо мова йде про монотеїстичний релігійний світогляд; долі, фортуни - якщо мова йде про язичницький світогляд; вождя, лідера, партії - якщо мова йде про атеїстичний світогляд. Звідси внутрішній посил, який може бути не усвідомлюваним, - довести свою обраність.

Як ми пам'ятаємо ще з старозавітної історії праведного багатостраждального Іова, коли Бог, випробовуючи віру Іова, посилає йому нещастя за нещастям, в тому числі забирає у нього його багатство, нажите чесним шляхом, як реагують на це друзі Іова: вони пояснюють це тим, що Йов, по-видимому, згрішив і за це Бог і відняв у нього багатство. Але ніякого гріха не було, а друзі не могли розцінити те, що трапилося, інакше, адже за законом Старого Завіту – багатство - знак милості Божої до Його обранців, людей праведного життя. Але то були закони Старого Завіту, у Новому Завіті нічого подібного немає. Кальвінізм по суті, повернувся до Старого Завіту і як критерій вибраності запропонував успіх у мирських справах і багатство. Багата людина благословенна Богом, а всі, у кого немає грошей, повинні служити «обранцям». А хто ж з віруючих погодиться на роль грішника, чия доля - вічна погибель? Хто захоче бути вічним слугою? Ось всі й прагнуть стати багатими, щоб довести свою обраність.

До речі, К. Маркс, який вийшов з родини рабинів і чудово розумів релігію іудеїв (Старий Завіт), писав: «Гроші - це ревнивий Бог Ізраїлю перед обличчям якого не повинно бути ніякого іншого Бога. Гроші зводять всіх богів людини з висоти і обертають їх на товар. Гроші - це загальна, встановлена як щось самостійне, вартість всіх речей. Вони тому позбавили весь світ - як людський світ, так і природу - їх власної вартості. Гроші - це відчужена від людини сутність її праці і її буття, і ця чужа сутність панує над людиною, і людина поклоняється їй» [цит. за 190, с. 48].

Однак психологія вибраності впливає не тільки на розвиток економіки, вона впливає на весь суспільний організм.

Отже, економіка раннього капіталізму на Заході відображала встановлення відповідного релігійного світорозуміння. Поза ним вона б не відбулася. Історично світоглядну основу західної економічної системи склало вчення про «обраність». Багатство і взагалі особистий матеріальний успіх релігійно висвітлюються в ньому як свідчення Божого благовоління.

З імперативом божественної обраності формувалася аксіологія західного індивідуалізму. Відповідно до індивідуалістичної парадигми встановлювалася нова економічна модель, яка характеризується егоїстичною конкурентною боротьбою безлічі власників.

Будучи генетично корельованою з певною релігійною специфікою, така модель дисонує з етикою православ'я.

Першими і найбільш глибокими дослідниками духовної специфіки західної цивілізації, яка вплинула на розвиток економіки, були М. Вебер і В. Зомбарт [41; 42; 98; 99].

М. Вебер пов'язував генезис цього явища з протестантською етичною традицією, В. Зомбарт - з іудейсько-талмудичною.

М. Вебер наголосив на тому, що основою західного капіталізму був протестантизм з його вченням про обраність і певною етикою праці.

Наскільки б теоретично опрацьована не була економічна політика, при небажанні людини працювати її не можна буде реалізувати. У свою чергу бажання праці базується на відповідних ідейно-етичних уявленнях.

У залежності від ідейно-етичного наповнення М. Вебер виділяв два типи капіталізму, протиставляючи творчий тип капіталізму (власне капіталізм) авантюрному, або спекулятивному капіталізму. Формування першого пов'язано з ідейним контекстом конкретно-історичних умов протестантської Реформації. Етика творчого капіталізму ґрунтувалася на кальвіністській тезі, що розкривалася через успіх у праці, божественної обраності людини.

Раніше в Західній Європі як етичний імператив економічного життя домінувала формула Фоми Аквінського «благо для людини є в помірності, і переходити цю межу є гріх». Традиція католицизму нівелювала дух підприємництва через побоювання переступити межу церковної заборони на корисливість. М. Вебер у розкритті традиціоналістської католицької моралі посилався на приклади, як після смерті багатіїв значні суми прямували до церковної скарбниці як «покаянні гроші» або навіть поверталися колишнім боржникам в спокутування неправедно відторгнутих відсотків [цит. за 251, с. 16].

Протестантизм, реабілітуючи багатство, зберіг неприйняття самовдоволеної насолоди, протиставивши феодальному марнотратству бюргерську ощадливість. Якщо католик ставив питання про мінімум роботи для задоволення своїх традиційних потреб, то протестант - про збільшення заробітку при інтенсифікації до максимуму продуктивності праці.

Захід зміг вирватися у світові економічні лідери, експлуатуючи свого часу саме протестантську етику праці. Але, як казали стародавні, «все тече, все змінюється».

На зміну протестантському типу етики праці й економіки закономірно прийшов інший тип капіталізму, що базується на секулярному світогляді, - авантюрний, чи спекулятивний. Він виник ще на зорі формування інституту приватної власності, актуалізуючись потім в ролі девіацій різних суспільних моделей. Його імперативом є не праця, а нажива будь-якою ціною. Збагачення досягається, як правило, в результаті насильства чи спекуляцій. Економічна людина спекулятивного типу капіталізму діє за принципом «не обдуриш - не продаси». Формована таким чином суспільна система за своєю природою паразитарна і не володіє перспективою довгострокового розвитку. На жаль, описана М. Вебером економічна модель одержала фактично точне втілення в Росії, Україні у 1990-х рр.

Але повернемося до досліджень В. Зомбарта. Він наголосив на тому, що західний капіталізм виник з лихварства, що, на нашу думку, ще ближче до істини. Також В. Зомбарт підкреслив суттєву зміну ідеалів і життєвих цінностей людей: «Який ідеал, які центральні життєві цінності, на які сучасна економічна людина орієнтується? Жива людина з її щастям і горем, з її потребами та вимогами витіснена з центру кола інтересів, і місце її зайняли дві абстракції: нажива і справа» [цит. за 251, с. 14].

А один із творців ідеології виникаючого західного суспільства Бенджамін Франклін, як ми вже відзначали, висловив знамениту тезу, що характеризує сучасне йому західне суспільство: «час - гроші». І гроші стали замінювати не тільки час, але і багато чого іншого; зараз типовий західний комплімент гарній жінці - «ти виглядаєш на мільйон доларів». Гроші стали не засобом, а метою життя - це феномен, так званого, суспільства споживання. Спекулятивний характер економіки, ідея наживи стали основою і сучасної економіки.

Яким же чином лихварство породило сучасну спекулятивну економіку? Лихварство - віддача капіталу в позичку за непомірно високу винагороду, використовуючи важкі умови позичальника. Лихварство - це парадоксальна форма діяльності, заснована на чистій ідеї грошей, не пов'язаній з якими-небудь реальними життєвими цілями. Тут нічого не виробляється, не вкладаються ніякі зусилля, праця, в цю ідею нічого не вкладається, крім грошей.

Заборона на лихварство - одна з головних моральних норм ведення господарської діяльності стародавніх євреїв, зазначена у Старому Завіті. Тим більше така діяльність є неприпустимою з точки зору християнської моралі. Не випадково відчайдушна лють католицької церкви була спрямована саме проти лихварства. І на Заході лихварство дійсно сприймалося церквою як значна загроза існуючому тоді традиційному суспільству. Не тільки мирянин не допускався до причастя, якщо він спостерігався в лихварстві, а й священик позбавлявся сану. Існував особливий суд, що розглядав справи про лихварство, контролювалися всі можливі форми дачі в борг. Звичайно, давати в борг не заборонялося, але це не повинно було приводити до прихованої форми лихварства. Наприклад, існувало правило, що у борг можна давати гроші або який-небудь продукт рівно на рік, щоб він повертався в той же самий день наступного року, щоб, наприклад, не виявилося, що він повертається в інший час, коли цей продукт або ці гроші більше потрібні; це була б прихована форма лихварства. Звичайно, все це порушувалось, навіть і самою католицькою церквою. Але існувало відчуття страху, передчуття того, що тут виступає якийсь ворог.

Долю Європи з початку ХІХ століття стали визначати будинки єврейських лихварів, які перетворилися на банкірів. Фінансову еліту Європи склали «будинки Ротшильдів». Акумулюючи у своїх будинках величезний капітал, Ротшильди не тільки створили біржу, але і інтернаціоналізувати її діяльність. Зав'язані родовими та грошовими узами, фінансові «будинки» підпорядкували своєму контролю безліч промислових підприємств, страхових компаній, залізниць [204, с. 397]. Генріх Гейне писав: «Гроші - це Бог нашого часу, а Ротшильд - його пророк!».

З лихварства виник вексель - це вже був відрив боргу від особистих відносин. Раніше був борг однієї людини по відношенню до іншої, а це вже був борг абстрагований, що перетворився на чистий папір, який міг продаватися і вже ні з якими особистими відносинами ніяк не був пов'язаний. Звідси виникли різні цінні папери та акції. І, нарешті, виникла біржа, яка перетворилася на центр в серці капіталістичного суспільства. Виникає якесь загадкове враження, ніби в якомусь великому будинку відбувається продаж і купівля паперів, ростуть чи падають ціни на них, і це і є основне життя. А його блідим відбитком є те, що в результаті відкриваються нові підприємства, або, навпаки, те, що мільйони робочих викидаються на вулицю як безробітні. Пливуть пароплави, йдуть потяги - це все результат того, що сталося на біржі.

Цей процес В. Зомбарт назвав «обіржуванням» народного господарства [204, с. 397]. Цінні папери служили знаряддям немислимих маніпуляцій фінансових спекулянтів. Вартість реального продукту, створеного трудівником, деформується і спотворюється так, щоб з кожної одиниці товару забезпечувався прибуток банкіру або біржовику.

Контролюючи потоки грошових коштів за допомогою банків та біржі, лихварі-комерсанти стали впливовими посередниками міжнародної торгівлі, у великих розмірах застосовуючи спосіб переказу грошей за допомогою векселя.

Важливим знаряддям капіталістичної економіки стали банкноти, випущені банками без відповідного забезпечення золотом або державними зобов'язаннями. Починаючи з ХV століття, банкіри збили цілі статки на торгівлі з цими банкнотами. За допомогою операцій з ними розорялися представники дворянських прізвищ та національної еліти Європи.

Якщо за великими міжнародними позиками зверталися до міжнародних лихварів уряди різних європейських держав, вони рано чи пізно виявлялися в політико-економічній кабалі.

Отже, центром світової економіки стає біржа, тобто економіка набуває все більш спекулятивного характеру. А це – неминучі кризи тієї ж західної економіки.

Найглибша криза, яку пережив західний капіталістичний світ, - це знаменита «Велика депресія» - криза, що вибухнула в Сполучених Штатах і в усьому західному світі. Почалася вона з так званого «чорного четверга»: це було 29 жовтня 1929 року, коли обвально знизилися ціни на більшість паперів на Нью-Йоркській біржі. А вже в результаті цього через деякий час мільйони людей були викинуті на вулицю як безробітні. Сотні тисяч підприємств збанкрутували, і десятки тисяч людей просто покінчили життя самогубством.

Поступово певне коло західних економістів та політиків створили феномен світової віртуальної економіки та механізм її існування. В його основі була та сама спекулятивна модель, яка вже розповсюджувалась на всю світову економіку. А головним інструментом цієї системи став долар – національна валюта США, яка перетворилась у світову валюту. При цьому вже з 1971 року долар перестав бути забезпеченим золотом. А емісія світової валюти проводиться групою приватних банків під назвою Федеральний Резервний фонд.

У 1979 році його голова Поль Волькер проголосив політику, яка називається «постіндустріальне суспільство». Її продовжував його наступник на цій посаді Алан Гріншпан. Реальний зміст цієї політики полягає в придушенні реальної економіки, в перекачуванні все більших грошей в спекулятивну економіку. Конкретно це робиться за допомогою дуже різкого зростання відсотка, який потрібно платити, коли береться позика, що вкладається у реальну економіку. У результаті зараз основна частина капіталів обертається в спекулятивній сфері. І ці капітали в десятки разів, а деякі запевняють, що і в сотні разів, перевищують ті, що діють у реальній економіці. З усіх потоків грошових знаків і цінних паперів тільки 10 - 15 % мають продуктивний характер, тобто забезпечують реальне виробництво товарів і послуг, решта 85 – 90 % є віртуальним, фіктивним капіталом, не забезпеченим реальними цінностями [190; с. 763].

Така політика дає абсолютно спотворену картину економічного життя. Наприклад, за офіційною статистикою, валовий внутрішній продукт Сполучених Штатів за останні 30 років ХХ століття (1970-2000) збільшився у десять разів, але, якщо розраховувати це за, так званим, «споживчим кошиком» (тобто витрати, які необхідні в середньому на одну особу для забезпечення її потреб: харчування, одягу, житла і в найширшому сенсі всього, для цього необхідна - енергія, освіта, медицина, послуг інфраструктури), то виявляється, що, навпаки, відбувається падіння ВВП США на тридцять відсотків. [251, с. 101]. Це і є неврахована різниця між реальною і спекулятивною економікою. Наприклад, якщо б проституція та торгівля наркотиками були б легалізовані і відповідні акції оберталися на біржі, то, ймовірно, ще в десятки разів збільшилися б обороти і можна було б сказати про ще більше процвітання американського економічного життя.

Концепція «постіндустріального суспільства» є логічним підсумком розвитку всієї західної цивілізації, яка почалася з руйнування землеробства і побудови індустріального суспільства на його кістках. А привела вона врешті-решт взагалі до знищення реальної економіки. Зараз група фінансистів Заходу пише: «Наші маги - фінансисти перетворили Америку з її цінностями на гігантське казино, вони створили лихо» [251, с. 102]. І цей термін «економіка казино» - абсолютно стандартний і загальновживаний для характеристики сучасної західної економіки. Тобто, це спекулятивна економіка, яка лише на кілька відсотків забезпечена якоюсь реально діючою економікою. Це те, що в нашому житті фігурувало й відоме під назвою «піраміди». Як правило, всі такі явища приречені на один і той самий кінець - фінансовий крах. Щоправда, із тих, хто входить в цю піраміду, виживають найсильніші - вершина піраміди, за рахунок руйнування слабких учасників. І учасниками можуть бути як фізичні та юридичні особи, так і цілі держави, що входять в єдину фінансову мережу, єдину економіку. А один із сучасних західних економістів пише: «Ми перебуваємо в стадії, що нагадує смертельно хвору людину, коли дата смерті невідома, але факт її наближення не викликає ніякого сумніву» [цит. за 251, с. 102]. Підтримка американської економіки здійснюється за рахунок штучного вливання в неї грошей зі всього світу в неймовірній кількості - приблизно одного мільярда доларів щодня. І все це разом викликає лихоманку, різкі стрибки цін на енергію і на пальне. Це типові провісники глобальної економічної кризи. Тепер нам відома дата початку краху - це осінь 2008 року.

12.3. Соціально-економічні суперечності і кризи сучасності: