Роль візиту в дипломатичній практиці. Візити посла і дипломатів

Необхідність і значення особистих візитів випливають зі ст. З Ві­денської конвенції про функції дипломатичного представництва, ос­кільки, не підтримуючи контактів з офіційними і неофіційними пред­ставниками країни перебування, дипломатичного корпусу, дипломат не може нагромаджувати достовірну інформацію про політичне, еко­номічне, наукове і культурне життя в країні перебування, щоб правдиво інформувати і правильно орієнтувати свій уряд. " Знати країну, — писав Ж. Камбон, — значить проникнутися її духом, жити в атмосфері її ідей і навчитися розуміти зв'язок її зовнішньої політики з внутрішнім ста­новищем" [1, с 14].

Звичайно, у нинішньому світі з розвитком ЗМІ, особливо мережі Інтернет, можна багато інформації отримати й там, але жодні друковані чи електронні медіа не замінять живих контактів, тому що лише під час особистих візитів і бесід можна з'ясувати різні нюанси міжнародних відносин, зробити уточнення і правильні висновки.

Дипломат починає свою роботу в країні перебування зі складання візитів офіційним особам відповідно до свого рангу. Перші контакти, як правило, закладаються під час перших візитів, а потім підтримують­ся завдяки протокольним заходам, які проводить дипкорпус, МЗС та інші державні установи.

Після вступу на посаду глава диппредставництва складає візити, окрім глави держави та міністра закордонних справ, як правило, прем'єр-міністрові та членам уряду, парламенту, міністрам, керівникам громадських і політичних організацій. У деяких країнах існує певний перелік візитів, але у більшості випадків посол сам його складає, виходячи з рівня відно-

син його країни з країною перебування. Візити посла офіційним осо­бам чергуються зазвичай з візитами колегам з дипломатичного корпусу. При визначенні послідовності візитів главам диппредставництв бажа­но виходити з принципу старшинства, тобто враховуючи дати вручення ними вірчих грамот, хоча якогось єдиного правила не існує, і посол ча­сто сам визначає цей порядок. Само собою зрозуміло, що візити скла­дають послам, з якими акредитуюча держава підтримує дипломатичні відносини.

Існує правило, що посол насамперед складає візити лише послам. Що стосується постійних і тимчасових повірених у справах, то після отримання особистої ноти (листа) посла про вручення ним вірчих гра­мот, вони першими складають візити послу як старшому за рангом, але й такого порядку не завжди дотримуються.

Інколи, виходячи з характеру відносин з державами, які вони пред­ставляють, або з політичних міркувань, посол складає візит тимчасово­му повіреному у справах, але тільки як виняток.

Протокольні візити складають й інші дипломатичні співробітники представництва як офіційним особам, так і колегам з дипкорпусу відпо­відно до своєї дипломатичної посади. При візиті до високопоставленої офіційної особи, наприклад, до міністра чи його заступника, дипломата може супроводжувати посол і відрекомендувати його, хоча й це практи­кується дуже рідко.

За правилами, які склалися у практиці минулих століть, коли в столи­цях існувало лише по кілька посольств, главі дипломатичного представ­ництва чи дипломатичному співробітникові, що здійснили протокольні візити в дипломатичному корпусі, складали візити-відповіді. Сьогодні ж, за наявності в столицях до сотні, а то й більше представництв, така практика потребувала б дуже багато часу, тому вона поступово відми­рає. Візити-відповіді переважно замінюють особистими нотами, які надсилають у відповідь на отриману ноту про вручення вірчих грамот.

Візити може складати і дружина посла дружинам глав держави, представників уряду, міністра закордонних справ, дружинам послів, але й цей протокольний момент у країнах розвинутої демократії практич­но не застосовують. Дружина посла і дружини членів дипломатичного персоналу посольства запрошуються на різні заходи і там спілкуються зі своїми колегами. їхня допомога надзвичайно потрібна й відчутна при організації протокольних заходів у посольстві, надто коли запрошується

Розділ З

Особисті візити і бесіди дипломатів

багато гостей, однак для цього необхідні знання в сфері політики і куль­тури, дипломатичного протоколу, знання мов.

Протокольні або візити ввічливості носять, як уже мовилося вище, інформаційний, куртуазний характер і тривають, як правило, 15—20, максимум 30 хвилин.

Основні ж питання, які стосуються проблем як двосторонніх, так і багатосторонніх відносин, вирішуються під час ділових візитів і зу­стрічей. Візити такого характеру можуть організовуватися за допомо­гою протокольної служби МЗС, але найчастіше — шляхом прямого, безпосереднього спілкування з відповідними органами чи установами державного управління або організаціями. Ці візити мають чітко визна­чену мету, можуть тривати від 15—20 хвилин навіть до кількох годин, залежно від важливості вирішуваних проблем.

На завершення своєї дипломатичної місії в країні глава диппредстав-ництва і дипломатичні співробітники складають прощальні візити, під час яких відбувається наче підбиття підсумків того, що вдалося зроби­ти за час каденції, висловлюється вдячність офіційним особам і дипло­матичному корпусові за сприяння і допомогу в роботі. Прощальних візитів може бути навіть більше, ніж на початку роботи, бо коло кон­тактів розширюється, з'являється більше знайомих, з якими доводило­ся мати справу, вирішувати ті чи інші питання.

Слід пам'ятати, що будь-який візит дипломата має політичний характер, бо йдеться про контакт представників двох держав. Неза­лежно від того, які питання обговорювалися, дипломат повинен інфор­мувати про це міністерство закордонних справ. За час роботи диплома­там доводиться здійснювати багато ділових візитів до міністерств, відомств та установ держави перебування, виконуючи конкретні дору­чення свого уряду щодо отримання тієї чи іншої інформації, таким чи­ном кожний з них бере безпосередню участь у реалізації зовнішньопо­літичного курсу своєї держави. Про це треба завжди пам'ятати, бо дріб­ниць у дипломатичній роботі не буває.

Порядок здійснення візитів у різних країнах різний і залежить від загального рівня відносин між державами, від того, якого характеру контакти вдалося налагодити (товариські, дружні чи суто офіційні). У більшості країн про візити часто домовляються безпосередньо з тими особами, з якими є питання для обговорення, але слід пам'ятати, що в деяких країнах усі візити здійснюються лише через протокольну

службу міністерства закордонних справ, що безумовно ускладнює жит­тя і роботу дипломатів.

Варто, на наш погляд, наголосити і на деяких загальних, але надзви­чайно важливих вимогах, до організації візитів. Про день і годину та його характер (з дружиною чи без, з супроводжуючою особою, пере­кладачем) домовляється співробітник посольства за 4—6 днів до очіку­ваного візиту. Якщо дата встановлюється через кільканадцять днів, то напередодні візиту бажано уточнити, чи нічого не змінилося. Абсолют­но обов'язковим і суворим протокольним правилом є дотримання точ­ного часу прибуття на візит. Порушення цього правила може розціню­ватися особою, що приймає, як неповага і може негативно позначитися на майбутніх контактах з нею (при цьому треба пам'ятати загально­людську істину, що від першого знайомства з людиною враження зали­шається найтривалішим). У дипломатичній практиці запізнення не тіль­ки на візит, а й на будь-який захід, у запрошенні на який вказується конкретна година, час, абсолютно неприпустиме, незважаючи на будь-які виправдальні причини — пошуки адреси, інтенсивність вуличного руху, поломка автомобіля, бо сприймається як елементарна неакуратність візитера і залишає неприємний осад. Щоб уникнути цього, водієві не раз варто прорахувати маршрут — ліпше приїхати завчасно, навіть за­чекати хвилину-другу неподалік, ніж допустити запізнення.

Форма одягу під час візитів тепер трактується (звичайно, не прото­колом, а особою зокрема) більш демократично, та все ж бажано бути якщо й не у візитному, то, принаймні, в темному костюмі й у взутті темного кольору.

За законами гостинності, ініціатива ведення бесіди під час візиту залишається за господарем, до неї треба ретельно готуватися, продума­ти, про що запитати і що самому сказати, щоб бесіда була живою і ціка­вою. Довша пауза в розмові може сприйнятися гостем як знак завер­шення візиту.

Дуже важливим є те, як посадити гостя. У кімнаті, де відбувається зустріч, бажано мати вітальняний гарнітур: диван, крісла, журнальний (або кавовий) стіл. Почесним місцем для гостя є диван. Господар, як правило, сідає у крісло, яке знаходиться з лівого боку дивана, щоб гість, таким чином, був по праву руку господаря. Можна сісти з гостем на диван, ліворуч від нього.

Розділ З

Особисті візити і бесіди дипломатів

Абсолютно не прийнято приймати гостя за письмовим столом або садити його навпроти сонця. Гість сідає після того, як сяде господар. Залежно від місцевої практики, під час візиту подається чай, кава, сік або вода, легкі канапки, цукерки та печиво, допускається келих вина.

Під час протокольних візитів до високопоставленої особи не зайвим буде довідатися у відповідних службових осіб, які організовують візит, на скільки часу можна розраховувати, — це дуже важливо. Ділові візи­ти не надто регламентують у часі, але гість завжди повинен пам'ятати про час і не " засиджуватися", якщо цьому не сприяє обстановка.

Ініціатива завершення візиту, як протокольного, так і ділового, зали­шається за гостем, за винятком візиту до глави держави, тоді вона нале­жить виключно йому. До речі, слід мати на увазі, що в деяких державах з монархічним ладом під час аудієнції у глави держави під час бесіди не прийнято ставити жодних запитань, бо бесіду веде він сам.