Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Про структуру суспільства, духовне відтворювання і його місце в розвитку соціально-економічної системи






 

16.1.1. Структура суспільства (соціокультурної системи) і місце економіки в ньому

 

Українське суспільство в черговий раз переживає непростий період реформ. Будь-які соціально-економічні реформи завжди будуються на основі певної парадигми, передусім розуміння сенсу і законів розвитку суспільства, і у тому числі, такої його найважливішої підсистеми, як економіка. Одне із основоположних питань, які мають бути зрозумілими для визначення правильного напряму розвитку соціально-економічної системи, є питання про структуру суспільства та місце в ньому економіки.

Будь-яке суспільство (соціокультурна система) в своєму горизонтальному, такому, що можна осягнути розумом, вимірюванні, складається з трьох взаємозв'язаних сфер: культури, політики, економіки. А особливості кожної соціокультурної системи, її ціннісну основу спочатку задає вертикальний вектор – культуростворююча релігія. В залежності від того, яку роль відіграє кожна із взаємопов’язаних сфер суспільства в його житті і які цінності покладені в його основу, мова може йти про здорове чи хворе суспільство. До речі, вперше питання про здорове суспільство науково сформував З. Фрейд, а Е. Фромм написав книжку на цю тему [243].

Будь-яке здорове суспільство будується на ціннісній основі, яка задається релігією і передається культурою. Культура наповнює цінностями весь простір життєдіяльності людини і суспільства, у тому числі сферу політики і економіки.

Політика як сфера державного облаштування суспільства забезпечує підтримку, захист, реалізацію ціннісних основ соціокультурної системи (суспільства), у тому числі через механізм реалізації різних доктрин і державної ідеології.

Сфера економіки (мета економіки або національного господарства) як сукупність господарських галузей забезпечує суспільство необхідними матеріальними і нематеріальними благами та послугами. Вона є службовою сферою, покликаною забезпечувати матеріальні умови для відтворювання суспільства в цілому відповідно до певних ціннісних основ.

Духовно-моральна соціально-економічна система як система, побудована на ціннісній основі, що задається православною релігією і культурою, в якій економіка є службовою сферою, безумовно, формує здорове суспільство.

Будь-яке суспільство, побудоване на домінуючому впливі політики (цінностях політики – як панування, власті) або економіки (цінностях багатства, наживи, споживання), не можна вважати здоровим. Це деформоване суспільство, в якому людина не може реалізуватися як духовно-моральна особистість, виконати своє призначення по відношенню до Творця, до себе, до навколишнього світу.

У випадку, якщо економіка підпорядковує собі всю решту сфер суспільства, вона сама вироджується, перетворюється в хрематистику (сферу діяльності людини, головною метою якої є отримання прибутку, наживи), а суспільство стискається шляхом поглинання сфери культури економікою, підміни релігії – віруванням у силу грошей («релігію» грошей або цифри). Це хворе суспільство живе за законами, в яких цінності накопичування і споживання пронизують всі сфери життя. Саме суспільство перетворюється на економічне суспільство - аморальну соціально-економічну систему, його розвиток – на економічний розвиток, а суспільний прогрес – на зростання грошового, фінансового багатства в руках вузької групи власників. Дух грошового господарства діє на суспільство, як отруйний нервово-паралітичний газ: проникаючи у всі пори суспільного організму, він пригнічує мораль, паралізує совість і вбиває душу [172, с. 73]. Соціокультурна система втрачає потенціал свого розвитку, порушується безпека всіх її елементів і сфер, що приводить зрештою до руйнування і тотальної залежності її від інших систем.

На жаль, в даний час і в економічній теорії, і в практиці державного регулювання соціально-економічного розвитку нашої держави панує підхід, згідно з яким економіка вважається домінуючою підсистемою розвитку суспільства, а сама економіка розглядається як сфера виключно ринкового господарювання. Але таке розуміння структури суспільства і суті економіки приводить до істотних деформацій суспільного розвитку і деградації самої української економіки.

У цілому в сучасних дослідженнях можна виділити два підходи до розуміння економіки. Перший – традиційний, вузько економічний, згідно з яким макроекономіка включає тільки таку економічну діяльність, метою якої є виробництво товарів і послуг, що приносять прибуток. Зараз, як ми відзначали, він є пануючим. Згідно з іншим підходом, макроекономіка (деякі дослідники, зокрема О.О.Олейников, Ю.М.Осипов, використовують таке визначення, як метаекономіка) – це господарство всієї країни в цілому, націлене на відтворювання всього суспільства, людини. Економіка є службовою сферою суспільства і повинна розвиватися відповідно до тієї ціннісної основи, яку задає культуростворююча релігія. Такий підхід зокрема розділяють В.Е. Багдасарян, С.С. Сулакшин, О.О.Олейников, Г.В. Задорожний, О.М.Міняйло, В.І.Якунін. Він властивий і школі філософії господарства, яку очолює Ю.М.Осипов.

Національне господарство (метаекономіка) є не простою сукупністю економічних агентів, але цілісним організмом, включеним в соціокультурне середовище, організмом, який обумовлений особливостями історичного розвитку і має фундаментальні (аксіологічні) основи життєдіяльності. Отже, метаекономіка має свою структуру, яку необхідно уточнити.

Щодо структури національного господарства (метаекономіки). У складі метаекономіки (національного господарства) доцільно виділити дві якісно різні підсистеми, які мають різну мету і критерії оцінки і діють відповідно до різних закономірностей. Ці системи подібно арістотелівській хрематистиці і економіці-домобудівництву завжди будуть наявні в економічній системі держави, але вони повинні мати певну ієрархію.

Перша підсистема – це підсистема товарного ринкового виробництва, ефективність якого визначається грошовими критеріями. За своєю суттю вона є забезпечуючою, а не цільовою системою а, отже, не повинна бути панівною.

Інша ж підсистема - це підсистема нетоварного виробництва і соціального (суспільно-неринкового) господарювання. Остання реалізує себе у виробництві суспільно необхідних благ і послуг, що не мають ринкової вартості і оцінюються на основі критеріїв соціальної і народногосподарської ефективності. В цій підсистемі реалізується гуманна, соціальна, екологічна цілі, а також за певних умов і сотеріологічні, моральні цілі господарювання.

Гармонійна діяльність двох цих підсистем повинна забезпечуватися за допомогою державного регулювання, так, щоб ринковий егоїзм окремих товаровиробників підкорявся цілям розвитку всього народного господарства. Це цілком може бути реалізовано як через відповідну податкову, митну, антимонопольну політику, регулювання екологічних нормативів, встановлення обґрунтованих соціальних стандартів, регулювання трудового законодавства та інші механізми державного регулювання, так і через розвиток інституційної та індивідуальної культури і етики господарювання, стандартів соціально-відповідального бізнесу, через норми і механізм правового регулювання.

Економіка, що має вузькоринковий характер, через свою природу не може служити відтворюванню всього суспільства. Вона лише може створити необхідні для цього матеріальні передумови. Її цільова орієнтація на вигоду і прибуток робить неможливим розвиток неприбуткових сфер суспільства: культури, освіти, науки, медицини. Переведення на ринкові рейки соціальної сфери суспільства по суті не тільки обмежує його розвиток, але і значно деформує весь соціальний організм, деформує значення існування людини, переносячи його у вузько матеріальну площину. Ані освіта, ані культура, ані медицина не можуть забезпечувати якісний, цілісний розвиток кожної людини і суспільства в цілому, якщо ці сфери розвиватимуться і оцінюватимуться відповідно до ринкових критеріїв. Ринкоїзація цих сфер по суті приводить до деградації суспільства, і ні про який цілісний розвиток мови тут бути не може, бо в основу покладений механізм відбору (соціальний дарвінізм), коли виживає найсильніший. Така організація національної економіки відповідає аморальній соціально-економічній системі. На жаль, вона поки не тільки панує в Україні, але і багато в чому проектується на майбутній розвиток національної економіки. У структурі суспільства економіка займає підлегле місце, обумовлене реалізацією не тільки економічної мети. Головна мета національного господарства повинна полягати у якісному відтворюванні всього суспільства в цілому.

 

16.1.2. Сутність духовного відтворювання, його значення і місце в розвитку соціально-економічної системи

 

Процес відтворювання суспільства і його національного господарства (процес метавідтворювання, за О.Олейниковим) може реалізуватися тільки в рамках трьох взаємозв'язаних процесів: [171, с. 604]

1) відтворювання багатоманітних форм власності в межах багатоукладного національного господарства;

2) відтворювання робочої сили, людського капіталу і духовних життєвих сил людини;

3) відтворювання соціокультурного середовища буття людини за допомогою відтворювання способу життя людини.

У цих трьох процесах закладено як матеріальне, так і духовне відтворювання.

Збереження цілісності системи і відтворювання всього суспільства в цілому відповідно до його культурної ідентичності (принципу соціокультурної ідентичності) можливо тільки на основі відновлення структури здорового суспільства і структури економічної системи. І ключове значення в цьому належить духовному відтворюванню.

Ми вважаємо, що якісне відтворювання суспільства як системи, що складається з трьох сфер – культури, політики, економіки, по-перше, повинно бути спрямоване на відтворювання всіх цих сфер відповідно до принципу цивілізаційної (соціокультурної) ідентичності. А по-друге, суспільство як єдність духовної і матеріальної складової необхідно відтворювати не тільки в матеріальній його складовій, але і в духовній. Причому духовне відтворювання по відношенню до матеріального повинне розвиватися випереджаючими темпами.

Необхідно відзначити, що хоча сам термін «духовне відтворювання», був введений К.Марксом, використовуючи його, ми відходимо від трактування К.Маркса [245]. В сучасному розумінні під духовним виробництвом звичайно розуміється виробництво свідомості (до речі, саме поняття «свідомість» вважається одним з найзаплутаніших) в особливій суспільній формі [81] або діяльність суспільства по виробництву, збереженню, обміну, розподілу і споживанню ідей, уявлень, ідеалів, наукових знань і інших духовних цінностей [4].

У деяких визначеннях в продукти духовного виробництва включають не тільки духовні цінності, але і саму людину і відносини, що складаються між людьми [245]. Але ці трактування духовного виробництва не є повними і точними мабуть тому, що така категорія як духовність належить не власне науці, але відноситься до сфери сакрального, а значить, припускає її осмислення з теологічної позиції.

На нашу думку, духовне виробництво (виробництво як вирощення, творча праця, зусилля над перетворенням власної особистості, перетворенням навколишнього світу) повинне припускати не тільки виробництво позитивних, творчих ідей, знань, уявлень, але і збереження, передачу від покоління до покоління духовно-моральних цінностей, відносин, вирощення цілісної особи людини, що уміє жити по совісті, духовно-моральних законах.

Духовне виробництво повинне бути націлено на відтворювання фундаментальних цінностей даної локальної цивілізації. Що неможливо без відтворювання цих цінностей на рівні окремої особи.

Таким чином, духовне відтворювання - це відтворювання, яке сприяє підтримці і розвитку в людині і суспільстві й духовно-морального, духовно-культурного, духовно-інтелектуального капіталу. Воно спрямовано на:

- творення морального фундаменту особистості, її ціннісного стрижня;

- формування особистості відповідно до образу і подібності Творця, розвиток особистісного потенціалу – сил і здібностей душі і духу, у тому числі здібності пізнавати, розуміти сутність явищ, мислити, творити, любити, терпіти, віддавати, дякувати, робити морально зважений вибір, діяти відповідно до духовно-моральних законів;

- формування навичок духовно-морального мислення, здатного відрізняти добро від зла, істину від брехні, навичок морального оцінювання вчинків, подій, поведінки (власних і оточення);

- розвиток творчого мислення, що творить відповідно до моральних критеріїв, і уміння утілювати творчі задуми в реальну діяльність;

- формування відповідальності за своє життя, свої таланти і здібності, думки, вчинки, відповідальності за навколишній світ, за ближніх;

- формування навичок духовно-моральної поведінки;

- передачу і збереження «культурного коду» нації, цивілізації, її історії, традицій, пам'ятників культури.

У центрі духовного відтворювання знаходиться відтворювання цілісної людської особистості. В цілому процес відтворювання людини знаходиться як у сфері духовного, так і матеріального відтворювання. Цей процес необхідно розглядати не тільки як відтворювання робочої сили (людини як володаря певних фізичних можливостей, професійних знань і навичок), але як відтворювання цілісної особистості в духовному, соціальному і фізичному вимірюванні.

До сфери духовного відтворювання необхідно віднести і зрощення державних діячів, керівників і професіоналів всіх сфер народного господарства, які володіють не тільки професійними навичками і знаннями, але і знаннями національної культури, історії, традицій, любов'ю до Батьківщини і народу, мають духовно-моральний, духовно-культурний, духовно-інтелектуальний капітал.

Продуктом цього виробництва буде і виробництво стратегії і політики розвитку держави, у тому числі соціальної, культурної, економічної політики і стратегії, орієнтованої на дотримання законів цивілізаційної ідентичності і випереджаючого розвитку духовних чинників господарювання.

Духовне відтворювання є фундаментом розвитку національної економіки. Воно повинне розвиватися випереджаючими темпами по відношенню до матеріального відтворювання. Тобто духовне зростання особистості повинно випереджати зростання матеріального добробуту; зростання духовно-морального, духовно-культурного, духовно-інтелектуального капіталу суспільства повинно випереджати економічний розвиток держави – зростання матеріальних чинників виробництва, матеріального добробуту нації. Ознакою такого випереджаючого розвитку є наявність в ціннісній системі свідомості окремої людини і суспільства в цілому чіткої ієрархії цінностей, на вищому щаблі якої знаходяться цінності духовні, що передбачує і вибір морально орієнтованої моделі поведінки, у тому числі і у сфері економічної діяльності.

Коли відбувається протилежне і матеріальний чинник домінує в розвитку суспільства і людини, через пошкоджену людську природу, це створює прецедент для розмивання духовних цінностей їх забуття. Рано чи пізно це приводить або до зміни ієрархії цінностей людини і суспільства, коли матеріальне стає головним, або до такого стану свідомості, коли ціннісна піраміда виявляється розмитою (нагадує трапецію). У разі розмитості системи цінностей людина і суспільство знаходяться в стані внутрішнього конфлікту, роздвоєності, який не може продовжуватися довго. І, як правило, в умовах випробувань, а це може бути і випробування матеріальним достатком, і навпроти, нестачею матеріальних благ, випробування владою, духовні цінності виявляються забутими.

З цієї точки зору цілком з'ясовним стає феномен революцій 1917 року. Якщо відкинути вплив зовнішньої агресії і внутрішню підготовку революції, погіршення соціально-економічної ситуації в Росії в результаті Першої світової війни, то найголовнішим чинником революції була саме духовна криза. Економічний розвиток Росії йшов небувалими темпами, але, на жаль, не було подібного за рівнем духовного розвитку і перш за все в середовищі інтелігенції, основна частина якої прагнула руйнування самобутніх основ життя суспільства, його релігії і культури і жила мріями про західні ідеали.

Сила і слабкість соціально-економічної кризи, на нашу думку, визначається саме накопиченням духовних чинників негативного характеру, тобто чинників, що ведуть до руйнування особистості і суспільства. Часовий же розрив між духовною і матеріальною кризою, духовним і матеріальним відродженням неминучий.

У разі випереджаючого розвитку духовних чинників, коли духовне відтворювання випереджає матеріальне, всі принципи і закономірності господарювання, що задаються православною мораллю, стають дієвими і реалізуються в житті членів суспільства (його більшості). Це і принцип морального співвідношення, і відповідність, домірність, і обмеження зростання особистого матеріального споживання, і добродійність, сприйняття власності, влади як відповідальності перед Творцем і суспільством, і духовно-моральна мотивація як домінанта розвитку. Національна економіка починає жити за іншими законами.

Духовне відтворювання реалізується через простір релігії і культури (у тому числі освіти, науки, мистецтва), які задають ціннісні основи буття, у тому числі господарського буття, і сприяють їх втіленню в реальному житті кожної людини і суспільства. Але якщо культура зв'язує єдиними цінностями суспільство в земному просторі, горизонтальному вимірюванні, яке є обмеженим, то релігія виводить людину на вертикальне, таке, що не має меж вимірювання, зв'язуючи людину і суспільство з Творцем. Це духовне вимірювання, саме воно і задає сакральне значення життя, спрямовує людину увись, до духовних цінностей і Духовного Начала, допомагає подолати власне «его», тягар гріха і пристрастей, допомагає вибрати домінанту на Іншому (Творці) і іншому (ближньому), і тим самим скріпляє нерозривно суспільство на сакральному рівні.

Релігія як світогляд задає розуміння сенсу життя, цінності, норми, ідеали. Цим вона задає моральну поведінку людини у всіх сферах і об'єднує людей. Але це лише її зовнішній бік, зв'язаний з простором культури.

Внутрішній бік релігії завжди передбачає духовне життя людини, тобто внутрішню працю з перетворення особистості відповідно до образу і подібності Творця, перш за все зростання в любові, а також переживання зв'язку з Богом. Духовне життя включає не тільки правильну догматичну віру, але також знання і дотримання в житті особливих законів, що визначають розвиток нової людини – процес переродження пристрасної, «плотської», «ветхої» людини в нову людину. Воно також відноситься до духовного виробництва особливого роду і передбачає спільну дію Бога і людини - працю людини і сприяння Божественної благодаті.

Духовне життя сприяє духовному зростанню, перетворенню особистості. Людина набуває головної чесноти – любові, а також набуває натхненні знання, розум – мудрість. Це дозволяє людині мислити і діяти відповідно до моральних норм у всіх обставинах і у всіх сферах життєдіяльності, дозволяє максимально реалізувати весь свій людський потенціал на благо ближніх, суспільства, Батьківщини.

Сучасне українське суспільство майже втратило релігійну віру, на основі якої формувалася православна цивілізація. Правильними релігійними знаннями володіє лише мала частина населення. Ще менша частина має досвід і навик духовного життя, духовної роботи над собою. Звідси і моральна криза суспільства, яка яскраво виявляється в порушенні моральних норм в економіці (корупція), сімейному житті (аборти, розлучення, кинуті діти, залишені старі батьки) і в інших сферах.

Повернення до духовного вимірювання і способу життєдіяльності в нашому суспільстві є дуже утрудненим і тривалим ще і тому, що разом з втратою релігійних знань, досвіду духовного життя в нашому суспільстві руйнується простір культури, духовної культури. Культура повинна наповнювати життя людини духовно-моральними цінностями іншим, ніж релігія способом, через повсякденне життя, освіту і виховання, через літературу, живопис, музику, архітектуру, кінематограф.

Духовна культура не успадковується генетично, вона наново відтворюється в кожній людині і в суспільстві. Недаремно в перекладі з грецької мови культура означає обробку, обробіток. Це праця з передачі цінностей, досвіду, традицій, способу життя. Це праця з перетворення не тільки навколишнього світу, але, перш за все, особистості самої людини. Перетворення особистості здійснюється в процесі духовного життя, а також за допомогою освіти (самоосвіти), виховання (самовиховання), соціалізації, самої праці. Така праця спрямована на піднесення особистості, наближення її до образу Творця. Уривається це відтворювання, культура гине, але разом з нею гине і вся дана цивілізація, носієм цінностей якої виступають самі люди, кожна конкретна людина.

Соціальна (соціально-економічна) система, в якій живуть люди, так чи інакше є продуктом їх вибору. Люди вибирають мораль, згідно з якою живуть, систему права і господарювання. Але вибору в духовно-моральних координатах необхідно навчити, оскільки голос совісті людини як його внутрішній моральний орієнтир може спотворюватися, пригнічуватися, замутнюватися, а поведінка оточення може демонструвати тимчасові вигоди порушення моральних норм, особливо в економічних відносинах. В умовах панування морального релятивізму або навіть коли суспільство ділиться на дві приблизно однакові по відношенню до моральних цінностей частини (і це відзначав ще П.Сорокін), дуже важко зберегти морально орієнтовану поведінку, тим більше в економічній сфері. Навчити морального вибору можна через простір культури, в т.ч. виховання, освіти, зміни інформаційного середовища.

Окрім цих трьох каналів зміни культурних цінностей є ще четвертий канал – це особа лідера. Політичні лідери можуть відіграти виняткову роль в процесі зміни ціннісних орієнтирів і поведінки людей у сфері економіки.

Будуючи пріоритети соціально-економічного розвитку України, необхідно перш за все внести істотну зміну в розвиток таких сфер національної економіки і суспільства, які створюють його фундамент. Це освіта, наука, культура, зрощення грамотних державних діячів, керівників і професіоналів усіх сфер народного господарства, що володіють високим рівнем духовно-морального, духовно-культурного, духовно-інтелектуального розвитку.

Освіта, у тому числі економічна, а значить, і економічна наука повинні бути наповнені моральним змістом і формувати навичку слідування духовно-моральним принципам в господарській діяльності.

Культура повинна створювати морально орієнтований зразок життя, у тому числі у сфері економіки.

Право повинно створювати умови для невигідності порушення морально орієнтованого способу життя, у тому числі у сфері економіки.

Державна ідеологія повинна продукувати систему працюючих принципів, на основі яких розвиваються суспільство і економіка.

Державна політика - розроблення і механізм реалізації доктрин і державної ідеології - повинна базуватися на ціннісній основі у відповідності до соціокультурної ідентичності.

 

 

16.2. До питання про основні характеристики соціально-економічних систем у форматі розроблення економічної доктрини держави

 

16.2.1. Порівняльний аналіз соціально-економічних систем відповідно до морального критерію

 

Ми вже зверталися до проблематики класифікації соціально-економічних систем відповідно до такого критерію, як духовно-моральна орієнтація СЕС і, відповідно, її цінності, цілі та вектори розвитку, і виділили два типи СЕС: духовно-моральну СЕС і аморальну СЕС. За межами дослідження залишився ще один тип СЕС, який можна класифікувати як соціально орієнтовану (морально обмежену) СЕС, а також порівняльний аналіз основних характеристик всіх трьох типів СЕС. Останнє питання становить особливий інтерес у зв'язку з проблематикою розроблення соціально-економічної стратегії, духовно-культурної і соціально-економічної політики розвитку України.

Окремі характеристики як духовно-моральної СЕС, так і аморальної СЕС, частково і соціальноорієнтованої (морально обмеженої) СЕС, ми розглянули та розглянемо у відповідних розділах роботи, присвячених моделі праці, що сформувалася в православній СЕС, дослідженню культурних стереотипів менеджерів, духовно-моральної моделі управління та економіки, порівняльного аналізу моделей менеджменту західної та православної цивілізацій, особливостям економічної культури України і особливостям економічної свідомості українців.

У цьому розділі, по суті, ми подаємо підсумок наших розробок у систематизованому вигляді для того, щоб ними можна було скористатися, по-перше, з метою діагностики нинішнього стану соціально-економічної свідомості нашого суспільства та соціально-економічної системи, а по-друге, для того, щоб закласти ціннісно-цільові основи для розроблення державної доктрини розвитку України, в тому числі соціально-економічної та духовно-культурної політики. Тому завданнями даного розділу є: розроблення систематизованої типізації СЕС за таким критерієм, як духовно-моральна орієнтація СЕС і, відповідно, її цінності, цілі та вектори розвитку, а також формулювання свого бачення основи доктрин і державної політики України у вигляді системи цінностей - цілей соціально-економічного і духовно-культурного розвитку.

Відповідно до орієнтації СЕС на виконання в системі духовно-моральних цілей і дотримання норм моралі в усіх сферах життя, в тому числі в економічній діяльності, ми виділили три типи СЕС: духовно-моральна СЕС, протилежний їй тип - аморальна СЕС і третій тип - соціально орієнтована (але морально обмежена) СЕС. Третій тип в якійсь мірі є усередненим або транзитивним. Він важливий для нас, оскільки перейти з поля аморальної системи до духовно-моральної досить непросто і цей тип СЕС може стати для України своєрідною перехідною моделлю.

Для того, щоб описати суть і відмінності кожної з типів СЕС, ми вибрали найбільш значущі характеристики, такі як: ціннісне ядро або головна ідея культури; домінанта розвитку суспільства; термінальні цінності культури; цінності-цілі СЕС; цінності-засоби СЕС; фактори розвитку СЕС, в т.ч. основні ті, що визначають розвиток, і залежні; основні регулятори розвитку життя суспільства, в т. ч. соціально-економічного розвитку; місце, роль людини в економічній діяльності; значення економічної діяльності в житті людини; домінуючий рівень розвитку людини (при цьому, якщо ми позначаємо як верхній рівень особистісного розвитку духовний, духовно-душевний рівень, то передбачається, що нижчі рівні також розвиваються, тільки в ієрархії цей рівень займає вище місце); праця як категорія; характер праці; характер організації трудових і економічних відносин; домінуючі мотиви (потреби) праці, які існують в СЕС (див. табл. 16.1)

Крім того, ми описали основні соціально-економічні установки - ставлення до основних соціально-економічних категорій та установка на відповідні типи економічної поведінки, які сформувалися в різних типах СЕС. Це: ставлення до праці, до власності, влади, багатства, грошей, ставлення до справедливості та її прояву в економічній діяльності; спосіб споживання; основа розподілу; культура ділових відносин. Також це установки на відповідні типи економічної поведінки, які проявляються в: орієнтації поведінки на результат для себе і для інших; ставленні до навколишнього природного середовища; вирішенні дилеми «мораль-прибуток»; взаємодії суб'єктів господарювання всередині системи і по відношенню до інших СЕС; домінуючих типах економічної поведінки (див. табл. 16.2 – 16.3).

Оскільки ми детально вже охарактеризували два протилежних типи СЕС, зараз зупинимось на усередненій моделі, яку ми визначили як соціально-орієнтована, але морально обмежена соціально-економічна система.

За класифікацією П.Сорокіна, культура такої системи буде відповідати ідеалістичному типу. В ній ще наявні цінності духовно-моральної культури, але вже не є домінантними і поряд з ними з’являються цінності чуттєвої культури. Вектор розвитку суспільства спрямований на соціальне життя, правове забезпечення соціального миру, комфорту, благополуччя, самореалізацію особистості, дотримання прав та свобод. На відміну від духовно-моральної системи, в якій вектор розвитку орієнтований на вічність, і розуміється, що в земному вимірі неможливо досягнути досконалості людини, суспільства, господарювання, але до цього необхідно прагнути, ідеалістична культура і система, збудована на її основі, скасовує вертикальний вимір і намагання людини, суспільства концентруються на досягненні досконалості в земному вимірі.

За своєю сутністю соціально-орієнтована СЕС є морально-обмеженою, що передусім найбільш яскраво виявляється у застосуванні принципу подвійних стандартів по відношенню до «своїх та чужих». Ця ціннісна основа є найбільш слабким місцем системи і тому сама система не є досить стійкою. Тому, якщо мова йде про ціннісну основу особливо культурної та освітньої політики, цінності цієї системи нам не можна розглядати як ідеал, брати за основу.

Більш прийнятними і такими, що можливо реалізувати на перехідному етапі до побудови духовно-моральної СЕС, є характеристики, притаманні економічному життю, економічній свідомості та поведінці, що склались в моделі соціально-орієнтованої СЕС.

Цінності цілі СЄС - це гуманна, соціальна, екологічна, базова економічна цілі. Їх реалізація забезпечується завдяки спрямованості суспільства, особистості на такі цінності: працьовитість, чесність, відповідальність, соціальна захищеність, професіоналізм, освіта, тверда воля, цілеспрямованість, раціоналізм, незалежність, чуттєвість, ефективність у справах, корпоративізм, власність, багатство.

Визначальними факторами розвитку системи є людський, соціальний, інтелектуальний капітал, а допоміжними - державне управління, праця, підприємництво, капітал, природа (земля).

Основними регуляторами розвитку системи є право і мораль, тобто соціально-економічний розвиток, стабільність і порядок у суспільстві створюються на базі дотримання прав і моралі. Завдяки цьому в системі сполучується чітке державне регулювання та свобода підприємництва.

Людина в економіці сприймається не як особистість (на відміну від духовно-моральної системи), а як трудовий ресурс, людський капітал, який, з одного боку, повинен приносити користь, а з іншого – який повинен розвиватись, для чого в системі створюються необхідні матеріальні, соціальні, інші умови (на відміну від аморальної системи).

Економіка в житті людини сприймається не як самоціль, а як засіб комфорту, добробуту, соціального миру, злагоди, а праця - як спосіб самореалізації, творчого розкриття людини, можливість допомагати іншим і забезпечувати гідне життя і розвиток власної сім'ї і себе.

Праця розглядається як складна моральна (душевний рівень), соціально-економічна, техніко-організаційна категорія, а духовність праці зводиться до соціальності (це особливо простежується у концепції якості трудового життя, інших провідних концепціях менеджменту кінця ХХ століття). Тому домінуючими мотивами (потребами) праці є соціально-психологічні, кар'єрного росту, частково творчі потреби і потреби служіння. В організації трудових відносин домінує корпоративізм та індивідуалізм - спрямованість на себе.

Щодо ставлення до основних соціально-економічних категорій, в системі склалось таке їх бачення, яке забезпечує її розвиток і реалізацію поставлених цілей.

Влада сприймається як відповідальність перед суспільством, яке делегує її певним особам.

Власність - як те, що належить людині, і вона має право самостійно вирішувати, як використовувати цю власність з урахуванням дотримання законів і принципу соціальної відповідальності. В системі дотримується повага до права на власність поряд з принципом ефективного її використання (відповідно до усіх критеріїв СЕС).

Багатство розглядається як категорія перш за все матеріальна і душевна. Багатство має примножуватися, служити і людині, і суспільству.

Оскільки система сконцентрована на земному вимірі, але має соціальні цілі, споживання може сприйматись і як мета, і як засіб життя, також можуть сприйматись і гроші та інші матеріальні цінності (у цьому досить яскраво виявляються риси амбівалентності і, як наслідок, нестійкості системи).

Справедливість сприймається як законність і гуманістична мораль. Вважається, що злочини проти людини і суспільства повинні каратися судом і громадським осудом.

В економічній діяльності справедливість реалізується через правило «хто не хоче працювати, той хай і не їсть» і при цьому вважається, що держава, суспільство, бізнес, кожна людина повинні піклуватися про непрацездатних членів суспільства. Справедливість також реалізується через регулювання оплати праці (диференціація оплати праці відповідно до кваліфікації, затрачених зусиль), прогресивне оподаткування, рентні платежі, податки на розкіш. Основою розподілу благ є справедливість, право, світський гуманізм.

Культура ділових відносин в системі базується на дотриманні прав і законних інтересів їх учасників. Вважається, що ефективна діяльність повинна сполучуватись із дотриманням норм етики ділових стосунків.

У системі існують і відтворюються установки на відповідні типи-норми економічної поведінки.

За ознакою «орієнтація поведінки на «результат для себе і результат для інших» серед можливих моделей поведінки (конкуренція, індивідуалізм, співробітництво, альтруїзм) найбільш ефективною вважається модель корпоративного співробітництва та доброякісної конкуренції. Також існує спрямованість на соціальну, світську благодійність. Але якщо взаємодія суб'єктів господарювання всередині системи реалізується за принципами співробітництва і добросовісної конкуренції, то з іншими системами переважно реалізуються конкурентні взаємовідносини за принципом подвійних стандартів.

По відношенню до навколишнього природного середовища домінують зберігаючий і частково розвиваючий типи економічної поведінки.

Домінуючими у системі типами економічної поведінки є інвестиційна, підприємницька, зберігаюча.

У вирішенні дилеми «мораль-прибуток» в системі як панівний нормативний тип економічної поведінки підтримується соціально - відповідальна поведінка, яка можлива, з одного боку, завдяки пануванню в системі правових взаємовідносин, а з іншого – інститутів суспільної та індивідуальної економічної етики. Взагалі, в системі для збереження її цілісності та ефективності, забезпечення розвитку та реалізації гуманної, соціальної, екологічної, базової, економічної цілей існує як сильний інститут права, так і інститут етики, яка відтворюється на макрорівні, рівні корпорацій та на особистісному рівні завдяки відповідному спрямуванню виховання, освіти та корпоративної культури.

 

 

16.2.2. Основа національної доктрини України: система цінностей - цілей соціально-економічної та духовно-культурної політики

 

За двадцятирічний період трансформації в українському суспільстві та економіці відбулися істотні деформації як у самій соціально-економічній системі, так, що найбільш невтішно, у свідомості людей.

За роки реформ в країні практично повністю втрачені правила моральної поведінки людей, у тому числі в господарській сфері, оскільки моральність - це не тільки знання моральних норм, але і їх виконання, яке неможливе без позитивного прикладу і формування навичок такої моральної поведінки. Навички ж формуються роками, починаючи з сімейного виховання, освіти у школі та вузі, і закінчуючи власним господарським досвідом. Це навичка сумлінної і старанної, чесної праці, навичка ділитися з ближнім і не накопичувати багатства, навичка благодійності, навичка вірності даному слову, навичка відповідальності, пунктуальності та вміння чути іншу людину, її потреби, навичка відрізняти добро від зла та розуміти час і міру.

Зараз більша частина суспільства, особливо бізнесмени, керівники і молодь впевнені в тому, що моральність є перешкодою до ефективного ведення економічної діяльності. Але це не так. Це ми збудували таку соціально-економічну модель, яка дійсно перешкоджає чесній праці, підприємництву, інвестуванню. Причина аморальності нашої економіки – в нашій аморальності та байдужості, непрофесіоналізмі і аморальності державних чиновників.

Економіка, власність все більше втрачають суспільну складову. Порушується принцип як моральний, так і правовий, закріплений конституцією, що ресурси - це те, що даровано Богом всьому народу, і результати їх використання також повинні належати всьому народові. Приватизація за безцінь великих, значущих об'єктів, розграбування майна приватизованих підприємств або доведення їх до банкрутства через власний непрофесіоналізм, вивезення і розграбування природних ресурсів стали основою для руйнування соціальної складової розвитку держави, комерціалізації освіти та медицини.

Реформи призвели до знецінення у свідомості суспільства праці - основи соціально-економічного розвитку держави, до втрати духовно-моральної, творчої, соціальної складової праці, праці як служіння на благо ближнього, Вітчизни. Знецінюється висококваліфікована праця, духовно-інтелектуальна праця з виховання і справжня, тобто духовно-моральна й інтелектуальна освіта.

Знеціненню праці сприяють і ЗМІ, які демонструють підростаючому поколінню сенс життя, що полягає в насолоді, задоволеннях, матеріальному добробуті і розкішному житті без праці.

Взагалі відбувається відторгнення продуктивної праці: жебрацька зарплата у сфері виробництва і можливість швидкого накопичення багатства поза ним виштовхнули значну частину населення України до сфери послуг, торгівлі, обігу. Але ці сфери, за винятком окремих їх напрямів, не створюють національного багатства, вони лише беруть участь у перерозподілі створеного і, на жаль, сприяють перетіканню капіталу з нашої країни в інші. За всі роки існування незалежної України її населення активно підтримувало економіку інших країн, як розвинених, купуючи вже застарілі там техніку і споживчі товари, так і країн, що розвиваються, створюючи додаткові робочі місця в Китаї, Туреччині, В'єтнамі тощо.

У нашому суспільстві сформувалася система життя за чужий рахунок: за рахунок тих, хто виробляє і чесно платить податки, за рахунок майбутніх поколінь (це і експлуатація невідновних природних ресурсів, і величезні зовнішні позики, життя в кредит).

У тієї нечисленної частини населення, яка швидко і без великих зусиль отримала владу і багатство, склалися установки і поведінка, що руйнують суспільство й економіку. Це - неправедне (незаконне, нечесне) отримання власності і багатства, і його неправедне використання; непродуктивне використання багатства, націленість лише на особисте споживання, розкіш, тезаврацію. Вільні грошові ресурси вкладаються не у продуктивний сектор економіки, а переважно в торгівлю та індустрію послуг, розваг, гральний бізнес, наркобізнес, завоювання влади. Україну вразила небачена корупція, а частка тіньового сектора економіки є однією з найвищих у світі.

Можна ще довго в такому песимістичному ключі характеризувати реалії життя нашого суспільства, але все-таки результати досліджень, в тому числі, які проводили ми, вказують на те, що у свідомості певної частини суспільства ще збереглися цінності та установки, які відповідають духовно-моральній культурі і духовно-моральній системі господарювання. Крім того, вони є ментальними для нашого суспільства. Тому зараз дуже важливо спрямувати всі зусилля держави та суспільства на підтримку і розвиток цих цінностей і установок, перш за все в управлінської еліти та молоді.

Логіка змін полягає в тому, що всі зовнішні зміни, починаються із змін свідомості, а потім і поведінки, що поступово впливає і на зміну всього соціально-економічного середовища, системи в цілому. Ті цінності, характеристики, установки, які ми описали в таблицях 10.1 – 10.3, і які характеризують духовно-моральну СЕС, необхідно сприймати як довгострокову цільову програму-максимум розвитку України. Але досягти таких характеристик відразу неможливо. По-перше, необхідно реалізувати цільовий проект зі створення критичного управлінського потенціалу, який ми ще розглянемо докладно. По-друге, це вимагає розроблення та реалізації системи доктрин розвитку України, в тому числі соціальної, економічної, духовно-культурної, а також відповідних політик.

У будь-якій класичній державі в системі державного управління стикаються два начала - нормативно-політичне та нормативно-правове. Джерелом і основою управлінської практики держави у двох пов'язаних між собою пірамідах державного управління служать доктрини.

Доктрини є джерелом і основою конкретної державної політики, в тому числі економічної, соціальної, духовно-культурної. Державну політику ми розуміємо на прикладі економічної (соціальної) політики як систему цінностей і цілей державно-управлінських заходів, рішень і дій, оформлених відповідними нормативно-правовими актами та програмами, спрямованими на реалізацію поставлених цілей економічного (соціального) розвитку. Те саме можна сказати і про інші напрямки державної політики.

Відповідно до такого управлінського розуміння державної політики економічна (соціальна) доктрина - це основний або вихідний державно-управлінський, політичний і нормативно-правовий документ, що задає формування та зміст державно-економічної політики або іншої політики, програм її реалізації, формує і приводить в дію механізм її виконання.

Перша в ланцюжку формування державної політики ланка - ціннісний вибір. Він дозволяє далі, за допомогою того, що названо генератором цілей розвитку, відштовхуючись від цінностей, сформулювати цілі управління або цілі розвитку в рамках даної державної політики. Важливо розуміти, що тільки після формування цінностей і цілей можна сформулювати проблемне поле управління, бо воно релятивічне і рефлексивне саме по відношенню до ціннісного вибору. Далі виникають природні управлінські атрибути, такі як структура державної політики, що формується, її завдання, ключові критеріальні показники розвитку.

У формуванні державної політики необхідне урахування специфіки та особливостей певної держави – кліматичних і просторових, накопичених у вигляді структур виробництва, структур поселення, економічної культури, соціокультурних (цивілізаційних) особливостей (цінностей, традицій, звичаїв). Якщо цим нехтувати, то в кращому випадку ефективність економічного механізму максимізована не буде, соціальний, культурний потенціал також буде розкритий не повністю, а в гіршому - буде отримано негативний результат перетворень у вигляді деградації економіки, культури, суспільства.

Необхідний чіткий опис стартового образу керованого об'єкта, зокрема економіки, і його цільового стану і т. п. за цілим переліком, що закінчується програмою реальних дій виконавчої влади та механізмами реалізації доктрини, які повинні бути в самому документі. Зрозуміло також, що документ не може бути незмінним вічно, він повинен містити в собі механізм коригування відповідно до змін, що відбуваються з часом.

Зрозуміло, що конкретний зміст доктрин економічного (соціально-економічного), соціального, духовно-культурного розвитку держави - це продукт серйозної роботи цілої групи розробників. Проте в рамках цієї праці ми хотіли б сформулювати своє бачення основ доктрин і державної політики у вигляді системи цінностей - цілей соціально-економічного і духовно-культурного розвитку.

На нашу думку, в проект соціально-економічної доктрини України необхідно закласти таку систему цінностей: соціальний гуманізм; забезпечення умов сталого, випереджаючого зростання нематеріального «капіталу» суспільства в довгостроковій перспективі; національна безпека країни, збереження і розвиток екологічного потенціалу; якість економічного розвитку та сталий економічний розвиток на основі відтворених ресурсів у довгостроковій перспективі.

Досягнення інтегральної мети забезпечення умов стійкого, випереджаючого зростання нематеріального «капіталу» суспільства в довгостроковій перспективі по суті є базою для реалізації всіх інших цілей соціально-економічного розвитку. Ця мета передбачає забезпечення умов для високого рівня розвитку духовно-морального, духовно-інтелектуального, духовно-культурного потенціалу суспільства та умов для випереджаючого розвитку духовно-моральних чинників суспільства порівняно з економічним розвитком.

Реалізація цієї мети неможлива тільки засобами соціально- економічної політики, але передбачає втілення в життя відповідної духовно-культурної стратегії та політики держави за активної участі в цих перетвореннях самих людей. У рамках соціально-економічної політики можна забезпечити необхідні матеріальні умови для реалізації цієї мети, а також умови соціальної рівності в сенсі надання максимальних можливостей (у т.ч. матеріальних, інфраструктурних, правових можливостей) для реалізації духовно-морального, духовно-інтелектуального, духовно-культурного потенціалу всіх громадян.

Досягнення інтегральної мети «соціальний гуманізм» передбачає, у свою чергу, реалізацію таких ключових цілей: забезпечення розвитку та реалізації трудового потенціалу нації та забезпечення високої якості трудового життя, забезпечення якості демографічного розвитку; забезпечення гідного рівня життя; усунення соціального дисбалансу в суспільстві і створення умов для соціального миру, співробітництво, забезпечення соціально-економічного захисту населення, в т.ч. непрацездатного (обмежено працездатного) населення, забезпечення гідної якості життя.

У даному випадку ключові цілі містять в собі як цілі першого етапу реформування, які необхідно реалізувати в першу чергу, так і більш складні цілі, досягнення яких потребує більш тривалого періоду і істотних змін в духовно-культурній сфері суспільства. Так, на першому етапі, шляхом відповідних перетворень необхідно досягти реалізації трудового потенціалу нації, забезпечити гідний рівень життя громадян, усунути соціальний дисбаланс у суспільстві, забезпечити соціально-економічний захист населення, перш за все непрацездатного (обмежено працездатного) та інших незахищених груп населення. Це передбачає відродження національного виробництва, розвиток інфраструктури, сектора домашнього господарства і на цій базі створення нових робочих місць з гідною оплатою праці; істотне зменшення розриву у величині доходів між 10 % найбільш бідних і найбільш багатих громадян (засобами відповідної податкової політики); перегляд всіх соціальних стандартів та встановлення гідного рівня мінімальної оплати праці та мінімальної пенсії.

Більш тривалого періоду перетворень вимагають такі цілі: забезпечення високої якості демографічного розвитку; забезпечення високої якості трудового життя, забезпечення гідної якості життя народу. Їх досягнення можливе тільки за умов поєднання реалізації духовно-культурної і соціально-економічної політики, значного підвищення духовно-морального рівня управлінської еліти і народу в цілому.

Забезпечення якості демографічного розвитку передбачає зниження смертності і підвищення народжуваності, поліпшення вікової структури населення, поліпшення здоров'я населення (не тільки фізичного, а й психічного, а також духовно-морального здоров'я), збільшення питомої ваги повних сімей, благополучних багатодітних сімей.

Висока якість трудового життя передбачає створення умов праці, що забезпечують максимальну реалізацію особистісного потенціалу людини в процесі праці та забезпечення потреб трудящої людини, не тільки матеріальних, але й соціальних, творчих, духовно-моральних потреб.

Забезпечення гідної якості життя народу передбачає як можливості для реалізації особистісного потенціалу кожної людини, забезпечення умов для гармонійного розвитку і реалізації всього комплексу потреб, так і високий рівень задоволеності життям у державі, що у свою чергу передбачає як високий рівень особистої культури, так і високий рівень духовно-морального розвитку суспільства.

Досягнення такої мети, як збереження і розвиток екологічного потенціалу, передбачає націленість політики на збереження довкілля; раціональне використання ресурсів; пошук, розроблення та впровадження альтернативних видів ресурсів; розвиток навколишнього середовища (більш довгострокова мета).

Забезпечення національної безпеки і реалізація інтересів держави передбачає: опору у всіх перетвореннях на внутрішні ресурси і потенціал; декриміналізацію економіки і дотримання моральних правил ведення бізнесу, соціальної відповідальності; забезпечення територіальної цілісності, а також забезпечення суверенності держави, духовно-моральної, духовно-культурної, інформаційної, соціально-демографічної, екологічної, економічної безпеки держави, з опорою на духовно-моральний, духовно-культурний, духовно-інтелектуальний, економічний і політичний потенціал системи.

Перед тим, як розглянути останню мету соціально-економічної політики, необхідно дещо зупинитись на питанні визначення: до чого ж необхідно прагнути - до економічного зростання або до розвитку?

В основному економічні стратегії як багатьох країн, так і окремих корпорацій спрямовані на забезпечення швидкого і стабільного зростання виробництва та споживання. Проте економічне зростання — лише засіб для досягнення головної мети господарювання, яка полягає у забезпеченні життя, духовного, культурного, інтелектуального розвитку та зростання особистості. А концентрація на постійному зростанні кінець кінцем стає небезпечною для існування людства.

Про це зокрема свідчать наступні данні. За період з 1905 р. по 2005 рр. населення світу зросло в 3, 9 раз, а кількість речей, які були вироблені людьми, в 5 разів. Наскільки ж виправданим є таке велике зростання кількості речей, якщо бідність у світі за це століття не зменшилася, а зросла зокрема розрив у доходах між 20 % бідних і 20 % багатих людей зріс з 34 (початок століття) до 75 разів (кінець століття) [209].

Необхідно зрозуміти, що стратегію економічного зростання в нинішніх умовах необхідно кардинально переглянути. Сучасне економічне зростання в умовах віртуальної економічної системи - це зростання аморальне, оскільки є самоціллю і його досягнення від початку не орієнтовано на моральні цінності і закони. Воно породжує безперервну інфляцію першоресурсів, їх дефіцит і подорожчання, перевищення витрат над результатами, убутну корисність, загальну дорожнечу і інфляцію, екологічні, демографічні кризи.

В економіці діють два взаємопов’язані закони, які вступають у протиріччя: закон необмеженого зростання потреб людини та закон обмеженості ресурсів. І знайти рішення суперечності, яку породжує в системі суспільного виробництва дія цих двох законів, у матеріально-економічній площині неможливо. На жаль, зараз проблему обмеженості ресурсів зростання на світовому рівні вирішують в рамках стратегії «золотого мільярда» - стратегії ідеологічної, світоглядної, що знаходить своє втілення в механізмі улаштування сучасної світової економічної системи і відповідній соціально-демографічній політиці (обмеження зростання населення країн не золотого мільярда). Існують і більш прогресивні, гуманні стратегії: концепції «меж зростання», «нульового зростання», «стратегії виживання», обмеження і оптимізації потреб. Але вони вирішують проблему паліативно, в параметрах кількісних характеристик економічного розвитку, хоча і кількісні параметри необхідні [209]. Адже неможливо просто заборонити людям споживати все більшу кількість благ і послуг, а виробникам їх виробляти. Не розв'яже проблему і лише ресурсозбереження, створення замінників природних ресурсів, хоча вони необхідні. Навіть найновіша стратегія «стійкого розвитку», ураховуючи гуманістичні і екологічні принципи, по суті не пропонує дієвих механізмів вирішення описаної проблеми.

Єдино прийнятною альтернативою сучасної економіки з її жаданням накопичення, прибутку, доходів, капіталізації може бути тільки інше аксіологічне вимірювання економіки і суспільства – духовно-моральне ставлення людини і суспільства один до одного, до навколишнього природного середовища і до своєї діяльності, у тому числі господарської, трудової.

Вирішальне значення мають не обмежені матеріальні ресурси суспільства, а невичерпний за своєю природою, такий, що не має меж зростання і розвитку, духовно-моральний і духовно-інтелектуальний капітал.

Якщо говорити про кількісні параметри, сьогодні необхідно перейти від стратегії зростання до стратегії економічного розвитку в умовах неухильного дотримання всіх екосистемних біофізичних обмежень, охорони, а не руйнування довкілля.

Перш за все, це обмеження, пов'язані з охороною навколишнього середовища від вуглецевих забруднень, як наймасштабніших і загрозливих, передбачені так званим Кіотським протоколом. Абсолютно очевидно, що біосфера (і ширше — навколишнє середовище) не розширяється, вона є замкнутою системою (не враховуючи постійного припливу сонячної енергії) і підкоряється законам термодинаміки. Будь-яка її підсистема, включаючи економіку, в який-небудь момент повинна перестати рости і пристосуватися до динамічного оптимуму.

Досягнення екологічної мети припускає заміну старих виробництв новими, інтенсифікацію, упровадження безвідходних технологій, економії природних ресурсів. Економічна експансія у вигляді сучасного зростання не може продовжуватися вічно, економічний розвиток — може. Альтернатива зростання — це природні ресурси, що продуктивно використовуються, які можна виміряти і передавати нащадкам, економити шляхом квотування, рентних платежів і інших видів граничного оподаткування. На зміну економічному зростанню, що супроводжується перевиробництвом і переспоживанням, убутною ефективністю, дорожчанням ціни одиниці кінцевої продукції, робіт і послуг, безперервною інфляцією, зменшенням достатку і посиленням бідності, повинен прийти економічний розвиток. Розвиток відповідно до поміркованих потреб людей, з необхідним рівнем ефективності, заснований на природо- і енергозберігаючих і безвідходних технологіях, що характеризується такими параметрами системи як: убутна капіталоємність і трудомісткість виробництва, низькі процентні ставки, податки і трансакційні платежі, витрати виробництва, що скорочуються.

Щоб реалізувати стратегію розвитку, необхідно здійснити такі трансформації.

1. Квотувати використовування первинних природних ресурсів з урахуванням інтересів майбутніх поколінь.

2. Використовувати відновлювані ресурси з тією ж швидкістю, з якою екосистема відновлює їх і поглинає забруднення і виробничі відходи.

3. Структурно перетворювати виробництво, витрачаючи невідновлювані ресурси повільніше, ніж створюються їх відновлювані замінники і особливо сурогати.

Словом, економіка повинна розвиватися в жорстких рамках біофізичних обмежень.

У цілому досягнення інтегральної мети, що полягає в забезпеченні якості економічного розвитку, має передбачати реалізацію таких завдань: ліквідацію диспропорцій в структурі економіки, напрямки її розвитку і досягнення необхідних пропорцій в економічній системі. У тому числі, це передбачає створення ефективної галузевої структури, з переважанням галузей, спрямованих на створення кінцевого продукту на основі новітніх інноваційних розробок. З цим пов'язана і зміна структури, і співвідношення експорту та імпорту в бік поступового збільшення експорту з перевагою в ньому кінцевих продуктів високого ступеня переробки. Необхідні суттєві зміни, спрямовані на збалансованість розвитку фінансового й реального секторів економіки, відновлення нормальної їх підпорядкованості, коли фінансовий сектор розглядається як обслуговуючий, а значить, підлеглий реальному сектору економіки. Досягнення оптимального співвідношення в структурі економіки між великим, середнім і малим бізнесом; між підприємствами державної, колективної і приватної формами власності. Оптимізація структури накопичення, споживання та інвестування (обмеження тезаврації і споживацтва, стимулювання інвестицій в соціальні та інфраструктурні проекти).

Забезпечення сталого економічного розвитку і досягнення пропорцій економічної розвиненості в довгостроковій перспективі повинно відбуватись на основі перш за все нематеріального «капіталу» системи (духовно-морального, духовно-культурного, духовно-інтелектуального потенціалу народу), відтворюваних ресурсів.

База для якісних соціально-економічних перетворень знаходиться не стільки у сфері самої економіки, скільки у сфері якості людських особистостей - духовно-морального, духовно-культурного, духовно-інтелектуального потенціалу управлінської еліти і народу в цілому. Щоб активізувати цей потенціал, зростити його в майбутніх поколіннях, необхідно, поки для цього ще є час, зупинити процес духовно-моральної, духовно-культурної та духовно-інтелектуальної деградації нашого суспільства і вибудувати і втілювати в життя нову духовно-культурну політику нашої держави.

Це вимагає дотримання в стратегії і політиці розвитку держави в усіх напрямках законів духовно-моральної детермінації суспільного розвитку, закону цивілізаційної (соціокультурної) ідентичності розвитку.

Щоб змінити, відродити і спрямувати розвиток культури, а потім і економіки, в духовно-моральних і соціокультурних координатах чотири основні канали зміни культури - освіта, виховання, ЗМІ, поведінка лідерів - повинні бути спрямовані на формування традиційних для нашого суспільства (соціокультурної системи) духовно-моральних цінностей. Відповідно до них систему цінностей - цілей духовно-культурної політики необхідно подати таким чином.

Система цінностей - цілей духовно-культурної політики: духовність; моральність; служіння (Батьківщині, народу, ближнім); сім'я; творчість, творення; солідарність, єдність, взаємодопомога; гармонійність розвитку суспільства, соціальний мир; гармонійність розвитку особистості; освіченість; свобода; безпека (духовна, культурна, інформаційна безпека особи і суспільства).

Для забезпечення конкурентоспроможності нашої держави, сталого розвитку національного господарства, забезпечення національної безпеки та високої якості життя народу розвиток держави, суспільства і всіх його підсистем, у тому числі політики та економіки, повинні базуватися на цих цінностях.

 


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.032 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал