Світ мас-медіа: надбання та перспективи продуктивно-творчої інтеграції

Глобальні процеси сьогодення, як і вогнище міжнародних, плане­тарних конфліктів (Югославія, Чечня, а головне - початок нової світової війни проти тероризму) поставили в порядок денний внесок у заголовок проблему-потенціал продуктивно-творчої інтеграції мас-медіа світу і України зокрема. Думається, що така її постановка базується і витікає, насамперед, із можливості/співпадання, дотримання низки умов: історичних, суспільних, політичних, організаційних, комунікаційних. їх наявність, чи бажання рефлексують інтеграційні процеси у політиці, економіці, культурі, демократичній ідеології і це дозволяє розглянути діяльність мас-медіа у світовому соціокультурному контексті. Тим паче, що сьогодні все очевиднішою і рельєфнішою стає реалізація відомої на наш погляд, продуктивної теорії трьох " К" - концентрація, кооперація, координація засобів масової інформації (ЗМІ) при безумовному збереженні національної самоідентичності, інтеграції національного інформаційного простору У світовий при умові гарантованої інформаційної безпеки як з боку світового співтовариства, так і окремої держави.

Демократичні свободи - слова, преси, совісті (релігії, зібрань) пе­тицій, приватної власності (за Джоном Локком) - це не все дозвілля, а гра за правилами. Постулати справжньої демократії - права і свободи громадянина, свободи слова, верховенство закону - є наріжними і безумовними на шляху до громадянського суспільства в окремій країні і цивілізованого гуманістичного світового співтовариства. Принцип справжньої демократії - верховенство права і повага до прав людини - формують основу їхньої взаємодії. Свобода висловлювань та інформації є фундаментальним елементом цих принципів. У цьому плані зазначимо, що з трьох найбільш визнаних правових моделей діяльності ЗМІ у суспільстві (американська, англійська, французька) Україна тяжіє до останньої, що засвідчує солідарний перелік державних актів конституційно-правового статусу українських мас-медіа.

Традиція рефлексій щодо свободи протягом багатьох століть напрацювала різні підходи до розуміння цього поняття. Тут доречний вислів Т.Джефферсона: " Свободу преси не можна обмежити без її повної втрати". Мас-медіа не можуть виконувати своєї ролі та головних функцій (інформування, соціалізації) без забезпечення їхньої свободи. Таким чином, постулат свободи для медіа є надзвичайно суттєвим. Історія розвитку ЗМІ показує, що ми маємо справу з паралельним розвитком: свободи мас-медіа і боротьбою індивідів за особисту свободу. Обидві ці сфери базуються на свободі вільного вираження усно і на письмі. Не випадково серед названих Робертом Далом восьми інституційних гарантій демократії на другій позиції опинилася свобода висловлювання.

Певний рівень свободи є необхідним фактом існування демократії. Якщо вона (свобода) трактується як найвища суспільна цінність, то доля демократії вимагає турботи і відповідальності. " Свобода означає відповідальність. Ось тому більшість людей її бояться" (Б.Шоу). Отже, особливо важливою є громадянська відвага тих, хто виконує суспільну місію, а точніше, - журналістів. Через виконання своєї місії мас-медіа саме генерують свободу.

Цілком підставно вважається, що справжній журналіст зобов'язаний тримати руку (з пером, мікрофоном) на пульсі життя. Така фахова особливість стала аксіомою. Сприймаючи це в досить загальному і, безумовно, справедливому значенні, ми не завжди задумуємося над глибиною тих духовних наслідків, якими обертаються для " сьогоднішнього Пімена", що відстежує біжучу історію щоденно, а то й погодинно, постійна готовність бути в гущі подій та відчувати суть і спрямованість. Адже піфос активного вторгнення в дійсність полягає не в стандартній патетиці гарячкових висловлювань, а в точній зваженості міркувань, що ґрунтуються на здоровому глузді та універсальній, а не імперській моралі, в здатності допомогти своєму читачеві, глядачеві не тільки вірно зрозуміти те, що твориться довкола а й кмітливо збагнути, як порядно поступати щодо свого народу відповідно до веління часу. Отож, хто добре й порядно думає, той добре й чесно пише.

Демократія і свобода слова, свобода слова й свобода преси цінність, що становлять неподільну єдність. Ними вимірюється система свободи кожної держави. А безперешкодний суспільний обмін інформацією, розмаїття думок - істотні елементи кожної вільної держави, необхідні риси сучасної демократії, одним з неодмінних інститутів якої є засоби масової інформації. " Свобода друку є однією з найбільших запорук свободи, і вона ніколи не може бути обмежена хіба що тільки деспотичними урядами". (Декларація прав людини). " Там, де не правлять закони, там немає державного устрою", -підкреслював ще Аристотель.

Вільна конституційна держава - а саме так потрібно розуміти демократію - досягла вагомих історичних здобутків у новітній час. Німецький політолог Аренд Лійпгарт у 80-і роки довів, що з усіх держав світу (понад 180) лише 21 можна назвати стабільними демократіями. Належати до них цілком природно прагне й Україна. " Ніхто не може узурпувати владу", - вказується в 5-й статті Основного закону країни.

Важливе місце в цій вагомій справі мають відігравати засобів масової інформації - контролери демократії. Від зародження книгодрукування в XV столітті друковані твори передавали відомості й тим самим сприяли розвиткові суспільної та політичної комунікації. З розвитком техніки та поширенням елементарних передумов освіти друковані твори, орієнтовані на громадськість, від економіки й освіти переросли в масову пресу й, значно пізніше, в електронні ЗМІ, радіо й телебачення, Інтернет.

Завдяки своїм можливостям передавати відомості й думки ЗМІ з самого початку свого існування наштовхувалися на опір супротивників - усіх тих правителів від дворянства, церкви й політики, які в цьому вбачали небезпеку для своєї власної системи панування. В усі часи такі " власть імущі" намагалися чинити вплив на ЗМІ, а то й керувати ними. Набір репресивних засобів широкий: від заборони певних друкованих видань до державної або церковної цензури й аж До хитромудрої системи обмежень прав преси та переслідування журналістів за критику. Паралельно з цим " власть імущі" завжди прагнули тримати в своїх руках передачу інформації через створення відповідного пропагандистського апарату та залежної від них системи відомостей. Поєднання всіх репресивних механізмів дало змогу, наприклад, націонал-соціалістам та комуністам цілком підпорядкувати своїй ідеології всі ЗМІ та зробити з журналістів підручних державної пропаганди й правлячої партії. Отож, світовий досвід показує: ЗМІ мусять бути вільними від державного впливу. Бо влада в демократичному суспільстві є завжди владою на певний час. І суть " коректної гри" тут якраз і полягає в умінні жити таким політико-професійним життям, коли усвідомлюєш, що важливо не лише вважати себе правим, а й виявлятися ним.

Розгляд журналістики в загальнокультурному контексті як части­ни історичних, територіальних, національно-етичних, ідеологічних, культурних спільнот, що склалися, видається досить актуальним і плодотворним, адже журналістика, будучи одним із важливих факторів впливу на культуру у всіх своїх проявах, саме є важливим і своєрідним феноменом культури. У журналістикознавстві уже з'явилися перші наукові розробки щодо кваліфікації соціокультурних моделей журналістики (Є.Корнілов). При цьому пропонуються вони як альтернативні, контроверсійні пари: глобальна-регіональна, континентальна-острівна, демократична-тоталітарна, друкована-аудіовізуальна, офіційна-неформальна, якісна-бульварна. Природно, що всяка кваліфікація несе в собі елемент умовності, оскільки пов'язана з формалізацією знання про об'єкти, з деякою механічністю пропонованої структури і можливістю уточнень і розширення. Але в цілому запропонована система є взаємно детермінованою і внутрішнє завершеною, що дає можливість провести типологічних аналіз виокремлених моделей на тлі вітчизняної журналістики в контексті світової.

Українська журналістика в найкращих своїх поривах і в перспективі (далекій чи ні?) прагне набрати глобального характеру як інтернаціоналізована американська, німецька та інша газетно-журнальна періодика, яка розповсюджується за допомогою сучасних систем зв'язку у світі (Інтелсат, Інтернет). Одначе їй ще довго, на жаль, чекати медіа-революції і залишатися регіональною журналістикою, яка в свою чергу, представлена виданнями і програмами територіально (Захід, Схід, Південь, Центр країни) або національно-етнічного характеру, задовольняючи потреби аудиторії в інформації місцевого значення.

Щоправда, є і інші аналоги та аргументи. Так, Німеччина, залишається, насамперед країною газет. Незважаючи на поширення Інтернету та нових технологій (в країні на даний час 1, 7 млн. осіб працює у сфері інформаційної та комунікаційної техніки, а планується до 2010 року збільшити їх на 1, 5 млн.), громадяни Федеративної Республіки знову і знову повертаються до знайомого традиційного засобу інформації, до регіональних та місцевих газет. Німецькі газети відзначаються розгорнутою інформаційною частиною про політичні події як на національному, так і на міжнародному рівні. Газетно-журнальна періодика і надалі займатиме вагоме місце серед медіа (у країні виходить щодня 25 млн. примірників періодичних видань і вона займає по кількості періодики 4 місце в світі - після США, Японії, Великобританії). А причина цього полягає у тому, що друковані мас-медіа значно наочніше передають те, що змінює або тримає світ. Це " чому? ", тобто аналітичне відображення причин та взаємозв'язків однієї події з іншими, стає все необхіднішим з огляду на інформаційне засилля.

Означена обставина вказує на континентальний (європейський) характер як німецької, так і української журналістики, яка протягом віків формувалася як аналітична, коментуюча. Острівна (англо-американська) журналістика - це журналістика у своїй основі інформуюча. Проте тенденція полягає у тому, що острівна модель прагне на основі новітніх технологій до активної експансії.

Найвірогідніше, що саме з цієї дилеми бере початок дуалізм якісної та бульварної преси. Перша розрахована на суспільну еліту, висвітлює проблеми політики, економіки, соціального та культурного життя. Це обумовлює серйозність та глибину аналізу. Основною ж змісту бульварної преси, яка адресована самій широкій аудиторії, є весь калейдоскоп масової культури: життя " зірок", аномальні явища, гороскопи, еротика, спорт тощо.

Сенсаційність, великий об'єм ілюстрацій - найбільш типові риси журналістських технологій бульварної преси. Усереднення та девальвація запитів аудиторії, які відбуваються під впливом масової культури, провокують подальшу бульваризацію журналістики.

Друкована і аудіовізуальна журналістика мають свої специфічні параметри та ККД впливу на аудиторію, свої пріоритетні функції-друкована преса - аналітичні та сервісні, аудіовізуальна - інформаційні та культурно-рекреативні. Кожна з цих моделей розвивається в умовах конкурентної боротьби. Ця боротьба особливо відмітна і вразлива в період політичних напружень (вибори, страйки, політичні конфлікти тощо). При цьому в протистояння вступають офіційна та неформальна преса. Під офіційною журналістикою розуміється вся перса, що несе відповідальність перед законом, зареєстрована чи дозволена, акредитована в державних органах. В цьому розумінні вона представляє собою складну багатоступеневу модель, яка включає в себе широкий діапазон видань: державні, громадські, відомчі, партійні, комерційні, приватні та інші. Неформальна преса (близькі терміни " альтернативна", " нелегальна") включає видання, які не мають формальної правової акредитації у суспільстві (найбільш яскравими представниками даної моделі став " самзидав" 60-80-х років, хоча й сьогодні маємо непоодинокі випадки її прояву).

Демократична модель журналістики - плюралістична в своїй основі. Вона відображає всі суспільні сили та явища, за винятком осуджених світовою спільнотою (расизм, шовінізм, насильство). Ця модель найбільш притаманна країнам з розвинутою парламентською, президентською, партійною демократією, яка гарантує свободу преси. В країнах з перехідною економкою, демократичними інститутами, які тільки формуються, журналістика як правило, має гібридний характер, володіючи лише окремими рисами демократичної моделі (Україна в цьому розумінні - яскрава ілюстрація). Події новітнього ча­су засвідчують, що саме цей " мутаційний" період дає можливість розвитку тоталітарної моделі журналістики як частини відповідної культурної спільноти. її поява і розвиток можуть бути обумовлені не лише політичною диктатурою, ідеологічною монополією, але й диктатом фінансових та кримінальних структур (в Україні вже відверто говориться про " кланізацію" преси). Який вихід з такої ситуації? Висновок один: створити конструктивну реальну опозицію тим структурам, які хочуть демонструвати і не рідко демонструють право сили, бо, зізнаємося, існує реальна загроза не тільки демократії, а й самій державі.

у цьому аспекті ще раз акцентуємо увагу на проблемі " мас-медіа і демократія". Спеціалісти підкреслюють силу впливу ЗМІ на розвиток демократії і виділяють принаймні три джерела цього впливу:

1 структурне - можливість/здатність засобу масової інформації спілкуватися з аудиторією, враховуючи типологію діючої системи ЗМІ та зв'язку;

2. психологічне базується на відносинах достовірності, переконливості, довіри, яких ЗМІ досяг з аудиторією в процесі " соціальної інтеграції", що дозволяє йому втручатися в політичний процес на власних правах;

3. нормативне походить від поваги принципу свободи слова і незалежності ЗМІ в демократичному суспільстві, що легітимує власну, особливу роль ЗМІ в політичному процесі.

З цих причин ЗМІ як частина соціально-політичної сфери більше ніж просто " дах" будівлі демократії: ЗМІ - суспільно-політична арена, де процеси демократії розгортаються, відчуваються, розглядаються кожним з них.

Звичайно, ступінь потужності впливу ЗМІ на суспільство залежить від прийнятого, узвичаєного типу демократії:

плебісцитарна демократія (за " народною ініціативою"), яка прагне уповноважити народ обирати/впроваджувати урядову політику суто через проведення плебісцитів, референдумів і таким чином надати народу можливість функціонувати як законодавча і законна влада;

комунікаційна демократія базується на думці, що справжня демократія потребує не певного набору процедур для служіння особистому життю, а справжньої участі у суспільному просторі - зустрічі, асамблеї, міркування, віросповідання, в тому числі у публікаціях, передачах/програмах;

плюралістична демократія: сучасний демократичний процес як одне з вільних змагань серед груп, в яких об'єдналися індивіди на базі усвідомленого групового інтересу, щоб боротися за їхні особливі інтереси.

У ЗМІ важливо гарантувати відображення різних груп, інтересів та уможливити їхнє вираження.

Зрозуміло, що роль ЗМІ в цих різних формах демократії розглядається по-різному, діють різноманітні соціокультурні та політичні розв'язання низки організаційно-творчих проблем, серед яких головні:

- удосконалення системи ЗМІ з урахуванням зародження у ній нових інститутів (приміром, суспільне телебачення);

- підвищення ефективності ЗМІ на еонові медіаправа, законів та актів, спрямованих на забезпечення журналістської діяльності та посилення відповідальності журналіста за життєдіяльність суспільства;

- розвинення та зміцнення організаційно-творчої інтеграції ЗМІ країни і світу, кооперативних засад (обмін інформацією та її координація, спонсорство, матеріально-фінансова та технічна допомога тощо);

- реорганізація системи підготовки і перепідготовки жур­налістських кадрів шляхом створення регіональних професійних навчально-методичних та науково-практичних центрів з урахуванням світового набутку;

- координація наукових журналістикознавчих досліджень як одного із найважливіших факторів розв'язання практичних завдань мас-медіа у кардинально новій соціально-політичній ситуації.

Постіндустріальна або інформаційна цивілізація, до якої прагне світ і Україна, висуває суворі вимоги одна з них, чи не найголовніша, - продуктивно-творча інтеграція мас-медіа світу.