Влада і преса: проблеми взаємодії

Крах комуністичної ідеології наприкінці 80-х - початку 90-х років призвів до створення нової сили в сучасній європейській геополітиці. На арену виходить Східна Європа як один з ведучих регіонів сучасного світу. Тривалий час її ігнорували, оскільки в політичних колах панував гегелівський поділ на народи " історичні" і " неісторичні". У той час, як " історичні" народи яскраво світили, " неісторичні" перебували в стані летаргічного сну і політичної сплячки.

Традиції демократичного способу державного керування залишили в багатьох європейських країнах свій відбиток на суспільній свідомості. На жаль, зовсім іншу картину ми спостерігаємо на просторі колишнього Радянського Союзу, зокрема в Україні. Тому немає сумніву в тому, що рух України вперед, у третє тисячоріччя, неможливо без такого важливого інституту для розвитку демократичного суспільства як мас-медіа. Потрібно відзначити, що особливий відбиток на їх сучасний еволюційний процес накладають нові політичні й економічні умови.

Ми змушені констатувати, що одне з найбільших завоювань демократії - свобода слова - терпить сьогодні в Україні все більше утисків. А саме: ПОЛІТИЧНИХ - у вигляді схованої цензури, економічних - у створенні усіляких фінансових проблем для існування, организациних - в обмеженні доступу до інформації, судових - у залученні журналістів до відповідальності за, так звану, " образу честі і достоїнства", і, звичайно ж, утисків КРИМІНАЛЬНИХ - у формі прямого фізичного насильства над журналістами.

Працівники мас-медіа зустрічаються з багатьма іншими гострими проблемами - це " фантастично високі ціни на поширення періодики і папір для друкованих видань, затримка на підписку газети, створення нерівних умов для різних газет на поліграфічні і поштові послуги" - говориться в документі американського Комітету захисту журналістів.

На тлі вищезгаданого, в Україні залишається невирішеною проблема виживання вітчизняних мас-медіа, у тому числі і тих, котрі виходять державною мовою. Також існує проблема з регулярністю виходу українських друкованих видань, наприклад, наукових і суспільно-політичних журналів. Не без застереження сьогодні можемо констатувати: майже три чверті друкованих органів в Україні - це російськомовні. На 100 читачів припадає в середньому лише 7 україномовних друкованих видань, тоді як російськомовних 54.

Від імперського тоталітаризму початку 80-х років з його " ручною" пресою якось зовсім непомітно Україна скотилася до примітивного тиску на мас-медіа як у столиці Києві, так і в регіонах. Сьогодні вільно почуває себе тільки " жовта преса" з її порнографічно-бандитськими опусами і рекламно-примітивними сенсаціями, і ще преса, лояльна до влади.

Спроби керувати журналістами і мас-медіа, як солдатами в армії, почалися в Україні й інших країнах СНД не торік, а набагато раніше, - стверджує журналіст В. Скачко. Після краху комуністичної системи, не без участі журналістів, новим чиновникам, що зберегли старі механізми керування, теж стала потрібною уніфікація інформаційного процесу. Тепер " дзвонарі", тобто ті журналісти, що б'ють на сполох із приводу нинішнього стану справ у країні, що змушують людей думати, чи принаймні, що дають можливість для самостійного мислення, вже не потрібні.

Свідома дискредитація дій преси в очах широкої громадськості сьогодні має неблагозвучну назву - " журналістофобія". Журналістів звинувачують у всіх смертних гріхах: вони й армію розвалили, і економіку, і ворожнечу між політиками сіють, не даючи тим об'єднатися в ім'я побудови незалежної держави.

На жаль, більшість громадян усе ще продовжує жити в полоні тоталітарних комуністичних догм, сприймаючи пресу тільки як колективного агітатора, пропагандиста і колективного організатора, мріє то про ліберальні реформи, то про " сильну руку".

Часто не виключенням у цьому відношенні є і самі журналісти і їхні керівники. Такі представники засобів масової інформації придбали дуже сильний синдром підпорядкування. Підпорядкування " абикому", хто скаже, що потрібно робити, у якому напрямку і як поводитися в тій чи іншій ситуації. Вдягнутий на пресу ще у 1905 " тоталітарний намордник" породив найжорстокішу у світі цезуру - духовну несвободу чи духовне рабство.

Досягнення демократії в Україні, по суті, використовуються проти її ж самої: " Ми досягли такого стану в суспільстві, - зазначив колишній Секретар Ради національної безпеки й оборони України, а радник Президента В.Горбулін, - коли свобода преси перешкоджає свободі слова".

Пам'ятаючи про уроки минулих років, невпинно потрібно повторювати одну істину - принципу поваги суспільних інтересів повинні дотримуватися не тільки журналісти, але і політичні функціонери. Але замість цього часто ми спостерігаємо зворотне, - стверджує в своїй статті " Страх и самоцензура в украинских СМИ" В. Шкурко. Тому, як політичним функціонерам, так і журналістам важливо пам'ятати, що специфіка інформаційних технологій у суспільстві полягає в тому, що в них постійно відбуваються два процеси - передача інформації і її сприйняття. Ефективність інформаційних технологій визначається саме їхньою інформаційною повнотою і повнотою споживан­ня інформації.

Ще в античні часи Аристотель відзначав важливість процесу обміну інформацією в державі для її повноцінного, гармонічного розвитку. Сьогодні ж у середньому кожна родина в Україні купує одну-Дві газети чи журнал. Отже, середній тираж газети чи журналу, враховуючи чисельність населення України і кількість періодичних видань - 3-4 тис. примірників. Фахівці стверджують, що такий тираж недостатній для забезпечення рентабельності газети. В Україні є періодичні видання з обсягом тиражу декілька десятків тисяч і більше, але їх одиниці. Таким чином, у суспільстві порушується важ­ливий принцип, що впливає на розвиток суспільства - це принцип спілкування, обміну інформацією, тобто комунікації.

Що стосується такого важливого міжнародного принципу журналістської етики як повага до суспільних інтересів, то останнім часом, як зазначає професор Володимир Шкляр, все частіше говориться про " пресу катастроф": у такій пресі багато негативного і сенсаційного, а репортажі з позитивною інформацією - майже відсутні. В інформаційних блоках новин українського ТВ і радіо, на газетних шпальтах рівень негативу доходить до 75-80 %, а средньостатистично це 50 на 50.

Говорити про ефективність преси в Україні чи можливо на сьогоднішній день? Як вона впливає на хід подій політичного і соціально-економічного життя суспільства? Цей процес впливу у визначеній мірі залежить від взаємодії преси і її аудиторії. Це залежить від ступеня розповсюдження газет, можливостей її інформаційних функцій. Інакше кажучи, без діяльного втручання в життя суспільства, статті і публікації преси перетворюються лише в показник ерудованості автора, не більше.

" Напівкримінальний капіталізм", розвиток якого ми спостерігаємо, легалізувався і політизувався, заангажував мас-медіа для своїх цілей. Не стільки концентрація мас-медіа, скільки корумпованість елітної преси й узурпація владними фінансовими чи політичними силами структури системи мас-медіа стали усе більш виразними й очевидними. Та попри все, у медіа-бізнесі в країнах Східної Європи вбачається панацея, шлях досягнення " ідеалів".

Розвиток інформації в світі відбувається стрибкоподібно. Видавничий капітал стає міжнародним (з активним підключенням у цю сферу банківських структур) і тому мас-медіа набирають роль обслуговуючої інформації, переходячи частково з інформаційної в економічну систему. До цього економічного розвитку засобів масової інформації паралельно розвивається соціальна сфера мас-медіа. Усе це впливає на політичні зв'язки в суспільстві.

Незалежна від кримінального капіталу, вільна преса, яка ще досить слабка, поступово таки стає на ноги, але її викривальні кампанії, спрямовані на розкриття " палацевих таємниць" політичної верхівки, майже не мають наслідків, тобто суспільство слабко реаны факти, що у нормальних політичних і економічних умовах погодили б обвальні кризи. Зрештою, і самі мас-медіа дозволяють собі перевірені звинувачення чи порушення професійної етики. Власне кажучи, у суспільстві формується нездорова і небезпечна система поза державних структур, пов'язаних з великими грошима, що здатні тримати під контролем суспільство, у тому числі і за допомо­гою мас-медіа, не гірше, ніж влада бюрократії.

Отже, для української журналістики, і для українського суспільства прийшов час серйозних випробувань. Актуальним залишається вироблення ідеологічного курсу, який базувався б на національному оптимізмі і мас-медіа, що повинні користуватися демократичними свободами і довірою серед населення.

Україна має не менше причин і передумов для процвітання, ніж будь-яка інша країна. Є надія на нову хвилю українських політиків. Важливо і не тільки для України, щоб у третьому тисячоріччі це була історія великої, розвитої і сильної держави, могутнього фактора європейської і світової геополітики. Принаймні, Україна заслуговує на це.