Характеристика дипломатичного корпусу. Обов'язки та функції дуайена

Уперше в історії термін " дипломатичний корпус" було вжито у Відні 1754 року, і мав він радше іронічний характер. Лише на початку XIX ст. термін увійшов у вжиток як окреслення всієї спільноти дипломатично­го персоналу, акредитованого в країні перебування.

Поняття " дипломатичний корпус" можна трактувати двояко: дип-корпус у вузькому сенсі цього слова — це сукупність незалежних один від одного глав дипломатичних представництв, спільними для яких є країна перебування та характер діяльності; дипкорпус у широкому ро­зумінні слова — це сукупність усіх дипломатичних працівників, яких країна перебування визнає в якості дипломатичного персоналу, а також членів їхніх родин (дружин, чоловіків, неповнолітніх синів та незаміжніх дочок). До дипкорпусу також належать торгпреди (керівники торгово-економічних місій) та їх заступники — спеціальні аташе і члени їхніх сімей.

Дипломатичний статус співробітника посольства та членів його ро­дини визначається насамперед його урядом через видачу йому дипло­матичного паспорта. Трапляються випадки (щоправда, дуже рідко), коли відомство країни перебування відмовляє у визнанні дипломатичного статусу того чи іншого дипломатичного співробітника, якщо його поса­да не відповідає загальноприйнятій номенклатурі дипломатичних пра­цівників.

Відомство закордонних справ систематично видає (як правило, що­річно) довідник " Дипломатичний корпус" [3]. Управління державного протоколу МЗС України разом з Генеральною дирекцією із обслугову­вання іноземних представництв (ГДІП) щорічно випускають довідник " Дипломатичний корпус", де в алфавітному порядку подаються країни, які мають свої дипломатичні представництва в Києві, прізвища дипло­матичних працівників (з урахуванням їхнього старшинства у складі дип-представництва) та членів їхніх родин, номери службових і домашніх телефонів, а також країни, посли яких акредитовані в Україні за суміс-

ництвом [3]. У довіднику подано список іноземних послів і порядок старшинства, тобто з часу вручення вірчих грамот, перелік національ­них свят країн, з якими держава має дипломатичні відносини. У кожній країні це видання надзвичайно корисне в роботі як іноземних представ­ництв, так і державних установ країни перебування.

Дипломатичний корпус не є інституцією, яка організована на якійсь нормі міжнародного права, він не є також політичним об'єднанням чи організацією зі статусом юридичної особи, не має права втручатися у внутрішні справи країни перебування. Спеціалісти в галузі диплома­тичного права дають такі визначення поняття " дипломатичний корпус": " Дипломатичний корпус не є ні юридичною, ні політичною особою. Це лише об'єднання цілком незалежних одна від одної осіб" (П. Прадьє-Фодере " Курс дипломатичного права"; Париж, 1881); " Дипломатичний корпус не може називатися об'єднанням, яке має юридичні права" (Р. Же­не " Дипломатичні переговори і дипломатичне право"; Париж, 1931). Дипломатичний корпус " не є ні юридичною особою, ані політичною установою" (Р. Феррейра де Мелью " Трактат про дипломатичне пра­во"; Мадрид, 1953) [11, с 96].

Сьогодні (на відміну від деяких спроб минулих століть) ніхто відкри­то не претендує на колективні виступи перед урядом країни перебуван­ня з питань, що могли б вважатися спробою втручання у внутрішні спра­ви держави. У дипломатичній практиці мають місце колективні висту­пи дипломатичного корпусу з церемоніальних (протокольних) питань, скажімо, привітання глави держави у зв'язку з обранням його на цей пост. Дипломатичний корпус через свого дуайєна інколи може доводи­ти до відома уряду країни — як правило, через міністра закордонних справ — своє негативне ставлення, коли зневажають імунітети та при­вілеї дипломатичного корпусу, наприклад, шляхом публікацій у мас-медіа некоректних публікацій стосовно акредитованих у країні інозем­них дипломатів. У багатьох країнах, в тому числі і в Україні, відбувають­ся зустрічі вищого керівництва держави з дипломатичним корпусом (скажімо, з нагоди національного свята, Нового року), на яких, як пра­вило, виступає глава держави або уряду, де члени дипкорпусу мають нагоду поспілкуватися з ними. У багатьох країнах існують неформальні об'єднання дипломатичного корпусу, так звані дипломатичні асоціації, які допомагають йому в оперативнішому вирішенні окремих прото­кольних питань, сприяють обміну інформацією з тих чи інших аспектів

Розділ 2

Дипломати і дипломатичний корпус

соціально-економічного чи суспільно-політичного курсів у цій країні, допомагають здійснювати контакти з офіційними колами країни і між диппредставництвами.

На чолі дипломатичного корпусу стоїть дуайєн (старшина), якого ніхто не призначає і не обирає, ним автоматично стає той, хто найдовше перебуває в країні, абсолютно немає значення, велику чи малу країну він представляє.

У деяких, здебільшого католицьких країнах, особливо в Латинській Америці, в Республіці Польща, дуайєном зазвичай є папський нунцій (незалежно від часу вручення ним вірчих грамот), а віце-дуайєном — найстарший посол.

Дуайєн — посада почесна і винятково репрезентаційна, тому жод­них прав стосовно інших членів дипломатичного корпусу він не має. Вказівки, які він може давати, не є обов'язковими, і кожний диппред-ставник ставиться до них, виходячи із власних міркувань чи інструкцій, отриманих від свого уряду.

Дуайєн виконує деякі протокольні та організаційні функції. З метою вироблення якоїсь загальної позиції в дипкорпусі він може час від часу організовувати консультаційні наради з главами диппредставництв, які мають неофіційний характер і проводяться, як правило, під час сніданків чи обідів. Дуайєн організовує прийоми здебільшого у зв'язку з від'їздом глави диппредставництва та вручення йому пам'ятного подарунка. Ці заходи проводяться за кошти внесків диппредставництв.

Від імені дипломатичного корпусу дуайєн виступає на урочистих церемоніях в країні перебування, висловлює поздоровлення чи співчут­тя офіційним особам, але при цьому він повинен мати повноваження дипкорпусу або, принаймні, бути впевненим, що його підтримають.

При необхідності дуайєн може виступати на захист привілеїв дип­ломатичного корпусу протокольного (церемоніального) характеру (стар­шинства членів дипкорпусу щодо представників місцевої влади, участі та місця дипкорпусу в церемоніях тощо).

Тут названі, так би мовити, основні типові функції дуайєна, в які можуть вноситися корективи залежно від особливостей кожної країни.

Звичайно, становище дуайєна дипкорпусу дозволяє йому займати в країні перебування особливе, почесніше становище, ніж звичайному главі диппредставництва, він може більше перебувати на очах як уря­дових, ділових кіл, так і громадськості, преси, що, безумовно, позитивно

впливає на його авторитет. Дуайєн краще обізнаний із звичаями, тради­ціями, протоколом країни перебування, а тому може давати корисні по­ради новоприбулим послам, які, як правило, саме його першого відвіду­ють з візитом у дипломатичному корпусі. У часи радянської дипломатії, щоб зайняти пост дуайєна у країні, яка викликала особливе зацікавлен­ня, докладалося чимало зусиль, зрештою, як і за становище дуайєна в Москві, де, наприклад, дуайєном упродовж 18 років був посол Швеції Р. Сульман, понад 10 років — посол Канади Форд і посол АРЄ М. Га­лет.