Преса в контексті політичного аналізу

Що сьогодні найбільш впливає на формування української держави? Президент? Уряд? Верховна Рада? Преса? Партії? Релігія? Однозначна відповідь тут неможлива. У будь-якій країні повинен бути баланс між державою та громадянським суспільством. Характер відносин між ними формується на основі того чи іншого типу політичної системи.

Аналіз світових політичних систем свідчить, і на цьому наголошують вчені (О. Соскін), що найвдалішою зарекомендувала себе партійно-парламентська, для якої характерні: наявність розвиненої системи політичних партій парламентського типу; зміна влади у державі, де діє ця система, відбувається відкрито, демократично (змішана форма виборів); від неї невід'ємні громадянське суспільство, свобода слова, можливість представників різних проарків та верств людності критикувати владу і мати доступ до механізмів (у нашому контексті до засобів масової інформації), за допомогою яких можна артикулювати і висловлювати критику влади. І певна річ - панування приватної власності і сформований на її базі середній клас.

Надзвичайно розвинена у світі бюрократична, апаратно-номенк­латурна система (її дотримується поки що понад 100 країн). Третій тип - партійно-авторитарна, четвертий - кланово-тоталітарна.

Які ознаки притаманні політичній системі України? Нині найгостріше питання - саме створення і розвиток політичної системи. На перший погляд, ми йдемо шляхом партійно-парламентської системи. Проте дійсність і сама практика засвідчили суперечності економічної та політичної систем. Тож основна риса української політичної системи - це панівна роль номенклатури, апарату, який розв'язує всі питання, навіть політичні. Навіть більше, апарат захоплює у свій полон будь-яку політичну фігуру. В такій ситуації він переплітається, починається його взаємопроникнення, він стає єдиним у законодавчій, виконавчій і судовій гілках влади. Цей апарат впроваджується навіть у систему засобів масової інформації, що призводить до знищення свободи слова.

Щодо останнього міркування, то наведемо приклад. 16 вересня 1998 року Президент України Л. Кучма підписав Указ " Про удосконалення державного управління інформаційною сферою". Природно, цілі задекларовані щонайясніші й щонайкращі для розвитку вітчизняної інформаційної інфраструктури: піднесення ефективності дер­жавної інформаційної політики, підтримка національних тем, радіовиробників, друкованих засобів масової інформації, видавничої справи та поліграфії, подальшому формуванню інформаційної структури держави тощо. Відповідно до Указу будуть створені державні акціонерні компанії " Українське телебачення і радіомовлення" та ДАК " Укрвидавполіграфія", у чиї статутні фонди перейде вся власність держави на ринку ЗМІ.

Не коментуватимемо " головних, найближчих" цілей Указу в час старту президентських виборів - вони прозорі. Проте підкреслимо, що конкурентам витрати на укладання угод з комерційними теле-, радіостудіями та друкарнями продірявлять за допомогою податкової інспекції кишені. Щоправда, чимало українських політиків заздалегідь усвідомили тезу " Хто не підтримує преси - той не політик" і досить успішно поклали до своєї " кишені" (тобто взяли на фінансово-політичний патронат) ряд газет, теле-, радіостудій, друкарень. З іншого боку, створення держмонополії на ЗМІ, на думку аналітиків, має одну хитру особливість. Нові утворення, судячи з усього, є перехідним ланцюжком на шляху приватизації, сприятимуть залученню коштів для майбутньої передвиборчої компанії і структури, які підлягають продажу, спочатку максимально збільшать. Уже нині в парламенті лежать два законопроекти про часткову приватизацію державних ЗМІ?! Як-то кажуть тепер - по соттепі...

Повернімось, проте, до векторів розвитку політичної системи в Україні. Генезисно ситуація розвивалась так. З розпадом радянської імперії Україна практично залишилася сам на сам зі своєю самостійністю: не було ніякого державного апарату - законодавчої гілки влади, майже не було розвиненого апарату судової гілки влади і був дуже кволий апарат " четвертої" влади, тобто засобів масової інформації. Найрозвиненіший був апарат виконавчої гілки влади, Кабінету Міністрів, проте він лишався суто імперським за своїми генезисними ознаками, паразитичним (бо паразитував на державній формі власності, вершив долю України за часів радянської імперії, мав величезні пільги, закриті розподільники, дуже велику зарплатню). По зруйнуванні імперії кадри апарату з виконавської влади швидко зорієнтувались і кинулися в нові сегменти інших гілок влади і в майже все інформаційне поле.

Якщо вирізняти основні тенденції еволюції української політичної системи, то можна констатувати: на сьогоднішній день наша система простує до кланово-тоталітарної політичної системи через досить розвинену в цей трансформаційний час проміжну партійно-авторитарну. Система ЗМІ в Україні не тільки віддзеркалює ці метаморфози, а й сама є їхнім виплодом...

Як резюме до попередніх роздумів зазначмо: в сучасному суспільстві інформація, відбиваючи об'єктивну реальність, заполонює по всіх напрямах свідомість громадянина, суспільство, державу. Інформаційний вплив на громадянина, суспільство, державу нині ефективніший і економічніший, ніж уплив політичний, економічний, ба навіть військовий.

Інформація стає реальною, майже фізично відчутною силою. Мас-медіа виступають регуляторами культурно-політичного процесу.

Вільна преса - атрибутивна складова демократичного процесу. З одного боку, це стосується незалежності мас-медіа та їхньої структури в суспільстві, з другого - велике значення мають також самоусвідомлення журналістами метаморфоз культурно-політичного процесу та їхнє ставлення до його трансформації.

Постулат чотирьох теорій (авторитарна, тоталітарна, лібертаріанська, соціальної відповідальності) зводиться до усвідомлення, що " преса завжди набирає форми і забарвлення соціальних і політичних структур, в рамках яких функціонує. Надто ж вона _віддзеркалює систему соціального контролю, в рамках якої регулюються взаємини особистості й соціальних інститутів" (Ф. Зіберт). Для стану мас-медіа в Україні характерні:

недостатність історичних і політичних традицій, що склалися, і зразків вільної, незалежної преси;

домінантна роль держави та окремих політичних угруповань/сил, що криє в собі небезпеку однобічної політико-ідеологічної та/або комерційної інструменталізації;

відсутність комплексу відповідних правових, політичних та економічних рамкових угод;

недоліки у сфері професіоналізму журналістського корпусу країни.

Саме дефіцити та небезпеки, що мають місце у процесі трансформації й побудови громадянського суспільства, здатного витримувати навантаження і готового до мирного врегулювання конфліктів, показують, яка велика відповідальність лягає на мас-медіа. В ідеалі вони повинні взяти на себе функцію незалежних, критичних спостерігачів і аналітиків-коментаторів, які практично відіграють автономну роль " четвертої влади" щодо держави, уряду, юстиції. Насправді ж вони об'єктивно стоять перед багатошаровою дилемою, оскільки їм доводиться діяти не у відриві від політичних, еко­номічних, юридичних і культурних умов, поки що, на жаль, ще досить недосконалих.

Політична практика сьогодення підтверджує бінарність ролі мас-медіа у культурно-політичному просторі: вони не лише репродукують (відтворюють) культурно-політичну ситуацію, а й значною мірою продукують (творять) її.

Журналістику називають вільною професією. Тож багато учасників політичного життя країни, в тому числі й опозиція, бажали б виключити з нього таку ситуацію, коли ЗМІ перебували б під контролем держави і, насамперед, це стосується аудіовізуальної преси. Не випадково нині партійна преса як виразник політичної ідеології конкретної партії з маргінальної в системі вітчизняних ЗМІ стала атрибутивною, навіть більше, структурно систематизованою (за централізованим і регіональним принципами). Це підтверджується ходом останньої передвиборчої кампанії. Так, програш на виборах партія " Реформи і порядок" небезпідставно пов'язує з відсутністю (недостатністю) власних мас-медіа.

Сучасний стан будь-якого суспільства характеризується наявністю розмаїтих політичних сил, які прагнуть реалізувати свої інтереси. Політичне життя суспільства - це сфера, де надзвичайно важлива наявність інформації, необхідної для ухвалювання адекватних і актуальних постанов та досягнення запланованих цілей. Генерування цієї інформації чи її пошуки, обробка та інтерпретація, а також постачання цією інформацією інших політичних сил суспільства та громадськості вимагає налагодженого механізму діяльності. Процеси, пов'язані з інформаційним крилом діяльності політичних сил, є компетенцією політичної комунікації, яка покликана обслуговувати політичну систему суспільства. Політична комунікація, за Р. Ж. Швар-цебергом, це " процес передання політичної інформації, завдяки якому інформація циркулює між різними елементами політичної системи, а також між політичною та соціальною системами. Безперервний процес обміну інформацією здійснюється як між індивідами, так і між тими, хто керує та є керованим з метою досягнення згоди".

Культурна політика у сфері політичної комунікації повинна ґрунтуватись на таких принципах, як: пріоритетність якостей та цінностей даної культури (ієрархія); рівні права і широкі можливості для отримання доступу до інформації внаслідок утвердження справедливості, демократії й широких прав громадян (рівність); близькість до культури нації, етнічної спільноти чи релігійної більшості (ідентичність), урахування моральних норм та вимог (смак та мораль).

Роль мас-медіа в духовній культурі сучасного суспільства детермінована кількома чинниками:

- їхнім впливом і місцем у життєдіяльності та культурі сучасного суспільства;

- реальним зростанням у світі кількості створюваної соціальної інформації, яка характеризується ситуацією так званого інформаційного вибуху, викликає в суспільстві якісно нову соціальну потребу створення могутнішої, технічно досконалішої і оперативно дійовішої системи ЗМІ, здатної надавати суспільству цю інформацію;

- завдяки позитивним соціальним наслідкам поступу сама куль­тура суспільства починає розглядатись як динамічна система соціальної інформації, покликаної повніше задовольняти культурні потреби та запити людей. І поширення цієї інформації можливе лише за допомогою системи засобів масової інформації (ЗМІ).

Розмірковуючи про долю цивілізації в новому тисячолітті, сучасні футурологи схильні пов'язувати її з подальшими успіхами у розвитку інформаційних супермагістралей. Від нових електронних медіа очікують допомоги в розв'язанні усіх пекучих проблем - і глобально-екологічних і конкретних соціально-культурних. З точки зору комунікавістики, докорінна відмінність нових електронних медіа від звичайних ЗМІ полягає в тому, що вони забезпечують інтерактивний характер інформаційного прогресу з усіма наслідками для учасників інформаційного обміну, його функцій та впливу на соціально-культурне довкілля.

Симптоматично, що на концептуальному рівні ця тенденція рефлексується у новому ставленні до таких ключових понять комунікавістики, як комунікація, медіа та інформація. Якщо раніше слово " комунікація" частенько вживалось як синонім терміну " інформація", то в умовах " Інтернет-іоналізації" воно набуває більшої

змістової суверенності.

У річищі новітніх концепцій (неолібералізм, екуменізм, постмодернізм) увагу привертають такі поняття, як медіа-бізнес і медіа-рілейшнз, медіаподії і медіаідоли, створені за правилами внутрішньої знакової медіалогіки для впровадження у свідомість аудиторії, медіаміфології або виховання медіанаркоманії, які роблять нас жертвами медіатипованої культури, ба навіть більше - медіатизації життєвого простору. І тому можна твердити, що термін " медіа" не вичерпав своїх креативно-семантичних можливостей для збагачення новими знаннями.

Глобалізація інформаційних мереж породжує прагнення до вживання слів та словосполучень типу телеавтоматика, телепраця, телемедицина, телешопінг, телереферендум тощо. Улюбленим словом стає " простір", яке включають у всілякі контексти - від газетно-журнального до комп'ютерно-віртуального. Слово " віртуальний" при цьому мовбито синтезує два свої значення - віртуальний як фактич­ний, дійсний і віртуальний як можливий. Під знаком " віртуальних" ідеалів інформаційно-комп'ютерного суспільства розвиваються і утверджуються поняття " віртуальна культура", " віртуальний журналізм".

Процес глобалізації (системою " Інтернет" уже охоплено понад 80 млн. осіб) знаходить своє вираження також і в пристрасті до таких термінологічних компонентів, як " гіпер" і " супер". Останній - покажчик вищої якості, а " гіпер" більше підходить до кількісних характеристик. Ці два компоненти беруть активну участь у створенні нових термінів, приміром, " супермедіа" (М. Ріл), " суперновини", " супер-теми", " гіпертекст", " гіпердокумент", " гіпермедіа".

І все ж хоч би як змінювались і вдосконалювались технічні засоби зв'язку, ядром істинної людської комунікації завжди було і повинне залишатися мудре Слово. Воно може передаватися усно і письмово, каналами радіо і телебачення, політропних комп'ютерних магістралей й візуально-образними засобами зв'язку, але не повинне втрачати свого найпершого атрибуту - мови спілкування людей з людьми, навіть якщо при цьому використовується найновітніша комунікаційна техніка.

Мас-медіа як " культурні форми спілкування" (Ф. Енгельс) не тільки визначають специфіку основних видів людського спілкування - матеріального, соціального і духовного, а й розкривають визначальну особливість їхнього функціонування на всіх етапах розвою цивілізованої культури. Головний напрям у використанні медіа-системи в культурі - розвиток суспільної свідомості в інтересах усього суспільства. Головна умова розвитку людської культури, її специфічна форма - обмін інформацією між людьми за допомогою знаків та символів. Значущі культурні цінності відіграють роль певних інформаційних сигналів, поширюваних у суспільстві в знаковій, символічній і образній формі. У ході спілкування культурні цінності сприяють переданню соціального, життєвого й індивідуального досвіду всередині поколінь та між ними. Тож-бо обмін духовними/інтелектуальними вартостями стає головним змістом культури суспільства, яка розвивається, трансформується.

Згідно з загальними законами самоорганізації наша цивілізація закономірно рухається шляхом входження у фазу " інформаційного суспільства", але при цьому на неї чекає небезпека у вигляді невпинного зростання злочинності, тероризму, політичного і релігійного екстремізму. До того ж не можна забувати, що світ нашпигований друкованими й аудіовізуальними мас-медіа, які є, на жаль, тим " живильним бульйоном", з якого виростає монстр самознищення.

Політично-владні структури, зрослі на загальних демократичних і національних гаслах некомпетентності й безвідповідальності, вияв­ляють здатність до корупції й легко стають жертвами сенсаційних викриттів. Незаможна вільна преса, ще доволі немічна, поступово таки складається, але її викривальні кампанії майже не мають наслідків - суспільство майже не реагує на факти, що за нормальних умов породили б обвальні політичні кризи.

Зрештою і самі мас-медіа дозволяють собі неперевірені звинувачення і просте порушення етичних норм професійної журналістики. Іншими словами, формується нездорова і небезпечна система позадержавних, громадських структур, пов'язаних з великими грішми і здатних тримати під контролем суспільство і кожного з нас, в тому числі й за допомогою мас-медіа, не гірше, ніж влада бюрократії. Йдеться про забезпечення людині прийнятних умов існування, про механізми суспільного життя, що підтримували б його параметри в стані, який забезпечує рівновагу і зростання. В тому числі й за допомогою механізму мас-медіа. Україна поки що помітно випадає із світового інформаційного процесу. Ми не маємо стратегії вигідної і систематичної інтеграції у світовий телекомунікаційний та інформаційний простори.

Щодо означеної теми, то зауважмо, що міжнародні правові нор­ми в Україні будуть радше бажаними, ніж обов'язковими. Адже про пряму дію міжнародних норм у Конституції нема ні слова. Навіть більше, переважна частина з них ще навіть не опублікована. А тим часом за останні роки в міжнародному праві відбулися неабиякі зміни: укладено багато нових багатосторонніх угод під впливом демократизації міжнародних зносин. Тільки міжнародне гуманітарне право оперує близько 40 чинними міжнародно-правовими документами.

Розробляючи стратегію розвитку системи вітчизняних ЗМІ, варто особливу увагу звернути на вивчення і впровадження в журналістську практику світового і європейського досвіду. Корисною була б програма, яка б давала знання і сприяла:

- поліпшенню журналістики через вивчення суті журналістської справи та редакційної організації;

- обговоренню етичних законів/кодексів журналістської професії, взявши для розгляду робочі умови й можливості конкретного журналіста;

- створенню законів, правових актів та інститутів захисту свободи преси, слова й інших конституційних прав;

- створенню прес-клубів та інших організацій, покликаних гарантувати безпеку і права журналістів.

Стратегія інтеграції вітчизняних ЗМІ в телекомунікаційний та інформаційний простори повинна ґрунтуватися на розв'язанні таких проблем, як:

- умови для ефективної діяльності мас-медіа в різних країнах;

- роль преси в демократичних процесах;

- ідеологія, етика, свобода преси;

- розвиток різних видів журналістики, особливо дослідницької (розслідувальної), адвокатської;

- визначення актуальних питань для вітчизняної, європейської, світової журналістики.