Сутність та духовно-моральні витоки

Система криз західної цивілізації, що вичерпала себе, і аморальної соціально-економічної системи, яка домінує у глобальному середовищі та у країнах, що обрали шлях слідування цінностям західної цивілізації, сьогодні виглядає так: криза існуючої економічної системи; криза перевиробництва і переспоживання; криза тотальної нестачі робочих місць; криза сучасних систем управління; глобальна урядова криза; криза довіри; демографічна криза; духовна і культурна криза; криза людини; глобальна нусогенна криза; екологічна криза; ресурсна криза.

Як ми бачимо, кризою охоплені усі підсистеми суспільства: культура, політика, економіка. Сама людина у нинішньому світі, здається, остаточно втрачає розуміння сенсу свого життя, свого призначення у цьому світі і тому вона руйнує як себе, так і навколишній світ.

Ця криза почалася ще у ХХ столітті, а зараз ми вже спостерігаємо агонію чуттєвої культури та західної цивілізації. Так, ще за кілька років до Другої світової війни Питирим Сорокін писав: «Все важнейшие аспекты жизни, уклада и культуры западного общества переживают серьезный кризис.... Больны плоть и дух западной культуры, и едва ли на ее теле найдется хотя бы одно здоровое место или нормально функционирующая нервная ткань...» [217, с. 427].

«Вступив на историческую арену как наследник и заместитель христианской морали и законности, - предупреждал он чуть позже, - современная система чувственной этики и права в процессе своего поступательного развития сеяла семена деградации человека и нравственных ценностей... «Допустимо все, что выгодно» - таков главный нравственный принцип нашего времени. Он дополняется болезненной озабоченностью утилитарными ценностями. " Если вера в Бога полезна, то Он существует, если нет, то нет и Бога". " Если наука дает жизненно важную ценность, то ее принимают, если нет, то она признается безполезной". Отсюда наше помешательство на деньгах, наша бессовестная борьба за богатство. " За деньги можно все купить". Мы превращаем в деньги и прибыль любую ценность... Удачливые стяжатели составляют нашу аристократию. Отсюда наше кредо " дело есть дело" и вся жестокость борьбы за чувственные ценности. Отсюда наши " научные" нравы и обычаи вместо моральных императивов, наше допущение, что нравы условны и варьируются у разных групп. Отсюда миллионы других характеристик нашего urbs venalis (продажный город - лат.) со всеми трагическими последствиями такого морального цинизма. Когда общество освобождается от Бога и от Абсолюта и отрицает все связующие его моральные императивы, то единственной действенной силой остается физическая сила» [217, с. 429].

Суспільство досягло крайньої точки моральної деградації і зараз трагічно розплачується за свою нерозсудливість. Його хвалений утилітаризм, практицизм і прагматична доцільність обернулися найбільш непрактичною і неутилітарною катастрофою.

Звідси і трагедія самої людини чуттєвого суспільства. Позбавляючи всього божественного, чуттєвий умонастрій, етика і право знизили її до рівня електронно-протонового комплексу і рефлекторного механізму. " Звільняючи" її від " забобонів" категоричних імперативів, вони відібрали у неї невидиму зброю, яка беззастережно захищала її гідність, святість і недоторканність. Позбавлена цієї зброї, людина виявляється іграшкою в руках самих випадкових сил. Якщо вона корисна з тих чи інших міркувань, то з нею будуть поводитись гідно і піклуватимуться про неї, як ми дбаємо про корисну тварину. Її ж можна " ліквідувати", якщо вона завдає шкоди, як ми знищуємо отруйних змій. Для такого знищення не потрібно ні провини, ні злочину, ні реальної причини. Самого існування людини або групи у ролі непередбаченої перешкоди вже досить, щоб їх знищити. Без жодного каяття, докорів совісті, жалю, співчуття знищують мільйони людей, позбавляють свого майна, всіх прав, цінностей, прирікають на всі види поневірянь, виганяють, і тільки через те, що саме їхнє існування є перешкодою для реалізації бажання влади, багатства, комфорту чи будь-якої іншої чуттєвої цінності. Звільнена від усіх заборон, чуттєва людина як самогубець знищує чуттєву людину, її гордість і гідність, її цінності і надбання, її комфорт, задоволення і щастя. У цьому шквалі неприборканих пристрастей чуттєва система в цілому розбивається на шматки і зникає.

Дві страшні світові війни, що приголомшили міжнародне співтовариство, і відчайдушні спроби західної цивілізації зафіксувати своє привілейоване становище шляхом встановлення на всій планеті національної диктатури Світового Уряду в рамках тієї чи іншої моделі «нового світового порядку» підтверджують гірку правоту оцінок «російського американця» Питирима Сорокіна.

Наступна ознака занепаду, що, власне, випливає з невіри, знищення духовного життя, традицій - це згасання духовної творчості, згасання культури. Ще на початку ХХ століття, характеризуючи західну цивілізацію, О. Шпенглер зазначав, що для західноєвропейського людства вже годі чекати великого живопису чи музики. Всі сили згасаючої культури зосереджуються в техніці [257].

Але творчість - це і наука. У середині ХХ століття наука закінчується і на зміну їй приходить техніка. Західна цивілізація створила грандіозний будинок науки - перш за все природної науки, в центрі якої була фізика. Це був вихід в колосальні простори - від далеких галактик до найдрібніших елементарних частинок. Цей розвиток науки був одним з найбільших досягнень західної цивілізації. Він тривав ще й у XX столітті. Усі знають, якщо не за змістом, то хоча б за назвою, такі колосальні нові галузі, які дійсно змінили характер людського уявлення про світ і про взаємодію людини зі світом. Це квантова механіка, теорія відносності і генетика. Були виявлені матеріальні носії спадковості - гени, які розташовані лінійно в хромосомі, і з'ясовано порядок їх розташування. Ці галузі розвивалися в першій половині XX століття, але в другій половині XX століття вже ніякого нового революційного перевороту в науці не відбулося. Зараз дуже люблять говорити про найбільші досягнення людства, про що при цьому згадують? Комп'ютери, супутники - але це ні в якій мірі не наука. Наука відкриває закони природи. А техніка - це використання вже відомих законів природи. І в цьому сенсі сучасність тільки підтримує точку зору О.Шпенглера про те, що в період занепаду згасаюча цивілізація зосереджує всі свої сили в одній галузі, саме - в техніці. Наука скінчилася, законів природи не так вже й багато, вони в основному відкриті. Залишається людству абсолютно нова діяльність - вільна творчість на підставі відомих законів природи.

Про знищення традиційної культури свідчать і такі явища, як революція, що почалася ще в 60-х роках у свідомості і житті західного суспільства, яка проходить під девізом: «секс - наркотики - рок-музика». Причому цей девіз і відповідний спосіб життя активно пропагувалися через засоби масової інформації. Наслідком стала безпрецедентна за своїми масштабами демографічна криза, що охопила майже всі країни Західної Європи – власне, теж ознака занепаду цивілізації. За зауваженням П. Друкера деякі країни Європи рухаються прямо до загальнонаціонального самогубства, яке має настати десь в кінці XXI століття.

«Моральний релятивізм» К. Юнга - визнання ним, що «добро і зло суть одне» [266, с.216] стає для багатьох на заході життєвою ідеєю – породжує в душі людини стан «морального хаосу», який, за словами доктора психологічних наук Т.О. Флоренської, є одним з головних джерел психічних захворювань. Зло - це недуга душі, що руйнує сприйняття істини.

Крім того, подібний підхід неминуче призводить до небезпечних соціальних наслідків. Так, американський вчений, професор Томас Цасс, автор двадцяти трьох книг з психіатрії, вивчаючи вплив морального релятивізму в психології, психотерапії, психіатрії на моральний стан американського суспільства, прийшов до важливого висновку. «Зниження індивідуальної, особистої відповідальності, заміна християнських чеснот, високих моральних цінностей їх сурогатами, зниження моральних стандартів задля уникнення «стресу» і для досягнення комфорту стало «головною руйнівною силою, яка впливала на американське суспільство протягом останніх п'ятдесяти років». Зокрема наводяться дані про зміни в моральному стані США за ці роки: кількість дітей, які утримуються державою, збільшилася на 300 %, а число самогубств юнаків, дівчат і дітей молодше 20 років збільшилося в рази; кількість великих злочинів - у 5 разів [ цит. за 72, с. 85].

Наприкінці ХХ століття людство втрачає сенс свого існування, настає так звана нусогенна криза. Глобальна нусогенна криза – це криза осмислення буття всього людства і кожної людини в умовах реальності, що динамічно змінюється, і наростання числа локальних і світових викликів. Сьогодні людина, «зациклюючись на матеріальному», перестає відчувати себе особистістю, втрачає значення свого існування, відчуває себе безпорадною і незахищеною від зовнішнього середовища, що швидко змінюється. Але відчуваючи все це (і часто це виражається в хронічній депресії), вона стає нездатною зрозуміти причину катастрофи, що відбувається з нею і зі всім світом. Людина не тільки не встигає осмислити суть того, що відбувається, тому що у неї не вистачає часу і сил для цього (необхідно заробляти, щоб вижити або добре жити – для кого як, а також споживати, піклуватись про своє здоров'я – а все це вимагає величезного часу), вона вже майже не здатна зрозуміти, що відбувається, оскільки її відучили і відучують думати (до речі, сучасні реформи в освіті України саме відучують думати, системно і цілісно сприймати навколишній світ і правильно орієнтуватися в тому, що відбувається).

«Неадекватність систем освіти і науки сучасному світу, зверненість до вчорашнього дня, деінтелектуалізація освіти, а отже, соціального життя в цілому - все це створює суспільство, в якому і верхи, і низи не здатні не тільки впоратися з проблемами епохи, але навіть побачити їх» [цит. за 19].

Наступна ознака розпаду, яку можна відзначити - це тероризм (саме всередині країни, коли організатори та учасники є громадянами країни), в тому числі дитяча злочинність, яка має характер протесту проти всього західного життя (згадаймо терористичні акти у школах США).

Прямим наслідком духовно-моральної, культурної кризи, як ми вже зазначали, стала криза демографічна.

На жаль, найхарактерніша риса нашого часу – хоча б у силу абсолютної безпрецедентності у світовій історії – це різке зниження народжуваності в розвинених країнах. Вже у 2000 році в 64 країнах, в яких живе 44 % всього світового населення, рівень народжуваності знизився нижче за рівень, який необхідний для простого відтворювання (2, 15 дитини на одну жінку дітородного віку). В Західній і Центральній Європі, в Японії коефіцієнт народжуваності давно вже впав нижче за цю межу. У деяких найбагатших регіонах Італії, наприклад, у Болоньї, коефіцієнт народжуваності ще у 1999 році знизився до 0, 8, а в Японії він склав 1, 3. Здається, що Японія і вся Південна Європа (Португалія, Іспанія, Південна Франція, Італія, Греція) рухаються у напрямі до загальнонаціонального самогубства, яке має настати приблизно в кінці XXI століття. До того часу населення, скажімо, Італії, яке складає сьогодні 60 мільйонів осіб, може знизитися до 20-22 мільйонів; населення Японії, що становить сьогодні 125 мільйонів, впаде до 50-55 мільйонів. Та й у Західній і Північній Європі коефіцієнт народжуваності становить сьогодні 1, 5 і менше [80, с. 38].

Взагалі, на думку експертів, до середини XXI століття у світі не залишиться ні однієї країни, де в сім'ї народжуватиметься більше двох дітей. Країни європейського континенту (включаючи Росію і Туреччину) очікує зниження числа жителів з 733 до 669 млн осіб. У даний час європейці складають 11 % від загального населення Землі - в 2050 році, як вважають дослідники, їх залишиться лише 7 % [153].

Але важливою є не тільки чисельність населення, а й співвідношення людей різних вікових груп у рамках популяції. Щодо цього, то населення розвинутих країн світу дуже швидко старіє. Наприклад, до 2080 року серед приблизно 20 мільйонів італійців буде дуже мало людей у віці до 15 років, зате дуже багато – як мінімум одна третина – тих, кому за 70. У Японії співвідношення між молоддю і людьми традиційного пенсійного віку буде приблизно таким же, якщо не гірше [80, с. 38].

Не відстають у цьому сенсі і Україна з Росією. І якщо зараз на одного працюючого припадає один пенсіонер, то у недалекому майбутньому ця пропорція складатиме 1: 2.

В історії не було випадку, щоб кількість літніх людей, що досягли традиційного пенсійного віку, перевищувала чисельність молодих людей. Навіть якщо рівень народжуваності в розвинутих країнах різко підвищиться, пройде не менш 20 років, поки новонароджені досягнуть працездатного віку.

Відомий американський вчений П. Друкер ще наприкінці ХХ століття відзначав, що якщо впродовж як мінімум двох сторіч всі інститути сучасного суспільства виходили у своїй діяльності з уявлення про те, що чисельність населення стабільно росте, то сьогодні їх стратегія повинна обов'язково виходити з несприятливої демографічної ситуації. До того ж унаслідок демографічної кризи протягом найближчих 20-30 років жодна з розвинутих країн не матиме сильного уряду і стабільної політики. Швидше за все нормою стане політична нестабільність [80, с. 42].

Демографічна криза, що продовжується, тільки посилює кризу економічну. Всупереч деяким прогнозам економічну кризу не просто зупинити, у т.ч. саме в результаті кризи демографічної.

Так, західні вчені ще наприкінці ХХ століття прогнозували, що приблизно з 2008 року частка працездатного населення західних країн, що йде на пенсію, почне швидко збільшуватися, «це може привести в рух неконтрольовані динамічні процеси, при яких великі бюджетні дефіцити вестимуть до зростання процентних платежів, а ті приведуть до збільшення дефіцитів у майбутньому. Такий розвиток подій може чинити значну і дестабілізуючу дію на економіку. При цьому «істотне підвищення ставок податків, спрямоване на те, щоб вирішувати наші бюджетні проблеми, що насуваються, створює значні ризики для економічного зростання і прибуткової бази...» [150].

І нарешті, остання ознака розпаду - це катастрофічні явища, що відбуваються з економікою західної цивілізації.