Криза існуючої економічної системи як системи фіктивної, віртуальної економіки, виявляється як в економіці США – яка її і породила, так і у світовій економіці в цілому.

Так, економіка США ХХІ століття характеризується: дефіцитом державного бюджету, величезним негативним сальдо торгового балансу, зростанням безробіття, величезним державним боргом, у тому числі зовнішнім боргом, спадом виробництва і розоренням гігантів промисловості, банкрутством банків і інших фінансових установ. Як наслідок, ми вже спостерігаємо кризу довіри до долара США.

Щодо світової економіки. Ще у 2002 році парламент Італії встановив, що світовий реальний продукт складає всього 40 трильйонів доларів, а розмір спекулятивного капіталу в 10 разів більше. Тобто, накопичений капітал у кращому разі лише на 10 % забезпечений реальними цінностями [ 150].

Але будь-яка система рано чи пізно приходить в стан балансу, коли реальний продукт повинен відповідати кількості фінансових ресурсів, тому мільйони банкрутств є просто неминучими.

Так, російський дослідник С. Мальцев ще до початку глобальної економічної кризи 2008 року відзначав: кінець історії віртуального світу людство переживає саме зараз. Природним підсумком цього процесу була б могутня фондова криза, в результаті якої частина грошових активів повинна згоріти. Питання полягає тільки у тому, скільки активів згорить.

Користуючись аналогією з 1929 роком, можна спробувати оцінити втрати. Тільки за три місяці 1929 року після початку кризи американського фондового ринку котирування акцій впало приблизно на 40 %. А за три роки вартість фондових активів знизилася майже в 10 разів. Якщо таке повториться сьогодні, то тільки в США може згоріти фіктивного капіталу на суму від 4 до 9 трлн доларів, що дорівнює обсягу американського ВВП. А по всьому світу згорить у два-три рази більше» [149].

Здавалось би, зупинити кризу можливо шляхом нарощування реального виробництва, але і тут ми маємо глухий кут.

Так, сучасний розвиток техніки і технології дозволяє виробляти величезну кількість товарів, але гонитва за прибутком в сукупності з можливостями сучасного виробництва, реалізація стратегії економічного зростання породили парадоксальні суперечності:

1. Сьогодні ми спостерігаємо, як розвивається криза перевиробництва (вже сьогодні того, що виготовлюється, цілком достатньо, щоб вирішувати найгостріші проблеми глобального співтовариства і забезпечити для всіх жителів планети достатній рівень утилітарного споживання) і криза переспоживання (в країнах західної цивілізації люди споживають набагато більше необхідного). І це на фоні голоду в країнах «третього світу», екологічних криз і убування природних ресурсів.

2. Продуктивність зростає за умов все менших витрат живої праці, що породжує новий парадокс: підйом економіки, який супроводжується «повною зайнятістю» і зниженням реальних доходів середнього класу

3. Розвиток нових технологій веде до того, що достатньо очевидною стає даремність діяльності приблизно 80 % працездатного населення Землі, включаючи як країни ядра, так і країни периферії, відзначає Г. Задорожний [93]. За даними ООН, вже наприкінці ХХ століття у всьому світі налічувалося не менш 150 млн безробітних і ще 900 млн були зайняті частково.

Логічно, що подальше зростання виробництва не має сенсу. В ситуації, коли, з одного боку, зростання виробництва обмежено рівнем споживання і ресурсними можливостями, а з іншого - вартість фінансових активів у декілька разів перевищує реальні активи, неминучими стають, по-перше, масові банкрутства, а по-друге - тотальний дефіцит активів при дорожчанні їх вартості. Вільний фіктивний фінансовий капітал обов'язково спробує «узаконити» себе через скуповування реальних активів, особливо в осіб і країн, що знаходяться в складному становищі, за безцінь, поки є така можливість, а оскільки його набагато більше, ніж активів, самі активи через деякий час різко зростуть в ціні (і йдеться, перш за все, про всі види ресурсів, у тому числі землю, реально ефективні і перспективні виробництва і сфери діяльності). Ось чому злочином для української економіки і її населення є нинішня приватизація за безцінь стратегічно важливих підприємств і ухвалення закону про купівлю-продаж землі.