Зміна ставлення до України на сторінках української зарубіжної преси

Протягом століть українська культура, не дивлячись на розчленування території країни і перепони, які їй ставили, розвивалася і збагачувалась в загальному контексті всесвітнього культурно-історичного процесу. Згуртувалася і вносила нові сторінки в книгу Батьківщини і та частина українського етносу, яка з різних причин опинилась за кордоном. Історія української еміграції, так само як і історія її преси -, це єдина історія українського народу. Українська преса діаспори, звертаючись до важливих подій з життя України, намагається не тільки збагнути хід історичного розвитку, а передусім поєднати та абсорбувати у власній духовності, культурі, науці -, одне і друге. Аналіз періодичних видань діаспори однозначно показує, що українська еміграція духовно живилася зв'язками з рідною землею і її повсякчасно супроводжувала її преса. Вона чітко визначає свою позицію: беззастережна боротьба за самостійність України, за її державність, за збереження національної духовності і культури. Три етапи масової еміграції з України (1877-1914; 1918-1938; 1945-1970) активізували появу нових українських газет і журналів, сприяли збільшенню їхніх тиражів. Виняток - четверта хвиля еміграції, яка не внесла, як інші, ні зростання тиражів, ні масову появу нових видань. Можна відзначити тільки здиференційованість преси і деяке зростання (за рахунок висококваліфікованих емігрантів) якісних показників. У цей період починається зростання кількості галузево-професійної преси, а також у зв'язку з асиміляційними процесами української преси, що друкується мовами країн поселень.

80-ті роки стали переломними в еволюції розвитку ставлення і висвітлення форм співпраці української діаспори з Україною на сторінках її преси. З 1945 року панувало однозначне негативне ставлення до співпраці з Україною і тільки у 80-х роках почався поступовий перехід до відновлення всебічних контактів. І хоч він повністю завершився пізніше, на початку 90-х років події 80-х років зробили його незворотним.

Чорнобильська тематика на сторінках української зарубіжної преси стала основною, ведучою темою у другій половині 80-х років.

За своїм впливом вона стала феноменом. Це єдина подія, яка з_а всю історію української преси діаспори, зуміла практично об'єднати засоби масової інформації різної політичної, соціальної, релігійної та інших орієнтацій і не змінюючи ворожого ставлення д₀ радянського режиму в Україні, намагалася надавати допомогу своїй історичній Батьківщині. Зазначимо, що тема чорнобильської катастрофи тісно пов'язується з політичними аспектами суспільства і служить для компрометації комуністичної системи та обґрунтування тези про " колоніальну залежність України". Шлях з тупика, на думку переважної більшості газет і журналів, зміна суспільного ладу і державна самостійність України.

За еволюцією висвітлення форм співпраці діаспори з Україною на сторінках її преси можна виділити такі періоди:

1980-1985 роки - відверто вороже ставлення до будь-яких контактів з Україною;

1986-1987 роки - визнається необхідність спілкування в галузі культури і мистецтва, але більшість українських пресових видань характеризує ці процеси як " період нездорових компромісів та безідейно-капітулянського пацифізму".

1988-1989 роки - у середовищі еміграційної преси немає одностайності з одного боку, все різкішим стають виступи противників контактів, а з іншого - все виразніше формується прагнення шукати нові форми зв'язків з Україною на регулярній основі.

Зазначимо, що було кілька (чотири) нечисельних прорадянських видань, які однозначно тиражували пропаганду " радянського способу життя", довірливо повторювали за нами все, що ми писали, говорили часто видаючи бажане за дійсне.

Проблематика еволюції висвітлення форм співпраці діаспори з Україною на сторінках її преси ще практично не проаналізована, але деякі висновки можна вже зробити і головний - українська зарубіжна преса у 80-х роках, еволюціонувавши через три вищевикладені етапи радикально змінила тональність свого ставлення до України. Вона має нову зовнішність, яка настроює на співпрацю з радянським режимом, ідейно його не сприймаючи і намагаючись безпосередньо вплинути на нього, добитися його ліквідації. Українська зарубіжна преса принципово змінює свій загальнополітичний менталітет і намагається прямувати новим шляхом до стратегічного оновлення і омолодження душі української нації і держави. Засоби масової інформації і організації, які вони представляють, значною мірою втратили надію силового завоювання незалежності України і зрозуміли, що можливий й інший шлях - ненасильницький, який базується на здорових силах свого народу.

Треба зазначити, що вирішальним фактором усунення перешкод і взаємозближення стали нове політичне мислення радянських керівників, реальні зміни у демократизації країни і могутній струмінь національного і духовного відродження в Україні. Ці перебудовчі процеси змусили пресові видання змінювати свій світогляд, формувати нові світовідчуття, світосприймання, світоуявлення, світобачення, щоб не залишитися на узбіччі закономірного процесу відновлення української іншої суверенної державності як складової частини розвитку українства у контексті світової цивілізації.