Теорія можливостей і ресурсів

Теорія можливостей і ресурсів розглядає компанію як поєднання ресурсів (матеріальних і нематеріальних активів) і процесів, які створюють головні компетенції організації та її конкурентні переваги.

Для визначення цінності ресурсів необхідно оцінити зовнішнє та внутрішнє середовище компанії й встановити можливість формування конкурентних переваг на підставі використання цих ресурсів.

Концептуальні основи теорії можливостей і ресурсів були розроблені Й.Шумпетером та К.Пенроузом, які розглядали компанію як поєднання різнорідних ресурсів і припустили, що специфічні характеристики ресурсів, які знаходяться у власності або під контролем компаній, пояснюють, чому лише деякі організації отримують досить високу економічну ренту.

В 1961 р. Р.Даніелом були опубліковані основні положення концепції критичного фактору успіху, головна ідея якої полягає в обґрунтуванні безпосереднього зв'язку прибутковості з певними внутрішніми факторами. На думку автора, правильний вибір ресурсів дозволяє сформувати конкурентні переваги компанії.

Подальший розвиток теорії можливостей і ресурсів пов’язують із методологією стратегічного планування:

·1971 р. - К.Ендрюсом була запропонована концепція стратегічного аналізу (SWOT). Концепція базується на ідеї різнорідності ресурсів і необхідності утримання конкурентних переваг шляхом розвитку сильних сторін компанії, нагромадження специфічних ресурсів;

· 1980 р. - М.Портером була запропонована модель п'яти сил конкуренції, в основу якої закладено оцінку зовнішнього середовища. Модель п'яти сил передбачає, що досягнення конкурентних переваг забезпечується в результаті визначення оптимальних позицій у привабливих галузях, які встановлюються шляхом ретельної перевірки та управління бар'єрами мобільності ресурсів;

· початок 90-х років – значна увага теоретиків і практиків зосереджена на концепції ключових компетенцій. Аналіз ключових компетенцій базувався на положенні, що конкурентні переваги формуються усередині організації.

В межах теорії значно розширилося визначення ресурсів, які доступні компанії. До традиційних ресурсів (капітал, земля та основні виробничі активи, праця) були додані дії та процеси. Згодом, до ресурсів були віднесені й нематеріальні активи, які формують найважливіші компетенції, тобто індивідуальні людські навички та потенційну здатність до колективного організаційного навчання.

Головна ідея теорії можливостей і ресурсів полягає у визнанні того, що володіння або управління ресурсами, які підтримують унікальні сильні сторони бізнесу, дозволяє деяким підприємствам виконувати свої виробничі та збутові функції краще або дешевше, ніж конкурентам.

В межах теорії визначена ієрархія чотирьох категорій ресурсів як потенційних джерел конкурентної переваги:

1) матеріальні активи (основні фонди, устаткування, земля, товарно-матеріальні запаси);

2) нематеріальні активи (торговельні марки, патенти, корпоративна репутація та продукти інтелектуальної власності);

3) організаційні можливості. Процеси та дії, які трансформують матеріальні та нематеріальні активи в товари та послуги;

4) ключові (основні) компетенції. Індивідуальні людські навички і талант, колективна організаційна потужність та знання, які дозволяють компанії виконувати виробничі та збутові функції.

Найчастіше ключові компетенції формуються в результаті взаємодії усіх чотирьох типів ресурсів.

Для оцінки взаємозв'язку між окремими ресурсами доцільно розглянути зв'язок між економічною рентою та конкурентними перевагами. Важливою конкурентною перевагою будь-якої організації є стійке фінансове становище, що виникає завдяки використанню чотирьох різних типів економічної ренти:

1) рікардианська рента - доходи від володіння обмеженими ресурсами;

2) монопольна рента - доходи від законних механізмів, механізмів таємної змови або ринкової влади (наприклад, патенти, вхідні бар'єри та ін.);

3) підприємницька рента - доходи від ризику та інновацій;

4) к вазі-рента - доходи від специфічних різнорідних ресурсів компанії.

Остання категорія ренти особливо важлива для розуміння теорії можливостей і ресурсів. Для того, щоб компанія отримала економічну ренту вищу за середню, вона повинна одержати квазі-ренту. Це означає, що компанія повинна володіти ресурсами, які мають унікальні характеристики, або контролювати їх. Тільки тоді підприємство може заробити ренту вищу за середню в галузі.

Відповідно до теорії можливостей і ресурсів, компетенції організації створюються особливими матеріальними та нематеріальними активам (вищими ресурсами).

Для визначення внеску ресурсів у формування квазі-ренти та забезпечення конкурентних переваг використовують тести Колліса-Монтгомері (п'ять тестів ринку) та модель VRIO (модель Барні).