![]() Главная страница Случайная страница КАТЕГОРИИ: АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
Розвиток освіти в незалежній Україні та її пріоритети в ХХІ столітті.⇐ ПредыдущаяСтр 11 из 11
Розбудова української держави, демократизація суспільного життя, відродження національної культури, посилення інтеграційних процесів з Європою, реформування економіки, впровадження ринкових відносин тощо поставили нові вимоги до освіти у XXI ст. Вона має бути пріоритетною, безперервною і різноманітною, нести гуманістичні цінності, використовувати нові технологи навчання, бути всеохоплюючою та інформатизаційною, забезпечувати саморозвиток особистості. У зв’язку з цим у державі розпочато роботу зі створення нової законодавчої і нормативної бази національної освіти. Важливою віхою на шляху розбудови національної системи освіти було прийняття І з’їздом освітян України 24-25 грудня 1992 р. Державної національної програми " Освіта" (Україна XXI століття). Цей документ було затверджено Кабінетом Міністрів України та підписано Президентом. Він окреслив такі конкретні завдання та основні шляхи реформування освіти: - створення в суспільстві атмосфери загальнодержавного, всенародного сприяння розвиткові освіти, неухильної турботи про примноження інтелектуального та духовного потенціалу нації, активізація зусиль усього суспільства для виведення освіти на рівень досягнень сучасної цивілізації, залучення до роз-витку освіти всіх державних, громадських, приватних інституцій, сім’ї, кожного громадянина; - подолання девальвації загальнолюдських гуманістичних цінностей та національного нігілізму, відірваності освіти від національних джерел; - забезпечення розвитку освіти на основі нових прогресивних концепцій, запровадження в навчально-виховний процес сучасних педагогічних технологій та науково-методичних досягнень; - відхід від засад авторитарної педагогіки, що утвердилися в тоталітарній державі і спричинили нівелювання природних задатків і можливостей, інтересів усіх учасників освітнього процесу; - підготовка нової генерації педагогічних кадрів, підвищення їхнього професійного та загальнокультурного рівня; - формування нових економічних основ системи освіти, створення належної матеріально-технічної бази; - реорганізація наявних та створення навчально-виховних закладів нового покоління, регіональних центрів та експериментальних майданчиків для відпрацювання та відбору ефективних педагогічних інновацій та освітніх модулів; - радикальна перебудова управління сферою освіти шляхом її демократизації, децентралізації, створення регіональних систем управління навчально-виховними закладами; - органічна інтеграція освіти і науки, активне використання наукового потенціалу вищих навчальних закладів і науково-дослідних установ, новітніх теоретичних розробок та здобутків педагогів-новаторів, громадських творчих об’єднань у навчально-виховному процесі; - створення нової правової та нормативної бази освіти. У Програмі висвітлювалися стратегічні завдання та шляхи реформування змісту освіти, мета, пріоритетні напрями та шляхи національного, дошкільного виховання, проблеми реформування загальної середньої, професійної, вищої та післядиплом-ної освіти, розвитку позашкільного навчання і виховання. Проблеми підготовки нового покоління педагогічних працівників, зокрема підвищення їхнього соціального статусу до рівня, що відповідає ролі вчителя, педагога в суспільстві. Накреслення І Всеукраїнського з’їзду працівників освіти законодавчо закріплено у законах " Про освіту" (1996 р.), " Про загальну середню освіту" (1999 р.), " Про дошкільну освіту" (2001 р.), " Про позашкільну освіту" (2000 р.), " Про вищу освіту", на основі яких Міністерство освіти і науки України розробило низку нормативних документів. Великим здобутком у галузі освіти цього десятиріччя було відродження національної школи. В основу концепції національної системи освіти і виховання покладено педагогічні ідеї українських просвітителів, досвід діяльності рідної школи в короткі проміжки незалежності нашої Батьківщини. Основними ознаками національної школи сьогодні, як і в минулому, є навчання і виховання дітей на засадах національної культури з використанням кращих здобутків культур інших народів, навчання учнівської молоді рідною мовою. Серцевиною змісту освіти і виховання у національній школі стає національна ідеологія, яка відображає історично зумовлені духовні цінності народу. Ідеї незалежності, соборності української держави, миру і злагоди в суспільстві, народовладдя і демократії, справедливості, гуманізму, верховенства закону, вірність і відданість Батьківщині, право на працю, освіту, відпочинок, суверенність особистості — ці та інші напрямки ідеології українського народу на-ціонально свідомими освітянами втілювалися у повсякденну І практику вітчизняного шкільництва. У попередні роки мали місце пошуки удосконалення, модернізації змісту шкільної освіти, вищої школи. Проте ця робота, крім дошкільного виховання, де впроваджено базовий компонент дошкільної освіти, не завершена. З прийняттям Верховною Радою України законів " Про освіту", " Про загальну середню освіту", " Про професійно-технічну освіту", " Про позашкільну освіту" розпочався новий етап у реформуванні освіти, постали конкретні завдання щодо регулювання суспільних відносин у галузі навчання, виховання, професійної, наукової та загальнокультурної підготовки учнів. Дванадцятирічний термін навчання в середніх загальноосвітніх навчальних закладах, перехід початкової школи з 1 вересня 2001р. на єдину структуру – чотирирічний термін навчання, прийом дітей до школи з шестирічного віку, впровадження 12-бальної системи оцінювання знань та семестрової структури навчального року, розвиток профільності старшої школи — все це має забезпечити ефективне функціонування системи освіти. Паралельно з деякими позитивними зрушеннями в галузі освіти розвиваються й поглиблюються нездорові тенденції. Соціально-економічний стан суспільства призвів до зростання неграмотності, зростає кількість дітей, які не відвідують школу. Не відповідають вимогам часу навчально-методичні база та засоби навчання. Новітні технології навчання не застосовують у більшості шкіл і ВНЗ. Недоступною для користування у зв’язку з високою вартістю, є навчальна література. У діяльності нових шкіл — ліцеїв, гімназій, коледжів — багато формалізму, діяльність значної частини з них свідчить про зміну вивісок, а не про нові підходи до організації навчання й виховання учнівської молоді. Значно погіршилися матеріально-фінансова база освіти, матеріальний рівень життя вчителя. Відповідно до Закону України " Про освіту" Кабінетом Міністрів України та Міністерством освіти і науки України проводиться реформування вищої школи. Слід зазначити впровадження ступеневої освіти, якою передбачається підготовка фахівців із вищою освітою освітньо-кваліфікаційних рівнів молодшого спеціаліста, бакалавра, спеціаліста і магістра. Кабінет Міністрів України постановою від 2 лютого 1996 р. № 200 ввів ліцензування, атестацію та акредитацію закладів освіти. З’явилися нові вищі навчальні заклади, ведеться підготовка фахівців із багатьох нових спеціальностей, яких потребує суспільство. Зроблено конкретні кроки щодо наближення вітчизняної освіти до освітянських систем розвинутих країн, поліпшилася співпраця ВНЗ України з закладами вищої школи багатьох країн світу. За роки незалежності не створено орієнтовних програм щодо виховання дітей дошкільного віку, школярів і студентів, отже, системи виховання молоді зовсім немає, її треба створити. Ці та інші проблеми знайшли своє відображення в Національній доктрині розвитку освіти України, в якій окреслено тривалі пріоритети щодо освіти: o особистісна орієнтація освіти; o створення однакових можливостей для дітей і молоді у здобутті якісної освіти; o удосконалення систем безперервної освіти та освіти впродовж життя; o розвиток україномовного освітнього і культурного простору; o забезпечення освітніх запитів національних меншин; o формування національних та загальнолюдських цінностей; o формування через освіту здорового способу життя; o забезпечення економічних і педагогічних умов для професійної самореалізації педагогічних працівників, підвищення їхнього соціального статусу; o впровадження інформаційних педагогічних технологій, розвиток бібліотечної справи, забезпечення доступності інформації, навчальної і довідкової літератури; o створення індустрії навчальних засобів; o створення ринку освітніх послуг; o інтеграція української освіти у європейський та світовий освітній простір; o гармонійне поєднання навчального процесу та наукової діяльності вищого навчального закладу; o використання наукових результатів як бази і змісту навчання. Національна доктрина розвитку освіти України у XXI ст, визначає розвиток освіти подальші 25 років. Радою Європи головним завданням визнано, створення єдиного європейського простору освіти у 2010р. На пріоритетності національних інтересів окремо взятої держави у реформуванні системи освіти наголошують документи, підписані в рамках ЄС, та Болонська декларація зокрема. Країни-учасниці Болонського процесу активно узгоджують стандарти та рекомендації з питань гарантії якості освіти, змісту фундаментальної та практичної підготовки молоді. І Україна не стоїть осторонь цих процесів. Окремі вітчизняні університети (наприклад Національний університет " Києво-Могилянська академія") вже мають певний досвід впровадження принципів Болонського процесу. Пріоритетними завданнями напрямів діяльності у сфері освіти і науки на найближчий період визнано (міністр освіти і науки С.Ніколаєнко, 24 березня 2005р.): o Європейський рівень якості і допустимості освіти; o її духовна зорієнтованість; o демократизація; o соціальне благополуччя науковців і педагогів; o розвиток суспільства на основі нових знань. Одним з визначальних чинників забезпечення високої якості підготовки фахівців є формування змісту освіти з урахуванням вимог часу і тенденції суспільного розвитку. Цьому сприяє і запровадження в Україні кредитно-модульного навчання, що істотно стимулює студентів до регулярної пізнавальної діяльності, дає більші можливості для вибору навчальних курсів та індивідуальних навчальних підходів до здобуття повної вищої освіти. Важливою проблемою на сьогодні є впровадження інформаційно-комунікаційних технологій у навчальних закладах всіх рівнів; забезпечення їх якісною навчальною літературою тощо. Отже, на освітян чекає велика творча і наполеглива праця щодо подальшого розвитку національної системи освіти, уточнення її пріоритетів, реструктуризації, здійснення змін в освіті у взаємній системній відповідності зі змінами в науці, виробництві для забезпечення їх стійкості та перспективності.
|