Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Преса як феномен політичної культури






Політична культура, як вид духовності і соціально-політичної діяльності людей і як компонент культури суспільства є невід'ємною частиною акумуляції соціального досвіду. Преса виступає одним із засобів як зберігання, так і наступного ефективного розповсюдження політичних традицій, цінностей і поглядів, досвіду і нової практики і в цьому вигляді є частиною культурно-комунікативної системи.

Політична культура - поняття досить широке і багатогранне. Місце і роль політичної культури можуть бути з'ясовані лише у співвідношенні лише з конкретною соціально-економічною і політичною ситуацією, яка характеризується боротьбою за політичну владу, демократію соціально-політичну зміну суспільства.

Але ми не можемо розглядати політичну культуру без загального поняття культура, на основі якого базується політична культура.

На основі поняття " культура" - " культ" (від лат. культус - покоління). Поняття " культура" (від лат. - культура - обробка, догляд, поліпшення) має безпосередній зв'язок з працею людини. А в переносному значенні з освіченістю людини.

Вже у Цицирона " Тускаланські бесіди" 45 років до н.е. говорилось про філософію як " культуру розуму". З цими двома значеннями слово " культура" увійшло майже у всі європейські мови і в українську

теж.

В.Даль, наприклад, так тлумачить це поняття: "... обработка и уходь, воздьлка; образованіе, умственое и нравственное".

Таким чином, політична культура є специфічним методом людського мислення і діяльності, що виявляє себе як духовній, так і матеріальній сфері, соціальних нормах, стосунках між людьми, групами, партіями у здійсненні через ціннісні орієнтації практичних програм.

Політична культура - багатогранне явище, яке є сукупністю поглядів переконань, принципів, методів, що обумовлюють цілеспрямовану діяльність людини, соціальних груп, партій по відношенню до суспільства, держави. Вона характеризується стійкими знаннями політики, її головних напрямків, сенсу державної влади, діючих у країні законів і на цій основі усвідомленою участю в політичному житті, розвитком демократії, управління суспільством.

Водночас виділимо ряд якісних характеристик політичної культури:

- соціальну визначеність, яка проявляється у вмінні журналіста оцінювати реальні події історико-логічними методами на шляхах досягнення науковості, що є ядром політичної культури;

- плюралістичну векторність політичної культури, чому сприяє утвердження в суспільстві демократії, свободи особистості, гласності;

- невідривність політичної культури від культури загалом, як однієї з центральних її елементів;

- конкретний історизм і діалектичність.

Таким чином, варто виділити три елементи в суті поняття

" політична культура":

- політичну культуру варто розглядати як сукупність політичних знань, світоглядних цінностей, принципів і способів політичної діяльності, історичного досвіду і традицій;

- політичну культуру - як метод засвоєння людьми знань сенсу політики, вміння активно застосовувати політичні знанні на практиці;

- політичну культуру - як процес реалізації в суспільно-політичній діяльності знань і переконань.

Таким чином, політична культура (враховуючи, що вона є частиною загальної культури), є відносно самостійною в структурі суспільних явищ і особистих якісних характеристик формується на історично конкретних соціально-економічній і політичній основах. Процес її формулювання і розвитку зумовлений об'єктивним ходом функціонування політичної системи суспільства, його структурних підрозділів, колективів, партій, націй, основи - непростий і суперечливий.

Звідси і розходження між знаннями і переконаннями політичної культури суспільства і окремих людей, політичних знань і політичної діяльності.

Отже, культура - така форма оприлюднення суспільства, коли наступає гармонія між людиною і світом. Культура не створюється сама по собі за наказом. Вона є історичним продуктом. Без культури немає порядності, буз порядності немає людини - немає виробництва. А тим більше політична культура не може виникнути, поки не буде загальної культури.

Таким чином, на наш погляд, політична культура в журналістиці є специфічним методом мислення і діяльності, проявляється як в духовній, так і в матеріальній сфері, соціальних нормах, стосунках між людьми, групами, партіями в здійсненні через цінності орієнтації практичних програм управління.

У формуванні політичної культури були свої злети і падіння (60-ті, 80-ті, 90-ті роки). Особливо, на прикладі 80-тих і початку 90-тих років, коли республіки Радянського Союзу боролися за незалежність, а Україна її здобула у 1991 році формування політичної культури набуло другого дихання і нового сенсу.

На часі стали нові ідеологічні засади - розбудови незалежної держави. Преса разом з суспільством повинна була позбутись тієї меншовартості, яку їм прививали протягом останніх 70-ти років.

Предтечею ідеології є зацікавленість суспільної групи чи народу в захисті і реалізації своїх інтересів.

На шляху поєднання ідеології з практикою через свідомість існує ряд труднощів:

1) Соціально-політичних, пов'язаних зі складною структурою інтересів суспільства;

2) Ідеологічних, які виявляються в тому, що кожна ідеологія зустрічає свідоме, організоване продукування ідей, що протистоять їй;

3) Соціально-політичних - у вигляді інертності традиційної свідомості, стабільності раніше відпрацьованого світогляду;

4) Гносеологічних, пов'язаних з труднощами засвоєння наукової теорії.

Адже, однією з головних причин, що деформували наше духовне життя у минулий період була маніпуляція суспільною думкою, яка направляла духовний розвиток суспільства за певною схемою.

ЗМІ повинні сприяти розвитку суспільної свідомості в двох напрямках:

1) підвищувати її рівень, 2) перетворити знання в переконання, а переконання в дії людей.

Потрібно розвивати свідомість людей як сукупність знань про соціальне життя і як усвідомлення сенсу діяльності, інтересів, мети способів їх досягнення.

Створюючи гнучку інформаційну модель дійсності: преса, радіо, телебачення постійно орієнтують масову свідомість на платформі побудови незалежної держави.

У сьогоднішньому плюралізмі думок серед інших так саме домінує думка про те, що спочатку потрібно жити, а потім вірити.

Для становлення людини дійсно важливо становлення суспільства і навпаки. Для становлення суспільства необхідно становлення людини не лише, яка вірить у майбутнє, а й творить його, знаючи, що життя це процес і дуже важливо у який бік він піде. Чи не рухаємось як в тому заголовку роману Бел Кауфман " догори по сходах, що ведуть до низу".

Таким чином виходимо на інший важливий напрямок діяльності ЗМІ - розробку концепцій світоглядних, соціально-економічних, психологічних аспектів розвитку суспільства в майбутньому.

Світоглядні аспекти демократизації сучасної журналістики

Журналістське публіцистичне дослідження в сучасних умовах все органічніше об'єднуються з дослідженням теоретичним. Це знаходить своє відображення в болючих темах нашої історії у підходах До неоднозначних суперечливих процесів ідейно-політичної сфери і у виробленні концепції демократичного суспільства. Не випадково, на наш погляд, ЗМІ повинні бути авторитетною трибуною суспільної думки. Сама логіка і суть сьогоднішніх суспільних процесів, щ0 відбуваються в Україні, вимагає підвищення політичної культури і, в першу чергу, світоглядної і політичної.

Подальша демократизація і політизація суспільства вимагає серйозного наукового підходу до питань ідеології, як одного з важливих напрямків суспільної діяльності і, в першу чергу, треба подолати примітивізацію, деформацію, яка мала місце в різні періоди історії, зокрема треба бачити три основні функції сучасної ідеології:

- по-перше, створити систему світоглядних цінностей, а не підлаштовувати ідеологію під тимчасові інтереси;

- по-друге, надати ідеології силу реального життя, глибокого аналізу епохи та історично пройденого шляху.

Великі труднощі виникають сьогодні в ідеологічній сфері у зв'язку з переорієнтацією мислення з принципових питань, необхідністю застосування нової концепції суспільного розвитку. Відповідь на поставлене питання можна дати лише після визначення поняття ідеологія (ідея - початок, основа, прообраз; логос - слово, визначення) означає про загальні форми пізнання дійсності.

Ідеологія - це система поглядів, яка дає тлумачення історичного прогресу і виражає інтереси певних суспільних сил і основні особливості форм їх суспільної свідомості.

Треба зазначити, що дуже важливий діалог як стосунки не лише між ідеями, поглядами і думками, але і між людьми... І не треба боротьбу ідей переносити на грунт боротьби з окремими людьми (а журналісти інколи сліпо до цього вдаються).

Давайте будемо оминати цю ситуацію, яку гідно зафіксував Е.Ленц: " в борьбе идей гибнут люди... Общество должно не только учиться диалогу, но и бороться за него".

Велика роль ЗМІ у пропаганді і розвитку філософії нового мислення. Вона передбачає розумне спілкування з людьми, що презентують інші погляди, тобто інтернаціоналізує концепцію миру. Народна дипломатія - звернення безпосередньо до людей - стало поширеним засобом міжнародного спілкування.

Зараз, наприкінці ХХ-го століття проблема цілісності світу, стало зрозуміло всім, що ми на одній планеті і пливемо на одному кораблі, так говорив Екзюпері ще 50 років тому. На перше місце в світі виходять теми екології (Чорнобиль і Т.Д.).

ЗМІ своїми публікаціями, радіо- і телепрограмами заставляють замислитися над глобальними екологічними проблемами. Вони повинні і можуть активно формувати суспільну думку людей, підвищувати їхню екологічну культуру. В.І.Вернадський писав " Человек должен понять, как только научная, а не философская или религиозная концепция мира его охватит, что он не єсть случайное, независимое от скружающего (биосферы или ноосферы), свободно дейстующее природное явление. Он составляет неизбежное проявление большого природного процесса, закономерно длящегося в течении по крайней мере двух миллиардов лет".

Нове політичне мислення - методологія діяльності журналіста

Журналіст у своїй роботі повинен враховувати загально людські цінності. В чому полягає поняття нового політичного мислення, у тому що:

- Ми не відмовляємося від монополії на істину і не вважаємо що:

- Ми краще всіх і завжди у всьому праві, а хто з нами не згоден, той наш ворог.

Віднині в політиці ми твердо керуємось принципом свободи вибору в економіці, науці, принципом взаємовигідності; в духовній та ідейній сфері принципами діалогу і сприйняття всього того, що може бути прийнятим в наших умовах. Мова йде про таку політику, яка б не виходила з реалій сучасного світу і векторності зв'язків, понять " знання - переконання - дія": що є основою політичної культури.

Нове мислення не втрачає свого політичного характеру, безпосередньо залежить від рівня політичної культури суб'єкта, тому що передбачає науково об'єктивну оцінку процесів, тенденцій і їхніх носіїв. Якісна певність мислення спирається на суспільну думку, відкрита їй в умовах демократизації суспільства, що передбачає постійне підвищення політичної культури в засобах масової інформації.

Ще Сахаров писав: " Истинно гласность должна создать в стране новый нравственньїй климат. Общепризнанно, что в зтой сфере мьі шагнули дальше всего. Все меньше запретньїх тем, мьі начинаем видеть своє общество таким, какое оно бьіло в прошлом и єсть в настоящем. Люди должны знать правду и должньї безпрепятственно виражать свои мьісли. Развращающая ложь, умалчивание и лице-мерие должны уйти навсегда и бесповоротно из нашей жизни. Только внутренне свободный человек может быть инициативным, как зто необходимо обществу".

Нове політичне мислення дуже важливе для журналіста і в методичному відношенні. Воно якісно впливає на зміст написаного, організацію діяльності ЗМІ.

Магістральна функція - зберегти об'єктивність інформації в умовах реального плюралізму думок.

Плюралізм суджень і поглядів в новому політичному мисленні не адекватний суб'єктивістсько-схематичним оцінкам і в журналістиці одним крилом впирається в Закон про пресу, іншим - в етично-світоглядні норми журналіста.

Тобто, ми повинні позбутися як стереотипів, так і анарховипадкових процесів, які відбуваються в об'єктивній дійсності, що повинно акумулюватись в можливій самоперевірці результатів журналістської, іншої політичної діяльності, прогресом реальних ситуацій, адекватністю їхніх філософських оцінок, беручи до уваги завжди різноманітність думок, поглядів на той чи інший предмет, об'єкт, тенденцію.

До загальнолюдських цінностей варто віднести не лише досягнення духовної культури і моралі, але й насамперед явище економіки і соціального життя (власність, товарно-ринкове виробництво, право, самоуправління і т.д.). Всі інститути цивілізації, які складались у процесі нелегкого шляху людства, у його взаємодії з середовищем і у своєму суперечливому саморозвитку є загальнолюдськими цінностями - тонкими регуляторами системи, що виражає кращі якості людей. (Декларація прав людини). (Росія - Україна).

В основі розвитку прогресу повинен стояти загально людський інтерес, формула розвитку " за рахунок інших" вже зжила себе.

Як же сумістити, знайти способи взаємодії загально людських інтересів і інтересів особливих. Засобом політичних рішень є розвиток принципу вільного вибору шляху розвитку.

Умови світового розвитку людства - деідеологізація міждержавних відносин - не передбачає відмови від переконань філософії, традицій, а, навпаки, розкриває можливості для розкриття певних цiн ностей, тобто співвідношення інтересів національних, державних Як бачимо, з публікацій засобів масової інформації ідеологічна боротьба (хоча і про неї не прийнято зараз говорити відкрито) продовжує існувати, але в це поняття вкладається більш тонкий сенс, адже ідеї просто так знищити не можна - ні прогресивні, ні реакційні.

В результаті одні ідеї самі себе зживають, інші - правдиві і найбільш переконливі - залишаються.

Журналістам важливо навчитись відрізняти, де починається політичний підхід, і де він кінчається, де існують просто норми порядності, загально людські інтереси, такі категорії, як совість, порядність, чесність.

Українські читачі все більше взнають про здобутки, як у нас писали, " загниваючого капіталізму". Якщо у минулому ми вивчали досвід лише друзів, то сьогодні вчимося у колишніх ворогів. Чи не означає це, що ми впадаємо з однієї крайності в іншу? Коріння цього явища треба шукати в низькій аналітичності, в поверховості публікацій на міжнародні теми. Захопившись малюванням картинок побуту далекого зарубіжжя, журналісти забувають про своє головне завдання - створення інформаційної картини світу.

Безумовно, журналісти повинні мати власну точку зору, володіти професіоналізмом, добре знати тему, за яку вони беруться, володіти політичною культурою, етикою, розумінням довгострокових інтересів

нашого суспільства.

ЗМІ висвітлюють проблематику концепції створення системи міжнародної безпеки, яка відповідає інтересам усіх країн і народів, стверджує певні реалії і тенденції:

- поступову демілітаризацію і гуманізацію міжнародних відносин;

- використання науково-технічного потенціалу для вирішення глобальних екологічних проблем, економічних, інших проблем на користь людству;

- зростаюче духовне взаємозбагачення народів на основі їхнього спілкування.

Таким чином, політична культура журналіста передбачає:

- повагу до особистостей, цінностей і гідностей кожної національної культури, до права вибору народів тієї чи іншої соціально-економічної системи. Своєю діяльністю журналіст повинен сприяти вихованню поваги до прав і гідності всіх націй і всіх людей без залежності від полу, раси, мови, національності, релігійних поглядів, ідейних переконань;

- допомагати процесу демократизації міжнародних відносин у сфері інформації, створення нового міжнародного інформаційного порядку, дотримуючись принципів соціальної відповідальності, правдивості, ствердження честі, гідності на основі високого професіоналізму і володіння політичною культурою.

Публікації та передачі в період становлення правової держави повинні слугувати пошуку істини, а не підігріванню пристрастей навколо гострих проблем сучасності методом " легкого" завоювання авторитету в окремих груп читачів. Адже розвиваючи принцип історизму і діалектики, чітко розмежовуючи суспільні процеси, треба уміти відділити об'єктивне від суб'єктивного, повернути правду, хоча не завжди вона буває приємною.

По-перше, щоб реально бачити нові явища в житті, журналістам потрібно володіти подіями, а не просто констатувати їх.

По-друге, відтворене у ЗМІ є вторинним по відношенню до об'єктивних процесів, що відбувається. Претензії на монопольне проголошення істини, які призводять нерідко до підтасування фактів під попередньо вибудувану концепцію автора, перекручують життя, а отже дискредитують принципи демократії і гласності, перекручують історію.

Якщо суспільство наше розколеться, то переможців не буде. Сучасні ЗМІ повинні пропагувати не " абстрактні" знання, ідеї таким чином сприяти не лише освіті людей, а й допомагати системою публікацій орієнтуватись в складних обставинах, активно будувати незалежну Україну. А це, в свою чергу, передбачає відмову від застарілих методів пропаганди, пошук нових форм, наповнених реальним змістом, що відображає суспільні процеси, які близькі людям. Те, що суспільство зараз потерпає ряд невдач в економіці і політиці - результат спрощеного підходу до знань і суспільних цінностей.

Не останню роль тут відіграють засоби масової комунікації. У процесі перетворення знань в переконання і практичні дії спрацьовує механізм сприйняття і засвоєння цих знань, переробки сприйнятих і їхнього закріплення в якості переконань, практичного втілення (регулювання поведінки), дій. Механізм перетворення знань у переконання в процесі інформаційного обміну здійснюється у взаємодії суспільного буття і суспільної свідомості, ідеології і суспільної психології, єдності раціонального, емоційного і вольового. Опрацьовані знання стають врешті власністю особи її переконання. Все це є пріоритетним для ставлення людини до суспільної діяльності, її життєвої позиції і поведінки.

Відчуваються загальні недоліки в знаннях розвитку політичної системи суспільства із внутрішніх причин частіше всього згадується:

1) Психологічна нездатність журналістів до перебудови власної роботи в умовах демократизації суспільства, в поліпшенні суспільства загалом. Заважає " досвід" минулого. у самих журналістів відчувається страх перед свободою слова.

2) Недостатній рівень професіоналізму та суспільствознавчої підготовки, нездатність до аналізу фактів і явищ, до виявлення їхньої суспільної значимості. Не розвинута уява про мету і суспільну роль преси у підготовці інформації.

3) Журналісти іноді зовсім не розуміють завдання побудови незалежної України, не здатні аналізувати у світлі цього явища, роз'яснювати аудиторії сенс суспільних проблем.

Очевидним є той факт: журналісти повинні погодитись з тим, що реакція на критичні матеріали в сучасних умовах буде слабшати, поки критика не почне зачіпати функціонально-економічні чи інші інтереси підприємств, установ та їхніх керівників (умови конкуренції). Та обставина, що зростаюча поінформованість людей підвищує вимоги щодо якості інформації і стало складніше з поясненням негативних явищ свідчать про наближення кризи примітивізму, некомпетентності, кризи слабкої газети.

Саме журналіст виконує в суспільному житті важливу об'єктивну роль. Вона є видом політичної діяльності, активно включається в обговорення актуальних проблем сучасності, спрямована на пізнання об'єктивної істини (усяку істину вона розглядає через призму свідомості, оцінює з точки зору певних суспільних груп і народу загалом, виступає вагомим аргументом суб'єктивного фактора сучасної історії).

Журналістика з її здатністю простежити соціальну дійсність, з її увагою до нюансів суспільного життя, служить своєрідним барометром політичної обстановки, суспільної думки, настрою. В силу своїх особливостей виступає з передумовою політичного прогнозу, значення якого все більше зростає. Отже:

1) Журналістика виконує роль інструмента політики, але водночас вона є компонентом суспільної свідомості, вона має відносну самостійність, спричиняє зворотну дію на політику.

2) Журналістика виступає як різноробочий, глибокий, оперативний, безперервно діючий засіб формування суспільної свідомості.

3) Журналістика активно зв'язує в єдиному процесі пізнання всіх форм суспільної свідомості, побутовий і теоретичний рівні відображення дійсності.

4) Журналістика може виступати засобом соціального управління, яке здійснюється опосередковано, через її триєдину функцію (пропаганду, агітацію, організацію).

5) Журналістика - складне і неоднозначне явище культури. Вона може слугувати ефективним засобом освіти, боротьби з невіглаством і пересудами, ідейно-політичного, етичного, естетичного виховання, ствердження загально людських цінностей, а в негативних проявах - засобом дезінформації і відвертої брехні, фальсифікації і підтасовки, масового розповсюдження сурогатів культури, соціальних міфів і легенд, забобонів та ілюзій.

6) Журналістика може виступати своєрідним універсальним засобом духовного спілкування, соціального пізнання та самопізнання людей, народів. Це складне явище - духовно-практичної діяльності людства, внутрішні, об'єктивні закономірності якого ще не розкриті повністю, крім того, воно постійно разом із соціальним життям ускладнюються.

7) Журналістика сприяє все більше активній участі в духовному відтворенні найширших верств населення. З політичної точки зору - це передумова поглиблення демократичних основ життя, розвитку суспільства на принципах нового політичного мислення і культури.

Підсумовуючи сказане, можна стверджувати, що преса дійсно є феноменом політичної культури.


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.017 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал