Журнал Сучасність: від минулого до сьогодення

У 1960 році в листопадовому номері " Української літературної газети", що видавалася у Мюнхені (Німеччина) надруковано оголошення про вихід в світ нового діаспорного видання. У замітці на першій сторінці газети зазначається, що з січня 1961 року, з огляду на об'єктивні обставини, замість " Української літературної газети (період виходу 1955 - 1960 рр.) і " Сучасної України" (1951 - 1960) Українське товариство закордонних студій буде видавати журнал " Сучасність", місячник літературного, мистецького і суспільного життя на 128 сторінок (8 аркушів). Географія розповсюдження журналу - -ц країн світу, а це: Австралія, Австрія, Англія, Бельгія, Бразилія, Вене-суелла, Голандія, США, Канада, Німеччина, Франція, Швейцарія Швеція. Таким чином " Сучасність" мав змогу вийти поза межі не ли­ше країни свого видання, а й всього Європейського континенту. Багатий за своїм змістом журнал став провісником української суспільної думки в цілому світі.

Безперечно, поява діаспорних пресових видань тісно переплітається з історією українських етнічних поселень на тому чи іншому континенті. А виникнення за кордоном того чи іншого українського друкованого органу, можна стверджувати, засвідчувало про новий виток у розвитку еміграційних процесів пов'язаних з українською діаспорою.

Час виникнення журналу " Сучасність" припадає на період закінчення третьої еміграційної хвилі (так званої післявоєнної еміграції) і початок нової хвилі, хвилі політичної еміграції з колишнього Радянського Союзу. Вже після другої світової війни в стані тимчасового перебування в Німеччині й Австрії в 1945-1950 рр. опинилися майже 250 000 українців, у тому числі значна кількість інтелігенції, молоді й дітей шкільного віку. Західна Німеччина стала центром української еміграції - осередком шкільництва, видавничої діяльності, різних інституцій та угруповань - з повоєнною ор­ганізаційною структурою життя по таборах для переміщених осіб і приватних домах.

" Не підлягає жодному сумніву, - пише дослідник А. Животко, - що повоєнна еміграція значно збільшила заокеанське поселення, дала провід дотеперішній заробітчанській еміграції в усіх галузях посе­ленського життя, підсилила їхню творчу працю й економічний добробут. Колишні працівники пера в Україні й абсольвенти європейських університетів і політехнік пожвавили організаційне життя української діаспори, широко розвинули журналістику, піднісши мовно, тематично й журналістською майстерністю рівень пресових органів, піднесли на високий щабель українську кооперацію, культуру й церковне життя по всіх більших скупченнях українців."

На той час в діаспорі з'явились нові українські пресові видання, які були різноманітними за своїм організаційним, політичним та ідейно-світоглядним спрямуванням. По кількісним показникам на 1962 рік налічувалося 117 журнальних видань. Вони представляли майже всі важливі українські організації й установи, як також існуючі в еміграційних умовах політичні і світоглядні напрями, угрупування й партії. Отже, цілком незалежної преси, тобто не зв'язаної фінансово чи організаційно з такими чи іншими організаціями й установами, майже не було.

Для більшості часописів характерним був місцевий, організаційний чи партійний патріотизм, інколи надмірний партикуляризм.

Як зазначають історичні джерела, для більшості часописів діаспорного походження характерним був місцевий, організаційний чи партійний патріотизм, інколи надмірний партикуляризм. Серед цих пресових органів " Сучасність" вирізняло те, що за своїм напрямком журнал не став суто програмовим партійним органом, тобто не зосереджувався на поглядах якоїсь окремої організації тої чи іншої партійної приналежності, а намагався віддзеркалювати усі можливі точки зору на проблеми, які турбували українську громаду на Заході. Як сказано у вступному слові першого числа журналу кожного автора ми цінуємо насамперед його власну думку, а не його політич­ну приналежність, тому [...] журнал буде не партійним, а українським". Таке кредо редакції журналу чітко вказувало на його спрямування -віддзеркалювати тогочасну дійсність як в діаспорі, так і в самій Україні, що визначало його характер за весь час існування. Тож зміст видання відповідав його назві.

" Сучасність" інформувала про соціальні, політичні, економічні й демографічні процеси, що відбувалися в Україні. Публіцистичний аналіз подій суспільно-політичного і національно-культурного життя вівся в журналі на широкому концептуальному й фактологічному ґрунті. Цей часопис обіймав різні ділянки життя й українців, які проживають поза межами України, їхнє суспільно-господарське життя, прагнув підтримувати історичну пам'ять свого народу, плекав почуття гідності свого походження серед молодшого покоління. Постійно друкував статті на наукові теми, філософську і релігійну тематику, зокрема документальні статті про стан українських церков на рідних землях, а в останні роки про відродження Української Автокефальної Православної і Української Греко-Католицької церков.

На сторінках " Сучасності" друкувалися науково-теоретичні дослідження з історії України та етнографічної науки. Так, гортаючи сторінки річників " Сучасності", читач знайде в них чимало цікавих пізнавальних науково-популярних статей про нашу найновішу історію зокрема, про українську національно-демократичну революцію 1917 року, аналізи політичного мислення і діяльності керівників Української Народної Республіки, статті про другу світову війну, про період німецької окупації України і підпільну повстанську боротьбу ОУН, УПА УГВР, про їхні програмові позиції, загалом про цей особливий і трагічний для нашого народу історичний період, в якому зорганізований український визвольний рух протиставився двом воюючим за владу над Україною і водночас спорідненим по духу системам - німецькому гітлеризмові і московському сталінізмові.

Ще десять років тому неможливо було собі уявити, що " Сучасність" цілком легально буде виставлятися на полицях центральних бібліотек нашої держави. Адже впродовж десятиліть " Сучасність" не була доступна широким колам читачів в Україні. Примірники, які сюди висилалися здебільшого залишалися у закритих фондах органів безпеки (КДБ), а за читання журналу могли покарати. Видавців і редакторів " Сучасності" партійні керівники в Україні називали " буржуазними націоналістами", " вислужниками Уолтстріту", " ворогами народу" і т. п. Вороже ставлення їх до " Сучасності" посилилося коли видання широ­ко розкрило свої сторінки для заборонених в Україні та деформованих творів шістдесятників. Друкуючи матеріли про ті події, видавці журна­лу намагалися якомога ширше аналізувати тогочасний розвиток ук­раїнської політичної думки.

Велику увагу " Сучасність" приділяла питанням руху опору в Ук­раїні і друкувала твори його діячів - І. Калинця, І. Світличного, Г. Снегірьова, В. Стуса, а також поезії і щоденник Василя Симоненка, окремі частини праці Івана Дзюби " Інтернаціоналізм чи ру­сифікація? ", есе Валентина Мороза " Репортаж із заповідника ім. Берії" і " Серед снігів", документи про арешти української інтелігенції (весна-літо 1965 року), матеріали про довго замовчуваний процес групи юристів під проводом Левка Лук'яненка, " Лист творчої молоді м. Дніпропетровська", статті Вячеслава Чорновола про судові про­цеси над представниками дисидентської хвилі, про погроми української інтелігенції на початку 1972 року про арешти і суд над Іваном Світличним, Василем Стусом, Євгеном Сверстюком, документації про діяльність Української Гельсинської Групи і про суди над її чляенами та багатьох інших. Паралельно з тим не менше місця відведено в журналі " розстріляному відродженню" 1920-их років в Україні, документальним дослідженням досягнень того періоду і виявленню геноциду духовної і матеріальної культури українського народу у 1930-их рр., ознайомленню світу з видатними постатями української культури, які стали жертвами сталінських репресій.

Аналізуючи події в колишньому СРСР, журнал подавав критичні статті щодо політичної дискримінації й русифікації неросійських республік, розв'язуванню міжнаціональних суперечок тощо. " Сучасність" присвятила багато уваги питанню національної політики КПРС, розкривала ненауковість її основоположних принципів і т. зв. концепцій зближення і злиття націй єдиного радянського народу.

В політологічних, соціологічних і економічних дослідженнях авто­ри " Сучасності" документально доводили розміри знищень і трагедії, які національна політика комуністичної партії принесла неросійським народам СРСР плановою русифікацією, переміщуванням населення, фальсифікацією їхньої історії, нищенням духовних скарбів їх культур, економічним гнітом, розпалюванням міжнаціональних суперечок тощо. Разом з тим, автори " Сучасності" прагнули на базі критики національної політики КПРС і режиму тоталітарної диктатури дати власну проекцію нового суспільного, політичного і міжнародного ладу, який треба відстоювати усім наро­дам. Вони закликали боротися за принципи демократії, як єдиної форми влади, що може забезпечити вільний розвиток людини і суспільства в протиставленні до тоталітаризму і диктатури у будь-якому її вираженні, а також принципи взаємоповаги і миру в міжнаціональних взаєминах, у протиставленні до різних виявів шовінізму. При цьому автори " Сучасності" могли посилатися на позитивний досвід українського визвольного руху в період революції 1917 і наступних років.

А в тім, існувала і досі існує потреба розглядати такі питання коли зважати на те, що за більш як сімдесят років система комуністичної диктатури нищила вільну політичну думку, загальмувала розвиток прогресивного суспільно-політичного мислення людини чи принаймні звела її у підпілля. Треба зазначити, що така тематика була актуальна в діаспорі, де українська політична думка часто губилася на роздоріжжі між зневірою у можливість відродження народу й державності України і псевдореволюційною декларативністю. Тому автори " Сучасності" в своїх статтях намагалися оминути такі манівці політичного мислення. Вони відстоювали думку про поступове відродження нації та її держави, на використання мирних засобів бо­ротьби, як єдиної успішної зброї в існуючих умовах. Зрештою, з появою Української Гельсинської Спілки це стало головним гаслом для нашого народу.

Суспільно-політичні процеси, які відбувалися в Україні, завжди бу­ли і є сьогодні у центрі уваги " Сучасності". Водночас " Сучасність" дру­кувала статті про проблеми життя й розвитку української діаспори, оскільки перед нею стояли і досі стоять питання - як зберегти український потенціал серед інших народів світу. Зрештою, " Сучасність" як український журнал, що видавався на Заході, намагався зберегти свій " західний" характер, точніше відображати на своїх сторінках мистецькі, суспільні і політичні течії серед культур інших народів, інформувати про них українського читача в діаспорі і в Україні. Тому це видання намагалася відводити більше місця літературі, літературній критиці, науці та мистецтву.

Долаючи політичну ізольованість України, що входила до складу Союзу Радянських республік й тенета залізної завіси, " Сучасність", побіч згаданої критики тоталітарної системи, прагнув віднайти все, що в Україні вказувало на незнищенність духу народу, вказати на паростки його відродження, його опір, який виявлявся в різних ділянках культури. Кращі зразки цього, інколи малопомітного пробудження, зокрема в поезії, у згадуваній вже творчості шістдесятників, можна знайти в перших річниках " Сучасності", а разом з тим і критику всього примітивного, номенклатурного, що в ті роки пропагувалося в Україні як сурогат української культури.

Водночас " Сучасність" постійно друкувала оригінальні матеріали про літературно-мистецькі події, які були характерні для української культури, вміщувалися оригінальні праці українських авторів, повісті, літературні есе, поезію, в тому числі поезію і прозу представників молодшого українського покоління, яке народилося в Україні, але виростало і формувалося в умовах західних суспільств, зокрема Нью-Йоркської групи. Й по сьогодні твори нових молодих літературних та мистецьких талантів знаходять своє місце на сторінках " Сучасності" _а разом з тим забуті зразки українського мистецтва і культури та їх автори. Окрім того, літературні праці діячів української культури і науки часто з'являлися у формі окремих книжок у видавництві " Сучасності" і " Прологу".

За час свого існування на Заході " Сучасність" інформувала читачів у діаспорі й в Україні про духовні надбання народів західної культури. Це були переклади кращих зразків прози і поезії інших народів, літературна критика, есе про панівні течії в літературі і мистецтві світової культури.

Неоминалася в журналі й міжнародна тематика. Окреме місце займали статті на зовнішньополітичні теми, в яких розглядався можливий вплив тих чи інших подій міжнародного порядку на перспективи боротьби українського народу за державну незалежність. Так, у 1950-их рр., коли почала виходити " Сучасна Україна", як передвісник " Сучасності", а згодом і в " Сучасності", в центрі їхніх статей на теми міжнародної політики було питання так званої холодної війни, психологічної війни між СРСР і західними країнами, передусім США. За розвитком подій тих років спостерігали не тільки українці, але й вся Східна Європа, а також народи СРСР.

Проте, коли тепер переглянути тогочасні аналізи й оцінки " Сучасної України", а пізніше й " Сучасності", читач може побачити доволі велику обережність, а той скептицизм їхніх авторів відносно висловлювання якихось сподівань, щодо позитивного вирішення цієї світової проблеми для Західних країн й українців. Варто ще згадати, що корисними матеріалами в журналі у відділі міжнародної політики були рецензії на публікації чужинських авторів про на зазначені теми.

Треба наголосити на тому, що усі документи, літературні твори, публіцистика, довідкові дослідження, повідомлення, що друкувалися в журналі " Сучасність", - є першоджерельними матеріалами для вив­чення української дійсності останніх десятиліть.

Листопадовим номером журналу за 1990 рік завершився період появи " Сучасності" впродовж 31 року на Заході - в Мюнхені, в Німеччині, а відтак - в Нью-Йорку, в США. Як відомо, з 1992 року при сприянні дослідно-видавничого об'єднання " Пролог" редакція цього по своєму унікального видання переїхала в Україну, працює у місті Києві, що відкрило для читачів і прихильників " Сучасності" нову сторінку в написанні історії журналу й історії української суспільної думки. Нині журнал є виданням Української Всесвітньої Координаційної Ради та Республіканської асоціації українознавців.

Сьогодні " Сучасність" має можливість дійти до всіх куточків України, до країн західного поселення українців, а також і східного поселення, так званого " зеленого клину". Як і раніше, так і зараз це видання пропагує і поширює ідеї державотворчих процесів та національного єднання, підтримки і розвою самобутньої культури українського народу. Здобувши нових прихильників уже в Україні, журнал поступово поширює коло своїх передплатників з різних регіонів України.

Журнал " Сучасність" на протязі сорока років творили багато відданих справі редакторів, видавців, дописувачів, технічних працівників. Головними редакторами журналу були Іван Кошелівець, Вольфрам Бургардт, Богдан Кравців, Марта Скорупська, Юрій Шевельов, Тарас Гунчак, на сьогодні - Богдан Певний та Іван Дзюба.

Важливо відзначити ті зміни, які сприяли покращенню змістового насичення видання і його зовнішнього оформлення. Так, структуру часопису в перші роки його існування складали рубрики такі, як " Література і мистецтво", " На актуальні теми", " Публікації", " Історичні студії", " Силуети", " Хронікальні нотатки", " Критика і бібліографія", " Релігія". Майже стало традицією завершувати кожне число журналу " Листами до редакції" та інформацією про вихід нових книжок українських авторів. Починаючи з 1968 року ці рубрики вже були чітко означені в змісті видання, а у 70-ті була додана рубрика " Дис­кусії, розмови". Сьогодні ж їх налічується більше двадцяти. Декілька з них є тематичними, тобто присвяченими до якоїсь важливої події чи дати, як то рубрики " До двотисячоліття християнства", " Шевченкініана". Став іншим й зовнішній вигляд журналу, покращилось його поліграфічне оформлення, що відповідає сучасним вимогам видання пресових органів. Отже, протягом всього існування " Сучасності" частково мінялася структура редакційного колективу видання, його редактори і співробітники, змінився його зовнішній вигляд, але незмінною залишилася основна ідея, яку репрезентував й репрезентує часопис.

Журнал прагнув бути відкритим для всіх дискусій, широко і ґрун­товно обговорював суспільне життя, куди була включена і політика.

Співробітники " Сучасності" усвідомлювали, як багато залежить від гармонійного співробітництва різних груп, без різниці територіального походження, соціального стану чи церковно-релігійної приналежності. Одначе наголос щодо змісту журналу редакція ставила на проблемі культури. Така домінанта в тематиці часопису, як було зазначено, "... диктується тим незаперечним фактом, що саме на терені національно-культурному точиться найзапекліша боротьба за збереження національної субстанції українського народу." Автори журналу були переконані, що саме на ґрунті революції духовного життя можна відродити втрачений потенціал української державності і самобутності нашого народу.

Авторами статей " Сучасності" стали діячі культури, науки, громадського і культурного життя незалежні від політичних і світоглядних переконань. Серед багатьох це: Е. Андрієвська, В. Барка, Ю. Бойко, Б. Бойчук, В. Бургард, М. Вінграновський, В. Вовк, Ганс Фіндайзен, Я. Гніздовський, А. Жук, М. Калиновська, А. Камінський, С. Костюк, І. Кошелівець, В. Кубійович, І. Лисяк-Рудницький (Кед-рин), В. Маркусь, О. Пріцак, Е. Райс, Дарія Ребет, Б. Рубчак, У. Сам-чук, В. Стахів, Ю.Тарнавський, Ю. Шевельов та багато інших. Завдячуючи своїй автурі " Сучасність" здобула собі ім'я серйозного журналу загальнонаціонального характеру.

Отже, як зазначалося вище, ставши спадкоємцем " Сучасної України" і " Української літературної газети", " Сучасність" зуміла згуртувати навколо себе широке коло провідних діячів української культури, збудити і підтримати громадсько-політичне життя української діаспори. Про це можуть засвідчити вже перші номери журналу, коли на його сторінках друкувалися статті численної і авторитетної автури.

Зрозуміло, що розбудові " Сучасності" і налагодженню міцних зв'язків між українською суспільною думкою Заходу і Сходу великою мірою сприяли самвидавні матеріали з України, що почали надходити до пресового видання наприкінці 60-их рр., а пізніше (поч. 70-их рр.) і майбутні співробітники видання. Ось, що з цього приводу пише Мирослав Прокоп в останньому числі " Сучасності" за 1991 рік: " Ця допомога була тим вартісніша, що в тому ж часі з самої діаспори " нового полку" прибувало мало, точніше мало молодих літераторів, учених, публіцистів, громадських діячів молодшого покоління, які володіють українською мовою як інструментом культурного вислову думки, і їх далі меншає. Сьогодні можна тільки сподіватися, що _За умови державної самостійності України, якщо Україна ставатиме повноцінною державою в європейській спільноті народів, її притягаюча сила буде така велика, що це причиниться до народження нових ук­раїнських культурних сил в діаспорі, для яких " західний" журнал типу " Сучасність" стане духовною потребою і тривалою трибуною формування спільної думки з їх братами на Батьківщині".

Продовжуючи кращі традиції своїх попередників - місячника " Української літературної газети" та двотижневика " Сучасної України" колектив журналу " Сучасність" поставила собі за мету вийти на значно якісніший рівень видання, стати для свого сучасника своєрідним друкованим каталізатором різних суспільно-політичних і культурологічних поглядів.

Часопис поставив собі за мету поглибити, урізноманітнити зміст, професійніше вникати в українське життя, сконцентрувати суспільно-політичні та літературні сили з України й української діаспори, сконсолідувати та інтенсифікувати ідею незалежності активнішим впливом на читача. Важливість такої мети для пресового органу підтверджують слова відомого в діаспорі українського журналіста, автора багатьох публіцистичних статей Івана Кедрина (Рудницького). Він, зокрема, писав: " Преса не є одиноким чинником, який впливає на розвиток громадської думки, але одним із найважливіших: історію української суспільно-політичної думки не можна студіювати і писати без знання історії преси, не за формальним критерієм назви і дати - а за їхнім змістом."

Сьогодні можемо об'єктивно стверджувати, що журнал " Сучасність", як й інші пресові видання діаспори, перейшов процес крис­талізації політичної думки, ідейно і формально, за своїм правописом та ідейним обличчям, дійшов стану повного державницького самостійництва. Тому, поява " Сучасності" стала важливою віхою для розвитку української суспільно-політичної думки, а увесь майже сорокарічний досвід існування цього часопису відкриває для дослідників глибинний пласт історичних знань, ще, на жаль, не включених у науково-освітній обіг.